Агро-Джойнт в роки Великого терору

"Те, що відбувається зараз у СРСР, виходить за межі мого розуміння. Сталін руйнує країну, і ситуація скоро стане безнадійною. Судячи з прогнозів, є надія, що після фарсу з так званими виборами, терор ущухне. Будемо сподіватися". Ці слова написав доктор Йосип Розен - керівник програми переселення євреїв у сільгоспколонії в Україні і Криму. У своєму листі до Пола Баерволда і Джеймса Розенберґа, датованому 11 грудня 1937 р., він описує репресії, які спіткали радянських працівників Агро-Джойнта - агрономічної корпорації Американського єврейського об'єднаного розподільчого комітету. Втім, доктор не знав, що це був лише початок кінця унікальної і сміливої програми, що мала на меті врятувати від голоду й безробіття тисячі єврейських родин. Діяльність Агро-Джойнта в СРСР, яка тривала з липня 1924 р. до листопада 1938-го, перервав сталінський терор - більшість радянських керівників організації було страчено.

Саме цим маловідомим сторінкам єврейської історії в СРСР, і Україні зокрема, й присвячена книжка Міхаіла Міцеля "Последняя глава": Агро-Джойнт в годы Большого террора", яка нещодавно вийшла друком у київському видавництві "Дух і літера". У ній автор розглядає коротку, але дуже бурхливу історію Агро-Джойнта в СРСР від самого початку програми і до її трагічного завершення. Формально книжка складається з шести глав, у яких М.Міцель подає короткий екскурс у діяльність організації, розповідає про її цілі й здобутки, ознайомлює з біографіями працівників, деталями їхнього арешту, слідства й винесеними вироками.

Втім, зосереджуючись на жертвах терору, автор не оминає увагою і катів, змальовуючи звичаї і порядки у відділах НКВС, які займалися справою Агро-Джойнта. Він детально розповідає про функціонування трьох контор організації - у Москві, Дніпропетровську і Криму. Цілий розділ присвячено трагедії єврейських лікарів - біженців від фашизму, запрошених для роботи в СРСР Агро-Джойнтом і, зрештою, звинувачених НКВС у співпраці з… гестапо. У додатках читач знайде списки жертв Великого терору. Остання частина книжки - це узагальнення всього матеріалу, подане англійською мовою.

Ґрунтовна історична праця містить документи, знайдені в державних архівах - ДАРФ, ДАДО, ДААРК, а також архівах СБУ та ФСБ. Ідеться про матеріали слідства і суду, вироки, акти про виконання вироку та інші документи, які розкривають механізм тогочасної репресивної машини. Картину доповнюють документи, що стосуються реабілітаційного перегляду справ - з них постає весь трагізм поламаних людських доль. Крім цього, в "Последней главе" вміщено архівні фотографії і таблиці, які відображають діяльність комун Агро-Джойнта.

Матеріал викладено сухою мовою статистики, історичних коментарів та архівних документів, але уважний і співчутливий читач уповні відчує трагічний дух тієї доби. Агро-Джойнт запропонував свою допомогу в дуже слушний для новоствореної радянської держави час.

Втім, діяльність Агро-Джойнта в СРСР не обмежувалася створенням колгоспів. Міхаіл Міцель, так само як і український історик Роман Сербин, розповідає про пожертви, що їх організація разом з іншими закордонними фондами надсилала українським голодуючим на початку 1920-х рр. Агро-Джойнт організовував також безплатні громадські їдальні й кухні, роздавав нужденним харчові пайки. Проте за десять років, у 1933-му, єврейські колоністи вже самі потерпали від голоду, організованого Сталіним і замовчуваного радянською владою.

За 14 років діяльності Агро-Джойнт витратив у СРСР близько 15 млн дол., перевиконавши свої фінансові зобов'язання перед Країною Рад. Організація забезпечувала переселенців житлом і технікою, здійснювала електрифікацію нових поселень, будувала водогін, лікарні й профтехучилища, відкривала школи, давала роботу місцевим фахівцям. Згідно з даними М.Міцеля, станом на 1 січня 1937 р. Агро-Джойнт обслуговував 218 єврейських колгоспів - 133 в УРСР і 85 у Криму. У цих господарствах проживало 13250 родин. У колгоспи Агро-Джйонта приїжджали не лише безробітні переселенці, а й люди, які вірили в існування найсправедливішого у світі ладу без експлуатації та антисемітизму. Й.Розен розраховував, що створені колонії стануть домівкою для тисяч євреїв зі всього світу.

М.Міцель пише і про труднощі, які спіткали колоністів, - робота за трудодні, завищені плани, нестача трудових і технічних ресурсів, вибивання державою боргів із селян (зрештою, такі самі негаразди переживали й українські колгоспники). Але загалом діяльність колгоспів Агро-Джойнта була успішною, і очільники організації мріяли про збільшення їхньої кількості навіть тоді, коли в липні 1937 р. почалися арешти. Жертвами репресій ставали і представники адміністрації Агро-Джойнта в СРСР, і звичайні колгоспники.

Архівні матеріали дають змогу скласти список звинувачень, що їх висували членам Агро-Джойнта. Їм інкримінували участь у сіоністських організаціях, агітацію проти радянської влади, підготовку бактеріологічної зброї, шкідництво у колгоспах, шпигунство на користь Німеччини і США, планування диверсій і замахів на життя радянських партійних лідерів. Покарання - позбавлення волі або життя. І тим трагічнішими здаються короткі висновки з постанов про реабілітацію в'язнів - "справу закрито за відсутністю доказів" або "за відсутністю складу злочину". Сім'ї репресованих не знали про долі своїх близьких роками. Парадоксально, але навіть після реабілітації, рідні часто-густо отримували неправдиву інформацію про смерть близької людини.

На цьому похмурому тлі особливою трагічністю вирізняються долі кількох десятків єврейських лікарів, які за сприяння Агро-Джойнта втекли від нацистської влади до СРСР. Колгоспам бракувало лікарів, і іноземні фахівці мали допомогти розв'язати проблему. Їхній приїзд було погоджено з Наркоматом охорони здоров'я, і пер-
ші втікачі прибули до СРСР 1934 р. За іронією долі, люди, чиї імена були занесені до картотек німецької поліції безпеки і які шукали порятунку в Радянському Союзі, незабаром були звинувачені у шпигунстві. Тих, хто не встиг отримати радянське громадянство, негайно висилали до Німеччини, де на них полювали нацисти. На тих же, хто став громадянином СРСР, майже напевне чекав розстріл.

Книжка "Последняя глава": Агро-Джойнт в годы Большого террора" задумана і написана заради того, щоб повернути з забуття імена людей, які стали жертвами репресій. Вона - результат проекту Агро-Джойнта, який на початку 2000-х почав збирати інформацію - документи слідства, спогади, фотографії - про своїх працівників, що загинули на службі. Ця праця - не лише спосіб ушанувати їхню пам'ять, а й можливість розповісти про роботу, за яку вони фактично віддали життя.