Битва за службу порятунку

Про єдину службу екстреної допомоги в Україні говорять давно. Підготовчі роботи зі створення такої служби передбачалися ще урядом Януковича. Розпорядженням від 4 березня 2004 року №109-р він поставив перед МНС завдання модернізації операторських центрів диспетчерських служб 01 із наступним створенням на їхній базі служби екстреної допомоги населенню, з присвоєнням їй загальноєвропейського індексу 112. У 2005 році номер «112» запрацював у Харкові, у 2007-му — у Львові.

Наприкінці 2007 року президент Віктор Ющенко закликав активізувати підготовку української «служби 112». Відповід­но до вимог УЄФА, до початку Євро-2012 цей єдиний із Європою телефонний номер має функціонувати в усіх великих містах України. За ним жителі та гості країни матимуть можливість викликати будь-яку екстрену службу — від міліції, «швидкої допомоги» і пожежників, до ліфтера та водопровідника.

З метою якісної підготовки до проведення ЧЄ-2012 Юлія Ти­мошенко 22 лютого 2008 року під­писала постанову №07 про затверд­ження цільової програми підготовки і проведення ЧЄ-2012, у якій МНС доручено розгортання програмно-технічних комплексів чергово-диспетчерської служби допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112. 28 травня 2008 року прем’єр своїм розпорядженням поклала на МНС відповідальність за створення та впровадження системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112. А також доручила організувати роботу міжвідомчої робочої групи для підготовки пропозицій по визначенню необхідних нормативно-правових та організаційних основ її створення.

Проте не виключено, що провалиться і цей проект. Річ у тім, що замість чіткого виконання розпорядження уряду України, чиновники розгорнули справжню війну за державне підприємство «Українські спеціальні системи зв’язку», котрому міністерство офіційно доручило реалізацію створення служби 112.

31 жовтня з’явився наказ міністра у справах надзвичайних ситуацій Володимира Шандри про звільнення генерального директора «Українських спеціальних систем зв’язку» Роберта Дзюбаренка. З дивним формулюванням: «На підставі закінчення контракту та погодження звільнення із заступником міністра В.Третьяковим». При цьому в момент підписання наказу В.Шанд­ра перебував із робочим візитом у Білорусі. В.о. директора «УССЗ» було призначено генерала СБУ у запасі Володимира Поліщука. 3 листопада весь колектив підприємства на знак протесту проти звільнення керівника написав заяви про звільнення за власним бажанням.

Спроба змінити керівництво «Українських спеціальних систем зв’язку» не перша. У п’ятни­цю, 13 червня 2008 року, до офісу фірми прийшла ціла делегація у складі начальника управління зв’язку та оповіщення МНС Віктора Скомаровського, співробітника відділу управління внутрішнього контролю міністерства, а також громадянки Оксани Купріянової, котра представилася адвокатом і т.і. Їх супроводжувала група співробітників аварійно-рятувального загону МНС, яким, очевидно, наказали надавати силову підтримку начальству.

Візитери поставили вимогу віддати їм усю документацію підприємства, печатку, а також скликати загальні збори трудового колективу. Підстава — два накази міністра: №438 від 3 червня 2008 року, яким в.о. гендиректора «Українських спеціальних систем зв’язку» призначався Володимир Іванов, а також №449 від 10 червня 2008 року, яким попередній наказ скасовувався (юристи міністерства зрозуміли, що зміна гендиректора держпідприємства не входить у їхню компетенцію) і призначався виконуючим обов’язки вже голови ради директорів підприємства Михайло Мосін. Це при тому, що такий орган, як рада директорів, статутом «УССЗ» не передбачений. Проте спеціальним пунктом наказу №449 наказувалося передати печатку та оригінал статуту підприємства його новому керівникові.

Не обійшлося і без рукоприкладства — співробітник внутрішнього КРУ МНС нецензурно вилаяв і штовхнув жінку, керівника відділу «Українських спеціальних систем зв’язку».

Виконуючим обов’язки генерального директора на той момент був його заступник Юрій Васильєв. Він офіційно відмовився віддати статут і печатку, про що було складено відповідний акт. Він також попередив В.Скомаровського про те, що наказ міністра буде оскаржений у суді. Трудовий колектив також стіною став на захист свого керівника: працівники відмовилися проводити збори, і всі як один написали заяву про звільнення за власним бажанням.

Проте нову редакцію статуту «Українських спеціальних систем зв’язку», яка передбачає управління підприємством радою директорів і підпорядкування його МНС, удалося... зареєструвати в Шевченківській районній адміністрації міста Києва. При цьому оригіналу статуту, який чиновникам міністерства отримати не вдалося, надано не було — наче він загубився. Таким чином орган державної влади ввели в оману.

Пізніше гендиректор «УССЗ» Роберт Дзюбаренко оспорив у суді накази МНС, які стосуються кад­рових призначень і перепідпо­рядкування підприємства. 28 серпня 2008 року суд Києва ухвалив рішення в порядку забезпечення позову призупинити дію «нового» статуту підприємст­ва.

Через якийсь час після описаних подій Михайло Мосін дійшов висновку, що особи, зацікавлені у встановленні контролю над «Українськими спеціальними системами зв’язку», використовують його втемну. Він вирішив оприлюднити безпрецедентний документ, до якого, судячи з усього, доклали руку справжні професіонали в нелегкій рейдерській справі, — покроковий план заходів щодо захоплення підприємства (копія документа додається до статті). Він передбачав два варіанти розвитку подій — силовий і м’який.
— У цьому плані розписані сприятливі й не сприятливі для захоплення чинники, — каже Михайло Мосін. — Серед сприятливих часто згадується адміністративний ресурс. Серед несприятливих — підтримка преси і телебачення. Крім того, окремою графою проходили фінансові витрати, у тому числі хабарі співробітникам міліції та суддям. Загальна сума хабарів — 61 тис. дол. По суті, саме в таку суму рейдери оцінили це наукоємне підприємство з унікальним інтелектуальним потенціалом.

І тут проглядається цікава аналогія: Володимир Іванов — Михайло Мосін і, нарешті, Воло­димир Поліщук.

Генерал Володимир Поліщук — грамотний «технар», який більшість свого життя присвятив справі захисту інтересів держави. І коли йому запропонували обійняти посаду генерального директора на держпідприємстві, описавши, мабуть, значимість діяльності «Українських спеціальних систем зв’язку», він, напевно, радо погодився, плануючи продовжити свою діяльність на користь держави. Він помиляється. Ті, хто організував «наїзд» на підприємство, швидше за все, маніпулюють ним втемну, розраховуючи використати його колишню службу в СБУ як прикриття. А то й «підставити» його потім перед компетентними органами.

Трохи про ціну питання. На реалізацію згаданої Комплексної програми розвитку системи зв’язку, оповіщення та інформатизації МНС на 2004—2010 роки, у рамках якої створюється «служба 112», державний бюджет виділяє не такі вже малі гроші: у 2006-му — 11 млн. грн., 2007-му — лише 9,7 млн. грн., а в 2008-му — вже 36,4 млн. грн. Проектом держбюджету на 2009 рік передбачено виділити на ці цілі цілих 151 млн. грн. Усього ж міністр Володимир Шандра оцінив вартість проекту «служби 112» у 650 млн. грн., які необхідно вкласти до 2012 року. Головним підприємством з розробки технічних рішень у рамках Комплексної програми, нагадаємо, є «Українські спеціальні системи зв’язку». Отже, поборотися є за що.

Є ще одна причина, з якої чиновники зацікавлені у встановленні контролю над підприємст­вом. Після того як на базі технічних рішень, розроблених в «УССЗ», було розгорнуто перші регіональні диспетчерські центри «служби 112» у Харкові та у Льво­ві, залунали голоси, що краще закупити аналогічний комплекс іноземного виробництва. Десь із середини 2007 року в МНС почали обговорювати альтернативну концепцію «служби 112» — технічне рішення (апаратне та програмне забезпечення), розроблене компанією Ericsson спеціально для аналогічного проекту в Румунії. Багато йшлося про те, що цей проект є втіленням новітньої «технології п’ятого покоління», впровадженої в «розвинених європейських країнах». Хоча навіть у Румунії (і в Болгарії, яка також вирішила закупити даний продукт ) цю програму реалізовано не до кінця.

Чи потрібно говорити, що вартість шведської системи є в кілька разів вищою: тільки закупівля програмного забезпечення оцінюється в 4 млн. євро, тоді як вітчизняне коштує близько мільйона гривень. Українські фахівці відзначали й інші аспекти. Наприклад, використання шведською системою мереж загального користування, при слабкому захисті від несанкціонованого проникнення. А також екстериторіальний принцип розташування кол-центрів: один на сім із половиною мільйонів жителів (шість на всю Україну), внаслідок цього, наприклад, дзвінки з проханнями про допомогу з Криму передбачалося опрацьовувати в Одесі.

Попри протести начальника управління зв’язку МНС Володимира Писаревського та його заступника Юрія Васильєва (яких у результаті в серпні минулого року звільнили), керівництво міністерства ухвалило рішення про монтаж «румунського» кол-центру на території головного управління МНС у Києві. Інтегратором проекту стало ТОВ «Євроцентр СОС 112». У міністерстві його називають інвестором, хоча своїх коштів у систему підприємство не вкладає.

І це ще не все. Влітку побачили світ накази по міністерству, якими держпідприємство «Україн­ські спеціальні системи зв’язку» визначено як головне в тематиці створення всеукраїнської «Служ­би 112» і одночасно — у підключен­ні комерційних пультів протипожежного спостереження до діючої служби «01». Керівникам обласних управлінь МНС добре відома назва фірми — ТОВ «Київ 112». За дивним збігом у часі з останньою зміною керівництва міністерства ця фірма стала активно просувати себе в ролі посеред­ників у ретрансляції сигналів з комерційних пультів пожежної сигналізації на державні пульти «01». Посилаючись при цьому на усне розпорядження керівництва МНС. З технічного погляду такі посередники в пожежно-сигналізаційному бізнесі не потрібні, тому появу цих фірм було сприйнято без ентузіазму. Та не біда: «Укра­їнські спеціальні системи зв’язку» отримали розпорядження заступника міністра Валерія Третьякова забезпечити технічний супровід робіт зі сполучення систем апаратно-диспетчерського управління з ретрансляційним устаткуванням. На думку фахівців фірми, наступним кроком стало б анулювання ліцензій усіх фірм, які встановлюють пожежну сигналізацію, крім «Київ 112». Це принесло б їхнім власникам від 10 до 25 млн. грн. надходжень на місяць.

— Дуже схоже на те, що на базі «Українських спеціальних систем зв’язку» керівники МНС в особі заступника міністра Валерія Третьякова і начальника управління зв’язку Віктора Скомаровського планують створити власний бізнес, — каже голова ради директорів Михайло Мосін. — Їх цікавить і «освоєння» бюджетних коштів у рамках Комплексної програми «своїми» фірмами на закупівлю дорогого імпортного устаткування, і монополізація ринку пожежної сигналізації. Потрібно згадати і зятя Третьякова, Володимира Бурбела, який, за нашими даними, є «мозковим центром» усієї цієї комерції. Він, до речі, в незрозумілому статусі присутній на нарадах у МНС. Побоююся, що якщо їм удасться встановити контроль над «Українськими спеціальними системами зв’язку», то підприємство з науково-виробничого центру перетвориться на одну з ланок із відмивання бюджетних коштів.

У зв’язку із конфліктом навколо «Українських спеціальних систем зв’язку» колектив підприємства неодноразово звертався з листами, адресованими Кабінету міністрів, персонально прем’єру Ю.Тимошенко, а також РНБО Ук­раїни. На жаль, вищі органи влади обмежувалися формальними від­писками, доручаючи розібрати­ся в ситуації главі МНС Володи­миру Шандрі. Той, у свою чергу, «спускав» документ «униз» — Третьякову та Скомаровському.

Фактично все літо, після виходу кадрових наказів МНС, робота підприємства «Українські спеціальні системи зв’язку» була дезорганізована. Проте його співробітники продовжували виконувати поставлені перед ними завдання, зокрема розробку концепції єдиної «Служби 112», і досягли реальних результатів на цьому напрямі. Проте втілення їх у життя, в силу суб’єктивних чинників, залишається під великим питанням.