Кінічно про політкоректність

Навряд чи 45-й президент США чув про Великого комбінатора, однак його тріумф на виборах укладається, немов у футляр, у політтехнологію сина турецькопідданого: "Більше цинізму. Людям це подобається".

"Ми повинні перестати бути політично коректними", - проголосив twitt-заповідь Трамп, теоретично осмислюючи терористичну атаку в Лондоні 4 червня 2017 р. Він "відкрито говорить місту і світу: облиште прикидатися, відкиньте всі ці політкоректні дурниці, які вам увесь час навіювали, і будете успішними, як я" (І.Яковенко). І виявилося, що максима "я повинен вчинити правильно (correct)" більше не тяжіє над американськими людьми, "замордованими", як висловився один автор, політкоректністю.

До речі, якщо вірити Вікізнанню, Росія є батьківщиною не тільки слонів, а й політкоректності; тільки корекція здійснювалася тоді відповідно до лінії партії, звідси й термін. Недивно, що радянським людям, замордованим (без усяких лапок) єдино правильною ідеологією, цинізм був потрібен як повітря.

Західна політкоректність не пов'язана, зрозуміло, з дотриманням курсу якоїсь партії, а, скоріше, бачиться закономірним результатом культурного розвитку. Навіть, точніше, - розвитку масової культури.

Для всякої нормальної людини неможливо, подивившись фільми "Міссісіпі у вогні", "Амістад", "Джанго звільнений" і "12 років рабства", покладати квіти до пам'ятників діячам Конфедерації. Пам'ятники ці й прибирають нині геть з очей.

У моєму дитинстві були популярні анекдоти про дистрофіків, а жартівлива характеристика худорби "прямо Освенцим якийсь" сприймалася нормально. Що, гадаю, неможливо тепер, якби бодай знати про фільми "Піаніст" і "Список Шиндлера".

Коли деякі українські політики, оцінюючи наші "негаразди" в економіці, мимохідь розкидаються словами "голодомор" і "геноцид", це свідчить не тільки про рівень їхньої культури, а й про брак елементів масової культури, які б виплекали політкоректність у наших масах.

* * *

Нинішній час називають мультикультурним. Це як мультивітаміни: багато інгредієнтів у таблетці. Безумовним позитивним наслідком мультикультурності є взаємозбагачення різних культур. А також виховання толерантного, політкоректного ставлення до іншої, чужої культури.

Усе це правильно. Та лише з одного боку. Якщо поглянути з іншого, не можна не помітити: феномен співіснування безлічі культур несе в собі однозначно негативний момент. Негативний у тому розумінні, що розмивається чітка опозиція "культурний - некультурний". Адже на всякий докір у некультурності можна сміливо і з гідністю відповісти, що це, мовляв, ніяке не неподобство й не дикість, а просто інша культура. Наприклад, яка забороняє жінкам купатися в басейнах…

І тоді вже, за безсмертним словом товариша Саахова, "порушник - це не порушник, а великий науковець, людина інтелектуальної праці", людина культурна. До всякої ж культури слід ставитися з розумінням і повагою, як того вимагають принципи всілякої коректності. І що тоді?

* * *

В античних хронографах розповідається, як одного разу брудний, смердючий, одягнений у лахміття безхатько, коли його запросили в розкішний будинок багатої людини, плюнув тій в обличчя. Господар, утершись, чемно поцікавився причиною такого екстравагантного вчинку й з учнівською повагою вислухав відповідь: "Це найгірше місце, яке я знайшов у будинку".

Безхатьком був Діоген Синопський. Найяскравіший представник філософії кінізму. Улюбленець афінської публіки. Діоген казав і показував людям таке, за що нині гарантовано потрапив би у буцегарню за адміністративне правопорушення. На одному обіді йому жбурнули кістки, як псові; він відійшов і помочився на них, як пес.

Хоча до всіх він ставився з уїдливим презирством, усі (!) запобігали його уваги. Самих тільки владик Македонії налічують трьох - Філіппа, Александра й Пердікку. Першому Діоген, полонений поблизу Херонеї, зухвало відповів на запитання про те, чим займається: "Стежу за твоєю ненаситністю". Александрові, який при зустрічі відрекомендувався як великий цар і повелів: "Проси, що хочеш", Діоген, відрекомендувавшись собакою, сказав: "Не заступай мені сонце". Пердікку кінік і поготів обійшов своєю увагою; почувши, що македонський регент погрожує стратити його за неявку, зауважив лише: "Гірше було б, якби він оголосив, що йому й без мене добре живеться".

Прописаний у бочці Діоген був не тільки "собакою", він був іще й першим в історії людства безрідним космополітом. Єдиною справжньою державою він вважав увесь світ. На запитання, звідки він, Діоген відповів: "Я громадянин світу".

* * *

Культура - це умовності й обмеження. Кінік Діоген ігнорував умовності й чхав на обмеження. Ergo кінік поводився некультурно. Водночас філософія і практика кінізму однозначно проходять по відомству світової культури. Навіть понад те: прадавні казали, що кінізм - "найкоротший шлях до чесноти"; сам Александр Великий хотів би бути Діогеном (якби він не був, так уже вийшло, Александром).

Кініки вперше встановили, що культура містить у собі ракову клітину репресивності, здатну знищити весь організм. Убити цю клітину в тілі культури не означає вчинити некультурно. Ігнорування репресивних умовностей - ознака вільної, що здатна мислити, натури.

Циніки ж не завдають собі клопоту пошуком межі ракової пухлини на тілі культури. Вони все роблять тупо й примітивно. Вони нехтують культурою взагалі. Це так само, якби онколог прописав проводити променеву терапію під саркофагом четвертого енергоблока ЧАЕС.