Сталін і Гітлер: друзі — вороги

Попри заборони Версальського миру, Німеччина почала виробляти й випробовувати в Росії нову зброю, зокрема й хімічну. У створених німцями авіаційній (Липецьк) і танковій (Казань) школах проходили вишкіл німецькі військові. Берлін готувався до реваншу й другого раунду боротьби за світове панування (Weltmacht). Більшовицька Росія своєю чергою виношувала плани стати силовим гарантом світової комуністичної революції. І тут така нагода отримати новітні зразки зброї від німців, ображених катастрофічними результатами Першої світової війни!

І хоча кінцева мета обох держав роз'єднувала їх, робила непримиренними в агресивних намірах, тимчасові цілі Москви й Берліна на етапі озброєння і переозброєння цілком збігалися. Спільним було й те, що і росіяни, і німці ніколи не знали демократії, а після війни 1914–1918 рр. опинилися в стані переможених і принижених. Лютнева революція 1917 р. в Росії закінчилася комуністичним переворотом, а спроба переможців демократизувати Німеччину наразилася на спротив німецького суспільства, вихованого на імперських традиціях. Ба більше, спровокований поразкою, в Німеччині зародився і набирав сили праворадикальний тоталітаризм у формі нацизму. За таких обставин фінансова щедрість імператора Вільгельма ІІ 1917 року надихала більшовиків на дружбу з Німеччиною проти Заходу, підтримку Листопадової революції 1918–1919 рр. і путчу комуністів. Тоді, 1923 року, в Москві навіть було створено комітет для допомоги Комуністичній партії Німеччини (КПН). Серед його членів був і Сталін. Поразка комуністів перемкнула увагу Сталіна на націонал-соціалізм Гітлера. У ньому він угледів тимчасового союзника у справі повернення імперських територій до складу Росії (СРСР).

Представники радянської та німецької сторін в Рапалло: Карл Йозеф Вірт, Леонід Красін, Георгій Чичерін і Адольф Іоффе. Квітень 1922 р.

Прихід до влади Гітлера дав Москві надію на майбутній союз із Німеччиною. Лівий чи правий тоталітаризм - однаково тоталітаризм. Гітлер отримав владу на підставі статті 48 Веймарської конституції 1919 року. Сталіну влада дісталася не тільки як генсеку ЦК ВКП(б), який вів організаційно-партійну роботу, а й тому, що зумів усунути інших претендентів на місце Леніна (Троцького, Бухаріна, Зінов'єва). Проголошення у статті 6 Конституції СРСР 1936 року ВКП(б) "керівним ядром державних та громадських організацій" узаконило її генсека в статусі лідера - ніким і нічим не обмеженого вождя-монарха.

Припинення військової співпраці з приходом 1933 року до влади Гітлера жодним чином не означало початку критики нацистського режиму з боку генсека Сталіна. Наступні події (інсценування нацистами підпалу Рейхстагу і суд над болгарськими комуністами) в радянській пресі подавалися в загальних рисах, без найменшого натяку на роль у них уряду Гітлера. Ніч "довгих ножів" 30 червня 1934 р. Сталін сприйняв як належний захід у боротьбі з опозицією, ворогами народу заради зміцнення особистої влади вождя.

Порозумінню диктаторів не завадили ні події в Іспанії, де Німеччина і Радянський Союз були на протилежних позиціях, ні анексія Австрії, ні розчленування і ліквідація Чехословаччини як держави.

З 1933 р. іаж до 22червня 1941-го Сталін, убачаючи у фашистах тимчасових попутників на шляху до світової комуністичної революції, постійно блокував у радянській центральній пресі антинацистські матеріали, хоч від кого вони походили - від Комінтерну, кремлівських партійних посадовців тощо. На підготовчому етапі до неї треба було не просто заручитися підтримкою нацистів, а навіть подружитися з ними. Мотивація видавалася незаперечною: вождь і фюрер - диктатори від природи; німецькі фашисти - це націонал-соціалісти, а радянські більшовики - інтернаціонал-соціалісти. Гітлер і Сталін були вождями тоталітарного соціалізму, не приймали демократії як такої. Сталін ставив за мету соціалістичну трансформацію світу, в якому Росія як Третій Рим стане титульною нацією і дороговказом для суспільного поступу; плекав надію на переродження нацизму. Чому б і ні, якщо комунізм - майбутнє світу. Гітлер, своєю чергою, виношував план побудувати нову Європу, де на зміну традиційному лібералізму Англії і Франції прийде соціалізм у його розумінні. Для Гітлера, з його расовими підходами до народів світу, націонал-соціалізм Третього Рейху призначений тільки для німців як вищої раси, наділеної правом керувати світом за стандартами німецького порядку. При цьому Гітлер не переймався сподіваннями на переродження комунізму - тільки повне підпорядкування вищій расі…

Після підписання 23 серпня 1939 р. пакту про ненапад, секретних протоколів про переділ Європи Москва і Берлін від зближення й взаємної приязні перейшли до дружби, що тривала до 22 червня 1941 року. Націонал-соціалізм ніскільки не бентежив радянське керівництво, як і інтернаціонал-соціалізм - німецьке. Обидві системи характеризувалися однаковою вертикально збудованою владою: фюрер - вождь, одна партія, озброєна вічнозеленим і єдино правильним ученням, слухняний народ, готовий молитися на свого лідера, який задля досягнення своїх цілей упродовж років і навіть десятиліть улаштовував "варфоломіївські ночі". На рахунку обох - численні злочини проти людства, терор, ігнорування прав людини. Трагедію ХХ століття однією фразою змалював поет В.Соколов: "Я устал от двадцатого века, от его окровавленных рек. И не надо мне прав человека. Я давно уже не человек".

Була й відмінність, яка серйозно розділяла. Нацизм зберіг приватну власність і ринкову економіку, використовував їхні важелі для зростання рівня життя, посадив пересічних німців за кермо "фольксвагена". В СРСР, навпаки, рівень життя громадян погіршився у порівнянні з 1913 роком.

Після четвертого поділу Польщі агресивність диктаторів посилюється. Гітлер повертає на Захід. Сталін готує захоплення Балтії, окупує Бессарабію і Північну Буковину, радянізує їх.

Дружба диктаторів триває і досягає свого піку восени 1939-го - навесні 1940 року. Усього, що може завадити співпраці з Гітлером, Сталін не приймає. Для нього він - правитель, який усі проблеми хоче вирішувати мирно. І Сталін забороняє друкувати будь-що, що може образити фюрера.

Спільний парад у Бресті Червоної Армії та вермахту у 1939 р.

Після польської кампанії військово-технічна співпраця двох країн закріплюється підписаними в Москві міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом і наркомом СРСР В.Молотовим угодами як складовими частинами Договору про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 року. На початку жовтня цього ж року СРСР надав свою територію в районі Мурманська для німецької військово-морської бази, яку німці використали в боротьбі з англійським флотом у період операції проти Данії і Норвегії. Там німецькі військові кораблі заправлялися пальним, отримували продовольство і метеозведення. Радянський криголам проводив німецькі кораблі по Північному Льодовитому океану в Тихий, де вони топили англійські судна. І, навпаки, у період війни з Фінляндією німці нарощували постачання до СРСР устаткування, у той час як інші згортали співпрацю на знак протесту проти радянської агресії. Водночас "незнаменита" війна проти Фінляндії переконала Гітлера в майбутній легкій перемозі вермахту над Червоною Армією.

Успішнорозвивалася й економічна співпраця. 19 серпня 1939 р. між країнами було підписано Торговельно-кредитну угоду, а 11 лютого 1940-го - господарську, яку Москва оцінювала як безпрецедентну у світовій торгівлі. Відновилася практика, що мала місце з 1926 по 1936 рік, коли Німеччина поставила в СРСР устаткування на 4 млрд. марок. Понад 1 млрд. марок СРСР сплатив золотом. Чи не тим, яке було вичавлене з України голодомором? Саме торгівлею з СРСР нацистській Німеччині вдалося прорвати англійську блокаду. Упродовж 17 місяців після підписання пакту про ненапад Німеччина отримала 865 тис. т нафти, 140 тис. т марганцевої руди, 14 тис. т міді, 3 тис. т нікелю, 101 тис. т бавовни-сирцю, 1 млн т лісоматеріалів, 11 тис. т льону, 26 тис. т хромової руди, мільйони тонн зерна. Радянський Союз постачав до Німеччини сировину й отримував від неї устаткування. Через СРСР до Німеччини йшла стратегічна сировина з басейну Тихого океану, Близького Сходу. Радянський Союз став також територією для перевезення такої стратегічної сировини, як каучук, вольфрам, олово, а також транспортування німецьких товарів до третіх країн. Гітлерівська Німеччина створювала свою військову потугу на сировинних ресурсах Радянського Союзу.

Радянські конструктори відвідували заводи Мессершмітта, Юнкерса, Хейнкеля. Про це згадує в своїй книжці "Цель жизни" авіаконструктор А.Яковлєв. Від радянських фахівців німці нічого не приховували. Знайомлячись із німецькою технікою, вони щось-таки запозичали, що спонукало до модернізації, особливо в авіаційній галузі.

З наближенням "часу Ч" німці почали гальмувати й затримувати договірні замовлення, що мало би насторожити Москву. Але кінець економічному співробітництву настав лише вночі 22 червня 1941 р., коли останні ешелони перетнули кордон буквально за хвилини до німецького вторгнення.

Розвивалося й політичне співробітництво, яке після Першої світової війни ґрунтувалося на тому, що Німеччина і Росія (Радянський Союз) можуть домогтися успіхів тільки через спільний захист інтересів обох держав. Війна проти Польщі це підтвердила. А тому Молотов назвав абсурдом війну як засобу боротьби проти німецького фашизму. Після поразки Франції він привітав німецький уряд з перемогою і закликав США не виступати на боці Англії. Німецький нацизм, були переконані в Кремлі, - природний союзник радянського комунізму.

Водночас тривала щільна співпраця між німецькими й радянськими органами держбезпеки. Під прикриттям оптації населення було вислано з СРСР 800 німецьких і австрійських антифашистів. У грудні 1940 р. уБерліні Молотов вів переговори про приєднання СРСР до Троїстого пакту. Сталін і Гітлер вели між собою секретне листування. Комінтерн, керований Сталіним, так само закликав трудящих боротися проти своїх імперіалістичних урядів - як в Англії і Франції, так і в Німеччині та Італії. Хоча такий заклик VІІ конгресу Комінтерну не влаштовував Сталіна, який стояв на тому, що Англія і Франція - це агресори, а Німеччина - їхня жертва. Як і раніше, він волів, щоб західні демократії і фашистські держави зійшлися в двобої.Вигода для СРСР буде очевидною. Сталін виступав як еквілібрист і провокатор, позбавлений логіки в судженнях і діях. Польщу 1939 року він називав фашистською. А Гітлер для нього був миротворцем, бо виступав із мирними пропозиціями. В інтересах Німеччини навіть подумував у квітні 1941 р. розпустити Комінтерн, як це він зробив 1943-го, щоб зберегти дружні відносини зі США. Сталін, виступаючи адвокатом нацистів і будучи водночас фактичним керівником Комінтерну, дезорієнтував не тільки своїх соратників по комунізму, а й світову спільноту.

«Цікаво, як довго триватиме медовий місяць?» Англійська карикатура, жовтень 1939 р.

Після поразки Франції співвідношення сил у Європі й світі змінилося. Убезпечивши себе на Заході, Гітлер переніс свої зусилля на Схід, щоб розправитися з головним противником у суперництві за панування над світом і отримати для себе природні й людські ресурси. Для Сталіна настав момент істини. Він теж почав готуватися до "визволення" Європи. У другій половині 1940-го і першій 1941 року між двома світовими диктаторами наростає напруженість у стосунках. Сталін чекав і бажав нападу Німеччини. Гітлер хотів і чекав цього ж від Сталіна. Усі розмови про раптовий напад - байка. Сталін ніби підштовхував Гітлера: "Ну ж бо, давай, атакуй". Гітлер думав точно так само. Обидва зосередили один проти одного ледь не всі свої ударні сили. Сталін не врахував одного - німецькі війська були добре навчені мистецтва ведення війни і їх очолювали обізнані у своїй справі генерали. Червона армія була, як завжди, погано підготовлена. Її найкращі кадри були знищені у період Великого терору. Люди на кшталт Ворошилова, Будьонного, Тимошенка, Кулика - парамілітарні полководці періоду Громадянської війни 1918–1920 рр. - були геть некомпетентні у веденні класичної війни з фронтами, злагодженою взаємодією різних родів військ, насичених технікою. Замість планованого визвольного походу в Європу, Червона армія в паніці відступала і здавала власну територію. Щоб перекласти провину за такий розвиток подій на народ, Сталін оголосив війну великою вітчизняною, в якій витрати і втрати мав узяти на себе народ. Так завойовницькі плани радянських комуністів повернулися проти них самих. А потім для повоєнних поколінь школярів вигадали міф про військову геніальність великого Сталіна, який нібито 1941 року повторив те, що в середині І ст. до н. е. зробив парфянський цар, який, заманивши в глиб своєї території римського полководця Марка Ліцинія Красса, знищив його військо.

За кілька днів до закінчення Другої світової війни наклав на себе руки Гітлер. Його поплічники, причетні до масштабних злочинів, опинилися на лаві підсудних. Долю керівників Третього Рейху вирішив Нюрнберзький процес. За законами історії і суду людської совісті Сталін теж мав би відповісти за злочини проти людства, розв'язання спільно з Гітлером Другої світової війни. Але… переможців не судять. Тож він, так само як колись креслив газетні матеріали, захищаючи Гітлера, і 1946 року, проглядаючи факти злочинів нацистів у доповіді, що готувалася для радянського представника на Нюрнберзькому процесі Романа Руденка, був невдоволений цифрами, які в ній фігурували. І так само як і тоді вдався до маніпуляцій. Бо виявилося, що ті цифри не менші, ніж кількість жертв більшовицького терору. І дивні дії Сталіна, спрямовані на фальсифікацію і применшення злочинів нацизму, скидалися на самовідмивання перед майбутнім судом історії, яка рано чи пізно проставить цифри і по другий бік фронту ("дружби") між націонал-соціалізмом і більшовицьким соціалізмом. Не випадково, документи, що свідчать про стосунки Сталіна і Гітлера, на сьогодні закриті в особливому секторі ЦК ВКП(б) Президентського архіву РФ, а самого Сталіна в РФ названо одним з трьох найуспішніших правителів, або, на новий копил, менеджерів, за всю російську історію. Усе пізнається у порівнянні…