Правда, що перемагає смерть

Видавці наголошують, що добірку, упорядковану зі статей британського журналіста валлійського походження Ґарета Джонса та біографічної розвідки про нього, "має прочитати кожен журналіст".

Насправді компендіум добре було би мати перед очима кожному українцеві, та й просто - кожній порядній людині. Видавнича історія "Ціни правди", вихід якої збігається зі всеукраїнською прем'єрою однойменного українсько-польсько-англійського байопіку режисерки Аґнешки Голланд, також незвична. Втім - розповімо докладніше.

Книжка, видана одночасно українською й англійською, з'явилася з ініціативи видавництва "Жнець" та доценток кафедри видавничої справи і редагування Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Марини Женченко і Ярослави Приходи.

Це видання втілило реальний бакалаврський книжковий проєкт студенток Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Валентини Пасічної та Олени Тищук "Журналіст Ґарет Джонс". За словами маркетинг-директорки FILM.UA Group Поліни Толмачової, паралельний вихід пейпербуку та кіно є усталеною практикою для їхньої кінокомпанії. Вихід "історичного трилера" (на такому жанровому визначенні "Ціни правди" наполягають самі кіношники), що розгортається на тлі радянського Голодомору-геноциду проти української нації у 1932–1933 роках, та книжки - події окремі, однаково вартісні.

Від себе додамо: на жаль, перший наклад книжки від самого початку став бібліографічною рідкістю. Якісне, виплекане авторами, упорядковане Я.Приходою видання "Ґарет Джонс. Ціна правди" має початковий наклад усього 100 примірників. Сподіваємося на додаткові, адже зацікавленість у Ґареті Джонсі з його правдивою і трагічною історію (а зокрема, і життєвою) дуже велика.

Тож чому саме сучасним українцям конче потрібен Ґарет Джонс? Відповідь - власне, у його статтях та його біографії. Майбутній журналіст народився 13 серпня 1905 р. у валійському містечку Беррі, в інтелігентній, як сказали б тепер, родині. Його батько Едгар був директором школи, а мати, Енні Ґвен Джонс, у молодості працювала в Україні тьютором Артура Юза - одного з синів Джона Юза, засновника Юзівки, майбутнього Донецька. Тож із самого дитинства юний валієць багато чув про Україну.

Джонс отримав блискучу освіту, закінчив, зокрема, Триніті-коледж у Кембриджі. І вже у 25 років став радником з питань міжнародної політики колишнього прем'єр-міністра Британії Девіда Ллойда Джорджа. А згодом розпочав кар'єру журналіста-міжнародника. Невідомо, яких високих щаблів сягнула б ця непересічна людина. Та Джонс був убитий за день до свого 30-річчя.

Такою стала ціна журналістської й людської порядності: приїхавши в СРСР 1933 р., аби взяти інтерв'ю у Сталіна, валлієць потрапив до радянської України у розпал Великого Голоду. І став, практично, єдиним на весь світ, хто не злякався виголосити "незручну правду" - почав писати про побачене, закликаючи світ до допомоги. Згадаємо ще одну Людину - також британського журналіста Малкольма Маггеріджа, який працював у газеті "Манчестер Гардіан" і, завдячуючи дипломатичній пошті (оминаючи таким чином цензуру), надсилав свої матеріали про терор голодом в Україні, влаштований Кремлем.

"Однак світ промовчав, політики Заходу не бажали чути незручну їм історію, а поважні медіа не підтримали журналіста в його боротьбі, продовжуючи публікувати альтернативні новини, народжені в Москві",- констатують у видавництві "Жнець" та FILM.UA Group. З політичних причин (нащо смикати за вуса таргана у Кремлі?), Захід волів "не чути" про величезну трагедію людства, що її описував принциповий валлієць. Справжнім лихим генієм для Джонса став і сумнозвісний старший колега Волтер Дюранті, якого називали голосом Радянського Союзу у Західному світі. 1932-го року він отримав Пулітцерівську премію за серію бравурних репортажів із СРСР (до речі, у списку лавреатів він є й сьогодні, - і це теж зразок подвійних стандартів). У відповідь Джонсові Дюранті надрукував у "Нью-Йорк Таймс" статтю під промовистою назвою "Росіяни голодні, але не помирають із голоду". Ґарета було виставлено брехуном, після кампанії, влаштованої Дюранті, його свідчень просто не брали до уваги.

"Дюранті зруйнував репутацію Джонса. Але саме його правдиві викриття й історія цькування в медіа згодом, уже 1945-го року, надихнули Джорджа Орвелла на створення роману "Колгосп тварин", - розповідає Поліна Толмачова. Помітно, що її теж неабияк вразила інформація, почерпнута під час роботи над кіно-літературним проєктом. Дізнатися, яким був зміст статей Ґаррета Джонса, можна з перекладів або англомовних оригіналів, надрукованих у збірці видавництвом "Жнець". Утім, про всю повноту емоцій вихованого англійця, що криються за відредагованими для газет 1930-х рр. рядками, ми можемо лише здогадуватися.

Опісля викриття Голодомору Джонс передбачувано став нев'їздним до Радянського Союзу. Проте й надалі продовжував розслідувати, що ж насправді коїться у "щасливій" УРСР, яка так відрізнялася від майже райської України з маминих спогадів. Уже 1935 р. він спільно з колегою Гербертом Мюллером вирушив до Внутрішньої Монголії, яку тоді окупувала імператорська Японія. Побувавши в Японії та Китаї, журналісти вирушили до Маньчжурії. Але на кордоні їх захопили нібито розбійники, які зажадали за звільнення бранців велику суму грошей. Мюллера відпустили на волю за дві доби. Джонс залишався в неволі - і був застрелений за день до власного 30-річчя. "Згодом стало відомо, що Вестваг (німецька компанія, яка замовила цикл репортажів) співпрацював з НКВС, а Мюллер виявився агентом Комінтерну", - коментують сучасні історики.

"Ґарет Джонс був незручною постаттю для багатьох сторін: його матеріали дратували не тільки СРСР, а й його союзників - Китай та Німеччину, проте і Японія була незадоволена надто допитливим журналістом, отож його загибель влаштовувала всіх", - наголошують автори книжки і фільму про "Ціну правди".

До речі, у кіно Ґарет Джонс, роль якого виконує відомий англійський актор Джеймс Нортон (із його найвідоміших українських колег на екрані побачимо харизматичного Олега Драча у незвичній для цього виконавця ролі агента НКВД), постає майже "лицарем без страху і докору".

"Нарешті у фільмі на трагічну тему Голодомору є позитивний герой, чиє існування дає надію на те, що, хай згодом, не відразу, правда й людські чесноти переможуть", - наголосила у розмові з DT.UA промо-продюсерка фільму "Ціна правди" Аліса Калюжна. Що ж, на суді в історії Ґарет Джонс переміг Волтера Дюранті, а Україна перемогла Кремль. І сьогодні постать затятого валлійця вже вкотре символізує для нас самих, українців, велику надію. Не весь світ - "проти нас". Ті, хто за правду, - з нами. Разом ми переможемо.