АНАТОМІЯ ОДНОГО РЕФЕРЕНДУМУ

Селище Таромське, якому через пару років «стукне» 300 літ, із 1938 року є адміністративно-територіальною одиницею Дніпропетровська. Єдина відмінність — територіально воно не входить у жоден із восьми районів міста, підпорядковуючись безпосередньо міськраді. У селищі, як і годиться, існує селищна рада, виконком і, зрозуміло, голова ради. Є, тепер уже був, і свій бюджет. До речі, на території України існує близько двохсот селищ з аналогічним статусом.

Так чи інакше, але Дніпропетровська міськрада при затвердженні меж міста вирішила цю адміністративно-територіальну одиницю скасувати й об’єднати з Дніпропетровськом на правах мікрорайону «Таромське». Щоб дотриматися всіх формальностей, вирішено було провести референдум серед жителів селища. Хвилю занепокоєння збурунив голова ДОО ПРП, він же депутат селищної ради Володимир Чернявський, котрий не виключав, що після референдуму Таромське може залишитися без свого загсу, сільради, а головне, власного бюджету, що 2001 року складав 1,5 млн. грн. При цьому Володимир Федорович резонно побоювався, що в майбутньому його селище спіткає доля селищ Діївка та Ясне, які входять до складу Ленінського району і фінансуються за залишковим принципом. Простіше кажучи, Таромське перетвориться на задвірки Ленінського району, звідки жителям по кожну дрібницю доведеться їздити до чортів на виступці.

Втім, не такими важливими є мотиви референдуму. Набагато суттєвішими є методи його проведення і підбиття підсумків.

Отже, на обговорення було винесено три питання, що стосуються бажання жителів мешкати в складі Дніпропетровська, об’єднання територіальної громади з дніпропетровською, ліквідації селища як адміністративно-територіальної одиниці і створення замість селищної ради виконкому (адміністрації), призначуваного Дніпропетровською міськрадою.

У день проведення референдуму, 9 вересня минулого року, на всіх чотирьох дільницях перебували представники партії «Реформи і порядок». Але на третьому й четвертому лише до 17.00, оскільки потім їх просто звідти витурили без пояснень. Після чого «тоненька цівка» жителів, якщо вірити офіційним даним територіальної комісії з референдуму, перетворилася на потужний потік. Принаймні до 17.00 на цих двох ділянках проголосували усього 244 громадяни з 4641 занесеного в списки. За останні три години, за відсутності представників ПРП, щохвилини на двох дільницях голосували одночасно 10 чоловік, тобто волевиявлення здійснювалося кожні шість секунд! Усього ж тут проголосувало 84,89% спискового складу. А ось на дільницях 1 і 2, де спостерігачі були присутні до кінця, явка склала 43,53%. Настільки явний дисбаланс давав усі підстави думати про фальсифікацію виборів. Про це свідчили і численні факти, викладені Володимиром Чернявським у своїх численних скаргах і петиціях у всі інстанції. За розрахунками спостерігачів від ПРП, реальна явка жителів складала набагато менше 50%, що дає підстави вважати результати референдуму недійсними. Далі події розвивалися таким чином:

13 вересня 2001 року матеріали про фальсифікацію референдуму передано у Верховну Раду.

19 вересня 2001 — звернення ДОО ПРП до прокурора Дніпропетровської області провести ретельну перевірку зібраних фактів і порушити кримінальну справу за фактом фальсифікації референдуму проти посадових осіб селищної територіальної комісії, дільничних комісій №3 і №4 і голови селищної ради.

Але вже 25 вересня міськрада затвердила результати референдуму, попри надані факти.

21 січня цього року чергова сесія міськради вирішила призупинити повноваження Таромської селищної ради достроково з 1 січня 2002 року, причому селищний голова вже здійснює функції голови виконкому Таромської селищної ради до визначення «у встановленому порядку системи управління територією вже колишнього селища, а нині мікрорайону Таромське». Коротше, у найближчому майбутньому цим мікрорайоном управлятиме адміністрація, затверджена міськрадою.

23 січня в Ленінському суді Дніпропетровська відбулося слухання позову, поданого ДОО ПРП, щодо визнання результатів референдуму недійсними. Вислухавши позивача і представника відповідача, суддя Валентин Поплавський рекомендував першому подати клопотання про порушення кримінальної справи проти посадових осіб. Володимир Чернявський вважає, що суд тим самим ухиляється вбік, а порушена кримінальна справа тихо-мирно згасне сама собою.