Хто насправді розпочав Другу світову війну, або "Сворачивай шарманку" — уроки сталінської дипломатії

Закінчення. Початок див. у №11 (157) від 29.03.2014 р.

…Радянському керівництву довелося терміново пояснювати свою позицію. 27 серпня 1939 р. К.Ворошилов після підписання пакту Молотова-Ріббентропа на сторінках газети "Правда" розтлумачував: "Не тому перервалися військові переговори з Англією і Францією, що СРСР уклав пакт про ненапад з Німеччиною, а, навпаки, СРСР уклав у результаті, між іншим, тих обставин, що військові переговори з Францією і Англією зайшли у глухий кут через непереборні розбіжності". (У цьому інтерв'ю Ворошилов у відповідь на публікацію у "Дейлі Геральд" стосовно того, що СРСР планує окупувати Львівське, Тернопільське і Станіславське воєводства, назвав автора статті "нахабним брехуном", а газету - наклепницькою. За місяць "брехня" стала реальністю.) Тривалий час офіційна наука в Радянському Союзі саме так і подавала ті події. Знаходилося безліч доказів і аргументів. Зрештою, в цьому є певна історична правда, але тільки її частина. Так, звісно, західні країни остерігалися посилення СРСР - тоталітарної країни, керованої злочинцями. І, відповідно, не дуже поспішали форсувати переговірний процес, маючи надію, що, можливо, воєнне протистояння змете з історичної арени Гітлера і Сталіна. Тут мав місце й успіх німецької дипломатії: "Вся наша майбутня експансія буде спрямована на Схід!".

СРСР мав у цій грі свої інтереси. Та будь-які угоди з Англією, Францією чи з якоюсь іншою країною не наближали Сталіна до їх реалізації. Це міг зробити договір з Адольфом Гітлером. І тільки з ним.

22 серпня 1939 р. відбулася зустріч французької і радянської делегацій. На той момент у радянській пресі вже опубліковано інформацію про близький візит Ріббентропа до Москви. Французи, зрозумівши, які це може мати наслідки, зі свого боку активізували переговірний процес. Натомість уже представник СРСР Ворошилов почав ухилятися від конкретних пропозицій, тягнути час. Він звинуватив Париж і Лондон у зволіканні, пропонував почекати, бо "не виключено, що за цей час можуть відбутися якісь політичні події". Це був прямий натяк на можливий союз із Німеччиною. Позицію Кремля яскраво характеризує промовистий факт. Під час переговорів ад'ютант передав К.Ворошилову записку від завідувача канцелярії Й.Сталіна О.Поскрьобишева (мовою оригіналу): "Клим, Коба сказал, чтобы ты сворачивал шарманку". Таким, на жаль, був рівень розвитку людей, які обіймали найвищі державні посади в СРСР!

Так само не витримує перевірки фактами і твердження, що Й.Сталін хотів "тільки" відсунути війну і намагався лише виграти час. На 1939 р. Німеччина не була готова до війни. Причини були насамперед економічного порядку. Проаналізуймо сухі, але промовисті дані: 50% свинцю, 80 каучуку, 90 олова, 95 нікелю, 70 міді і 99% бокситів Німеччина ввозила тоді з-за кордону. Список можна продовжувати. Практично всю нафту Третій Рейх закуповував в інших країн.

Натомість підписання договору з СРСР надало Німеччині великі можливості. Сталін дружив з розмахом... Уже 25 серпня шоковані представники англійської і французької делегацій почули остаточну відповідь Ворошилова: "через зміни політичної ситуації немає сенсу продовжувати обговорення".

Договір нарешті розв'язав Німеччині руки. Ще 23 травня 1939 р. Гітлер на нараді зі своїми генералами заявив: "Немає питання про те, щоб помилувати Польщу, є рішення: напад на Польщу за першої ж зручної нагоди". Єдине - фюрер потребував гарантій невтручання сусідніх держав, які йому й надало керівництво СРСР, підписавши пакт.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Німецькі спецслужби спробували надати видимість "законності" своїм діям. Так, за участі, зокрема, й кримінальних злочинців, яким пообіцяли помилування, спецслужби розіграли низку прикордонних інцидентів-провокацій: "порушення кордону" й "атаку польських регулярних військ" на радіостанцію в Гляйвіці. Ріббентроп одразу ж вибухнув гнівною заявою: мовляв, вермахт "змушений дати відсіч" польській агресії. (І злочинців, і співробітників СД, що брали участь у провокаціях, як свідчив пізніше гауптштурмфюрер СС Біркель, було знищено - зайві свідки!)

У цій війні Польща була заздалегідь приречена. Адже військовий бюджет країни поступався німецькому в 34 рази! Польська армія мала на своєму озброєнні лише 870 легких танків і танкеток, 824 літаки,
4300 гармат і мінометів, 1 млн солдатів і офіцерів. Німецька армія - 2800 танків, 2000 літаків, 6000 гармат і мінометів, майже 1,6 млн солдатів і офіцерів. Лише до 200 літаків польських ВПС відповідали вимогам сучасної війни, решта були безнадійно застарілими. Гітлерівці зламали польський спротив потужними танковими ударами. Група армій "Північ" була спрямована на Варшаву, "Південь" - на Краків і Львів. Польська армія героїчно оборонялася. 3 вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. (Хоча ці країни мали всі можливості тоді ж таки поставити крапку в німецькій агресії, реальних кроків у цьому напрямку вони не зробили.) І того ж дня посол Німеччини в Москві Шуленбург звернувся до СРСР із проханням виконати обов'язок - ввести війська на територію Польщі, що "не тільки полегшить наше (німецьке. - К.Н.) становище, але буде також у дусі угоди, підписаної у Москві, і в радянських інтересах". Керівники СРСР зволікали, наголошували на необхідності дотримуватися "демаркаційної лінії", яку було визначено у таємних радянсько-німецьких протоколах. Та з наданням технічної допомоги СРСР таки не забарився - радянська радіостанція у Мінську скеровувала німецькі літаки на цілі у Польщі.

Фортуна була на боці Гітлера. Союзники не поспішали з масштабними воєнними діями, армія Польщі стрімко танула.
7 вересня польський уряд перебрався у Люблін. Німці поширили відозву до українського населення з обіцянками створити незалежну Україну. Можливо, це був лише засіб тиску на союзника. Але Гітлер не відмовився від положень секретних протоколів до договору від 23 серпня (адже німецькі війська вже перейшли умовну лінію "радянської сфери інтересів"), і СРСР 17 вересня терміново вступив у війну.

Прихильники теорії "стратегічного" характеру радянсько-німецьких домовленостей не дуже афішували тоді (і нині не квапляться) той факт, що нападом на Польщу СРСР порушив близько десяти міжнародних угод. Зокрема й підписаний з поляками договір про ненапад, укладений іще 25 липня 1932 р., а потім 5 травня 1934-го, який продовжено до 31 грудня 1945 р.

Для того щоб боротися одразу з двома наддержавами, сил у Польщі було вочевидь замало. 17 вересня Червона армія зайняла Тернопіль, Збараж, Коломию, Рівне, Дубно. 18 вересня польський президент Ігнацій Мосцицький, маршал Ридз-Смігли втекли до Румунії. 27 вересня після 27 днів бомбардувань і 19 днів артобстрілів капітулювала Варшава…

Відбулися спільні паради радянсько-німецьких військ у Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та деяких інших містах. У Бресті парад приймали Г.Гудеріан і В.Чуйков. А 28 вересня 1939 р. підписано ще один радянсько-німецький договір із таємним протоколом до нього. Ним формально було підтверджено включення західноукраїнських і білоруських земель до складу СРСР.

З нагоди підписання нового договору відбувся святковий бенкет переможців, на якому союзники були щедрими на компліменти. Радник німецького посольства у Москві Хілгер, теж був присутній на цьому прийомі, але у загальній ейфорії не втратив тверезості, бо зауважив: "Тон, яким він (Сталін. - К.Н.) говорив про Гітлера, і те, як він виголосив за нього тост, наштовхували на думку, що його помітно захоплювали деякі риси й дії Гітлера; але я не міг позбутися відчуття, що саме ці риси та вчинки викликали найбільшу відразу серед німців, що перебували в опозиції до нацистського режиму". Краще не скажеш. Сталін бачив ще одну свою реінкарнацію. Йому імпонувала безпринципність Гітлера, прагнення фюрера йти до своєї мети, незважаючи на будь-які норми, закони, загальнолюдські принципи й жертви. Ці риси Сталін називав "наполегливістю", "силою характеру" тощо… Всесвітньовідомий письменник Генріх Манн записав у своєму щоденнику: "Сталін - це той же Гітлер. Вони знайшли один одного, щоб виступити проти цивілізованого світу"...

Можна сказати, що відтепер два диктатори були "пов'язані кров'ю". Першим це підкреслив Сталін: "Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути тривалою і міцною". Заради укріплення дружби Сталін навіть терміново побудував на території СРСР додаткові концтабори в Осташкові, Юхновську, Козельську, Путивлі, Старобільську та інших містах. Нові табори будувалися спеціально під полонених поляків. У них загинуло понад 100 тис. людей. Про масові розстріли полонених поляків у Катині (Смоленська область), Старобільську (Луганська область) та інших місцях сьогодні відомо світовій громадськості; злочини ці страшні.

З метою виправдання агресії на повну потужність запрацювала радянська пропаганда. Досвід "аргументації" радянська влада накопичила величезний. Ще 31 серпня 1939 р., тобто в переддень нападу Німеччини на Польщу, в своєму виступі на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР В.Молотов щиро таврував "короткозорих людей", які займалися "спрощеною антифашистською агітацією". "Шедевром" сталінської пропаганди стало й відкриття, що це насправді Польща була фашистською державою! Відповідно будувалася й зовнішня політика. В'ячеслав Молотов із презирством заявляв, що ще недавно Польща пишалася могутністю своєї держави й армії, але достатньо було удару спочатку німецької армії, а потім і Червоної, щоб нічого не лишилося від цього "потворного дітища Версальського договору".

Отже, у Другу світову Німеччина й СРСР вступили союзниками. Ще раз дамо слово Молотову: "Не тільки безглуздя, а й злочин вести таку війну, як війна за "знищення гітлеризму". Посол Німеччини в СРСР фон Шуленбург повідомляв у Берлін: "Радянське керівництво робить усе можливе, щоб змінити ставлення населення до Німеччини. Пресу як підмінили. Не лише припинилися всі випади проти Німеччини, а й події зовнішньої політики, які тепер висвітлюються, ґрунтуються переважно на німецьких повідомленнях, а антинімецька література вилучається з книжкового продажу і т. ін… Радянський уряд завжди майстерно впливав у бажаний для нього бік на своє населення, і в цей раз він теж щедрий на необхідну пропаганду".

Справді, агітація йшла широким фронтом і торкалася абсолютно всіх ланок суспільно-політичного життя. Зняли з прокату фільми, які можна було б трактувати як "антинімецькі". До забороненого списку потрапила навіть стрічка "Олександр Невський. З фільму "Трактористи" вирізали епізод, де трактористи знайшли в землі німецьку офіцерську каску часів гетьмана Скоропадського, пробиту кулями партизанів. Увесь цей театр абсурду стосувався не лише ЗМІ чи кінематографії. Маріонеткові комуністичні партії інших держав також змушені були активно підтримати нову політику Сталіна. Так, 2 лютого 1940 р. лідер німецьких комуністів Вальтер Ульбріхт закликав: "Ті, хто плете інтриги проти дружби німецького і радянського народів, є ворогами німецького народу і затавровані як поплічники британського імперіалізму".

"Дружба німецького і радянського народів" міцніла. На вівтар цього світлого почуття були принесені навіть діти. Вже восени 1939 р. у Москві закрито дитячий будинок №6 для дітей німецьких політичних емігрантів. Зауважимо, акція зовсім не обов'язкова й навіть зайва з погляду "стратегічних воєнних хитрощів". Одразу за дітьми настав час і їхніх батьків - знов-таки вражає оперативність: на початку 1940 р. до Німеччини переправили цілі партії німецьких і австрійських антифашистів, які раніше знайшли собі притулок у СРСР. Більшість із них - на неминучу смерть… Загалом, лише за офіційними даними, Радянський Союз видав німецькій владі близько 4 тис. німецьких емігрантів. Доля тих, хто все ж таки залишився в СРСР, теж була трагічною - майже всі вони потрапили в табори ГУЛагу. Їх звинувачували у зраді комуністичних ідеалів, шпигунстві, троцькізмі, навіть в "антинімецьких поглядах".

Активним було співробітництво НКВС і спецслужб Німеччини. Жертвою сталінської гри стали понад 90 тис. польських біженців (фактично кожен четвертий із тих, хто перейшов на територію СРСР з німецької зони окупації), яких примусово повернули до Німеччини. Більшість цих людей була налаштована по-антифашистському, а отже, ними дуже цікавилися німецькі спецоргани. Промовистий факт: навіть працівника амбасади СРСР у Лондоні М.Іванова засудили на п'ять років за "антинімецькі погляди". Вирок було затверджено… у вересні 1941 року! Просто жахливий пам'ятник тупості радянської командно-бюрократичної системи!

"Дружня" пропаганда Радянського Союзу виливалася й у цілком конкретну допомогу союзникові. Свої погляди на фашизм Сталін нав'язав всім комуністичним партіям світу. Навіть там, де Радянський Союз відверто не допомагав Гітлеру військовою силою, все одно його руйнівний внесок був значущим. Найбільше цей вплив відчула на собі Франція. Лідер французьких комуністів Моріс Торез у перший же день після оголошення Францією війни Німеччині втік до Москви. І вже звідти закликав французів не опиратися німецькій агресії. Комінтерн наголошував: "Сучасна війна є війною імперіалістичною, несправедливою… Тактика комуністичних партій у всіх країнах, які воюють, в цей час повинна бути спрямована на те, щоб виступити проти війни, викривати імперіалістичний характер війни". Комуністи вдалися до широкого саботажу як в армії, так і в тилу. Зривалося постачання, підбурювані комуністами робітники на заводах свідомо не виконували планів, зростало дезертирство, поширювали листівки із закликом "не воювати за інтереси агентів британського капіталу"… І, як наслідок, щирі слова Молотова, сказані ним 17 липня 1940 р. - в день, коли Гітлер захопив Францію: "Найтепліші поздоровлення радянського керівництва з приводу блискавичного успіху німецьких збройних сил".

Як уже зазначалося, напередодні війни Німеччина потребувала багатьох природних ресурсів. І саме СРСР допоміг розв'язати цю проблему! Згідно з домовленостями, поставки новому союзникові з СРСР становили майже 1,4 млн т зерна, 865 тис. т нафтопродуктів, 140 тис. т марганцю, 14 тис. т міді, 3 тис. т нікелю, 101 тис. т бавовни, 26 тис. т хрому, 1 млн т лісоматеріалів, 184 тис. т фосфатів, 2736 кг платини… У
1940 р. 40% усього експорту СРСР - це допомога Німеччині. Оце справді дружня допомога!

А 1941 р. Сталін ухвалив рішення збільшити поставки до Німеччини! Міді - на 6 тис. т, нікелю - на 1,5 тис. т, вольфраму - на 500 т тощо. Навіть на шкоду власній промисловості, адже ще лютневий 1940 р. пленум ЦК ВКП(б) констатував "вкрай недостатній розвиток виробництва вольфраму, молібдену, олова і кобальту". Геббельс у липні 1940 р. зазначав: "Росіяни поставляють нам навіть більше, ніж ми хочемо мати. Сталін не шкодує трудів, щоб сподобатися нам". Саме тоді Л.Троцький зі свого політичного заслання застерігав світ: "Сталін став інтендантом Гітлера". Радянський розвідник Л.Треппер згадував, як його вразила розмова з одним німецьким офіцером. Той стверджував: "Якщо успіхи нашого наступу перебільшили всі очікування, то це завдяки допомозі Радянського Союзу, який дав нам бензин для наших танків, шкіру для наших чобіт і заповнив зерном наші засіки". Останній ешелон із сировиною німецькі залізничники, до речі, прийняли за декілька хвилин до початку війни!

Саме СРСР допоміг звести нанівець блокаду, яку намагалася встановити Німеччині Велика Британія. Стратегічні товари для Німеччини СРСР таємно закуповував в інших країнах (наприклад у США), потім розвантажував у радянських портах і передавав союзникові. Велику допомогу було надано і німецькому флоту. А ось німці не дуже поспішали сумлінно виконувати взяті на себе зобов'язання. За 2,5 місяця до нападу на СРСР Німеччина взагалі припинила постачання. Її заборгованість сягнула 229 млн марок.

Зрозуміло, що завдяки допомозі СРСР економічне співвідношення з кожним днем стрімко змінювалося на користь Німеччини. Приєднані території давали Німеччині великий ресурс. В інструкції Г.Герінга стосовно Польщі від 19 жовтня 1939 р. зазначено: "Слід вивозити всю сировину, всі матеріали, весь брухт, всі машини, які можуть бути використані для німецької військової економіки. Підприємства, які не абсолютно необхідні для задоволення мінімальних потреб населення, повинні бути вивезені в Німеччину, якщо тільки вивезення не потребує надто багато часу, в іншому разі їх треба практично використовувати на старому місці для роботи за німецьким завданням".

Населення окупованих територій масово вивозили на примусові роботи до Німеччини. Губернатор польських територій Г.Франк 25 січня 1940 р. заявив, що легко забезпечить (ішлося про примусове вивезення) заводи й фабрики Німеччини мільйоном польських робітників. Як наслідок - гестапо влаштовувало облави, обшуки, людей хапали просто на вулицях. Уже станом на серпень 1940 р. до Німеччини для роботи на військових заводах було вивезено 800 тис. поляків. Унаслідок агресії проти інших країн збільшилася кількість вивезених робітників до 3,1 млн людей - станом на травень 1941 р.

Із підкорених країн вивозили сировину, харчові продукти, невільників, верстати, обладнання тощо. З Франції, наприклад, до літа 1941 р. було вивезено 5 тис. паровозів і 250 тис. вагонів. Було захоплено
4930 танків і бронетранспортерів, 3 тис. літаків. Окрім того, трофейні авто (переважно французькі) отримали понад
90 дивізій вермахту. Вже до середини квітня 1941 р. французька промисловість виготовила для Німеччини 13 тис. вантажівок, 3 тис. літаків, 1 млн снарядів тощо. З Бельгії було вивезено 74 тис. залізничних вагонів і понад 350 тис. автомобілів (більше ніж 90% усіх авто в країні).

Виконували замовлення військової промисловості Рейху п'ять тисяч промислових підприємств Польщі, Бельгії, Чехословаччини, Норвегії та інших країн. На чеських заводах виготовили кожен п'ятий танк вермахту. У результаті середньомісячне виробництво танків збільшилося зі 180 машин у 1940 р. до 270 - у 1941-му. Отже, до початку війни з СРСР кількість танків у німецькій армії зросла порівняно з 1939 р. майже вдвічі!

Треба також зважати на значний потенціал союзників Німеччини. З Фінляндії німці отримували нікель, мідь, молібден, кобальт та іншу сировину, надзвичайно потрібну для військової промисловості. Угорщина віддавала Німеччині більшу частину вирощеного врожаю, а десятки її заводів виконували німецькі замовлення.

Отже, договір Молотова-Ріббентропа і таємні протоколи до нього істотно вплинули на світове співвідношення сил і посилили позиції Німеччини. Саме допомога Радянського Союзу розв'язала Гітлерові руки для масштабної воєнної експансії.

Але Сталін теж був зацікавлений у двосторонніх домовленостях. У промові на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 р. він наголосив: "Опыт двадцати последних лет показывает, что в мирное время невозможно иметь в Европе коммунистическое движение, сильное до такой степени, чтобы большевистская партия смогла бы захватить власть. Диктатура этой партии становится возможной только в результате большой войны. Мы сделали свой выбор и он ясен. Мы должны принять немецкое предложение и вежливо отослать обратно англо-саксонскую миссию. Первым преимуществом, которое мы извлечем, будет уничтожение Польши до самых подступов к Варшаве, включая украинскую Галицию. Германия предоставляет нам полную свободу действий в Прибалтийских странах и не возражает по поводу возвращения Бессарабии СССР. Она готова уступить нам в качестве зоны влияния Румынию, Болгарию и Венгрию. Остается открытым вопрос, связанный с Югославией".

Що ж отримав Сталін? Після поділу Польщі до СРСР відійшли території Західної України. Однак лише цими землями Й.Сталін задовольнятися не збирався. У червні 1940 р. Румунія також змушена була віддати Бессарабію і Північну Буковину. (2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР своїм рішенням включила ці території до складу УРСР, а з більшої частини Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. було створено Молдавську РСР.)

14 і 16 червня 1940 р. СРСР надіслав відповідно Литві і Латвії ультиматуми. Уряди цих країн було звинувачено у підготовці міфічної агресії, створенні антирадянського військово-політичного союзу "Балтійська Антанта" та іншому. (Ніколи не було наведено жодних доказів усіх цих звинувачень!). Відповідь прибалтійських країн СРСР не цікавила, на це їм було відведено всього 10 годин!

Щоб балтійські держави зрозуміли серйозність намірів, ще на початку червня організовано військові маневри за участі Наркомату оборони, прикордонників і НКВС. Натяк був прозорий: у разі неприйняття ультиматуму питання буде вирішене військовою силою. В умовах, що склалися, уряди Литви, Латвії, Естонії пішли у відставку, а до прибалтійських країн було введено Червону армію.

Не тільки Гітлер мав експансіоністські плани щодо сусідніх держав. СРСР теж не гребував і шантажем, і воєнною агресією приєднувати до себе нові території. Невдача спіткала Сталіна лише у Фінляндії. Фіни героїчно боронилися, що змусило завойовника відступити. Обидва диктатори мали дуже подібні цинічні плани щодо переділу світу та окупації сусідніх територій.

1939-й став роком таємних підкилимних домовленостей, цинічних торгів, коли агресори вирішували долю всього людства на багато років уперед. То був початок нового переділу світу і війни, в яку два диктатори - Гітлер і Сталін - вступили союзниками, наввипередки запевняючи один одного в щирій дружбі. Дружбі, яку вони "скріпили кров'ю".

Ще один надзвичайно цікавий і показовий факт: 1939 р. журнал "Тайм" назвав Сталіна Людиною року. А 1938 р. цей часопис Людиною року проголосив Гітлера.