Державний вандалізм

Кілька років тому в селі Яворівка сталася непомітна для черкаської глибинки подія: місцева влада прибрала з братської могили бійців Червоної армії пам'ятний знак з іменами полеглих і посадила клумбу.

Ніхто в селі не міг точно назвати час демонтажу: 2009-й чи 2010 рік. Не виявили "пропажі" й у Черкаській облдержадміністрації, коли 2011 року до чергової річниці перемоги над нацизмом розмістили на своєму сайті список чиновників, відповідальних за поховання. Місію опікуватися могилою доручили десятьом депутатам, сільському голові, очільникам районної ради та райдержадміністрації.

Клумба замість демонтованого монументу, 2011 р.

Звернення до тодішнього "мера" села Миколи Ващенка з проханням відновити пам'ятник виявилися марними. Той навідріз відмовився розпорядитися розпочати відновлювальні роботи, запевняючи, що там ніхто не похований. "Якщо буде доведено, що саме там поховані останки наших воїнів, то це наш обов'язок це зробити, якщо ні, то що, ставити обеліск серед траси?" - була його відповідь. Показана архівна копія "Облікової картки воїнського захоронення", скріплена ще 1992 року печаткою райвійськкомату та підписами тодішніх військкомісара й сільського голови, виявилась недостатнім доказом.

Однак інших військових поховань часів Другої світової війни, що хоча б за документами мали офіційний охоронний статус, а не "оберігалися" "вдячними нащадками", в селі немає. Виходить: немає загиблих - немає проблеми? А чи справді немає?

Відновлений пам’ятник на місці розкопаного поховання, жовтень 2017 р.

Вважаються похованими в цій могилі вісім бійців. Прізвища трьох відомі: Кавун Дмитро Онуфрійович (1922–1941), Мельников А.В. (1919–1941), Носок Андрій Петрович (1906–1941).

З документів Центрального архіву Міноборони СРСР дізнаємося про долю уродженця с. Семиполки А.Носка, мобілізованого в перші дні німецько-радянської війни. Сухі рядки сповіщення, надісланого на початку 1944 р. сільрадою його дружині Христі Носок до села Опанасів Броварського району Київської області, повідомляли невтішну новину: "Ваш чоловік […] при відступі Червоної армії був убитий 19 вересня 1941 року і похований на території Сталінівської с. р.(нині Яворівська. - І.К).".

Архівні документи повідомляють також про долю командира відділення, сержанта Д.Кавуна, призваного 1941 року з Актюбінської області Казахстану. Завдяки допомозі казахської діаспори в Москві, преси та небайдужих казахів вдалося знайти родичів бійця. Виявляється, вони давно знали про місце захоронення останків. Зоя Кіндер, племінниця полеглого казахстанця, пригадала: "Так, наш дядя загинув зовсім молодим, у 19 років. […] Мати та сестра в 70-х роках їздили на могилку дяді Дмитра, привезли звідти землі. Рід у нас великий, дружний. Якби там був прах, ми б поїхали, забрали його, але ж там братська могила…"

Один із загиблих бійців – казахстанець Дмитро Кавун.

Військове поховання включене до довідників як пам'ятка історії та культури України, є повоєнні документи армійських органів, відповідальних за збереження захоронень, досі живі свідки, які пам'ятають загибель солдатів, бої в селі та створення братської могили саме в тому місці, звідки прибрали пам'ятник. Ба більше, Галина Басанська пригадує прізвище одного з бійців: Воровцов. Перед її очима колись постала жахлива картина: "він лежить, бідний, голова на листі, а ноги в рів, у шинелі, ну танкіст. […]…а другий аж там…" Жінка вказує на край села, де тоді прикопали бійців. Вказане прізвище досі було невідоме: його не було ні на плиті з братської могили, ні в опублікованих каталогах.

Свідок війни Галина Басанська, 1929 р.н.

Після суспільного резонансу завдяки українським та казахстанським ЗМІ на мою адресу почали надходити погрози. Особливо вирізнявся дзвінок від "співробітниці адміністрації" Ващенко (так вона назвалася). Жінка цікавилася метою моєї пошукової роботи - чи не претендую на посаду в органах влади, і пообіцяла "посприяти" відрахуванню з аспірантури. Та залякати не вдалося.

Тоді місцева влада вирішила діяти інакше. Щоб довести, що в братській могилі ніхто не похований, розпорядилися провести розкопки. Їх законність, як і доцільність, викликають чимало запитань: потрібних дозвільних документів "копачі" не мали. Як з'ясувалося пізніше, 15 вересня 2011 р. у село приїхав заступник начальника Служби охорони культурної спадщини Черкаської облдержадміністрації Олександр Назаров і в присутності сільського голови М.Ващенка провів шурфування поховання. В акті, що нібито був складений за матеріалами обстеження, він вказав "[…] останків військовослужбовців колишньої червоної армії, загиблих у 1941-1944 рр., виявлено не було. […] об'єктивних причин для відновлення пам'ятного знака немає".

Однак, як вдалося встановити згодом, у документі представник, здавалося б, державного охоронно-культурного підрозділу, подав повністю сфабриковану інформацію. Зокрема, для підтвердження "результату" розкопок, він прикріпив свідчення А.Згуровця: "Житель села Згуровець Анатолій Олександрович 1940 року народження, який пам'ятає спорудження вказаного вище пам'ятника і брав участь у його перебудовах і ремонтах, повідомив, що споруджений він був на шкільному подвір'ї як символічний пам'ятний знак для патріотичного виховання молоді".

В особистій бесіді А.Згуровець розповів зовсім протилежне. На розкопки він потрапив випадково. Свідок у деталях описав спілкування з О.Назаровим та вилучені з поховання "знахідки": "Ага, чого ж звали. Коли, де, хто робив на могилі? Коли обеліск робили? Яке воно? Отак побалакали-побалакали. Коли той парень приїхав. Ще побалакали. Він бере заступ: "А де, - каже, - цей [копати]?" - "Оце отут і отут". Спереду було дві могилки. І він давай копать. Прокопав отак завглибшки і ото… кістки й голова. Воно було в ящичку. Видно, звідкись перевезений, чи з Лизогубовки (куток у селі. - І.К.)". За його словами, знайшли кілька кісток, а череп був "із отіми зубами, що німці ставили". І далі продовжує: "В нас таких не було. Таких у нас зубів не ставили солдатам. Вони не золоті, а якісь такі… Він назвав як ті зуби звуться".

Відчуваючи безкарність, сільський голова М.Ващенко пізніше розповів ледь не всьому селу про знахідку: мовляв, викопали череп "фашиста" з платиновими зубами. Зокрема, про це свідчить співробітниця сільської ради Ольга Школа: "Те, що я знаю зі слів, так це те, що Тамара Павлівна (дружина М.Ващенка. - І.К.) сфотографувала, що розкопали там". Жінка перефразовує почуте: "Добре, що ми не записали в заключеннях, що то був німецький офіцер. Була пломба. Яка там пломба. Раніше таких пломб не ставили в Україні. Це була б сенсація якби ми дійсно написали". Підтверджує поширення М.Ващенком чуток і колишній депутат районної ради житель Яворівки Олександр Шпараговський.

Підстав не довіряти О.Школі, О.Шпараговському, а особливо А.Згуровцю, та іншим людям немає. Тим більше що М.Ващенко має вже "великий стаж" подання недостовірної інформації. Згідно з його відповіддю, розкопки братської могили проводилися з дозволу відділу освіти райдержадміністрації. Однак у вказаному підрозділі спростували надання дозвільних документів. У Міністерстві культури України дозволу на проведення розкопок не надавали…

Чи міг належати череп комусь із солдатів з відомими іменами - складно сказати. Про його нинішнє місцеперебування слід запитувати в О.Назарова і того ж таки М.Ващенка. Моє звернення щодо акту вандалізму над братською могилою до Генпрокуратури України часів пріснопам'ятного Пшонки направили до… М.Ващенка. Сільський "князь", як і годиться, відрапортував: усе нормально.

Завдяки громадській підтримці вдалося повернути те, що було до ліквідації братської могили. Пам'ятну плиту з помилками, але відновили: з загиблого Мельникова "зробили" Мельника. З чийогось веління додали всім відомим полеглим по два роки життя: на гранітній плиті замість "1941 р." викарбували "1943 р.". Відповідаючи на моє звернення до Генпрокуратури, сільрада запевнила, що належну документацію на братську могилу виготовить найближчим часом.

Відновлений пам’ятник на місці розкопаного поховання, жовтень 2017 р.

…Минуло п'ять років, але все залишається без змін. Звернення до сільської ради з проханням виготовити й надати оновлені документи на братську могилу ні до чого не приводять. Колишній голова сільради М.Ващенко, який обіцяв привести документи в належний стан, іще за своєї каденції сором'язливо відповів: "реєстрово-облікова картка Братської могили в Яворівській сільській раді відсутня". Нинішній очільник села В.Латиш усі біди традиційно списує на "попередників" і відмовляється брати участь у забезпеченні належного збереження братської могили. На моє звернення надано лаконічну відповідь: "поховання на балансі сільської ради на стоїть".

Здавалося, справа на тому й закінчилася. Однак у травні 2016 р. вона отримала несподіване продовження. Оглядаючи стан пам'ятки археології - кургану на околиці села - в одній з лісопосадок я натрапив на розкидані людські останки. Про знахідку відразу поінформував сільського голову. Приїхала поліція і провела вилучення решток. Згодом судово-медична експертиза показала, що кістки належать не менше ніж трьом особам, а давність поховання становить не менше ніж 50 років. Люди, які пам'ятають війну, підтвердили, що в тому місці були поховані червоноармійці, а відомий у районі краєзнавець Володимир Щерба свого часу надав цінні дані: серед останків солдатів покоїться прах німкені, вчительки німецької мови школи с. Шрамківки Міллер Ядвіги Рудольфівни, розстріляної енкаведистами на початку війни за сфабрикованим обвинуваченням. Отримати більше інформації можна буде тільки після проведення розкопок. Організувати їх пообіцяв згадуваний вище В.Латиш, якому було надано контакти керівника пошукового загону "Зелена брама" Анатолія Фартушного.

Людські останки часів Другої світової, виявлені навесні 2016-го року на околиці села.

Однак з пошуковцями ніхто не зв'язувався. Тому питання про впорядкування поховань часів Другої світової війни та збереження братської могили порушив мій батько Андрій Капась у серпні цього року на особистому прийомі в "післямайданного" голови Драбівської райдержадміністрації Івана Гайдая. Багаторазово нагадували і добре поінформованому про історію з вивезеним черепом "фашиста" іншому чиновникові "нової генерації" - голові райради Володимирові Дзезі.

Фрагменти людських кістяків, виявлені навесні 2016-го року на околиці села.

Розібратися в ситуації було доручено заступниці голови райдержадміністрації Світлані Коршак. Чиновниця пообіцяла для початку організувати розкопки на околиці села, де були виявлені людські останки. Після її візиту мені зателефонував чоловік, який відрекомендувався членом ГО "Закінчимо війну". За його словами, йому доручили провести розкопки у виявленому мною місці, і тому він хоче отримати всю наявну інформацію про похованих там людей. Усе ніби нормально… Але виявилося, що цей чоловік - Олександр Назаров. Так, саме той, який уже одного разу проводив незаконні розкопки могили, вилучив череп і сфальсифікував документи. На початку розмови він підтвердив свій попередній приїзд до села і те, що було проведено розкопки й знайдено череп. Коли ж я запитав про фальсифікацію документів і сміливість тих, хто його знову направив до Яворівки: він раптом усе "забув". Закінчилося його самовпевненою заявою, що він проведе розкопки й без моїх відомостей.

Наразі ситуація така: якщо не впорядкувати цих поховань часів минулої війни, плита на могилі може впасти (бо вже сильно похилилася назад), і "вдячні нащадки" за традицією знову облаштують там клумбу. Ймовірність останнього доволі висока, бо вже неодноразово згадуваний колишній голова сільради М.Ващенко нині працює директором школи. Під великим питанням доля останків на околиці села.

Свіжовикопані кимось нові кістки поблизу Яворівки, жовтень 2017 р.

Перед поїздкою на наукову конференцію до Казахстану я спеціально відвідав виявлене на околиці села захоронення - щоб надати якнайповнішу інформацію про стан поховання. Було виявлено свіжі сліди копу, сліди від металодетектора й нові кістки. "Чорна" археологія - доволі популярне заняття. Мав рацію краєзнавець В.Щерба, який свого часу активно опікувався впорядкуванням військових поховань у районі: "Я тобі зараз видам таку інформацію. Чи ти доб'єшся правди, чи ні - я не знаю. Я не добився, бо оці комуняки вчорашні сидять у районі, і їм нічого цього не треба піднімать і ворушить".

Тоді, далекого 2009 року, мені ці слова здавалися незрозумілими. Ну як так може бути? Але тепер, по стількох роках боротьби за полеглих бійців, погоджуюся: так і є, колишні комуняки міцно тримають владу в районі. На момент "зникнення" пам'ятника сільським головою був М.Ващенко, головою райради - Г.Матвійчук, головою райдержадміністрації - В.Бут, його заступником - О.Снітко. Всі вони відомі в районі члени КПРС зі стажем, які донедавна входили до, здавалося б, вічної і всесильної Партії регіонів.

Свіжовикопані кимось нові рештки поблизу Яворівки, жовтень 2017 р.

На жаль, довгоочікуваного й омитого кров'ю оновлення влади так і не відбулося. Нинішній голова райдержадміністрації І.Гайдай у часи диктатури Януковича був помічником нардепа-регіонала Анатолія Толстоухова. 2014 року всіма можливими засобами (і не без погодження з Києвом) у районі була забезпечена перемога на парламентських виборах колишньому регіоналу Володимиру Зубику. Отже, Система працює так, як і п'ять років тому: чиновники вступають у "правильну" партію, почуваються безкарними, в обмін на лояльність отримують усебічну підтримку Системи і живуть собі спокійно "по-новому", тобто по-старому.

Однозначного висновку в цій історії немає. Є багато запитань. Головне з них: допоки в Україні чинитимуть наругу над пам'ятниками, прахом і пам'яттю про загиблих у Другій світовій війні і водночас улаштовуватимуть показові "вшанування" до відповідних дат "вдячні перевертні"? Боронь Боже, щоб така доля спіткала поховання й наших бійців, які полягли на Сході України і чиї останки досі ще прикопані по "зеленках" і в братських могилах!

Стаття підготовлена завдяки стипендії Німецько-української комісії істориків.