Підтримати
Нинішня ситуація в Центрально-Східній Європі дуже схожа на ту, що склалася 1920 р., коли країни регіону практично залишилися на самоті перед агресією більшовицької Росії.
Сьогодні, з огляду на зростання агресивності Кремля в цій частині континенту, знову доводиться розраховувати лише на себе й активну співпрацю з міжнародною спільнотою. Тому мусимо активно підносити ідею солідарності як з причин історичних - згадуючи збройне братерство поляків, українців і американців на полях антибільшовицької боротьби в 1920 р., так і з огляду на нинішні реалії, коли дедалі чіткіше видно, що без взаємної підтримки країни Центрально-Східної Європи приречені на агресію Росії, яка марить імперською величчю.
Упродовж останніх шести років благодійний фонд "Підгорецький замок" зібрав унікальні матеріали, що пов'язані з Меріаном Купером та участю американських льотчиків у війні з більшовиками. 30 травня 2016 р. виповнюється 91-ша річниця від дня встановлення пам'ятника загиблим американським пілотам 7-ї ескадрильї імені Тадеуша Костюшка, які в 1920 р. героїчно боролися проти більшовицької орди спільно з польськими та українськими військами. За цей час було опрацьовано матеріали з архівів генерала Сікорського (Лондон) і Юзефа Пілсудського (Нью-Йорк). Маловідома сторінка з історії України, Польщі і США стала предметом зацікавлення не лише істориків, а й провідних кінематографістів з Європи і США.
Цього року, наприкінці травня, Надзвичайний і Повноважний Посол США Джеффрі Пайєтт планує вперше за часів незалежності України, спільно з представниками України і Польщі, вшанувати пам'ять американських пілотів, які поховані на "Цвинтарі захисників Львова", що становить частину Личаківського кладовища.
Події, про які йтиметься далі, відбувалися під час Польсько-радянської війни 1920 р., коли на боці Польщі воювали війська Української Народної Республіки. Тоді Червона армія намагалася через Польщу прорватися до Німеччини. Її метою було реалізувати ідею російських більшовиків про світову революцію.
З тими подіями тісно пов'язані імена Меріана Кондуела Купера (1893–1973) та 16 його побратимів - пілотів зі Сполучених Штатів Америки. Купер навчався у Військово-морській академії, проте залишив її і зайнявся журналістикою. Але потім, таки вирішивши стати пілотом, закінчив 1917 р. курси авіаторів у Нью-Йорку і вступив до американського експедиційного корпусу (АЕF), який брав участь у Першій світовій війні в Європі. Стосунки з командуванням у Купера не склалися, бо він завжди обстоював правду і зневажав кабінетних офіцерів-кар'єристів, які ніколи не переводяться в арміях світу. Він відмовився від нагороди, вважаючи, що не має морального права прийняти її в той час, коли шість його побратимів загинули в боях, а про них не згадали і не відзначили. Воював він у 20-му дивізіоні бомбардувальників (на літаку AIRCO DH.4). Восени 1918 р. його аероплан підбили над територією Німеччини. Рятуючи пораненого пілота, Меріан дістав серйозні опіки рук і, потрапивши у полон, довго лікувався у військовому лазареті. Не маючи про нього жодної звістки, американське військове командування навіть оголосило про загибель пілота. Але, чутки про його смерть, як казав про себе Марк Твен, були трохи перебільшені. Невдовзі після звільнення, 18 листопада 1918 р., Меріан приїхав до Франції.
У квітні 1919-го він написав Пілсудському лист із проханням зарахувати його до польського війська. Не дочекавшись відповіді, Купер у травні виступив з ініціативою створити для боротьби з більшовиками авіаційний підрозділ з пілотів, які воювали у Першій світовій війні на боці Антанти, але не зустрів підтримки. Однак, бувши людиною впертою, Купер своєї ідеї не полишив.
Невдовзі в одній з паризьких кав'ярень він познайомився з майором Седріком Фаунтлероєм, колишнім ковбоєм, машиністом, автомеханіком, а на той час - солдатом Іноземного легіону. Саме там за філіжанкою кави все й почалося. Молоді, авантюрної вдачі, вони не уявляли себе у спокійному розміреному житті. Ці двоє чоловіків ухвалили рішення, що вплинуло на всю їхню майбутню долю, - створити для боротьби з комуністичною навалою в Україні й Польщі ескадрилью і дати їй ім'я Тадеуша Костюшка, героя польського й американського народів, керівника Національного повстання 1794 р. проти Росії та американського генерала у війні за незалежність Сполучених Штатів у 1776–1783 рр. Читачеві, безперечно, буде цікаво знати, чому американці вирішили захищати разом з українцями та поляками їхні землі. Відповідь знаходимо у спогадах Меріана Купера: "Ми, ветерани світової війни, пройшовши усі фронти, знову наближалися до фронту зовсім іншого, невідомого для нас. Знову йшлося про боротьбу, але з дикими людьми, варварами зі Сходу". Більшість з них уявляли собі Польщу й Україну як щось романтичне, що потребувало визволення з-під гніту Російської імперії.
Те, що народи Європи, після стількох років поневірянь і воєн, заслуговують на створення незалежних республік, було щирим переконанням Меріана. Задум пілотів підтримав шеф військової польської місії у Франції генерал Тадеуш Розвадовський. Купер і Фаунтлерой добре усвідомлювали важливість справи і можливі наслідки, адже на кону стояло їхнє життя. Та ними керували відвага й патріотизм у прагненні зупинити московську орду в її наступі на цивілізовану Європу. До відчайдухів пристали ще шестеро пілотів: Джордж М.Крауфорд, Кеннет О.Шревсбері, Едвард К.Корсі, Карл Кларк, Едвін Л.Нобль, Х.Келлі. Пізніше до них приєдналися Хармон Рорісон, Едмунд Грейвс і Елліот Чесс. Найстаршому, К.Кларку, було 33 роки.
Спочатку вони не знали, де саме воюватимуть і на яких літаках. Подорож до Польщі пілоти здійснили власним коштом. 24 вересня 1919 р. вони інкогніто прибули до Варшави, де їх представили маршалу Польщі Юзефові Пілсудському. Маршал не підтримав намірів американських пілотів. Можливо, він недооцінював важливості авіації у бойових діях. Але стриманий прийом польського керівника не змінив намірів американців, і 16 жовтня 1919 р. вони виїхали до Львова, звідки прибули на летовище в Левандові. За два дні їх приєднали до 7-го дивізіону військових повітряних сил Польщі під командуванням Седріка Фаунтлероя. Так виникла ескадрилья імені Тадеуша Костюшка.
Дивізіон під Львовом отримав нові літаки: три Fokker-EV і дванадцять "Альбатросів", потім з'явились італійські Ansaldo Bollila. Останні часто зазнавали аварій і становили небезпеку для життя пілотів.
Перший бій відбувся 5 березня 1920 р. Лейтенант Рорісон, повертаючись з розвідувального польоту, виявив велику концентрацію червоних військ і три бронепоїзди в околиці Бару. Він обстріляв їх з двох кулеметів зі свого "Альбатроса" та ще й кинув вручну кілька бомб. "Little Rory gave the comunists hell! (Малий Рорі влаштував комуністам пекло!)" - написав він у рапорті командирові.
Тон у дивізіоні задавали американці, в яких за плечима був чималий бойовий досвід. Для польських пілотів усе тільки починалося. Завдання отримували різноманітні, проте всі відповідальні. Особливо важливими були їхні повідомлення щодо переміщення червоних. Американські пілоти застосували нову тактику ведення бою з російською кавалерією, що полягала у несподіваній атаці й обстрілі на дуже малій висоті уздовж ворожої колони на марші. Це спричиняло не тільки великі втрати ворога, а й паніку серед коней і як наслідок безлад на марші кінноти.
Ескадрилья успішно вела бої з більшовицькою піхотою і флотом на Дніпрі біля Трипілля. Дивізіон постійно пересувався Україною і мав 12 баз на летовищах уздовж лінії від Львова до Білої Церкви.
Меріан Купер і його побратими закохалися в Україну, їх вражала вроджена інтелігентність і чемність простого люду Житомирщини. Особливо молоді, адже щовечора вони мали можливість спілкуватися, а відтак вивчати українську мову, знайомитися з культурою і побутом народу. "У долині над річкою збирались групи українських хлопців і дівчат, пречудово одягнутих у прекрасний національний одяг. Сідали разом і в світлі місяця співали свої надзвичайно гарні українські думи та пісні, часом упродовж усієї ночі" - згадував Купер.
Улітку 1920 р. 27-річний командарм червоних Михайло Тухачевський видав наказ наступати, у якому є така сатанинська реляція: "... по трупу белой Польши идет дорога к всемирному пожару... На наших штыках принесем свободу угнетенному человечеству...". Боротьба загострювалася, фронт було прорвано, і все залежало від того, чи зупинять кавалерію Будьонного на бродівсько-львівському напрямку. 23 червня 1920 р. ескадрилья імені Т.Костюшка повернулася на летовище у Львові, щоб тримати оборону міста під командуванням генерала Вацлава Івашкевича. Льотчики здійснили вдалу операцію і завдали великих втрат російській кавалерії на річці Стир. Та липень був місяцем значних втрат і для ескадрильї: зокрема, 13 липня не повернувся з польоту капітан Купер, і ніхто не знав, що з ним сталося і чи живий він. А 16 серпня не повернувся літак капітана Келлі…
Оцінюючи боротьбу американської ескадрильї проти більшовиків, можемо з упевненістю стверджувати, що вона була досить успішною. Ось суха статистика про обстріл Першої Кінної армії Будьонного, що міститься в наказі №17 від 1.09.1920 р.: "Ескадрильї 5, 6, 7 "Костюшко" і 12 під командуванням авіаційного корпусу 6-ї армії майора-пілота Фаунтлероя здійснили 16-го та 17-го серпня 1920 р. 129 вильотів, під час яких було скинуто 7700 кг бомб і відстріляно 6700 кулеметних набоїв" (спогади Меріана Купера). І це тільки за два дні.
Письменник Ісаак Бабель, який був тоді в армії Будьонного, в оповіданні "Ескадронний Трунов" описав смертельну атаку "машин ескадри майора Фаунтлероя" на більшовицьку кінноту. На його думку, бій авіаційного корпусу 6-ї армії з кавалерією Будьонного відбувався з найвищим рівнем досконалості і з якнайкращими результатами. Це підтверджували свідчення спійманих будьонівців і перехоплена американцями телеграфна депеша Будьонного до російського уряду від 24 серпня 1920 р.,: "В останній битві під Львовом полки кавалерії нашої армії зазнали великих втрат з боку ворожих аеропланів, які, літаючи цілими ескадрильями, що складалися з 12 аеропланів, бомбили нашу армію з повітря і обстрілювали нашу кавалеріюкулеметним вогнем".
"Так урятували Львів, а з ним, можливо, й Польщу" - згадував М.Купер. У Замості й Ланьцуті більшовикам протистояли у важких боях вояки Симона Петлюри. Тоді Пілсудський сказав: "Якщо українці не стануть на смерть, то наш захист розсиплеться як пісок". І вони стояли до кінця, і більшість з них полягли смертю героїв, хоча, на жаль, досі немає їм пам'ятника. А ту битву в історії справедливо називають "Дивом під Варшавою".
Швидкоплинний час не міг стерти в пам'яті бойових друзів образу відчайдушного пілота Купера. Війна закінчилась, але Соор, як його тоді називали побратими-американці, продовжував бути темою розмов. Справжній герой: відважний, неординарний в ухваленні рішень, душа товариства, він мав на рахунку 70 вильотів. "Посмертно" отримав звання підполковника. І вже вдруге чутки про його смерть були "трохи перебільшені".
А що ж насправді сталося з Купером? 13 липня він самостійно атакував великий загін кавалерії Будьонного під Рівним. Кулеметна черга з тачанки пошкодила двигун його літака, і він знову потрапив у полон. Якби будьонівці дізналися, що до них потрапив американський доброволець Купер, смерть його була б неминучою, бо за його голову червоні обіцяли чималу грошову винагороду. Але Меріан "народився в сорочці". До того ж на ньому був комбінезон без розпізнавальних знаків, тільки з биркою, на якій було вишито: Frank Moisher. Мішаною польсько-українською йому вдалося переконати будьонівців, що він звичайний робітник з Чикаго, якого "затягли до буржуазного війська". На додачу як доказ пролетарського походження показував попечені ще в 1918-му руки, а форму, казав він, йому дали в штабі Червоного Хреста. На диво, йому повірили, але наказали добре відшмагати і відправити до Будьонного. Той запропонував Куперу перейти на бік більшовиків і стати інструктором в авіаційному підрозділі. Можна припустити, що він погодився, але тільки задля того, щоб через два дні втекти. Його спіймали і впродовж 10 місяців переводили з в'язниці до в'язниці.
Знову звернімося до Бабеля, який залишив у щоденнику запис про зустріч з одним з американців: "Франк Мохер, збитий льотчик-американець, босий, але елегантний, шия як колона, сліпучо білі зуби, костюм у мазуті й грязюці". З другої спроби Куперу вдалося втекти з Росії разом із двома поляками. Перейшли кордон у Латвії, із часом дісталися Польщі. І ось 8 травня 1921 р. на пероні варшавського вокзалу Купер відрапортував Фаунтлерою, що готовий продовжувати служити в дивізіоні імені Т.Костюшка. 10 травня 1921-го Юзеф Пілсудський нагородив усіх американських пілотів орденом Virtuti Militari.
З великою вдячністю і повагою маємо ставитися до кожного з 16 пілотів США, які боролися за незалежність українців і поляків, не сподіваючись на нагороди, бо були справжніми лицарями Духу й Обов'язку. Обов'язку викорінити комуністичну нечисть, не дати злу ширитися світом, спинити його будь-що, навіть ціною власного життя, як це зробили Едмунд Грейвс, Артур Келлі, Г.Мак Каллум.
Поховані вони на Личаківському кладовищі. 30 травня 1925 р. загиблим відкрили пам'ятник (автори Ю.Ружинський і Ю.Стажинський). Напис було викарбувано двома мовами - англійською і польською: "Американцям, які загинули, захищаючи Польщу в 1919–1920 рр.". У 1970-х комуністична влада знищила пам'ятник американцям. На місці спаплюжених поховань побудували гаражі й господарські будівлі. Тільки в часи незалежної України пам'ятник, як і весь військовий меморіал, було майже відреставровано. На сьогодні залишилося тільки відновити напис англійською мовою.
Повернувшись на батьківщину, Купер продовжував життя як "солдат удачі" - авантюрник, мандрівник, дослідник, журналіст, кінематографіст, продюсер і борець з комунізмом. Вивчав життя горил, що спонукало його написати сценарій фільму про гігантську мавпу на ім'я Кінг-Конг. Фільм зняв разом із другом Шодсаком (1933). Тоді Купер не відмовив собі в можливості знятися в сцені повітряної атаки. Крім того, в нього добре йшли бізнесові справи, він інвестував кошти в авіакомпанію Pan-Am і деякий час керував нею.
Друга світова війна також не оминула Меріана Купера. Він очолював штаб генерала Клера Ченнолта, потім став заступником начальника Військово-повітряних сил США на Тихому океані. 1950 р. отримав звання бригадного генерала. Після війни повернувся в кінематограф, брав участь у створенні фільмів "Політ у Ріо", "Форт Апач", "Маленькі жінки" та ін. Йому належить ідея створення унікального дуету акторів-танцівників Джинджер Роджерс і Фреда Астера.
Його талант 1949 р. увінчала премія "Оскар" за фільм "Могутній Джо Янг" у номінації "Найкращі спецефекти". Ще один фільм - "Тиха людина", продюсований Купером, був представлений у номінації "Найкращий фільм" 1953 р., але премії не отримав. Натомість Меріан Купер був нагороджений за цей фільм почесним "Оскаром".
Ось такою неймовірною людиною був Меріан Купер. Його сповнене пригод життя скінчилося 21 квітня 1973 р. Цей яскравий чоловік зробив свій внесок у нашу історію, то чи не варто у Львові хоча б назвати вулицю його іменем?
Особлива подяка - Єжи Гоффману і Єжи Міхалюку (Zodiak Jerzy Goffman film) за надані фотоматеріли і фахову консультацію під час підготовки цього матеріалу.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google