У пошуках власних Ферґюсонів і Гарарі

Популяризація історичних знань із часом посідає дедалі важливіше місце в національній книговидавничій справі.

Насамперед це пов'язано з небувалою активізацією вітчизняного історичного цеху в оприлюдненні власних праць, сучасним геополітичним становищем України, інформаційною війною з Росією, перекладацьким бумом у жанрі літератури соціогуманітарного спрямування. У світовому літературному контексті за певні орієнтири для написання бестселерів нон-фікшн було взято двох метрів світової історичної науки, а саме правоцентристського британця Ніла Ферґюсона і лівоцентристського ізраїльтянина Юваля Ноя Гарарі.

Науково-популярні книжки з історії України почали з'являтися ще наприкінці 1990-х. Згадаймо хоча б вікопомну 15-томну "Україну крізь віки" 1998–2000 рр., яка стала символом книжкових полиць багатьох книгоманів та любителів історії. З середини 2000-х акцент істориків змістився на висвітлення питань здебільшого воєнної історії для мас, в якому активну участь узяли як провідні українські історики, так і археологи, реконструктори, художники; з видавництв - насамперед "Темпора" (його по праву можна вважати українським Osprey). Результатом цього співробітництва стало створення серії Militaria Ucrainica.

Поштовхом до активного написання науково-популярних праць стало зацікавлення подібним контентом як видавців, так і істориків, які володіють пером і вміють дохідливо викладати наукові факти, а найголовніше - попит читацької аудиторії, спраглої розуміння таємниць минулого. У 1990–2000-х вітчизняні видавництва, такі як "Ніка-Центр", "Основи", "Либідь" та ін., багато зробили для того, щоб ознайомити українського читача з науковими здобутками зарубіжних істориків, соціологів, політологів, проте вони майже не приділяли уваги українським фахівцям.

Інституційно популяризація історії України стала можливою завдяки сучасним інформаційним технологіям. Заснований 2010 року інтернет-проект "Історична правда" на чолі з відомим журналістом Вахтангом Кіпіані поставив собі за мету розповісти про невідомі сторінки минулого - про Голодомори XX століття, Українську революцію 1917–1921 рр., національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА в роки Другої світової війни. Згодом було започатковано видавничу серію "Бібліотека "Історичної правди", в якій у видавництві Vivat уже вийшло кілька книжок про діяльність ОУН і УПА, українсько-польські відносини новітньої доби. Як бачимо, постає напрям націоналістичного нон-фікшн, який чимдалі більше привертає увагу читачів і водночас гуртує фахівців з відповідної проблематики.

По-справжньому етапною подією в еволюції популяризації історії України стало створення громадського просвітницького проекту "LIKБЕЗ. Історичний фронт" науковцями Інституту історії України НАНУ, історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Українського інституту національної пам'яті. На сьогодні в пулі проекту вже понад два десятки істориків, археологів, етнологів - як українських, так і зарубіжних. Координатором проекту є відомий історик, публіцист, етносоціолог Кирило Галушко, який ініціював багато науково-популярних починань у гуманітарній сфері. Створений 2014 року LIKБЕЗ розпочав свою роботу з деміфологізації історії України, минулого Криму і Донбасу.

З 2015 року триває плідне співробітництво цієї ініціативи з харківським видавництвом "Клуб сімейного дозвілля", що розпочалося 10-томною серією "Історія без цензури" (2015–2017). Цикл книжок нон-фікшн на історичну тематику охоплює минуле українських земель від праісторії до часів Другої світової війни включно. Концептуально завершення серії 1945 роком пояснюється тим, що сучасніші події, як-от історична політика Кремля, коріняться саме тому часі, і повоєнний період потребує подальшого концептуального переосмислення вітчизняними і зарубіжними істориками. Родзинкою цих книжок можна вважати наявність картографічного матеріалу, який унаочнює проблемні питання становлення кордонів, подій воєнної історії... Наклад окремих книжок серії становить 10–20 тисяч примірників. Для вітчизняних видавництв це справді важлива подія. Зрозуміло, не всі сюжети ввійшли до відповідних книжок, бо основна увага істориків тут була зосереджена на військово-політичних та соціально-економічних аспектах. Як це буває в будь-якій серії, кожну книжку читачі сприймають по-різному, бо якісь написані одним автором - відомим фахівцем із певної теми (напр., том про Гетьманщину - це монографія історика Віктора Горобця), а якісь - колективом авторів (томи про назву та територію України, її військову історію, праісторію середньовіччя, литовсько-польську добу, XIX століття, Українську революцію, міжвоєнний період, Другу світову війну).

Паралельно із цим проектом "лікбезівці" починають працювати над створенням популярної версії "Історії українського війська", присвяченої 80-річчю видання праці Івана Крип'якевича. Книжка побачила світ у вересні 2016 року за загальною редакцією Василя Павлова, який має за плечами тривалий досвід викладання військової історії у ВНЗ, а нині впроваджує новітню символіку у Збройних силах України.

До речі, історики й археологи обійшлися тут без консультацій реконструкторів. Автентичний вигляд кожного воїна, відтворений художником, - це теж ознака солідності видання, яке є чи не єдиним узагальнюючим та ще й написаним достатньо легко. "Історія українського війська" охоплює широкі хронологічні рамки - від найдавнішого періоду до часів ОУН і УПА. Значне місце у виданні відведено розбудові армії за Козацької доби та в роки Української революції 1917–1921 рр.

Після видання "Історії без цензури" та "Історії українського війська" LIKБЕЗ сконцентрував свою увагу на багатьох інших темах. Зокрема, за його підтримки в "Клубі сімейного дозвілля" опубліковано півтора десятка видань з гендерної історії, з історії війська Української революції 1917–1921 рр., соціально-політичної історії Гетьманщини, історичної "якбитології", історії радянського терору... Важливо розуміти, що видання книжок для "лікбезівців" є лише одним з аспектів їхньої просвітницької діяльності, яка поєднується з медійною та проведенням публічних лекцій.

Найгарячішою новинкою від КСД і LIKБЕЗу можна вважати колективне видання про добу українського лицарства (XIV–XVI ст.), яке буде презентовано на Книжковому арсеналі наступного тижня. (Литовсько-Польська доба маловідома для широкого загалу тема, тим більше в контексті розвитку лицарської справи на українських землях.) Не менш важливою новинкою є Історичний атлас України, над створенням якого працювали провідні вітчизняні фахівці з картографії та історичної географії.

"Клуб сімейного дозвілля" з відповідальною за видання літератури нон-фікшн Катериною Новак роблять важливу справу. Завдяки їм побачили світ книжки Ірини Ігнатенко з етнології та антропології України, про чоловіче та жіноче тіло у традиційній культурі українців; книжки Сергія Плохія (наприклад, "Брама Європи", за яку автор отримав цього року Шевченківську премію), Володимира В'ятровича, Євгена Магди. Хоча принагідно слід зазначити, що повноцінного книжкового ринку як такого, з конкуренцією та всіма необхідними речами, що їх мають західні видавництва (як, приміром, Penguin books) у нас немає.

Проте не лише КСД і "лікбезівці" дають життя сучасній масовій науково-популярній літературі. Варто згадати й про видавництво "Наш формат", яке, наче той атлант, що розправив плечі, почало з 2015 року планомірно заповнювати лакуни формату цікавих книжок. Проте це видавництво зосередило свою увагу здебільшого на літературі мотиваційного, психологічного характеру - з ухилом у бізнес і саморозвиток.

Разом із тим за останні два-три роки "Наш формат" видав переклади кількох непересічних книжок, серед яких, наприклад, бестселер Ніла Ферґюсона "Цивілізація"; перевидав мемуари гетьмана Павла Скоропадського (з огляду на відзначення 100-річчя Української революції та переосмислення її уроків, ця подія є вкрай важливою).

Не применшуючи здобутків інших видавництв, тих-таки "Критики" і "Смолоскипа", можна сміливо стверджувати, що КСД і "Наш формат" є справжніми гігантами української видавничої справи у жанрі літератури нон-фікшн.

Отже, як бачимо, перед вітчизняними книговидавцями та істориками постало чимало викликів. Події Євромайдану і воєнна агресія Росії проти України активізували процес написання та розповсюдження книжок нон-фікшн на історичну тематику. Свідченням цієї тенденції є поява таких проектів, як "LIKБЕЗ. Історичний фронт", що лише посилюють увагу суспільства до проблем нашого минулого і мотивують колег та інші видавництва створювати сучасний, якісний і цікавий контент.