Україна—Литва: подих Великої Історії

08 грудня, 2017, 18:13 Роздрукувати Bипуск № 47, 9 грудня-15 грудня 2017р.
Відправити
Відправити

Спільного в нас багато. Немає, щоправда, спільного кордону. Проте є неперервна духовна близькість.

Україна—Литва: подих Великої Історії
В'їзд Гедиміна у Київ у 1321 році, гравюра

Багатьом українцям нині дивно чути, що впродовж кількох століть ми з литовцями жили в одній державі.

"...На якийсь час, - писав Михайло Драгоманов, - на східно-європейській рівнині уложилися взаємини досить вигідні для українців і для цивілізації взагалі. Від XIII-го століття склались тісні сфедеровані зв'язки між німанськими литовцями і двинсько-дніпровськими білорусинами; в XIV-му столітті в той союз входять і прип'ятсько-дністровські та деснянські українці - і ця союзна держава Гедиміновичів встигла відбити від татар бужансько-дніпровське Поділля і довела слов'янську колонізацію до самого Чорного моря - до землі старих тиверців і уличів". М.Драгоманов вважав, що якби такі відносини проіснували ще два-три століття, то "вся доля Сходу Європи була б зовсім інша, напевно щасливіша, як тепер. Але ту рівновагу нарушив похід Польщі на схід, а також захоплення берегів Чорного моря турками".

Вітри Історії - то привітні, то студені - проносилися над неозорими степами й мальовничим вишневим розмаїттям нашого краю, змінюючи його і фізично, і духовно. І Київ зі столиці величезної імперії, якою був при Володимирі Великому і Ярославі Мудрому, опинився в статусі адміністративного центру одного з воєводств Великого князівства Литовського.

Аналізуючи ці обставини, автор популярної книжки "Україна. Історія" Орест Субтельний, на відміну від Михайла Драгоманова, дотримувався думки, що якраз у XIV ст. "історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися її сусіди - Литва, Польща та Московія... Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом відносно короткого періоду їхнього панування хронічні чвари у Золотій Орді унеможливлювали для монголів безпосереднє управління тутешніми землями. Отже, Україна, наче дозрілий плід, чекала наступного завойовника. Серед перших, хто скористався цією можливістю, були литовці".

Маленька Литва, переборовши безліч місцевих проблем, перетворилася на Велике князівство Литовське, що невдовзі досягло вершин своєї могутності. Люди лише спочатку противилися прийшлим з Балтії. Згодом, коли стало ясно, як свідчив Михайло Грушевський, що "литв'яки" свавілля не чинять, прибравши нові землі, "старовини не рушать" і не заводять якихось своїх порядків, прагнуть "у всім приноровитися до місцевого життя" і навіть віддають належне культурній "зверхності" своїх підопічних, шанують і запозичують багато чого з їхніх цінностей, співіснування набуло відносно цивілізованого характеру. Багато князів з династії Гедиміновичів приймало християнство. Сприяло цьому й те, що у Великому князівстві Литовському слов'янський етнос становив майже 90% населення. М.Грушевський цю державу називав законною спадкоємицею Київської Русі і Галицько-Волинського князівства.

Природно, що всі ці історичні повороти не могли залишити байдужими численних, передусім українських, дослідників. Уманські краєзнавці, зокрема, вважали підпорядкування литовцям "прогресивним явищем, оскільки було ліквідовано золотоординське іго, статус державної отримала давня українська мова, і хоч селянство платило податки, але їх було значно менше, ніж за часів золотоординської зверхності". Про важливе значення використання давньоукраїнської мови як офіційної для держави приязно писали литовські історики, зокрема З.Зінк'явічюс. Язичницька Литва ще не знала писемності, і "володарі Литви, впорядковуючи справи приєднаних земель, користувалися тією (нашою. - В.Ч.) писемною мовою. Вживали її і для підтримання зв'язків з іншими країнами на Сході, подібно, як латинську мову - для спілкування з країнами Заходу… З часом значення її дедалі збільшувалося. Адже, впорядковуючи велику державу, володарі Литви не могли обійтися лише усними наказами. Потрібно було їх записати".

Понад те: перший Литовський статут (Конституція) в оригіналі був написаний 1529 року давньоукраїнською (руською) мовою. Потім підтверджений ще двома редакціями - 1566-го і 1588 рр.

Важливість культурного впливу "руської мови" засвідчив в одному зі своїх віршів і польський поет Ян Пашкевич (початок ХVІІ ст.):

Польща квітне латиною,

Литва квітне русиною,

Без тієї
в Польщі не пробудеш,

Без цієї
в Литві блазнем будеш.

Цілком вірогідно, що в литвинів тоді якраз і зароджувалося розуміння потрібності мати свою повноцінну писемну мову.

А існування писемності задовго до того підтверджує відомий історик і археолог Михайло Брайчевський, виходячи з угод з Візантією, що, "як відомо, писалися "двома мовами" сторін, які їх укладали. Українська культура, вважає історик Наталія Полонська-Василенко, була вищою, ніж литовська, і перемагала її в усіх галузях.

Схожі оцінки висловлювала й історик Раїса Іванченко: "Русь-Україна, опинившись у складі Литовського князівства, швидко відновила свою церкву, систему адміністративного управління за законами "Руської правди", яка стала джерелом і для Литовської держави. Тож система державного управління на всій русько-українській території залишилася традиційною - лише змінилася династія правлячих князів: замість київських Рюриковичів престоли посіли Гедиміновичі".

Гедимін, Великий князь
Литовський (1316-1341)
Гедимін, Великий князь Литовський (1316-1341)

Хіба не звідси наш такий настійливий і зовсім не географічний, а, скорше, психологічний поділ на Схід-Захід? А також наші симпатії до балтійських народів, особливо ж литовців, котрі залишили приємний спогад в українських землях, позбавлений традиційно гіркого окупаційного, колонізаційного присмаку.

Варто наголосити: Литва й Україна відкривали тоді для себе - кожна по-своєму - головних і одвічно ворогуючих зазіхальників на українські землі: і польське панство з його надмірними апетитами, феодальними, національними та релігійними утисками, і Москву, з її жорстким курсом на "собіраніє русскіх зємєль". Литва на початку XVI ст. сягала від Лівонії (сучасної Латвії) до Черкас. Тобто складалася з земель сучасних Білорусії та України. Була переважно православною. Її серйозно послабили війни з московитами кінця ХV ст. Це стало однією з причин союзу (Люблінської унії 1569 р.) з Королівством Польським. У федерації - Речі Посполитій - домінувала католицька Польща. Був період (1665 р. - "Шведський потоп"), коли литовський магнат Януш Радзивілл і його брат Богуслав виступили проти короля Яна II Казиміра і схилялися до розриву унії. Але цей небезпроблемний союз проіснував аж 225 років (до 1795-го). А 1 липня 2009 р., з нагоди його 440-річчя, в Любліні відбулися навіть відповідні урочистості за участі представників Польщі, Литви, Білорусі та України. У кожного народу, звичайно, свої спогади про спільне минуле. Учасники урочистого зібрання подали його як шлях "Від Люблінської унії до Європейського Союзу". Для українців це було, швидше, нагадування про те, як тоді "литвинів" виштовхнули, по суті, з українських земель. Сама ж Україна, без будь-яких прав, опинилася під новим господарем. Залишки її автономії знищили. Польські магнати активно колонізували наші землі. І, виходить, президент України В.Ющенко "відсвяткував" одну з пам'ятних дат полонізації рідного краю. Хоча, звичайно, блукаючи лабіринтами історії, не варто дивуватися будь-яким несподіваним і навіть карколомним поворотам.Геніальний ТарасШевченко, творче життя якого тісно пов'язане з перебуванням у Вільнюсі, писав:

Розбрелись конфедерати

По Польщі, Волині,

По Литві, по молдаванах

І по Україні…

Наприкінці ХVІ ст. українські землі зазнали вже справжньої польської експансії і колонізації. А 1795 року, після чергового поділу Литви і Польщі, були надовго підпорядковані Російській імперії.

Природно, що, перебуваючи під владою різних, переважно неукраїнських сил, населення наших земель переживало безконечні гострі політичні, релігійні, соціальні та етнічні конфлікти. До того ж з трьох основних господарів тільки представники путінської Московії і досі силкуються тримати нас у своїх цупких обіймах, по-хамськи кепкуючи з нашої "нєзалєжності". У критичних ситуаціях, як-от у часи УНР і нині, Росія відкриває своє зловісне обличчя - образок чи фізіономію імперського "русского мира", силкуючись вирішувати "українське питання" війною та окупацією.

А Велике князівство Литовське, яке небезпідставно вважалося спільною Українсько-Литовською державою, поступово відходило в тінь, а разом із ним значною мірою й шанобливе, "європейське" ставлення до всього українського. Порівнюючи перебування українців під зверхністю різних володарів, переважна більшість дослідників вважає, що найбезболіснішим був Литовський період.

Спільного в нас багато. Немає, щоправда, спільного кордону. Проте є неперервна духовна близькість. І це надзвичайно важливо. Останні кілька років дали українцям і литовцям шанс відчути взаємну приязнь у зовсім несподіваних умовах, коли внутрішні й зовнішні противники торпедували природний процес просування України до європейського співтовариства і наша держава опинилася в стані військового протистояння з агресором в особі найближчого "стратегічного партнера".

"Європа повинна зрозуміти: Росія робить спробу перекроїти повоєнну карту і кордони. Першою буде Україна, потім - Молдова, і, нарешті, це може дійти до країн Балтії та Польщі. Росія діє всупереч міжнародним стандартам, порушуючи свої зобов'язання, і це означає, що Москва стає загрозою для всієї Європи" - такою є тверда, безкомпромісна позиція Литви, не раз заявлена на двосторонніх та багатосторонніх зустрічах її мужнім президентом Далею Грібаускайте.

Related video

Взірцевий приклад взаємоповаги, солідарності і добросусідства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК