Життя після великої брехні

«Что ж, герои покой обрели,

Но зияет клеймом адской пробы

На истерзанном теле Земли

Незажившая рана - Чернобыль!»

Олег Молчанов

Наближається сумна дата, яку відзначає тепер увесь світ, - Генеральна Асамблея ООН оголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.

…У ту солов’їну квітневу ніч здригнулась і завмерла в німому жаху Земля. Ті, хто знав відповіді на будь-які запитання й міг викрутитися з будь-якого становища, від переляку оніміли і, наче страуси, сховали голови в пісок. А коли світ дізнався про катастрофу, намагалися вдати, що нічого страшного не сталося. Тепер, через 20 років, ми ще не знаємо всієї правди про Чорнобиль. І невідомо, чи дізнаємося її взагалі. Наша співвітчизниця Алла Ярошинська, філософ, політик і белетрист, віце-президент міжнародної організації «Вчені й інженери за глобальну відповідальність», автор документальної повісті «Чернобыль. Совершенно секретно», відзначеної альтернативною Нобелівською премією (1992, Швеція), редактор першої у світі «Ядерной энциклопедии» (1996), готує до видання документальний роман «Большая ложь. Чернобыль 20 лет спустя». У ньому вона вперше опублікує нові таємні матеріали (документи Політбюро ЦК КПРС, закрите листування між Банковою і Кремлем, шокуючі подробиці секретних циркулярів про переселення назад у 30-кілометрову зону вагітних жінок та дітей України і Білорусії через два місяці після катастрофи, правду про будівництво саркофага, про фонд «Україна - Чорнобиль», про будівництво сховищ для ядерних відходів і багато іншого).

Що чекає ЧАЕС у майбутньому? А.Ярошинська пише: «Доля станції в новій концепції така. За оцінками фахівців, від 80 до 100 років забере процедура довгострокової витримки реакторів. Потім 30-50 років триватиме робота з контуром багатократної примусової циркуляції. І лише після цього можна говорити про остаточне її закриття, консервацію і демонтаж». Як нам жити далі, що робити?

Аварія на ЧАЕС скалічила життя дев’ятьом мільйонам осіб. Серйозно постраждали Білорусь, Росія й Україна. На 1 січня 2005 року в Україні внаслідок чорнобильської катастрофи постраждало 2646106 осіб, у тому числі 643030 дітей. І це при наших злиднях, коли фактична відсутність безплатної медичної допомоги і бідність призвели до того, що переважна більшість людей перестали взагалі звертатися до лікарів, а посмертні діагнози часто ставляться «на око».

Аварія, її причини і прогнозовані наслідки не залишили байдужою світову спільноту. Вже через чотири місяці після аварії відомі фахівці прогнозували обмежені наслідки для здоров’я населення і живої природи. А наприкінці 80-х років провідні учені світу, які брали участь у роботі Міжнародного чорнобильського проекту, дійшли висновку, що «в майбутньому матимуть місце надмір випадків радіогенного раку щитовидної залози... і... статистичне встановлення випадків пухлин щитовидної залози». Стосовно інших локалізацій раку і спадкових ефектів стверджувалося, що «буде важко вирізнити збільшення захворюваності в майбутньому, порівняно з природними випадками захворювання на рак». І сьогодні, через двадцять років, коли обсяг доказової бази значно зріс, вичленувати із загальної захворюваності ту, яка породжена аварією на ЧАЕС, дуже важко, а в більшості випадків і неможливо. Бо онкореєстр з’явився у нас лише після аварії, бо нашій статистиці вірять тільки ті, хто дуже хоче їй вірити.

Відомо, що внаслідок вибуху реактора і від отриманого опромінення загинула 31 особа, з них 28 - від променевої хвороби. Це доведено. Відома доза опромінення, отримана ними. А що робити, якщо людина, котра брала участь у ліквідації аварії, померла, але доза, отримана нею, точно невідома, а та середня, нібито отримана нею, за наявними сьогодні даними, не повинна призводити до такого кінця?

Тому, хоча ми й знаємо, що Чорнобиль викликав зростання захворюваності і смертності, однак довести це фахівцям, які використовують стандартні методики, практично неможливо. Нарікання викликає і визначення дозових навантажень. Так, у перший рік аварії розраховані дози опромінення, отримані нашим населенням, набагато менші, ніж отримані населенням Білорусі, Росії, Німеччини.

У вересні 2005 року у Відні проходив Чорнобильський форум, скликаний з ініціативи МАГАТЕ. У документі форуму зазначається: «Чорнобильська аварія 1986 р. була найтяжчою аварією в історії світової атомної промисловості. Внаслідок величезного викиду радіонуклідів вона стала і найбільшою радіаційною аварією. Проте з роками, у міру зниження рівнів випромінювання і накопичення гуманітарних наслідків, на перше місце вийшли важка соціально-економічна депресія постраждалих районів Білорусі, Росії, України і серйозні психологічні проблеми їхнього населення та учасників ліквідації аварії.

З понад 600 тисяч ліквідаторів і п’яти мільйонів жителів забруднених районів Білорусі, Росії та України більшість отримала невеликі рівні опромінення, порівнянні з природним радіаційним фоном, без явних наслідків для здоров’я (виділено мною. Коли проявляться, чи не буде пізно. - В.П.).

Винятком є кілька сотень людей, котрі одержали високі дози під час виконання аварійних робіт: із них близько 50 осіб померли від променевої хвороби і наступних захворювань. Усього очікується, що радіація вже стала чи стане причиною передчасної смерті близько 4 тис. осіб із числа 600 тис., які зазнали найбільшого опромінення після чорнобильської аварії.

Ще однією групою постраждалих від радіації є діти і підлітки, які отримали в 1986 р. значні дози в щитовидній залозі в результаті споживання молока, що містить радіоактивний йод. Усього в 1992-2002 рр. зареєстровано близько 4 тис. випадків раку щитовидної залози в цій популяції: понад 99% їх успішно вилікувано.

Рівні випромінювання в навколишньому середовищі знизилися з 1986 р. у сотні разів унаслідок природних процесів і захисних заходів, завдяки чому більшість раніше забруднених територій безпечні для життя і господарської діяльності. Проте в 30-кілометровій зоні навколо ЧАЕС і на окремих ділянках місцевості в Білорусі, Росії та Україні обмеження землекористування збережуться на наступні десятиліття.

Заходи, вжиті раніше урядами для боротьби з наслідками чорнобильської аварії, були в основному своєчасними й адекватними. Проте сучасні дослідження свідчать, що напрям цих зусиль варто змінити. Соціальне й економічне відновлення постраждалих районів Білорусі, Росії та України, а також усунення психологічного тягаря в їхнього населення і ліквідаторів, мають стати пріоритетом.

Ще одним пріоритетом для України повинні стати: виведення з експлуатації зруйнованого 4-го блоку ЧАЕС, безпечне поводження з радіоактивними відходами в Чорнобильській зоні відчуження і її поступова реабілітація.

У найближчі десятиліття варто продовжувати цілеспрямовані дослідження довгострокових наслідків чорнобильської аварії для навколишнього середовища, здоров’я людини і для суспільства. Важливо також зберегти нагромаджені досвід і знання щодо зменшення наслідків аварії».

Ця доповідь - найповніший звіт про аварію, оскільки він містить питання забруднення навколишнього середовища, шкоди для здоров’я людей і соціально-економічних наслідків. Над ним працювали близько 100 визнаних експертів із чорнобильської проблеми з багатьох країн світу, включно з Білоруссю, Росією та Україною, і він став предметом консенсусу восьми організацій ООН і трьох постраждалих країн.

Напередодні 20-ї річниці аварії на ЧАЕС редакція звернулася до провідних учених і фахівців України з двома запитаннями: «Як ви оцінюєте уроки Чорнобиля? На підставі отриманого двадцятирічного досвіду, чого нам очікувати в майбутньому?»

Дмитро ГРОДЗИНСЬКИЙ, академік НАН України, голова Національної комісії при Верховній Раді з радіаційного захисту населення:

- Чорнобильська аварія і ліквідація її наслідків випробували не лише наші знання, техніку, систему дозиметричного контролю, організацію служби швидкого реагування на надзвичайні ситуації, мужність і самовідданість її працівників, надійність захисних засобів, а й моральні підвалини нашого суспільства. Так, нас переконували, що за перший рік після аварії доза радіоактивного опромінення від радіоактивних викидів стала меншою, ніж до аварії. Це була велика брехня! Рахували тільки дозу від випромінювання радіоактивного цезію, який потрапив у кореневу систему рослин. Але ж основна маса радіонуклідів, у тому числі радіоактивного стронцію та інших радіоактивних елементів, випала на поверхню землі, на листя рослин. Природно, у кореневу систему проникла лише мізерна їх частина.

Урок перший. Хоч би якою тяжкою й гіркою була правда, не можна в моменти надзвичайно тяжких випробувань брехати своєму народові.

Урок другий. Якщо ми хочемо розвивати ядерну енергетику, треба організувати службу безперервного дозового моніторингу на всій території країни.

Урок третій. Не можна економити кошти на проведенні наукових досліджень. Так, на цей час існують два взаємовиключні погляди на сумарну дозу радіовипромінювання, отриману населенням від зовнішніх і внутрішніх (їжа, повітря, вода) джерел. Відповідно до першого, ця доза була максимальною в перший рік після аварії, а потім неухильно знижувалася; відповідно до другого - доза в перший рік після аварії була незначною, потім, у зв’язку з потраплянням радіонуклідів у кореневу систему рослин, зросла, після чого почалося її поступове зниження.

Від того, якого погляду дотримуватися, кардинально залежатиме стратегія ліквідації впливу наслідків аварії на здоров’я населення. Через 20 років після аварії час би вже визначитися!

Урок четвертий. Треба точно знати кількість депозитаріїв для збереження радіоактивних відходів і стан, у якому вони перебувають. У мене склалося враження, що вони становлять небезпеку не лише для населення, а й для навколишнього середовища. А це загрожує новими неприємностями для нас та майбутніх поколінь.

Урок п’ятий. Не можна весь негативний вплив наслідків аварії на здоров’я людей списувати на радіофобію. Досліджуючи рослини, які, як відомо, навіюванню не підвладні, ми виявили: 1) так званий «ефект свідка» - опромінена клітина негативно впливає на своїх неопромінених сусідів; 2) індукцію геномної нестабільності - після опромінення спадкова інформація клітини починає безперервно змінюватися, що супроводжується канцерогенезом; 3) послаблення імунної системи на тривалий час; 4) стохастичні наслідки опромінення на генетичному рівні, які призводять до прискорення еволюційних процесів.

Безперечно, з усіх проблем, спричинених чорнобильською катастрофою, найважливішою є проблема негативного впливу радіації на людину. На територіях, які зазнали радіоактивного забруднення, мешкали сотні тисяч людей. Тому необхідно точно знати, наскільки небезпечні для здоров’я отримані ними дози опромінення. Оскільки конкретна допомога постраждалим коштує дорого, з перших днів після аварії оцінка рівня небезпеки опромінення населення набула надмірного політичного забарвлення, і «ті, хто приймає рішення», розділилися на два альтернативні табори: одні вважають, що очікування вагомих негативних наслідків для здоров’я людей у зоні чорнобильської біди безпідставне, інші ж, навпаки, переконані в тому, що на людей, котрі зазнали опромінення, чекає гірка доля. Таке протистояння триває й донині. Замість того, щоб забезпечити розгорнуті медико-біологічні дослідження, які запобігали б розвитку негативних наслідків опромінення, ми чуємо лише безпідставні, схоластичні розмови, що, у кращому разі, базуються на поверхових епідеміологічних спостереженнях.

Колись Марк Твен сказав, що існує три види брехні: просто брехня, велика брехня і статистика. Саме в цьому ключі і формуються погляди на зразок викладеного на так званому Віденському форумі 2005 року. У переддень 20-ї річниці чорнобильської катастрофи слід припинити словесні баталії щодо Чорнобиля і перейти до конкретних дій: відновити забезпечення наукового супроводу контрзаходів, якого наука не одержує багато років, привести в належний стан реєстр людей, постраждалих від чорнобильської катастрофи, чесно, без упередження оцінити стан медичного забезпечення населення, покласти край тій брехні щодо оцінки доз опромінення, яка існує з перших днів після аварії на ЧАЕС.

Андрій СЕРДЮК, член-кореспондент АМН України, директор Інституту гігієни і медичної екології АМН України:

- Аварія на ЧАЕС породила велику кількість запитань, на окремі з яких чітких відповідей упродовж двадцяти післяаварійних років так і не отримано. Головним є питання медичних наслідків аварії.

Інформація, подана у підсумковому документі Чорнобильського міжнародного форуму, викликає багато дискусій стосовно висновків експертів, і насамперед у тій їх частині, яка стосується медичних наслідків опромінення. На думку експертів, вони «є дещо перебільшеними». Найсерйознішою проблемою для системи охорони здоров’я громадян експерти форуму вважають «руйнівний психологічний вплив - результат відсутності точної інформації».

Справді, проблема інформаційного забезпечення аварії була й залишається однією з найгостріших. Тільки у травні 1989 року офіційно знято всі обмеження з публікацій чорнобильських матеріалів. Однак перші публікації про роботу урядової комісії, що координувала питання надання медичної допомоги постраждалим під час аварії на ЧАЕС, Міністерство охорони здоров’я СРСР розсекретило лише у липні 1991 року («Медицинская газета», № 30, 26.07.91).

Віддаючи належне людям у білих халатах, які, виконуючи свій професійний обов’язок, першими ввійшли у невидиме коло радіаційного вогнища, редакція газети підкреслювала: «Доки наші закордонні спеціалісти розбиралися з верхніми й нижніми порогами берів, діти, населення, ліквідатори тим часом захворювали й захворювали. І хворіють, і лікуються тепер. І не тільки від захворювань крові та кісткового мозку, щитовидної залози, інших органів та систем. А й від радіофобій, інших мимовільних стресових станів. І для них головне лікування - вся правда про Чорнобиль».

Тож не дивно, що реакція населення на медичні наслідки аварії й нині залишається далеко не однозначною.

За післяаварійний період реалізовано великий комплекс програм з мінімізації наслідків аварії. Отримані результати є значним науковим досягненням не лише України, а й світової наукової спільноти. Приклад цього - програми радіаційного моніторингу, реалізованого на величезних територіях (який, на жаль, нині проводиться в обмеженому варіанті). Аналогів такого моніторингу не було у жодній країні світу. Практично всі типи вимірювальних приладів, які випускались у різних країнах (фірмах), пройшли випробування на забруднених територіях.

На мою думку, головні уроки Чорнобиля такі:

недооцінка масштабів аварії;

відсутність вичерпної інформації про радіаційну обстановку в ранній період аварії;

поетапна евакуація за межі зони найбільшого забруднення;

залучення для ліквідації аварії великої кількості непрофесіоналів;

недостатні дозиметричний контроль і оцінка небезпеки виконуваних робіт;

недосконалість нормативних документів, що діяли на момент аварії;

використання як основного критерію неблагополуччя радіаційної обстановки не дози, а щільності забруднення ґрунтів цезієм-137;

повільне створення виробничої і соціальної інфраструктури на

забруднених територіях.

Іван ВИШНЕВСЬКИЙ, академік НАНУ, директор Інституту ядерних досліджень НАН України:

- Ядерну енергію можуть використовувати лише країни, котрі мають відповідну науково-технічну базу. Згубність недооцінки цього, а також низький рівень культури ядерної безпеки продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС).

Напередодні двадцятої річниці доцільно нагадати про деякі принципово важливі проблеми, що виникли в результаті чорнобильської катастрофи, і про те, які науково-технічні розробки було здійснено для їх вирішення. При цьому обмежимося в основному прикладами з роботи Інституту ядерних досліджень НАН України (ІЯД).

У перші дні після аварії необхідно було оцінити радіаційну обстановку в зоні ЧАЕС. Співробітники ІЯД, використовуючи розроблені в інституті інтегруючі дозиметри великих доз, на захищеному свинцем бронетранспортері провели наземну дозиметричну розвідку. Для дозиметричної зйомки з вертольота терміново виготовили прилад зі спеціальним радіаційним захистом. У результаті було визначено радіаційну обстановку в зоні реактора, прилеглих територіях та м. Прип’ять.

У перші дні аварії велику тривогу викликав стан ядерного реактора, на якому вирувала пожежа. Особливо важливо було визначити, які процеси відбувалися в реакторі. Спеціалісти ІЯД запропонували розмістити під опорною плитою реактора датчики температури, теплового потоку, гамма- і нейтронного випромінювання. Перші вимірювання та виконані на їх основі розрахунки показали, що проплавлення бетонних перекриттів під активною зоною не станеться. Це дало шахтарям можливість вести роботи зі створення захисної плити. Проте ще важливішою була отримана з нейтронних датчиків інформація про те, що ядерна реакція не відбувається.

Зруйнований реактор являв собою надзвичайно складний і не відомий у радіаційному й технічному планах об’єкт. Необхідно було створити систему контролю та діагностики такого нестандартного об’єкта.

У той час в ІЯД було розроблено, випробувано в дослідному реакторі і впроваджено на Вірменській АЕС розгалужену систему контролю й діагностики зони реактора та інших технологічних вузлів і пристроїв станції. Ідеї, на яких базувалася ця розробка, використано для створення на зруйнованому реакторі ЧАЕС контрольно-діагностичного комплексу «Шатро». При цьому в стислі терміни було розроблено проект, виготовлено комплектуючі і в дуже складних радіаційних умовах змонтовано систему. До комплексу входили унікальні дозиметричні детектори нейтронного і гамма-випромінювання, датчики температури, теплового потоку й вібрації, що охоплювали значну територію четвертого блока (було задіяно близько 200 вимірювальних пристроїв). Усі дані збирались і вносились у комп’ютер, де можна було з допомогою розробленої програми аналізувати стан і прогнозувати зміни контрольованого об’єкта. З метою покращання авторського супроводу було організовано діалоговий зв’язок «Шатро» - ІЯД. Це дозволило оперативно одержувати в Києві всю інформацію, «бачити» стан об’єкта й надавати експертну підтримку операторам на випадок незрозумілих ситуацій або збоїв у роботі технічних чи програмних засобів. Система «Шатро» виявилася дуже надійною, ефективною й відіграла важливу роль у дослідженні стану зруйнованого реактора та процесів, які в ньому відбувалися.

Результати робіт ІЯД із розрахунків зон енергетичних реакторів, що були виконані до 1986 року, дозволили промоделювати можливі процеси в реакторі. Було проведено розрахунки аварійної ситуації. Висновки наших спеціалістів підтримали спеціалісти Інституту атомної енергії (ІАЕ) з Москви. Надалі ІЯД та ІАЕ працювали разом. У результаті було напрацьовано ряд рекомендацій стосовно кількості та якості стрижнів - нейтронних поглинувачів, що реалізувалися на діючих реакторах.

Важливою проблемою став запуск третього реактора, який було зупинено під час аварії на четвертому блоці. Для цього проведено ряд досліджень та необхідних ремонтних робіт.

Обсяг науково-технічних задач, що породила аварія на ЧАЕС, був надзвичайно великий. Серед них: вимірювання радіоактивності сотень тисяч проб ґрунту, води, рослин, тварин, продуктів харчування тощо. Надзвичайно важливими були розроблені й оперативно встановлені установки на молокозаводах з експресного визначення рівнів радіозабруднення молока, на автотрасах - для дистанційного контролю радіаційного забруднення автотранспорту, а також розробка та виготовлення серій побутових радіометрів бета- і гамма-випромінювання.

Звичайно ж, у вирішенні всіх цих завдань брали участь багато наукових, технічних, промислових та інших організацій як України, так і СРСР. У цілому масштаб робіт, оперативність їх виконання в умовах проблемних нестандартних обставин можна було здійснити лише за наявності могутнього науково-технічного потенціалу країни.

Що ж ми мали в атомно-енергетичному комплексі України в наступні після аварії роки? Корисно згадати деякі визначальні події. Часто політичні міркування окремих діячів брали гору над здоровим глуздом, економічною доцільністю, навіть над вимогами радіаційної безпеки. Наприклад, було розгорнуто кампанію проти виконання проекту «Вектор», спрямованого на утилізацію радіоактивних відходів у Чорнобильській зоні. Тому його реалізація почалася аж у 1999 р. Згубні наслідки прийнятого в 1990 р. мораторію на будівництво ядерних реакторів проявилися в тому, що нові реактори на Хмельницькій і Рівненській АЕС, які були на той час у стадії вісімдесятивідсоткової готовності, було введено в експлуатацію лише в 2004 році.

Ми вперше зіштовхнулися з проблемами виведення з експлуатації АЕС. У грудні 2000 р. прийнято політичне рішення про закриття ЧАЕС. Такого масштабного завдання, та ще й із додатковим аварійним блоком, людство досі не вирішувало. При цьому постає надзвичайно багато нових наукових і технічних задач, простих розв’язків яких не існує.

Необхідно налагодити виробництво в Україні ядерного палива для реакторів АЕС. Підстава для цього - наявність в Україні досить розвинутих виробництв урану та цирконію - основних компонентів виробництва.

Цей короткий схематичний перелік проблем атомної енергетики логічно підводить до аналізу стану науково-технічного супроводу атомної галузі. Тут слід зазначити, що кожна країна, яка використовує ядерну енергію, повинна мати розгалужену мережу науково-технічної підтримки. Після розпаду СРСР більшість установ науково-технічного супроводу залишилися у Росії. Україна терміново потребувала створення своєї інфраструктури. Як стартові можна було використати два найбільших ядерних центри країни - ІЯД НАН України та ННЦ «ХФТІ», доповнюючи й розвиваючи в них втрачені науково-технічні напрями, використовуючи потенціал інших організацій та додатково створюючи інші необхідні установи і підприємства. Проте, на жаль, так не сталося. Хоча створено ряд нових, в основному приватних центрів, однак вони здебільшого не мають належної матеріально-технічної бази й не можуть істотно підтримати галузь. Тим часом міністерство галузі не віддає належне реально існуючим можливостям, а саме інститутам та іншим організаціям, які давно працюють у державі.

(Продовження в одному
з найближчих номерів «ДТ»)