Як позначається на сучасних українцях колективна травма Голодомору

28 листопада, 2020, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Осмислити й оплакати.

Як позначається на сучасних українцях колективна травма Голодомору
© Василь Артюшенко, ZN.UA

14 років тому Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. Відтоді щорічно в четверту суботу листопада ми згадуємо жертв Голодомору у хвилину мовчання та запалюємо свічки пам’яті.

Але мало хто замислюється над тим, що наслідки тих жахливих подій можуть впливати на життя й наступних поколінь.

Катування голодом — це тривале позбавлення людини їжі під контролем представників держави. Сьогодні неможливо встановити точну кількість українців, які померли під час Голодомору, різні історики називають цифру від 3 до 7 мільйонів осіб. Влаштовані тоталітарним радянським режимом «смерть голодом» і «катування голодом» ще й зламали психологічно тих, хто вижив. Постраждали майже всі — ті, хто пішов на злочин проти своїх рідних, забираючи в селян хліб, і ті, хто залишився без їжі і був безсилий щось цьому протиставити. Голодомор став для українців колективною травмою.

Розробка концепції колективної травми належить психоаналітику, доктору медицини Ваміку Волкану. Ключова ідея полягає в тому, що травма, пережита групою людей, накладає відбиток на всю групу і викликає нестерпні почуття болю, сорому, приниження, які колективно переживають усі її члени. Ці почуття не мають виходу, втрата залишається неоплаканою, тому вони фіксуються в цій спільноті. Почуття передаються наступним поколінням до того моменту, поки психологічні процеси не будуть завершені. Колективна травма глибоко впливає на кожного члена групи, стає частиною культурної ідентичності. В ядрі такої травми лежить реальна історична подія, пережита певною групою людей. Колективна травма переживається навіть із плином часу через спогади, в тому числі без досвіду проживання безпосередньо самої події. Травма предка, його підсвідома пам'ять і досвід нерозв’язаного завдання передається нащадку, стаючи його пам'яттю і його завданням.

Батьки, які пережили травму, несвідомо «вкладають» її у психіку дитини. Травмовані батьки можуть прагнути звільнити свою свідомість від болісних спогадів і емоцій через їх придушення або соматизацію (перетворення почуттів у тілесні симптоми, хвороби). Страх повернення переслідування, блокована агресія, відчуття вини, сорому і пошкоджений образ себе «розщеплюють» особистість. Вона вже не в змозі переживати ці почуття як інтегровану частину себе. Коли така особистість стає батьком чи матір’ю, її дитина неминуче зіштовхується з небезпечними відщепленими частинами, спогадами та емоціями, які батьки проєктують на неї. Дитина переживає ці почуття як свої власні.

Досвід, який підриває людську уяву, практично неможливо прийняти, оволодіти ним. Горе, не пережите батьками, з’являється в несвідомому дитини. Таким дітям часто властиве так зване «незбагненне горювання».

Вплив травми на наступні покоління простежується в різних сферах життя. Порушується переживання «я»: це проблеми самооцінки, ідентичності, проживається життя, спрямоване на досягнення, щоб відшкодувати збитки батьків. Відбуваються зміни у когнітивній сфері: катастрофізація, страх і очікування наступної трагедії, занепокоєність смертю. В емоційній сфері з’являються страх переслідувань, частий дисфоричний настрій (форма хворобливо-зниженого настрою, що характеризується злістю, хмурістю, дратівливістю, неприязню до оточуючих), пов’язаний із відчуттям втрати і скорботи. Наявний внутрішній конфлікт навколо гніву, який, крім того, обтяжений відчуттям провини. Зазвичай таким людям властива підвищена вразливість до стресових подій, особливо якщо вони нагадують якось трагедію.  Зміни відбуваються також у сфері міжособистісних стосунків нащадків — це або надмірна залежність від них, або ж крайня незалежність.

Негативно позначається на нащадках не так саме собою переживання травми представником попереднього покоління, як ступінь її психічного опрацювання, якість і кількість послань, що передаються дитині. Мовчання батьків про їхній досвід є джерелом тривоги для дітей.

Хоча люди, які вижили в Голодоморі, та їхні діти можуть стати успішними у своєму повсякденному житті, емоційні наслідки продовжують впливати й на наступні покоління.

Зазвичай тільки наукове пояснення і суспільне визнання причин та вини відновлюють міжособистісний контекст і можливість з'ясувати без цензури, що насправді відбувалося тоді. Це спосіб, який дозволяє відродити розколоте розуміння самості і світу.

Тож для того, щоб зупинити передачу колективної травми, її треба осмислити і оплакати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК