Читаючи Геродота

Стаття історика Дмитра Зайця про Середньовіччя в нашому житті (DT.UA, 1.09.2012) аж ніяк не жарт. Навпаки, її можна сприйняти як сповідь інтелігентного мрійника, якому хочеться хоч трохи прикрасити сувору дійсність. Так, порівнюючи наш державний лад із монархічним, він забув додати, що європейські королівства сьогодні є взірцевими щодо забезпечення прав людини. Велика Британія, навіть за відсутності конституції, може пишатися неухильним дотриманням законодавства, а Велике Герцогство Люксембург і Князівство Ліхтенштейн досягли найвищого ВВП на кожного підданого.

СРСР, зробивши крок назад від феодально-монархічного устрою, майже 70 років зберігав ознаки рабовласницького ладу. У суспільному і політичному житті більшості пострадянських країн така тенденція, на жаль, поглиблюється. Усвідомити це допомагають історичні джерела, що відображають події 2500-річної давності.

2001 р. Іван Білик за історичний роман "Золотий Ра" був справедливо відзначений Державною премією ім. Т.Г.Шевченка. Цей вільний переказ "Історії" Геродота особливо цікавий художнім описом походу перського царя Дарія на скіфів, тобто в межі сучасної України. Пильну увагу, як і сам Геродот, автор приділив трагедії Гістіея з міста Мілета, який разом з іншими іонійськими тиранами служив перському цареві. Іонійцям було наказано звести міст через Дунай, що перепиняв персам шлях до Скіфії. Та авантюра закінчилася поразкою Дарія, який сам себе прирік, обіцяючи повернутися за 60 днів, але не вклався у визначений термін. Тож Гістіей, уже не зв'язаний навіть словом, міг діяти на власний розсуд. Скіфи радили покінчити з Дарієм, розвівши переправу. Тоді він вже нікого не зможе завоювати, а Іонія стане вільною! Іонійці були згодні. Та Гістіей, боячися власного народу, заперечив: адже він володіє Мілетом з ласки Дарія, як і решта іонійських тиранів. Тому слід перехитрити скіфів, розібравши лише півмосту з їхнього боку, а щойно з'явиться побите Дарієве військо - швиденько відновити переправу. Тирани радо погодилися, вихваляючи кмітливість Гістіея. Коли перське військо було таки врятоване, Гістіей спробував пояснити свій вчинок скіфському воєначальникові. Той презирливо кинув: "Іонійці - найкращі у світі раби!".

Згодом, усвідомивши смисл цього докору і свою помилку, він перестає коритися і навіть очолює опір гнобителям. Але муза Історії Кліо безжальна: повстання було придушене, Гістіею відрубали голову, в Іонії запанувала руїна. Жителів його рідного Мілета виселили до малярійної Месопотамії, а на їхнє місце прийшли поселенці, лояльні до Перської імперії. Крім висновку, що жадоба влади - згубний інстинкт, а хитрість - поганий замінник розуму, зауважимо, що вже за Середньовіччя етноцид був "не в моді", бо кожен феодал або монарх дбав про залюдненість земель, розвиток ремісництва й торгівлі. Інакше не було б з кого збирати податки. Раби ж податків не платили, зате працювали тільки за харч та одяг, а отже, слугували головним джерелом накопичення статків. Тому за часів Геродота замінювати одні народи іншими було звичною практикою. Майже половина греків опинилася за межами Еллади. Нині той самий ефект досягається по-іншому: цілеспрямоване зубожіння і, як наслідок, - депопуляція (ненароджуваність) та вимушена багатомільйонна еміграція. А хто ж буде замість народу? Читайте Геродота: вільні греки розпорошувалися по Європі і Азії, залишалися раби й олігархи.

Батько історичної науки пояснював походи царів Дарія і Ксеркса їхньою великодержавною пихою, гординею та жагою помсти. Майже всі сучасні тирани підкреслюють свою побожність, носять хрестики, образки й подеколи відвідують храми, та почуття помсти керує їхніми вчинками, як і за дохристиянських часів. Що ж до гордині й пихи, то бачити поруч із собою вільну людину їм так само нестерпно, як і давньоперському язичникові.

Античні державні мужі діяли не відповідно до закону, а на свій розсуд, попередньо порадившись із кількома богами, нерідко - одночасно і з грецькими, і перськими. Радилися через оракулів і магів, чиї вислови тлумачили залежно від власних потреб. Останнім часом і в нас виробилася звичка молитися про всяк випадок багатьом богам. Після церкви "віруючий" спокійно йде до екстрасенса або ворожки, а потім - на збори партії ленінців.

Геродот згадує, що греки і перси тривалий час не наважувалися розпочати битву при Платеях (479 р. до Р. Хр.), бо вкотре перетлумачували вислови оракулів, шукаючи в них виправдання власної нерішучості. Через два з половиною тисячоліття нам знадобився Конституційний суд, щоб тлумачити Конституцію, ніби це не затверджений Парламентом Основний Закон держави, що має неухильно виконуватися, а туманні вислови якогось оракула.

Ідеалом авторитарних стосунків є добровільне підкорення відповідно до встановленої ієрархії. На верхівці - цар, генеральний секретар, навіть президент, але завжди - це "вождь", містичний авторитет. Таке суспільство є традиційним, на відміну від ліберального, де громадянин не повинен схилятися перед авторитетами, як і перед кожним чиновником, який для нього значить не більше, ніж продавець у крамниці. Для нього важливе не місце в ієрархії, а рівність усіх членів суспільства, за якої він може реалізуватися завдяки суспільному договору, що його Руссо вважав необхідною умовою цивілізації. Від сучасного авторитаризму до рабовласництва не так далеко: як і тоді, панує правове свавілля. Стосунки регулюються становими і кастовими традиціями, особистою милістю та почуттям вдячності. В усіх випадках фізична сила і авторитет мають перевагу над людським досвідом і розумом.

Семирічний хлопчик віджимається від підлоги 4 тис. разів. Дорослі дядьки фіксують світовий рекорд. Хіба це не яскравий факт біографії майбутнього авторитетного політика? Як і в Стародавній Греції, вчинки богатирів, тим більше Олімпійські ігри, стають головною подією, відволікаючи увагу від усього іншого. Переможці змагань стають наближеними до верхівки суспільства - особливо, якщо "в моді" саме цей вид спорту. Олігарх, за ним - футболіст, менеджер, політтехнолог... Та якщо за Геродота "засвітка" з "розкруткою" вимагала певної перевірки часом, то нині телебачення зробило процес появи та обробки "авторитетів" майже миттєвим.

Олігархія, тобто "правління небагатьох", відома з давньогрецьких часів, але особливо рясно розквітла вона у пострадянському суспільстві. При цьому суть і зміст поняття не змінилися. Купка дуже багатих людей у "ручному режимі", як і за сивої давнини, верховодить країною; тільки тепер це зазвичай відбувається за лаштунками офіційного парламенту та уряду. Як-не-як, на нас Європа поглядає! Нещодавно режисер Кшиштоф Зануссі розповів, що його фільм "Серце на долоні", де незабутній Богдан Ступка грав олігарха, польські глядачі сприйняли як фантастику, адже у Польщі олігархів немає! Політика відмежована від бізнесу. Так близько і - так далеко, ніби інша епоха!

У грецьких полісах, підкорених перськими царями, поступово звужувалися права міської громади, згасала її активність, занепадали ремесла й торгівля. Далеке, але таке знайоме! Сьогодні у Святошинському районі Києва нижчі ланки самоврядування вже відсутні, як і по всій столиці. Депутати інших рівнів представляють не громадян, а партії. Демократична горизонталь зникає, а владна вертикаль спрощується до 2-3 щаблів, як у Давньоперській державі: тиран, сатрап, над ними - цар.

Афінський стратег Фемістокл, македонський самодержець Александр I вели подвійну гру, шантажуючи обидві сторони. Сіракузький тиран Гелон надіслав на допомогу еллінам кораблі, які так і не прибули на місце бою нібито через погану погоду. На словах дбаючи про волю Еллади, усі троє водночас запевняли перського царя у своїй лояльності. Це нам нічого і нікого не нагадує? За відсутності внутрішньої мотивації, підказаної моральними засадами, олігархи діють виходячи із зовнішніх мотивів. Своєю ситуативною моральністю вони заражують слабких. Тож феномен "тушок" притаманний як авторитарному, так і псевдодемократичному суспільству, де влада народу лише декларується.

Підкуп, хабарництво й казнокрадство в язичницькому світі були так само повсюдними й відвертими. Фемістокл, отримавши 30 талантів (тонну) срібла на захист дітей і челяді своїх союзників, меншу частину використав за призначенням, решту ж залишив собі. Хоча траплялися (як і нині) спалахи високої гідності, світло яких доніс нам Геродот. На вмовляння піддатися перському цареві афіняни відповіли: "Нема на світі стільки золота, щоб ми заради цього забажали віддатися в рабство". Отже, можливість вибору була. Мабуть, не випадково в Афінах владу обирали лише вільні громадяни! Вони ж згодом і вигнали Фемістокла зі свого міста.

...Кожного дня на наших очах твориться Історія. І в усі часи в людини є право вибору. Біблійний Ісав продав своє первородство (право на спадщину) за сочевичну юшку. Тож його нащадки вже не творили Історію. Апостол Павло застеріг: "Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє первородство продав за поживу саму". Сьогодні продають своє право обирати власне майбутнє за гречану кашу…

Невже ж нам судилася доля отих Геродотових іонян, розчавлених між Європою і Азією? Ні, якщо власноруч не рятуватимемо гнобителя і спалимо мости, якими повертаються до рабства.