1945: Визволення. Поневолення і початок кінця

"Дальше почему-то шел стенд "Жизнь народов нашей страны до революции", где к обтянутой холстом доске были проволокой прикручены подкова, желтая лошадиная челюсть и сморщенный лапоть".

Виктор Пелевин. "День бульдозериста". 1991 г.

Виставка, що відкрилася в Німецькому історичному музеї у Берліні, називається дуже обтічно і, загалом, неправильно: "1945: Поразка. Визволення. Новий початок". Тим самим затушовується ключова проблема 1945-го - захоплення Східної Європи Сталіним. 2 вересня людство відзначало 70-річчя після закінчення Другої світової війни у Східній Азії, що призвела там до ще трагічніших наслідків, ніж у Європі. Адже релікти комуністичного деспотизму, що спровокував 1939-го глобальну бійню, досі даються взнаки в цьому регіоні.

Неосовєтський душок відчувається вже в ключовому плакаті, що інформує про виставку берлінців і гостей столиці. Те саме зображення - на обкладинці ілюстрованого каталогу. На глядача дивиться розвеселий червоноармієць з головою статуї Гітлера під пахвою. Благодушний вигляд "визволителя".

Перший зал зустрічає "постмодерністською" інсталяцією - стовпчики, а на стінах - цифри, сумний підсумок до 1945-го: 13 млн жертв нацистських злочинів, 7 млн визволених примусових працівників, 400 тис. визволених з концтаборів. Скільки ж людей у результаті війни стали жертвами комуністичних злодіянь, скільки стали рабами сталінського ГУЛагу - цієї статистики немає.

Політична однобокість - не єдина вада експозиції, яка перекошена ще й географічно - нордичним образом. Представлено 12 європейських країн з надмірним фокусом на Північній і Західній Європі й цілковитим ігноруванням Середземномор'я і Балкан. Звичайно, усі держави не можна презентувати, та замість Данії варто було б показати або Югославію, або Румунію, або ж Грецію. Кожна із цих держав населенням у рази перевищує зазначену скандинавську країну. Так само Люксембург, якому чомусь знайшлося місце, ніяк не важливіший за "забуту" Італію. Не кажучи вже про те, що перебіг воєнних дій у цих державах був значно драматичніший, ніж у Данії чи Люксембурзі.

Авторський колектив вирішив сфокусуватися на окупованих Німеччиною територіях, а також двох державах-переможницях - Великобританії та СРСР. Цей самобутній концепт ніби ділить європейські країни на три групи: Рейх, його жертви і його переможці. Таким чином відбувається спрощення картини війни, оскільки не представлено союзників Німеччини - не тільки Румунії, Італії, а й, наприклад, Болгарії чи Угорщини.

Але головне, повторимо, що виставка уперто не бачить комуністичних злочинів, у тому числі широкомасштабних звірств Червоної армії в Німеччині в 1944–1946 рр., що їх чинили для того, аби вигнати німців з територій, які невдовзі Сталін прирізав Польщі й СРСР. Цієї вакханалії переможців не представлено жодною фотографією.

Годилося б чітко поділити ці 12 країн на дві групи: визволені й поневолені Сталіним. Оскільки верхня хронологічна межа виставки - 1950-й, треба було провести жорстку лінію залізної завіси, що розділила цю частину світу на багато десятиліть. А укладачі цей розлам замазали і навіть проблему колабораціонізму подали досить асиметрично. Є фотографії голландських жінок, яким голять голови за зв'язок з окупантами, або побиття пособника у Франції, а того, що робили сталінські енкавеесники зі "зрадниками", - взагалі не показано. Хоча в експозиції є дорожній вказівник російською мовою - "Лиенц". Цей населений пункт став сумнозвісним через масові самогубства неподалік від нього козаків, які хотіли в такий спосіб уникнути долі суворішої, ніж дістати кілька копняків або тимчасово позбутися волосся.

Воєнно-історичний складник виставки свідомо невеликий - укладачі хотіли дати швидше цивільно-людський вимір війни. Але в тих випадках, коли представлено солдатів, їх показано якось аж занадто
вибірково. Є фотографія партизанів з єврейського загону виживання (що діяв у Білорусії) Тев'є Бєльського, який був рідкісним винятком з радянських партизанів. Вони займалися не порятунком населення, у тому числі євреїв, а диверсіями і винищенням уже згаданих "зрадників Батьківщини" і членів їхніх родин. Іншими словами, експозиція необ'єктивна.

Є обмундирування й озброєння бійця польської Армії Крайової, що воювала і з нацистами, і з комуністами. А от Української повстанської армії, що воювала на кількох фронтах у значно більших масштабах, на виставці місця не знайшлося.

Навіть у польському секторі експозиції йдеться переважно про відновлення економіки, і трохи - про боротьбу за владу. Але експонати майже нічого не говорять про комуністичні репресії, які знову почалися в країні вже з кінця 1944-го. Виставка не збалансована.

Як невеличкий позитивний виняток можна відзначити карту ГУЛагу в радянській частині експозиції і поруч із нею знімок табору у Воркуті. Але це розташовано біля бравурних плакатів про відродження "народного господарства". ВПК. Те, що зброю для прийдешніх перемог кували в умовах, коли країна жила на межі й за межею виживання (чого вартий лише голод 1946-го), якось залишилося за межами погляду авторського колективу.

1945-й став точкою відліку холодної, а подекуди надзвичайно гарячої, запеклої 40-річної війни, що завершилася крахом комуністичної системи в Європі. Інакше кажучи, цей рік став початком кінця. Адже, всупереч задумам Кремля в 1920-х і зусиллям у 1930-х, весь світ після Другої світової комуністам захопити не вдалося.