РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛРАДІ УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА — НЕ УКАЗ!

Президент Л.Кучма указом від 8 серпня 2000 року проголосив 2001 рік Роком охорони здоров’я населення України. Указом Президента від 7 грудня 2000 року оприлюднено «Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України», у якій окреслено політику держави в царині охорони здоров’я. І як же виконуються державні проекти?

У статті «Рішення приймали швидко» (газета «Панорама», №8, 29 грудня 2000 року) Богдан Володимирів розповів про засідання Рівненської облради, на якому розглянули питання про фінансування охорони здоров’я області. Депутати вирішили 1 млн. грн., який передбачалося витратити на потреби охорони здоров’я, перевести на... невідомо що (можливо, на потреби обл-адміністрації?).

У «Дзеркалі тижня» уже була публікація про важке становище в Рівненській області хворих, котрі слабують на хронічну ниркову недостатність («ДТ», № 21 (294), 2000 р.)

У єдиному в місті та області гемодіалізному відділенні, що міститься в обласній лікарні, працюють чотири штучні нирки, а ще чотири нові апарати, які ніколи не використовувалися, але, за мірками Заходу вже морально застарілі, вкриваються пилом у коридорі. Певна річ, їх показують гостям і розповідають про майбутнє розширення відділення. І так... із 1994 року.

Головлікар Семенюк повідомив хворих, що йому вже все набридло й він збирається загалом закрити гемодіалізне відділення. А хворих розподілять по інших стаціонарах.

До редакції надійшов лист від гемодіалізних хворих із міста Рівне (наводжу його з дуже незначними скороченнями).

«Ми, хворі, які знаходяться на гемодіалізі в м. Рівне, пишемо цей лист Вам тому, що поліпшити ситуацію своїми силами ми не в змозі, а наше начальство від медицини цього не хоче.

В Рівному гемодіаліз почав працювати з 1994 р. З самого початку системи очистки води не було і зараз її немає, в результаті чого у нас висока смертність хворих. Ми не можемо навести конкретну цифру, бо ці дані знаходяться в секреті. За 1999—2000 рр. приблизно з 17 хворих (на грудень 2000 р.) залишилось 6 чоловік. З них 3 хворих почувають себе дуже погано. Майже кожен діаліз супроводжується блюванням, падінням тиску, лихоманкою. Це все наслідок поганої, неочищеної води. Зав.відділенням п.Мартинюк В.М. говорить, що він нічого зробити не може, бо всі листи, які він пише в облдержадміністрацію і обласне управління охорони здоров’я, ніхто не розглядає.

Ми, хворі, самі вже майже рік ходимо до цих начальників, але результату ніякого. Прийдеш до начальника обласного управління охорони здоров’я п.Маслія, він говорить, що грошей немає і посилає до начальника фінансового управління п.Редька. Пан Редько, коли нас побачить, одразу тікає. Одного разу ми його наздогнали. Коли запитали про фінансування гемодіалізу, він сказав, що грошей у нього немає і не буде, і, взагалі, нас дуже мало і якщо помремо, то великої втрати не буде. Зараз, за даними урології, на гемодіаліз треба брати близько 300 хворих.

Ви розумієте, що ці люди протягом двох-трьох тижнів помирають, бо їм допомоги ніхто не надає. (Пам’ятаєте: нема людини — нема проблеми? — В.П.).

Оскільки гемодіаліз знаходиться в обласній лікарні, то й фінансування повинне бути з обласного бюджету. Але наш губернатор Сорока М. видав своє розпорядження, за яким хворі, які живуть в місті, повинні фінансуватись з місцевого бюджету. А наш мер пан Чайка В.В. з нами навіть говорити не хоче. Скільки разів ми хотіли попасти до нього на прийом — все марно: то його немає, то він в відрядженні, то зайнятий. Єдине, що ми почули від нього, — фінансувати обласну лікарню він не буде ніколи.

На прийомі в одного з заступників голови держадміністрації нас уважно вислухали, а потім відповіли, що людина без нирок жити не може і наша розповідь — нісенітниця.

Коли в обласній лікарні роблять євроремонти відділень, щоб потім їх показувати різним високим гостям, знаючи, що за стіною помирають хворі на гемодіалізі, — ми цього не розуміємо.

Ми не розуміємо, чому через байдужість і бездушність чиновників ми повинні помирати, коли в інших областях, завдяки системі очистки води, хворі живуть і добре себе почувають, наскільки це можливо, перебуваючи на гемодіалізі.

Ми всі є інвалідами І групи, але, незважаючи на це, ліки, які необхідні для лікування, ми купуємо самі.

На гемодіалізі ніхто апаратів не регулює, діалізний розчин ніхто на концентрацію не перевіряє. Був випадок, коли через погану концентрацію розчину під час діалізу четверо хворих втратили свідомість, у двох зупинилося серце. Зав. відділенням п.Мартинюк В.М. сказав, що нічого страшного, таке буває. Лікарі мовчать, бо хочуть працювати далі. Після цього протягом двох місяців двоє хворих померли, а з боку лікарів — ніякої реакції.

Шановний Валерію Леонідовичу, ми сподіваємося на Вашу допомогу.

Хворі: (підписи)».

На засіданні облради були присутні лікарі. Вони мали пояснити депутатам, котрі, певне, не читають газет, не слухають радіо й не дивляться телевізор, до чого призведе відсутність у гемодіалізному відділенні системи очищення води.

Прирікаючи на вірну смерть частину своїх виборців, депутати порушили дані ними передвиборні обіцянки, тож мусять відповісти перед народом. Треба думати, жителі області, бачачи, як до їхнього життя і здоров’я ставляться народні обранці, вживуть заходів для того, щоб ті надалі працювали там, де вони приноситимуть користь, а не шкоду.

Вирішивши скоротити заплановане фінансування охорони здоров’я, депутати тим самим відмовилися від придбання установки очищення води для гемо-діалізу й розширення гемодіалізного відділення. Цим депутати Рівненської облради позбавили своїх земляків невід’ємного права, закріпленого в статті 3 Конституції України — права на життя і здоров’я. Будучи державними службовцями, вони дискредитували владу в очах людей, переступивши через головний закон держави, який зобов’язані були свято виконувати. (Можливо, варто прислухатися нашому гаранту Конституції до заповіту Петра І: «Все проекты зело исправны быть должны, дабы казну зряшно не разорять и отечеству ущерба не чинить. Кто станет абы как ляпать, того чина лишу и кнутом драть велю».)

Представники державної влади, депутати облради порушили також основне положення Загальної декларації прав людини. Тож я змушений звернутися до уповноваженого Верховної Ради з питань прав людини Ніни Карпачової.

Шановна Ніно Іванівно! Переконливо прошу Вас прийняти справу про порушення Рівненською обласною радою права на життя і здоров’я хворих на хронічну ниркову недостатність (інвалідів І групи) громадян України, котрі проживають у Рівненській області, до дії. Розгляд цієї справи потрібен за життєвими показаннями. А затримка неминуче призведе до смерті наших співгромадян.

З повагою Валерій Пріцкер.