Ancient Harassment

"Чтоб чужую бабу скрасть,

Надо пыл иметь и страсть!

А твоя сейчас задача -

На кладбище не попасть!"

Леонид Филатов

Пристрасті й жару або, висловлюючись модерно і постмодерно, пасіонарності й драйву західній культурі сьогодні дуже бракує.

Нині неможливо завоювати жінку (її увагу) без того, щоб не бути звинуваченим у харасменті, а гарний звичай умикання нареченої, коли наречена сама мріє, щоб її викрали (безсмертні слова товариша Джабраїла), виродився в трампівське Grab her by the pussy.

Ситуація не нова. Аналогічна деградація виразно простежується в античній історії.

Першими жителями Рима був люд найнижчого і, якщо вірити Титу Лівію, темного походження. Під захист римських стін збігалися ті, хто прагнув змін, - з усіх околиць, від усіх народів, вільні й раби без розбору. Ромул приймав усіх. Типу - що, в Юпітера віруєш? - Вірую! - Ну, йди, в який сам знаєш курінь...

Чого бракує у спільноті, організованій подібним чином, - то це жіночої статі. Розіслані Ромулом свати повернулися від довколишніх народів з набором гарбузів. Жоден благородний батько не хотів віддавати свою Прісіньку за Ромулових розбишак. "То пан Шпак на усю губу пан, а ви хто? Мундєр та рейтузи".

Стерпіти таку образу римляни не могли, "і справа явно хилилася до насильства", - свідчить Тит Лівій. Ромул оголошує про проведення врочистих ігор на честь Нептуна Кінного і запрошує всіх сусідів на презентацію нового міста. Усі цікаві прийшли з дружинами й дітьми - зокрема й жіночої статі. "Їх гостинно запрошували у будинки, і вони, роздивившись на розташування міста, стіни, численні будівлі, дивувалися, як швидко зросла римська держава". Ну а потім сталося всім відоме викрадення сабінянок: "за поданим знаком римські юнаки кинулися викрадати дівиць. Здебільшого хапали не перебираючи, яка кому трапиться".

Викрадення сабінянок, Джамболонья 1583 р.

Менш відома примирлива роль викрадачів. Обуреним і зневіреним бранкам Ромул, особисто кожній окремо, пояснював об'єктивні причини, які спонукали римлян до харасменту. Присягався, що не в рабство умикнули дівиць, а забрали в сім'ю законного шлюбу, де вони розділять з їхніми чоловіками і громадянство, і будинок, і майно, і, що найдорожче роду людському, - дітей. Потенційні чоловіки намагалися пом'якшити гнів обраниць, виправдуючи свій учинок любов'ю й пристрастю, "а на жіночу природу це діє найдужче", - авторитетно зауважує римський автор.

Роз'яснювальна робота вкупі з палкими освідченнями дала позитивний результат - викрадені вже майже погодилися з римськими аргументами, але тут їхні ображені батьки прийшли зі зброєю в руках відновлювати статус-кво.

Рим урятували жінки (це вже потім гуси). У критичний для битви момент римлянки, учора ще сабінянки, кинулися між воїнів: "Якщо ви соромитеся свояцтва між собою, якщо шлюбний союз вас гидкий, на нас зверніть свій гнів: ми - причина війни, причина ран і загибелі наших чоловіків і батьків; краще помремо, ніж залишимося жити без тих чи тих, удовами або сиротами. Розчулені були не тільки воїни, а й вожді; усе раптом стишилося й завмерло". Учорашні вороги помирилися і поєдналися в єдиній державі. Рим подвоївся, і саме своє ім'я "квірити" римляни дістали від назви сабінського міста (Курам). А іменами відважних і вірних жінок назвали римські курії, на які поділений був народ римський.

Сабінянки, що зупиняють бій між римлянами і сабінянами, Жак Луї Давід 1799 р.

Так було в героїчні часи. За часів наснаги й пристрасті, пасіонарності й драйву. А так стало за часів занепаду й загибелі великої імперії: "Закони Константина про покарання тих, хто винен у зґвалтуванні жінки, показують надто мало поблажливості до однієї з найбільш захопливих слабкостей людської натури, бо під ознаки цього злочину підводилося не тільки грубе насильство, а й люб'язне залицяння. Щасливого коханця карали смертю і, буцім дійшовши думки, що за такий страшний злочин замало простої страти, його або спалювали живцем, або віддавали на поталу диким звірам в амфітеатрі. Заява дівчини, що її забрали з її власної згоди, замість урятувати її коханого, піддавала й її однаковому з ним покаранню. Обов'язок публічного звинувачення покладали на батьків винної або нещасної дівчини; коли ж над ними брали гору почуття, зумовлені самою природою, і вони або приховували злочинне діяння, або знімали ганьбу з сім'ї шлюбом, їх самих карали засланням і відібранням їхніх маєтків у скарбницю. Судове переслідування не було обмежене жодною кількістю років, а вирок поширювався на безневинних дітей, які народилися від такого незаконного зв'язку" (Едвард Гіббон. "Історія занепаду і руйнування Римської імперії").

Sapienti sat.