Демократія: Brainmade in America

Відомий український професор філософії Володимир Шкода (1938-2013) зазначав: "Демократія виникла не в Стародавній Греції і не в результаті Французької революції. Демократія взагалі не виникла, а була винайдена, винайдена в Америці. "Демократія" і "Америка" - синоніми"1.

Мимоволі пригадується відомий афоризм про демократію, приписуваний В.Черчиллю: "Демократія, звичайно, погана форма правління, але нічого кращого люди поки що не вигадали". Цей афоризм я перевірив на своїй дружині й на своєму редакторові і отримав однакову відповідь щодо ключових моментів: "погана" і "не вигадали".

Нічого подібного Черчилль не казав. По-перше, він переказував чиюсь думку; по-друге, казав не про погану, а про найгіршу форму правління, що геть незрозуміло; по-третє, сакраментальне "але" стосувалося не протиставлення "погана, але інші ще гірші", а принципової відмінності демократії (нехай і поганої) від інших форм правління, а відмінність ця полягає у постійному (що триває в часі) суверенітеті народу. "У нашій країні поширена думка, що народ повинен правити постійно, і що саме громадська думка, яка виражається всіма конституційними способами, повинна оформляти, направляти і контролювати дії міністрів, які є слугами народу, а не панами", - писав В.Черчилль.

Повсякчас і повсюдно саме за народом визнається владний суверенітет, і це, безперечно, добре. Разом із тим, принцип абстрактного народовладдя логічно не суперечить ані монархії, ані тиранії (антитези демократії), а відтак стає загальним місцем у теорії і, що найгірше, у політичній практиці. Так, встановлення царської влади, або ж продаж народом себе у рабство, цілком демократично встановлює часову безперервність владування (династія) і послуху (народ). Ще пророк Самуїл попереджав ізраїльський демос про вади такого народного волевиявлення: "...Ви станете йому за рабів. І ви будете кликати того дня проти вашого царя, якого собі вибрали, та не відповість вам Господь того дня!" (1 Самуїлова 8:17,18).

Демократія передбачає перервність, позаяк "основною засадою демократичного ладу є свобода", а "однією з умов свободи є почерговий послух і владування", вважав Арістотель. Черга до влади, про яку говорить Стагірит, вирішує протиріччя між якістю і кількістю. Народ як одне і народ як сукупність багатьох. У маленькій державі, де кожен знає кожного (недарма філософ наполягав на цьому), цілком можливе благе співіснування на засадах кантівського категоричного імперативу. Там чинитимуть лише відповідно до тієї максими, керуючись якою в той самий час можуть побажати, аби вона стала загальним законом. Простіше кажучи: навряд чи наділений нині владою громадянин чинитиме зло ближньому, знаючи, що назавтра він муситиме виявляти послух скривдженому сусідові.

Втім, за умови досить великої кількості народу, своєї черги на владування можна й не дочекатися; володарі (домінатори) ж цілком можуть керуватися відомою максимою фаворитки Людовика XV: після нас хоч потоп. Відтак єдиним способом утвердження народовладдя стає представницька, або опосередкована, демократія. Більшість поступається своїм місцем у черзі на отримання влади на користь одного (або небагатьох), який владує безперервно (але не постійно).

З логічного погляду це крок назад - від ідеї народовладдя до ідеї тиранії. І тому будь-які визначення і формули представницької (опосередкованої) демократії не можуть розглядатися як конкретизація ідеї народовладдя. Різноманітні демократичні інститути покликані всього лише мінімізувати реальні втрати від цього ідейного задкування.

Професор Володимир Шкода

Про те, наскільки це складно, свідчить історія. "Обрати мене вашим імператором, солдати, було у вашій владі, - пояснює Валентиніан засади опосередкованої демократії, - але після того, як ви мене обрали, те, чого ви вимагаєте, залежить не від вашого, а від мого свавілля". "Завдання партії комуністів, - роз'яснював принцип демократичного централізму В.Ленін, - стати на чолі стомленої маси, повести її правильним шляхом, шляхом трудової дисципліни, шляхом узгодження завдань мітингування про умови роботи і завдань беззаперечного підкорення сваволі радянського керівника, диктатора, під час роботи".

Демократична диктатура тяжіє до часової безперервності на монархічний кшталт - зазвичай диктатури не можна позбутися шляхом виборів (наївні американці, наслухавшись на Ельбі скарг від радянських вояків на правління товариша Сталіна, порадили їм обрати іншого керівника). Хоча головне навіть не в цьому. "Беззаперечне підкорення сваволі диктатора" впродовж його каденції якось не дуже співвідноситься з ідеєю свободи. Саме тому В.Черчилль говорить про постійне народне правління: "Демократія не є партійним висуванням на владування, що здійснене за допомогою популістських обіцянок лише для того, щоб потім, користуючись демократично отриманою владою, робити з людьми все, що заманеться. Ми вважаємо, що має бути постійний зв'язок між тими, хто владує, і народом. "Уряд народу, волею народу, для народу" досі залишається суверенним визначенням демократії".Черчилль цитує висловлювання Авраама Лінкольна з його славетної промови на відкритті військового цвинтаря в Геттісбурзі (виділено курсивом. - Є.З.). І ще згадує основний закон Сполучених Штатів: "Американська Конституція, з її стримуваннями та противагами, у поєднанні з її постійними зверненнями до народу, є великою частиною втіленням давньої мудрості цього острова" (тобто Англії – Є.З.).

Тепер ми маємо зрозуміти, що мав на увазі професор В.Шкода. Англійський волелюбний дух, що змагався за свободу ще за часів Великої хартії вольностей, зумів втілитися в демократію лише в Америці. Головний закон історії полягає в тому, що кожне покоління починає з наявного, створеного попередниками. Тому у Великій Британії є палата громад, що обирається за демократичними принципами, і спадкова палата лордів, що є разючим анахронізмом.

Англійці, які прибули до Нового Світу, скинули з себе всі нашарування Світу Старого. "Природа - великий зрівнювач. Усі статусні відмінності залишились у Старому Світі. Тут кожен потребував інших, і всі розуміли, що, лише діючи разом, вони можуть вижити" (В.Шкода). На відміну від європейської демократії, яка створювалася поступово - покоління за поколінням, починаючи з античності, - американська була винайдена мозковим штурмом усього лише кількох поколінь. Це як відмінність між штучним добором і генною інженерією.

На американському каналі АВС саме демонструється серіал Designated Survivor ("Призначений вціліти", інші назви - "Останній кандидат", "Наступник"). Залишаючи осторонь художні особливості стрічки, вкажемо на ідеологічний складник. За сюжетом, усе керівництво держави - від президента до останнього конгресмена - гине внаслідок теракту в Капітолії під час урочистих зборів. Від американської влади залишається лише ідея, концепція влади. І нам показують, як ця концепція відроджується до життя, втілюється. Особливо раджу подивитися цей серіал росіянам, яких вчать, що без Путіна не буде Росії.

Подолавши основні складнощі державотворення, новий президент, призначений на цю посаду з крісла міністра ЖКГ, звертається до нового Конгресу: "Америка - це не просто країна, і не сума п'ятдесяти штатів. Це ідея, смілива й правдива ідея, світло якої ніколи не згасне. Скажемо решті світу: ми радіємо вашій дружбі і готові допомогти всім, хто хоче зробити життя людей кращим і більш вільним".

* * *

Я таки з'ясував, відколи прем'єрові Великої Британії приписують згаданий вище афоризм. 1988 року в журналі The Economist було надруковано статтю сера Карла Поппера "Про демократію", де він зазначив, що "ця дуже недосконала процедура є найкращою з досі винайдених" (is the best so far invented). І… послався на Вінстона Черчилля.

¹ Шкода В.В. Articulus. Харьков: Изд-во "НТМТ", 2009. - 272 с. С.22–23.