Капіталізм: діалектика формації

У розпал Першої світової війни теоретикові комунізму Леніну вкрай знадобилася концепція краху капіталізму і переходу до нового суспільного устрою, над яким свого часу корпіли соціалісти-утопісти, марксисти, всі, хто прагнув режиму соціальної рівності.

У роботі "Імперіалізм як найвища стадія капіталізму" (1917 р.) він називає монополістичний капіталізм останньою стадією капіталізму, передумовою соціалістичної революції, оскільки "монополія, яка виростає на ґрунті вільної конкуренції і саме з вільної конкуренції, є перехід від капіталістичного до вищого суспільно-політичного укладу", під яким розумілося безкласове суспільство, побудоване на колективній власності. При цьому спадщина капіталізму, об'єктивні принципи, на яких він будувався і досяг великих успіхів у створенні індустрії виробництва матеріальних благ, не були належно оцінені. Визначену Леніним приреченість капіталізму більшовики сприйняли як керівництво до дії і сигнал переходу до практичної реалізації теорії класової боротьби.

Як діалектик, Ленін не помилився у розумінні перехідного характеру сучасної йому стадії капіталізму. Але глибоко помилковим виявилося бачення перспективи так званого імперіалізму як щабля історичної драбини, між яким і щаблем, що називається соціальним, ніяких проміжних немає. На характер ленінських висновків однозначно вплинули відсталість і відсутність у Росії приватної власності, в європейському понятті. Столипінська реформа не вдалася, Лютнева революція 1917 р. була невдовзі зупинена жовтневим переворотом. А російський капіталізм не тільки себе не вичерпав, а й, обтяжений кріпосницькими атавізмами, не досяг рівня, адекватного ленінській схемі розвитку. Шлях, яким пішла Росія в 1917 р., був збоченням, шляхом у нікуди. Капіталізмові був кинутий найбільший у його історії виклик.

Капіталізм як система суспільно-економічного ладу, долаючи шлях від мануфактури до машинного виробництва, базувався на приватній власності на знаряддя і засоби виробництва, ринковій економіці, вільнонайманій робочій силі, був результатом розвитку продуктивних сил, знань, досвіду всієї попередньої епохи, що, своєю чергою, вело до швидкого зростання продуктивності праці, прискорення технічного прогресу. Як наслідок, зникає примусова праця селян-кріпаків, ростуть міста - центри виробництва товарів. Коли це почалося? Історики по-різному підходять до хронології початку капіталізму. Раніше це асоціювалося з революцією 1640-1649 рр. в Англії. Тепер - з відкриттям Америки Христофором Колумбом. Безперечно, зростання обміну, зокрема з новим континентом, американське золото вплинули на розвиток капіталізму, внесли в його діяльність невід'ємний елемент конкуренції як вияв економічного суперництва виробників-власників.

Його початковою стадією став вільний капіталізм, час, коли ринок наповнювався товарами. Термін "капіталізм" походить від слова "капітал", гроші, вкладені у виробництво і здатні приносити прибуток. Нормальне функціонування виробництва товарів забезпечує фінансова і банківська система. При цьому вільнонаймана і оплачувана робоча сила здатна, на відміну від рабів і кріпаків, виробляти якісну продукцію.

Вільний капіталізм домінував до останньої третини ХІХ ст. Завдяки вдосконаленню техніки виробництва, появі нових технологій ринки наповнюються товарами, і розгортається процес гострої конкуренції, в якій виживали сильні й добре організовані. У гонитві за прибутками йде стихійний об'єднавчий процес одних проти інших. Створюються картелі, синдикати, концерни. Одні розоряються, інші - досягають успіху. Коло капіталістів звужується. Монополія стає характерною ознакою виробництва, що засвідчує вичерпання не капіталізму, лише стадії.

Стадія монополістичного капіталізму, з одного боку, - час створення потужної машинної індустрії, завершення промислових переворотів, з іншого - зростання конкуренції за володіння ринками, монополізація яких гальмувала науково-технічний прогрес і спонукала національні економіки долати державні кордони, призводила до поділу й переділу світу та появи колоніальних імперій, внаслідок чого зав'язувалися вузли небезпечних конфліктів.

Виходу з гострої ситуації у Першій світовій війні знайдено не було, а переворот 1917 р. в Росії ще більше поглибив її. Імперська ідея третього Риму чітко окреслилася у форматі комунізації світу. Масштабністю концентрації сил і засобів на її здійснення більшовицька влада десятки років виправдовувала системну неспроможність забезпечити більш-менш нормальний рівень життя людей, застерігаючи їх: "хто не з нами, той проти нас". Таким чином вона гарантувала себе від будь-яких соціальних зобов'язань перед суспільством. А коли, обіцяли, мети буде досягнуто, воцариться всесвітнє щастя.

Утім, як і раніше, капіталізм вихід знайшов, кінець був, але лише стадії. Англійський економіст Джон Мейнард Кейнс уже 1920 р. пропонував урядам вдаватися до регулювання економіки. Матеріалізація його ідей у пожвавленні життєдіяльності виробництва найповніше була апробована в роки світової економічної кризи 1929-1933 рр. у США, що продемонстрував "новий курс" Рузвельта. Втручання в економіку й соціальну сферу стає важливою прерогативою держави. Регулювання поширюється на все нові сфери суспільства, виявляється в мобілізації коштів на підтримку наукомісткого виробництва, зменшенні податків, стимулюванні важливих галузей, запобіганні соціальних катаклізмів тощо.

"Новий курс" вивів США з глибокої економічної кризи, зблизив непримиренних для комуністів ворогів: робітників і роботодавців. Перші усвідомлювали, що високий рівень життя досягається не класовою боротьбою, а успіхами виробництва, другі, виплачуючи гідну працівників зарплатню, відчули твердий грунт під ногами.

Успіхи "нового курсу" означали: на зміну монополістичній ішла стадія державно-монополістичного капіталізму (ДМК), що виражалася в повсюдній регулятивній участі держави - раціоналізації, модернізації, диверсифікації тощо. У соціальній сфері її участь у розв'язанні конфліктів між підприємцями і робочою силою ставала визначальною.

80-ті роки ХХ ст. характерні процесами зміни співвідношення між зайнятістю у сфері матеріального виробництва та сфері послуг. Друга за кількістю зайнятих у рази перевершує першу, з одного боку, а з іншого - породжене кризами безробіття знаходить вихід у малому та середньому бізнесі, де робітник і власник виступають в одній особі. Робітники, які раніше працювали за наймом, долучаються до власного інтересу. Великі корпорації, зацікавлені в соціальному спокої, подають їм технічну, адміністративну й навіть фінансово-матеріальну допомогу. Відкривають для них курси, видають посібники, організовують консультації. Держава не поспішає з їх оподаткуванням. Скарбниця не отримує податків, але зменшуються витрати на допомогу безробітним. Триває розпилення власності, змінюється соціальний склад населення. Уже тоді понад 80% сімей США здійснювали ту чи іншу форму самостійної трудової діяльності.

У рази зменшилася кількість заводів і фабрик із багатотисячними колективами. Їх місце зайняли товарно-виробничі системи, навколо яких на конкурсній основі формується мережа дрібних і найдрібніших постачальників вузлів та деталей - субпідрядників з числа малого та середнього бізнесу. Конкуренція стає ще інтенсивнішою. Ринок чутливо реагує на запити виробника. Людський чинник перестає бути живим компонентом економіки - стає її суб'єктом. 62% ВВП США виробляє мала індустрія. Сформувалося суспільство, ¾ якого - власники-підприємці. Їхня власність - акціонерна, індивідуальна, сімейна, групова - неформальна. Сюди ж входять і мікрофірми, де власник - одна людина. Матеріальне забезпечення функціонування неформальної власності - міні-устаткування як плід НТР.

Типаж класичного капіталізму "власник - робітник", як символ і факт протистояння, відходить у минуле. Поняття "імперіалізм" трактується лише як агресивна політика, і ніяк інакше. Поява масового середнього класу, який знає собі ціну, позитивно позначилася на зміцненні основ демократії, свободи і спокою в суспільстві. Він - опора і захисник її ідей та принципів - остаточно витіснив пролетаріат, що, за твердженням марксистів, мав лише власні робочі руки і був силою, основне завдання якої - руйнування капіталізму як укладу. Таким чином, знову, як і в попередні епохи, відбулася лише трансформація капіталізму в стадію народного капіталізму, який виражається не тільки в малому й середньому бізнесі, а й в економічній глобалізації, чому сприяли інтеграційні процеси та створення великих господарсько-політичних просторів. Її суть - зрощення національних економік у єдине світове господарство, в чому особлива заслуга науки, нових технологій, інновацій. Глобалізація дала життя системі транснаціональних корпорацій (ТНК), початку формування єдиного світового господарського комплексу. Національні економіки зливаються в єдиний господарський організм. Товари, послуги, капітали безмитно переступають кордони. Країни вчаться спільно долати кризи, що засвідчив процес виходу світу з останньої фінансово-економічної 2008-2013 рр.

Водночас, капіталізм не може бути абсолютно досконалим, що суперечило б об'єктивному процесові поступу. Він триватиме в нових стадіях, оскільки технічний прогрес і нові технології - генератори його змін. Він характеризується видозмінами і динамікою, на відміну від скам'янілої статики свого неприродного суперника й опонента - комунізму. Надумані схеми останнього з самого початку були приречені на ницість і поразку. Чи не тому наприкінці ХХ ст. капіталізм відновив свої світові позиції, а комунізм, залишивши після себе "купу гною", розчинився в пітьмі "світлого" минулого? Чому?

Згадується далеке минуле, коли тисячі й тисячі студентів, зубрячи такий оскомистий предмет як історія КПРС, читали, читали і ще раз читали одні й ті ж опуси Леніна, шукаючи щось принагідне для питань, винесених на практичні заняття, і, як правило, не знаходячи. Часто у списках обов'язкових для опрацювання фігурувала робота "Держава і революція". О, еврика! Не знайшовши того найнеобхіднішого, наштовхуюсь на воістину перл щодо оплати праці: "Вся справа в тому, щоб вони (робітники. - В.Г.). працювали порівну, правильно дотримуючи міру праці, і отримували порівну". Класик у цьому вбачав запоруку рівності всіх і рівного права на одержання рівної частки матеріальних благ кожним згідно з комуністичним принципом "зрівнювання можливостей".То чим, питається, мають займатися робітники: працювати чи дотримуватися "міри праці"?

Далі - більше. На цій єдиній комуністичній фабриці (такою уявлялася економіка) все вироблене надходить у "спільний казан" і розподіляється поза ринком через систему прямого товарообміну та надання кожному необхідних благ в однаковій кількості. Тепер, гадалося, всі будуть трудитися з ентузіазмом і турбуватися про наповнення "спільного казана". Ніхто не прагнутиме покласти в нього менше, а зачерпнути - більше. Так насаджувалася практика стримування тих, хто хотів і міг працювати продуктивніше, і заохочувалася праця тих, хто був контрпродуктивним. Це вбивало ініціативу сумлінних і робило героями ледарів. Виходило звичайне "прокрустове ложе": одних обрубували у прагненні до роботи, інших витягували задля отримання "міри праці", щоб таким чином реалізувати право на рівність. Це, що стало альфою й омегою отримання всіма громадянами рівної частки виробленого в комуністичному суспільстві продукту, відгукується й сьогодні. Всі вимагають рівної оплати. Там же, де існує капіталістична правда життя, домінує психологія соціальної справедливості: як я працюю, так і живу. Нікого звинувачувати, крім себе самого. Золоте правило індивіда здорового ринкового суспільства.

У програмі комуністичного будівництва й розподілу, викладеній Леніним у згадуваній праці, свідомо ігнорується те, що в Адама Сміта становить пружину розвитку суспільства, і насамперед - виробництва: економічна свобода та невід'ємно пов'язаний із нею стимул матеріального інтересу індивіда. "Лише в руках приватних осіб, - акцентує Сміт, - починають накопичуватися капітали, деякі з них природно прагнуть використати ці капітали для того, щоб зайняти роботою працелюбних людей… з розрахунку отримати вигоду". Те, що для Маркса і Леніна - жорстока експлуатація людини людиною, для Сміта - справедлива винагорода за працю, капітал або володіння землею.

У світі марно шукати прикладів, як на законній основі в обхід ринкової системи досягаються високі стандарти життя. Рекламована комуністами ідея добробуту без ринку й конкуренції залишилася розцяцькованою цукерковою обгорткою.

Чи минулися разом із комунізмом загрози людству? Не зовсім. На його місце претендує олігархізм, який несподівано вклинився між комунізмом, що закінчився, і ринковими трансформаціями, що зав'язнули в кунктаторстві посткомуністичних режимів пострадянського простору, де байдужість і суспільний інфантилізм, за відсутності цивілізованого громадянського суспільства, як пирій, пустили глибоке коріння.