"Пакс американа" vs "пакс совєтіка"

У вирі холодної війни, суттю якої було протистояння і протиборство між США і СРСР, особлива роль належала доктринальним цільовим настановам - "пакс американа" (Pax Americana) - світ по-американськи і "пакс совєтіка" (Pax Sovіetica) - світ по-радянськи. Вони відображали зміст внутрішнього розвитку і зовнішньополітичну стратегію наддержав. Короткотермінові, змінювані стосовно завдань етапного характеру доктрини, були тактичним вираженням обох стратегічних.

Як демократія і тоталітаризм, так і "пакс американа" й "пакс совєтіка" за своєю метою і спрямованістю прямо протилежні й конфронтаційні. Квінтесенцією першої став постулат, згідно з яким американське суспільство є вершиною сучасної цивілізації. І всесвітня місія США - допомогти народам світу піднятися до такого ж демократичного і заможного суспільства. При цьому доктрина виходить з того, що у світі немає країни, яка могла б загрожувати США. Але США не можуть відмовитися від ролі світового лідера, який потрібен для утвердження світопорядку у стилі "пакс американа". В СРСР доктрина фальшувалася, подавалась як прагнення США встановити своє панування над світом і використовувалась для агітпропівських потреб махрового антиамериканізму.

Поняттям "пакс совєтіка" зазвичайпозначали регіон країн соціалістичної співдружності, організаційним втіленням якого стали Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) й Організація варшавського договору (ОВД). Однак за обсягом функцій, завдань і планів, що їх містив у собі задум світової комуністичної революції, зміст однойменної доктрини був масштабніший, ніж політико-географічний термін. Насамперед, це була ідея творення Третього Риму в комуністичній іпостасі, в реалізації якої сплелася політика прославляння радянського способу життя і перенесення його в країни, де насаджувався соціалізм; визнання СРСР як старшого брата, що перебуває в авангарді прокладання шляху до світлого майбутнього і веде боротьбу проти світового імперіалізму. Тіньовою стороною "пакс совєтіка" була реальна політика Кремля щодо країн народної демократії, яка виражалася в радяноцентризмі, жорсткому контролі політичного й економічного життя (призначення кадрів верхнього ешелону влади погоджувалося з Москвою, розміщення на їхній території резидентур КҐБ, радянських військ для "захисту соціалізму", демонстрація вірності Москві в ООН, радянські посли в ролі "смотрящих" тощо).

Їхній обмежений суверенітет камуфлювався ідеологемами братерства, взаємоповаги і співробітництва. Проблема дефіциту найнеобхіднішого блокувалася пропагандою аскетизму й так званих розумних потреб людини. Але одне приховати було неможливо - знищення (через відчуження в мільйонів індивідів) власності, духу змагальності, конкуренції, свободи підприємництва. Як результат - повна приреченість на неуспіх в усіх задумах командно-адміністративної системи. І заклики вождів до підвищення продуктивності праці, інтенсифікації виробництва оберталися блискавками без живильного дощу. Зі знищенням приватної власності конкуренція як пружина руху, пошуку й розвитку зникла. Екстенсивне виробництво, застій у технологіях, відсутність інновацій - у цьому ж ряду. І "пакс совєтіка" стала охоронною грамотою такої собі імперії-матрьошки, перше коло якої складали союзні республіки, друге - країни соціалістичного табору, третє - країни третього світу, що орієнтувалися на Москву.

Обидві доктрини жорстко перетнулися після 1945 р. Філософія протистояння і протиборства, характерна для двополярної Ялтинської системи, виявилася найбільш відповідною для вивірення обох доктрин на право жити й здобувати прихильність держав і народів. Цьому сприяла й сама ситуація. Західна Європа, налякана комунізмом, запросила США на роль лідера демократичного світу. І доктрина Трумена, і план Маршалла, проголошені 1947 р., не тільки відповідали національним інтересам США, а й головному принципу "пакс американа". Навряд чи так швидко Європа вийшла б із повоєнної розрухи, якби не американський план Маршалла і не створений щит захисту від атаки комунізму - НАТО.

Щоб зійти на капітанський місток Заходу, США 11 червня 1948 р. ухвалили в конгресі резолюцію Ванденберга, яка допускала пакти у мирний час для оборони Вільного світу, і вийшли з ізоляціонізму. А СРСР як переможець і піонер практики комунізму проголосив себе стерновим соціалістичного табору. Будь-чиї проби потриматися за його кермо нещадно каралися. Так було 1948 р. з Йосипом Броз Тіто, коли він заходився на власний розсуд будувати плани Балканської федерації (Великої Югославії), до складу якої мали ввійти Болгарія, Румунія, Албанія і Греція за умови приходу там до влади комуністів. Реакція Москви не забарилася: Сталін організував п'ять невдалих замахів на його життя. Останній, шостий, який ретельно готував, не встиг здійснити: помер. Принижувати роль СРСР як єдиного і могутнього центру комунізму у світі не дозволялося нікому з сателітів. Подібне сталося наприкінці 1950-х і з Мао Цзедуном, коли тому закортіло поділити з Кремлем керівництво міжнародним комуністичним рухом. Дійшло до погіршення радянсько-китайських відносин і навіть прикордонних боїв.

Наступники Сталіна свято дотримувалися сталінських методів неподільності влади в соцтаборі. Зазіхання на цю функцію "пакс совєтіка" нещадно каралися. Будь-яка спроба самостійного рішення - так само. Уже в 1960-х рр. на сторожі "пакс совєтіка" постала доктрина Брежнєва, яка узаконила колективну відповідальність всього комуністичного світу за непорушність ідеї.

Обидві доктрини - кожна на своїх теренах - стали загальним керівництвом до дії у всіх сферах життя. Однак характер повсюдного прояву цих доктрин диктувався їхньою природою: "пакс американа" була демократичною за змістом, "пакс совєтіка" - тоталітарною. У цьому полягала їхня докорінна відмінність. Історичним підґрунтям "пакс американа" є перша й до сьогодні остання конституція США, "пакс совєтіка" своїм імперським корінням сягає епохи Івана III і далі проростає з постулатів "євразійства" і "русского мира".

Батьки-засновники США на основі Декларації незалежності 1776 р. заклали в нині чинній "вічній" конституції ідеї гарантування громадянських прав і політичної свободи в дусі суворої законності. Громадянин США уже сотні років має право на законний судовий розгляд вчинених ним діянь чи бездіяльності. Конституційні свободи і права людини стали основою формування громадянського суспільства і стимулом успіхів США в соціально-економічній сфері. Ніхто без суду не може бути позбавлений життя, свободи, власності. Конституція формувалася протягом чотирьох років (1787-1791). Права і свободи у громадян США - уже генетична ознака. 1943 р. на Тегеранській конференції, коли Сталін сказав, що керівництво нацистської Німеччини треба розстріляти без суду й слідства, Черчилль заявив, що тільки через судову процедуру, а президенту Рузвельту думка Сталіна взагалі видалася дикою.

Остаточно "пакс американа" сформувалася наприкінці ХІX ст., коли США вийшли на перше місце у виробництві ВВП (1894 р). Із часом вона набрала вигляду цільової настанови у поведінці Вашингтона на міжнародній арені у сфері ухвалення та реалізації рішень, які лягли в основу формування основоположних принципів сучасного світу і міжнародного права.

У плані "пакс американа" сформульовано відомі "14 пунктів" Вудро Вільсона, які обіцяли великі перспективи розвитку світового співтовариства, повсюдний дух змагальності для всіх: "дерзайте". На це були націлені гасла "свобода морів", "свобода океанів", "свобода торгівлі". Хіба не в цьому напрямку рухається сучасний світ "через терни до зірок"? У цьому ж контексті маємо розглядати ялтинсько-потсдамські угоди, які передбачали глибоке впровадження в життя німців програми "чотирьох Д": демілітаризації, денацифікації, декартелізації і, особливо, демократизації переможеної Німеччини. До 1966 р. було винесено вирок 86 тисячам нацистів. Як наслідок - у трьох західних зонах у 1945-1948 рр. було проведено гігантську роботу, після чого 1949 р. постала ФРН, абсолютно нова, порівняно з нацистським рейхом, демократична держава. Тут були повністю реалізовані ялтинсько-потсдамські угоди. Але в Москві в цьому побачили лише підступні заміри імперіалізму. Радянський Союз - єдиний, хто не виконав більшості пунктів програми "чотирьох Д" і поставленої в ній кінцевої мети - об'єднання Німеччини тоді, наприкінці 1940-х. Натомість у Східній Німеччині усе звелося до заміни нацистського тоталітаризму комуністичним. Створена 1949 р. НДР в уяві радянських вождів, та й загалу, була просто провінцією СРСР. Чи не тому у відповідь на негативну реакцію німців на анексію Криму лунає: "А ми вам подарували НДР".

"Пакс совєтіка" - це не просто створена СРСР після Другої світової війни зона впливу, а табір, сконструйований за сталінськими лекалами, - комунізований і радянізований. Вона стала здійсненням суспільного кредо Сталіна: "Кожен запроваджує свою систему скрізь, куди може дійти його армія". І справді, усе, куди в Другій світовій дійшов Радянський Союз, стало зоною його впливу і контролю. Зона трималася на двох хистких основах: військовій могутності СРСР і постачанні дешевої сировини в системі РЕВ.

Досягнення поставленої мети в сенсі "пакс американа" США здійснювали через гуманістичну й економічну еволюцію на базі високої продуктивності праці, науково-технічної та інформаційної революції, інновації виробництва; СРСР - через комунізацію і радянізацію контрольованого простору. Холодна війна з її інструментарієм (гонка озброєнь, локальні конфлікти, економічне ембарго, ідеологічна й психологічна війна, диверсії, шпигунство, тероризм) була форматом існування двополярного світу і водночас змаганням двох діаметрально протилежних світових доктрин, яке врешті-решт начисто програла "пакс совєтіка" і, здавалося, остаточно зійшла зі світової арени боротьби. Причини на поверхні: в "пакс американа" національні інтереси США сходилися з інтересами багатьох країн світу, які матеріально й політично були зацікавлені в її реалізації. "Пакс совєтіка" не знайшла й найменшої підтримки серед поневолених радянським соціалізмом країн. Результат - США отримали десятки союзників і друзів, Радянський Союз - лише опонентів і недругів.

"Пакс совєтіка" програла змагання своїм візаві на всіх фронтах холодної битви гігантів-наддержав: в економіці, політиці, соціальній сфері, науці, продуктивності праці, філософії життя і капітулювала. Її "сходження" до краху відбулося не тільки через прозріння й відмову від утопії з огляду на наслідки її "творчості", а й через тиск досягнень західного світу в його відкритій демократичній моделі розвитку.

Кінець двополярного світу 1991 р. і холодної війни, гадалося, поставить крапку в історії "пакс совєтіка", яка показала свою цілковиту неспроможність. Однак сьогодні сказати, що цю сторінку історії перегорнуто, було б поспішно. "Пакс советіка" в модифікованій формі прагне реваншу. Її ядром стає "русский мир". Проте майданчик розгортання її сил усічений і вузький. Росія, кинувши виклик усьому світу, аж ніяк не може йому протистояти. Реанімація цього проекту скидається на конвульсії віджилого світу.