Препарати крові: хто гарантує якість і безпеку?

П’ять з половиною відсотків від усієї заготовленої донорської крові відбраковується у зв’язку з виявленням збудників інфекцій, які передаються разом із нею. Чимало фахівців твердять, що це лише верхівка айсберга: багато інфекцій залишаються непоміченими і потрапляють потім у готові препарати крові. Про це свідчать досить часті випадки — як в Україні, так і в Росії та інших країнах СНД — передачі ВІЛ, вірусів гепатиту й інших під час застосування препаратів крові. Виною усьому — застарілі технології забору, тестування і переробки крові та її компонентів.

У розвинених країнах ризик дістати ВІЛ чи будь-який інший вірус під час гемотрансфузії наближається до нуля: у США ще кілька років тому він становив один випадок на два мільйони доз зданої крові, а в Німеччині — менш ніж один випадок на п’ять мільйонів. У нашій країні такої інформації немає — принаймні у відкритому режимі, що саме по собі свідчить про серйозні проблеми в галузі, яка залишилася, по суті, без вагомої підтримки держави.

Це позначається і на промисловості, яка не поспішає освоювати ринок препаратів крові. Узагалі в цьому плані спостерігається своєрідний «перекіс». У самій українській біофармацевтичній промисловості останнім часом намітився відчутний прогрес. Власники підприємств починають вкладати гроші в наукомістке виробництво, модернізують технології відповідно до світових стандартів. У результаті на ринку з’являються нові конкурентоспроможні препарати, розширюється їхній асортимент, підвищується якість. Водночас виробництво препаратів крові і їхня якість залишається практично в незмінному стані як в Україні, так і на території колишнього Радянського Союзу.

Високий рівень захворюваності населення збудниками гемотрансмісивних (які передаються з кров’ю) інфекцій, що постійно зростає, майже цілковите ігнорування міжнародних рекомендацій і досвіду розвинених країн у сфері виробництва препаратів крові і заготівлі сировини для них переводить проблему у сферу національної безпеки країни. Саме тому фахівці от уже не перший рік говорять про необхідність реорганізації служби крові у країні, упровадивши насамперед жорсткі вимоги гарантії якості заготовленої крові.

— Країни Західної Європи і Північної Америки, на які ми сьогодні орієнтуємося, зіштовхнулися з проблемою некоректних результатів аналізу препаратів крові наприкінці 70-х — початку 80-х років минулого століття, і невдовзі її розв’язали, — розповідає завідуючий лабораторією молекулярної біології Інституту ветеринарної медицини УААН Олег ДЕРЯБІН. — Тоді саме були виявлені найбільш небезпечні збудники хвороб, які можуть передаватися під час гемотрансмісії — вірус гепатиту С и ВІЛ.

Приводом до рішучих дій стала велика кількість випадків захворювання на вірусний гепатит з вини німецької фірми «Гамагард», яка випустила на ринок внутрішньовенний імуноглобулін, забруднений вірусом. Для його виробництва було використано неякісну плазму, тестування якої проводилося з допомогою методу імуноферментного аналізу (ІФА) на недостатньо чутливих і специфічних діагностичних тест-системах — вони дали високий рівень псевдонегативних результатів. Вірус потрапив у препарат. Після встановлення перших фактів інфікування препаратом, він був цілком вилучений з обороту. Занедужали лише кілька сотень пацієнтів — розвиток епідемії було попереджено швидко й ефективно. Після цього і держава, і фірми-виробники препаратів крові вжили всіх необхідних заходів для гарантування вірусної безпеки такої продукції.

Відразу ж після гамагардського інциденту в розвинених країнах виробники почали використовувати сучасні тести для аналізу сировини. Згодом з’явилися тести на основі полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), які використовувалися поряд з імуноферментним аналізом. Такі тести мають набагато вищу чутливість, і тому вони дозволяють виявити вірус у плазмі в тих випадках, коли ІФА безсилий. У результаті сьогодні Європі кількість інфікованих донорів зменшилася до значень у межах статистичної помилки. Якщо на початку 80-х років минулого століття вірус гепатиту В, С и ВІЛ виявлявся в одного на 100—1000 донорів, то сьогодні — в одного на 100 тисяч і навіть на один мільйон донорів.

Крім того, кожна компанія-виробник препаратів крові має свою мережу пунктів заготівлі плазми, за якими закріплені постійні донори. На них кожний донор проходить різноплановий медогляд, а його плазма після здавання крові ще три-шість місяців перебуває на карантині.

Проте навіть такі заходи не дають цілковитої гарантії того, що вірусів у плазмі немає. Тому в розвинених країнах виробників препаратів крові зобов’язали використовувати специфічні процедури інактивації вірусів. Виробник має довести (валідувати) ефективність і повноту інактивації збудника у виробничому процесі, що з нашою допомогою успішно зроблено на вітчизняному підприємстві «Біофарма».

Про серйозні проблеми з тестуванням донорської крові і препаратів, з неї виготовлених, каже і завідуюча лабораторією контролю якості імунобіологічних препаратів Інституту епідеміології й інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського АМН України Світлана РИБАЛКО:

— Донорська кров і її плазма, як відомо, використовуються не лише для прямого переливання хворим, але й для виготовлення лікарських засобів. Тому одна з найбільш актуальних проблем — вірусна безпека препаратів крові. Здебільшого вона досягається за рахунок таких заходів, як скринінг донорів, карантинізація плазми, вхідний контроль сировини для виробництва препаратів крові, а також контроль готової продукції на наявність серологічних маркерів збудників інфекцій, які передаються під час переливання крові.

Але, незважаючи на постійне удосконалення методології скринінгу, використання діагностичних тест-систем із досить високою чутливістю і специфічністю, ризик заготівлі плазми від інфікованих осіб у період так званого «серонегативного» вікна зберігається. Тому в усьому світі під час виробництва препаратів із кількох сотень або тисяч індивідуальних порцій донорської плазми застосовують метод інактивації збудників вірусних інфекцій. Серед вітчизняних виробників препаратів крові найпоширеніший метод інактивації — пастеризація разом із зміною рН середовища й ультрафільтрація білкових розчинів. Проте відомо, що ці методи не завжди ефективні через утворення в розчинах імунних комплексів між інфекційним агентом та імуноглобулінами.

В Україні від виробника не вимагають повторно тестувати плазму. Залишилися тільки вимоги (ще з часів СРСР, коли про багато сучасних вірусів типу ВІЛ не йшлося) з контролю вірусної безпеки вже готових лікарських форм. Причому методом імуноферментного аналізу, який ніде у світі з цією метою уже не застосовують, оскільки він не дає реального уявлення про забруднення препаратів небезпечними збудниками хвороб. Фактично виробник має використовувати ті самі діагностикуми, які й станції переливання крові. Але якщо використання таких тест-систем для аналізу безпосередньо плазми крові людини дозволено і рекомендовано, то для аналізу готових лікарських форм препаратів крові про це не йдеться в жодній інструкції до тест-систем виробників будь-якої розвиненої країни світу.

Сьогодні технологія виробництва препаратів, до складу яких входять компоненти крові людини, передбачає певні етапи інактивації збудників вірусних інфекцій — як це записано в міжнародних вимогах до виробників. Україні, з огляду на загрозливу ситуацію з рівнем захворювань, які передаються через кров, не завадило б запозичити цей досвід.

Один із сучасних способів очищення готових препаратів — сольвент/детергентна інактивація вірусів. Суть його полягає в тому, що в практично готовий препарат додають спеціальні інактивуючі сполуки — сольвенти і детергенти, які розчиняють жирову оболонку (мембрану) вірусу на молекулярному рівні. Зруйнований вірус уже не може стати причиною захворювання. На наступному етапі отриманий препарат очищується від сполук сольвент/детергенту і можливих залишків вірусних часток методом хроматографії — він дозволяє якісно очистити препарат від хімічних сполук, а також від безоболонкових і залишків оболонкових вірусів. Ефективність технології підприємства «Біофарма» підтверджена не лише на модельних вірусах тварин, але й на штамах вірусів людини.

Проблема ускладнюється тим, що функція заготівлі і переробки практично всієї сировини в країні покладена на нечисленну мережу вітчизняних центрів і станцій переливання крові (СПК) і кілька плазмопереробних заводів. Усі вони перебувають у власності держави. Отже, кошти на модернізацію виробництва виділяються вкрай убогі. Обладнання в більшості центрів і СПК стареньке, ще 70-х років, сировина нерідко тестується за нормами, встановленими ще чверть століття тому. Часто не дотримуються навіть найелементарніші вимоги до безпеки донорської крові та її компонентів.

Погіршує становище ситуація з донорством. Охочих здати кров щороку стає дедалі менше: тільки в столиці за останні сім років кількість зданої донорами крові зменшилася вдвічі. Виробництво ж препаратів крові за європейськими стандартами якості потребує не лише великих інвестицій, але достатньої кількості сировини. Будувати великі сучасні заводи з переробки крові і випуску її препаратів рентабельно лише за умови повного завантаження виробничих потужностей. Українські СПК сьогодні цього зробити не в змозі. Так само як і забезпечити європейський рівень якості продукції, яку постачають.

— Плазми, що відповідає міжнародним стандартам якості, в Україні немає, —стверджує голова правління ЗАТ «Біофарма», яке випускає сьогодні низку препаратів крові, Костянтин КУРИЩУК. — Тому у виробництві ми практично цілком використовуємо плазму з країн Європейського Союзу, зокрема із Словаччини. Ця сировина відповідає вимогам Європейської фармакопеї, пройшла процедуру реєстрації на території України. На підприємстві організована система контролю якості препаратів крові відповідно до міжнародних норм, яка складається з кількох ланок: вхідного контролю сировини, контролю виробничого процесу між різними операціями і контролю готової продукції.

Зокрема створена сучасна лабораторія, де з допомогою методів імуноферментного аналізу і полімеразної ланцюгової реакції вся плазма, яка йде у виробництво, контролюється на наявність маркерів інфекційних збудників. Методом ПЛР мініпули плазми перевіряються на вміст генетичного матеріалу чотирьох вірусів: вірусу гепатиту В, С, ВІЛ, парвавірусу В19.

Відповідно до вимог Європейської фармакопеї для підвищення вірусної безпеки препаратів крові ми використовуємо методи ПЛР і ІФА і під час контролю сировини між виробничими операціями. Проте це також не гарантує вірусної безпеки готової продукції, насамперед імуноглобуліну. Тому так само, як і виробники препаратів крові Західної Європи і Північної Америки, для остаточної гарантії вірусної безпеки продукції ми застосовуємо технологію інактивації вірусів. Вона створена на основі сольвент/детергентного методу інактивації з подальшим хроматографічним очищенням імуноглобуліну. За показниками ефективності у світі вона справедливо вважається «золотим стандартом».

Для кожної технології одержання препаратів крові передбачається процедура підтвердження ефективності інактивації вірусів шляхом моделювання контамінації сировини різними модельними вірусами — так звана валідація. На підприємстві вона проводиться відповідно до європейських вимог. Для цього використовувалися модельні віруси із широким спектром фізико-хімічних і морфологічних особливостей. Зокрема досліджувалися можливості інактивації вірусу імунодефіциту людини. Дослідження пройшли успішно. Валідаційні дослідження також дали можливість показати інактивацію таких збудників інфекцій, як вірус діареї великої рогатої худоби, вірус гепатиту качок, псевдосказу, аденовірус людини, ентеровірус свиней і низку інших. Усі ці віруси моделюють найбільш небезпечні збудники гемотрансмісивних інфекцій і до того ж показують високий потенціал системи для видалення і (або) інактивації широкого спектру вірусів, які не передаються під час переливання крові.

Після цього з допомогою методу рідинної хроматографії препарат очищають від хімічних агентів, які знищують віруси, і залишків самих вірусів. У результаті утворюється імуноглобулін, що за якістю відповідає усім вимогам ЄС.

ЗАТ «Біофарма» виробляє широкий спектр препаратів імунобіологічного профілю, серед яких велике місце посідають препарати крові. Їхня кількість постійно збільшується і сьогодні налічує 20 найменувань. Серед них такі цінні препарати, як церулоплазмін, альбумін, велика кількість препаратів на основі імуноглобулінів. Сьогодні підприємство — єдиний виробник препаратів крові на території колишнього СРСР і Східної Європи, де у виробництво імуноглобуліну впроваджені світові стандарти вірусної безпеки препаратів крові.