ПО КОМУ ПОДЗВІН ЧОРНОБИЛЯ?

Початок на 1-й стор.

Експеримент А.Петко багато що пояснює. Адже при враженні імунних клітин, відповідальних за опірність різноманітним захворюванням, бактерії, віруси й грибки, які населяють наш організм, звільняються й починають інтенсивно розмножуватися. Людина хворіє. А в разі сильного ослаблення імунітету можливий безперешкодний ріст ракових клітин, які весь час утворюються в нашому організмі, але їх знищують імунні клітини. Численні наукові дослідження, проведені після відкриття ефекту Петко, засвідчили, що непрямі руйнації клітинних мембран відбуваються в біологічних системах навіть за мінімальних доз опромінення на рівні природного радіоактивного фону, не кажучи вже про рівні радіоактивних опадів і випромінювань АЕС. Слід враховувати індивідуальну схильність і чутливість організмів різних людей до різного роду зовнішніх впливів, їхньої структури й абсолютної величини. Адже вона може різнитися більш ніж удесятеро. Дослідження доктора Брайана Макмаона з Гарварда встановили, що в дітей лейкемію й рак можуть викликати у сто разів менші дози, ніж у дорослих.

Українські вчені М.Васильєв, В.Мальцев, В.Коваленко зі співавторами у монографії «Медико-соціальні наслідки ядерних катастроф» запропонували гіпотезу, відповідно до якої, в основі розвитку станів, викликаних ураженням малими дозами радіаційного випромінювання, лежить порушення функцій комплексу «щитовидна залоза — тимус». Ураження щитовидної залози призводить до цілої низки її захворювань, і насамперед — до раку. Ураження клітин тимусу викликає порушення нейроімуноендокринної регуляції, що, на думку колишнього санкт-петербурзького, а нині американського вченого В.Дільмана, призводить до інтенсифікації старіння, а отже, і до супутніх йому захворювань (рак, атеросклероз, діабет, гіпертонічна хвороба, аутоімунні захворювання й ін.) та скорочення тривалості життя.

Гіпотеза пояснює велику чутливість дитячих організмів до опромінення малими дозами на стадії внутрішньоутробного розвитку тим, що в них імунна система повністю ще не сформована. Вона ж пояснює значний вплив на дитячу смертність, крім інших причин, радіоактивного зараження після ядерних випробувань. Стронцій-90, нагромаджуючись у кістках, опромінює кістковий мозок, який продукує клітини імунної системи. А це призводить до збільшення смертності новонароджених від інфекцій. Радіоактивний елемент іттрій-90, що утворився під час радіоактивного розпаду стронцію-90, надходить у гіпофіз, тимус і яєчники, які регулюють роботу репродуктивної, імунної систем і процес дітонародження. Саме цим пояснюється велика кількість передчасних пологів та викиднів у 50-х роках. С.Шеннон у книзі «Харчування в атомному столітті: як уберегти себе від малих доз радіації» пише: «Радіоактивний йод-131, утворюючись під час реакції поділу, інтенсивно нагромаджується в щитовидній залозі плоду (у 100 разів сильніше, ніж у дорослих) і знижує ефективність вироблення основного гормону, який впливає на ріст плоду і розвиток його органів. Уражаються також легені й мозок плоду, чим пояснюється епідемія недоношеності, що супроводжується захворюваннями органів дихання, мозку, порушеннями розумової діяльності. Всі ці явища почалися в роки ядерних випробувань» (підкреслення моє. — В.П.)

Атомники кажуть:
«Про це краще не думати!»

Ну, а в дорослих можливі найрізноманітніші захворювання, що, на перший погляд, з ураженням радіоактивним випромінюванням нічого спільного не мають. Українські вчені вважають: попри очевидну несхожість причин аварії на ЧАЕС і ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні, ситуацію, яка склалася нині на Алтаї, можна вважати хай спотвореним, але достатньо адекватним прообразом того, що можна буде побачити в зоні аварії ЧАЕС у 2020—2040 р., «оскільки в першому випадку вплив іонізуючої радіації комбіновано з потужним психогенним стресом, а в другому, внаслідок ретельного засекречування ядерних випробувань, психогенного стресу не було». В.Бугаєв, А.Лагутін, А.Рогожин і С.Козак у монографії «Зміни здоров’я населення України внаслідок чорнобильської катастрофи: масштаби і механізми уражень, підходи до діагностики і лікування» на підставі моніторингу протягом кількох років здоров’я великого контингенту дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, обгрунтовують існування нового синдрому, який вони назвали «синдромом дезадаптаційних порушень регуляції функціональних систем опроміненого організму». Це захворювання починається з добре відомої вегетосудинної дистонії, а в разі неадекватного лікування (або без усякого лікування) спричиняє ураження серця, печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту тощо. Синдром проявляється тільки після перевищення певної дози радіоактивного опромінення.

Група вчених із Каліфорнійського університету (США) під керівництвом професора Е.Скотта досліджувала кров, яку взяли в опромінених різними дозами людей (техніків рентгенологічних кабінетів, радіологів тощо). Найбільше зростання руйнацій клітин крові на одиницю дози виявлено у випадку найменшої потужності опромінення. (Як тут не пригадати, що часто прийом гомеопатичних доз ліків ефективніший, ніж прийом ліків, рекомендованих ортодоксальною медициною.)

1982 р. вчені оприлюднили результати тривалих досліджень, під час яких було встановлено, що в жінок, опромінених ще на стадії внутрішньоутробного розвитку, у 5,5 раза збільшується ймовірність захворювання на рак молочної залози вже у зрілому віці. Якщо діагностика маніфестних форм захворювань, що виявляються швидко і виникають у результаті дії великих доз опромінення, — досить проста, то віддалених наслідків впливу малих доз — винятково складна. Вона потребує не тільки відмінних фахових знань, а й незвичайних дослідницьких здібностей.

Доведено, що малі дози опромінення можуть стати «пусковим гачком» для розвитку всіх видів ракових пухлин різноманітної локалізації, лейкозів, захворювань органів кровообігу, дихання, зору, фізичних і розумових пороків розвитку, психічних захворювань тощо. Життя підтвердило правильність висновків учених. У післяаварійний період в Україні, Росії й Білорусі на постраждалих територіях простежується істотне підвищення захворюваності населення на більшість характерних для цих місцевостей нозологічних форм. Відбувається зсув онкологічних захворювань у бік молодих вікових груп. Простежується високий рівень смертності в працездатному віці. У районах, які зазнали радіаційного впливу, значно збільшилась кількість катаракт у порівняно молодих людей. Мають рацію радіобіологи, коли, жартуючи, кажуть: «Малі дози — це дози, про які ми мало знаємо».

Поєднання фізичних (радіоактивність) і хімічних властивостей конкретного ізотопу визначають рівень небезпеки для організму, а отже, розмір гранично допустимої (безпечної) дози надходження його в організм. Істотно впливає на стан організму забруднення навколишнього середовища, що підсилює негативну дію радіації.

Радіаційний стан зони відчуження й прилеглих територій визначається радіоактивними ізотопами цезію-137, стронцію-90, америцію-241 й ізотопами плутонію. Все більшого значення протягом останніх років набуває внутрішнє опромінення. На перше місце виходить стронцій-90, що нагромаджується в кістках. Втім, як кажуть атомники, про це краще не думати.

Отрута, яка діє не відразу, не стає менш небезпечною

Г.Лессінг

У 1945—1995 р. у дев’яноста різних районах земної кулі було проведено 2057 ядерних вибухів, із них 1547 — підземних і підводних.

Найпотужніший вибух пролунав в СРСР вранці 30 жовтня 1961 р. на Новій Землі. Ударна хвиля, яка утворилася під час вибуху атомної бомби, за офіційними повідомленнями, потужністю 57 мегатонн тринітротолуолу (деякі учені вважають, що її потужність була від 62 до 90 мегатонн), тричі обійшла навколо земної кулі.

Попри те, що ще 1980 р. було припинено ядерні вибухи в атмосфері (потужність атмосферних ядерних вибухів, проведених усіма ядерними державами, за оцінками спеціалістів, становила 438 мегатонн тринітротолуолу), досі частина радіоактивних речовин зі стратосфери (після вибуху їх потрапляє туди 75%) опускається на землю, забруднюючи грунт і воду рік, озер, морів та океанів. Виробництво й випробування ядерної зброї, експлуатація атомних станцій призвели до викиду в атмосферу Землі величезної кількості радіоактивних речовин.

Відомий американський учений Джон Гофман, що очолює Комітет за ядерну відповідальність, до складу якого входять усесвітньо відомі суспільні діячі й учені — лауреати Нобелівської премії, писав, що кожен фунт (1 фунт — 453 г) плутонію (в перерахунку на хімічно чистий плутоній) після рівномірного розподілу в приземному повітряному просторі, потрапивши в легені людей, може викликати до 42 мільярдів випадків раку. Оскільки населення на нашій планеті значно менше, а час розпаду плутонію досить тривалий, то ця патологія вражатиме людей ще десятки тисяч років.

Дослідження, проведене проф. В.Мельником, показало, що захворюваність на туберкульоз серед постраждалих від аварії на ЧАЕС у 1991 р. (1088 на 100 тис. чоловік постраждалих) була в 34 рази вища за середню по Україні (32 на 100 тис. чоловік населення). У 1998 р. вона знизилася до 880 хворих на 100 тис. чоловік постраждалих. Але це пояснюється недоступністю медичної допомоги. Через скрутний матеріальний стан багато хворих перестали звертатися до медиків. Гадаю, що така сама ситуація і по інших нозологіях.

У 1991 р. МАГАТЕ опублікувала реєстр, де було зазначено активність, координати й глибину 47 місць поховання в морях радіоактивних відходів Німеччини, Великобританії, Нової Зеландії, Італії, Кореї, Нідерландів, Франції, Швейцарії, Швеції та Японії. Дані по СРСР були опубліковані в 1993 р. Сумарна активність усіх радіоактивних матеріалів (1946—1982 р.), внесених до реєстру, становить 1,24 МKu.

…У 1959—1992 р. СРСР, а потім Росія скидали в північні моря рідкі й тверді радіоактивні відходи. Сумарна активність рідких відходів становить 2,38Ч10-2 МКu. В таких умовах живе населення Землі. Тож чи потрібно йому розвивати ядерну промисловість та озброєння?

Убийте вашу совість —
це найбільший ворог кожного, хто хоче швидко досягти успіху в житті

О.Мірабо

Випробування ядерної зброї, та ще нерозумна господарська діяльність людини, за якою, знову ж таки, мали б стежити державні організації, призвели до того, що умови життя населення ряду країн, у тому числі й України, виявилися несумісними з життям. У такій неймовірно скрутній ситуації багато людей потребують лікування. А ми всі чудово знаємо, що лікування нині коштує надзвичайно дорого. І як наша демократична держава, в якої на першому місці стоїть турбота про людину, вирішила це питання? Людям, які захворіли у зв’язку з аварією на ЧАЕС, виплачують більшу пенсію, ніж людям, котрі мають такі самі захворювання, але не пов’язані з аварією. Але і ті, й ті потребують однакового лікування. І держава в одному випадку визнає свою провину, а в другому — не хоче.

За великим рахунком, в більшості тяжких захворювань дорослих і дітей винні не самі хворі, а так звані ядерні держави, до складу яких донедавна входила й Україна. Це вони влаштували гонку озброєнь, санкціонували випробування ядерної зброї. Якби вони зараз об’єднали свої зусилля в оздоровленні всіх, хто цього потребує. Якби вони фінансували дослідницькі роботи з розробки нових методів лікування, суперсучасної апаратури й новітніх лікарських препаратів. Наш спільний «корабель» — Земля — йде «на дно», а вони сперечаються, хто головний. Відтак загинуть усі, хто раніше, а хто трохи пізніше. Коли вимирання населення Землі сягне критичної точки, зупинити його буде неможливо: процес — винятково інертний. Визначити ж цей момент не зможе ніхто. А тоді вже не допоможуть скарби всього світу.

Можливо, цей момент настав...

Природа не переносить неточностей і не прощає помилок

Ральф Емерсон

У 1998 році теперішній заступник міністра охорони здоров’я України О.Бобилєва писала: «Відповідно до сучасних уявлень, у результаті аварії на ЧАЕС постраждало майже 8% населення: 3,2 млн. чоловік проживають на забрудненій території, 350 тис. брали участь у ліквідації аварії, 130 тис. були евакуйовані з забрудненої території.

...Оцінюючи наслідки чорнобильської катастрофи для здоров’я населення, сьогодні до категорії тих, хто потребує пріоритетної медичної уваги, зараховано 700 тис. дитячого населення в Київській, Житомирській, Чернігівській, Волинській, Рівненській, Вінницькій, Черкаській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській областях і групу з евакуйованих та відселених, котрі зазнали опромінення щитовидної залози.

...Другою групою, що потребує пріоритетної медичної уваги, є ліквідатори».

Близько чотирьохсот тисяч ліквідаторів, постраждалих та їхніх дітей померли. Смертність серед ліквідаторів неухильно зростає. Президент АМН України, директор Інституту урології та нефрології академік О.Возіанов і член-кореспондент НАН і АМН України професор А.Романенко в результаті проведених досліджень разом із зарубіжними вченими дійшли невтішного висновку: ракові клітини виявляються в сечових міхурах «95% жителів чоловічої статі з радіоактивно забруднених регіонів, 94% киян і 40% — із «чистих» регіонів. Катастрофічність ситуації в Україні підкреслюють і результати обстеження контрольних груп населення в Австрії, Іспанії та Швеції — відповідно 10, 4 і 0 (!) відсотків».

У клініко-морфологічному реєстрі Київського інституту ендокринології і обміну речовин ім. В.Комісаренка АМН України, куди заносяться всі випадки раку щитовидної залози в осіб, яким на момент аварії було від 0 до 18 років включно (найвразливіша категорія населення), із 1986 р. по 1999 р. зареєстровано 1644 випадки. З них у дітей (0—14 років) — 1148 випадків і в підлітків — 496. За попередніми даними, 2000 року в реєстрі — 1900 випадків.

У підлітків, які проживають на радіоактивно забрудненій території, виявлено психопатологічні зміни.

За останні п’ять років майже в півтора рази зросла захворюваність вагітних на анемії, хвороби сечостатевої системи. У 69% породіль простежуються патологічні пологи. У новонароджених збільшилася питома вага уроджених аномалій розвитку, гіпоксій, асфіксій, гемолітичної хвороби, уроджених пневмоній та ін. За даними фахівців, лише 4...25% дітей можна вважати практично здоровими, тобто для наших дітей норма — це хвороба. За останні п’ять років кількість дітей-інвалідів зросла з 1,2% до 1,6%. Лише в столиці України дітей-інвалідів 13 тис. чоловік.

За оцінками українських і зарубіжних фахівців, аварія на ЧАЕС завдала тільки Україні збитків на 200 мільярдів доларів. Природно, що збитки, завдані Україні й усьому людству аварією на ЧАЕС, визначити практично неможливо. Хто знає, скільки не народилося Ньютонів, Паскалів, Ейнштейнів, Кондратюків, Пушкіних, Шевченків, Франків, Толстих, Чехових, Рембрандтів?..

Дурість — дар Божий, але не слід зловживати цим даром

О.Бісмарк

Цікаво, що в опублікованому звіті спільного проекту «Програми розвитку ООН» і уряду України «Сталий людський розвиток в Україні» записано: «В перші роки після Чорнобиля у світі переважали біль і співчуття спустошеній ядерним вибухом долі багатьох мільйонів українців і навіки втрачених земель її півночі, бажання допомогти Україні та її народу. В останні роки ця природна гуманістична хвиля розбилася об бар’єр неправильного використання міжнародних коштів».

Ліквідатор аварії на ЧАЕС головний енергетик НВО «Дніпро» Володимир Усатенко, виступаючи на міжнародних конференціях, говорить: «Не давайте нам кредитів! Що ви робите? Подумайте про свій імідж. Адже ви, даючи нам кредити і не контролюючи їх використання, грунтовно підгодували нашу мафію! Я прошу всіх — не давайте нам грошей! Адже ви даєте гроші під прибуткові проекти. Нам усім миром потім доведеться «гасити» відсотки, а блоки вже належатимуть конкретним людям».

У своїй діяльності люди (у тому числі й державні мужі, обтяжені владою, від помилкового рішення яких передусім потерпає багато ні в чому не винних людей), як мудро зазначив видатний німецький психолог Дитріх Дернер, що досліджує мислення, керуються принципом «переважування» актуального мотиву. Знаючи, що певне розв’язання проблеми, яка стоїть перед ними, згодом завдасть багато прикрощів, вони однак схвалюють його лише тому, що наразі воно актуальне, а нічого іншого на думку не спадає. Ну, а потім, борючись із наслідками прийнятого рішення, вони приймають нове рішення, яке повертає їх «на круги своя». Так, від болю в животі вони згодні вжити ліки, котрі викликають головний біль. Коли ж болітиме голова, вони приймуть ліки, які викликають біль у животі.

Цей принцип ілюструє розповідь Володимира Усатенка:

— Генерал, начальник оперативної групи зони, наполегливо намагається додзвонитися до залізничної станції «Вільча». Телефон на станції не відповідає. Для вивезення вагона з паливом потрібен тепловоз. Генерал не перестає дзвонити. У цей час заходить полковник і браво доповідає, що силами дорученої йому частини за відведений час вдалося забетонувати більше площі АЕС, ніж було заплановано. Генерал дякує полковнику за службу. Той іде. Через хвилину дзвонить телефон. Машиніст локомотива повідомив, що не може приїхати по вагон, бо колія забетонована. Генерал терміново посилає по полковника...

Технічний прогрес скидається на сокиру
в руках закоренілого злочинця

Альберт Эйнштейн

У багатьох країнах світу працюють електростанції на атомній енергії. Нам необхідна дешева електроенергія. Вона нам дуже потрібна. То давайте використовувати теплові електростанції, повна вартість (з урахуванням вартості палива, витрат на експлуатацію, на захист довкілля) виробленої ними електроенергії значно нижча за атомну. У сучасних теплових станцій, обладнаних ефективними фільтрами, викиди зведено до мінімуму. Будівництво й експлуатація таких станцій коштують дешевше, ніж атомних — з урахуванням будівництва сучасних сховищ, поховання радіоактивних відходів, спостереження за ними протягом життя тисяч поколінь і посиленої охорони території сховищ протягом зазначеного часу. Давайте освоювати альтернативні види енергії...

За словами В.Усатенка, у розвинених країнах атомна енергетика не розвивається. США з 1972 р. не побудували жодного атомного блока. За 10 років у США повна вартість поховання радіоактивних відходів зросла в 100 разів. І це поставило хрест на подальшому розвитку атомної енергетики.

Франція, яка тривалий час посилено розвивала атомну енергетику, відмовилася від програми «Суперфенікс» — найсучаснішої і найпрогресивнішої з усіх відомих нині, і більше атомних станцій не будує.

Німеччина взяла курс на виведення з експлуатації всіх своїх атомних станцій.

Швеція відмовилася від будівництва атомних станцій ще 1987 р. Зараз, однак, там говорять, що слід подумати...

В Японії достатньої кількості власних енергоносіїв немає. Близько 40% електроенергії дають атомні станції. Але після аварії 1999 р. на заводі, що виробляє ядерне паливо, ставлення громадськості до ядерної енергетики різко змінилося. Оператор, якого обвинуватили в порушенні правил техніки безпеки, помер у лікарні Токійського університету. Стало зрозуміло, що людина не в змозі контролювати швидкоплинні процеси, а ускладнення автоматичних схем призводить до зростання кількості збоїв. Японія взяла курс на поступове виведення з експлуатації своїх атомних станцій.

На території Австрії немає жодної атомної станції. Більше того, австрійці вимагають від мера Відня, щоб
МАГАТЕ залишила їхню країну.

Кажуть: нам бракує електроенергії. А фахівці в журналі «Енергетична стратегія» пишуть, що в нас не задіяні навіть усі наявні потужності, що в нас їх великий надлишок. Саме надлишок електрогенеруючих потужностей не дає нам можливості використовувати теплоелектроцентралі для маневрування потужностями. Зараз у зв’язку з добудовою 2-го блока Хмельницької АЕС і 4-го Рівненської «випарувалися» 5,1 млрд. гривень. В Україні кояться дива!

В.Усатенко розповів і про таємну угоду між МАГАТЕ й ВООЗ. Виявляється, вони домовилися обмінюватися інформацією про аварії та їх наслідки, яка, однак, конфіденційна і не підлягає розголошенню.

Як відомо, безвідмовної складної «техніки» не існує. Оскільки, як стверджує приказка, і віник раз на рік стріляє, то що тоді казати про складний комплекс атомної електростанції.

У 1957 р. в Росії на Киштимському комплексі стався вибух, внаслідок якого було радіоактивно забруднено територію площею 23 тис. км2. Сумарна активність викиду близько 20 МКu.

Збоїв на атомних станціях світу не полічити. Про кілька розповів у 1990 р. в інтерв’ю кореспондентці журналу «Огонек» Ванді Белецькій академік Анатолій Александров: «На Кольській станції був, наприклад, такий випадок, який дивом не закінчився трагедією. Хтось із обслуговуючого персоналу (а на Кольському дуже грамотні люди!) помітив, що з трубопроводу йде пара. Зупинили станцію. І що ж? На зварювальному шві побачили тріщину.

…Ще трохи, й аварія була б неминуча! Я приїжджав тоді на Кольський. Станцію зупинили. Переглянули всі шви і труби.

Виявили дванадцять засувок із такими швами, дванадцять можливих аварій!

…Ще був випадок, дуже прикрий, на Ленінградській АЕС, який закінчився, на щастя, благополучно. Про нього в пресі теж нічого не повідомляли. Звернули увагу, що під час роботи АЕС наростає вібрація турбогенератора, її величина наближається до граничної. Відразу ж зупинили машину — п’ятсоттисячний турбогенератор. Виявилося, якір генератора зварений так, що по зварювальному шву проходить тріщина. 15—20 секунд — і турбінна установка розлетілася б!

Зупинили, розглянули всі реактори. З’ясувалося, що в семи машинах такий самий брак!

…Ось після таких фактів і створили систему атоменергонагляду».

А аварії на станціях не припинилися. І не подумайте, що такі справи лише на території країн СНД. Остання аварія, про яку мені стало відомо, — це пожежа на АЕС Чугоку (Японія) 18 квітня 2001 р. Добре, що її вдалося загасити через 20 хвилин, але ...дуже зле, що таке могло взагалі трапитися. Станцію обслуговують люди, а їм, як відомо, властиво помилятися... Ще 1985 р. академік В.Легасов (загинув у 1989 р.) писав, що залишкова активність після аварій на АЕС згодом стає вищою, ніж забруднення після атомного вибуху, за рахунок поступового нагромадження довго живучих елементів.

На жаль, є групи людей і навіть організації, інтереси яких впливають на прийняття важливих в атомній енергетиці рішень. Вони, спираючись на принцип переважування актуального мотиву, аргументують необхідність прийняття саме таких рішень, які необхідні для їхнього добробуту. Після інтерв’ю газеті «Нью-Йорк таймс» (30.04.1984 р.) було звільнено С.Стоукса, інспектора заводу в Каньйоні Диявола (США). В інтерв’ю він сказав: «Я передчуваю, що принаймні в найближчі 20 років ми неодмінно матимемо справу зі значним витіканням радіації чи розплавленням ядра» (йдеться про ядро реактора. — В.П.). Не відставали від Заходу й ми: згадайте гоніння на велику й мужню людину і вченого А.Сахарова, трагікомедію з розглядом причин аварії на ЧАЕС...

Єдина справжня помилка — не виправляти своїх попередніх помилок

Конфуцій

Кількість незапланованих зупинок на атомних станціях США зросла з 518 1984 року до 601 — 1985 року, причому кожна становила досить складну проблему. На листопад 1991 р. на атомних станціях України надзвичайних подій більше, ніж у розвинених країнах, разів у десять. Це свідчить про низьку культуру експлуатації та про недосконалість технічного устаткування.

Ми сьогодні не знаємо, і я гадаю, що й післязавтра не знатимемо, що робити з ядерними відходами. Припустимо, ми забезпечимо їх безпечне поховання. Але ж відходи мають там перебувати протягом сотень тисяч років. Цілком реально, що за цей час не буде знайдено способу безпечно їх позбутися. Тоді всю землю перетворимо на кладовище радіоактивних відходів? Чи нехай думають наші нащадки? А вони навряд чи додумаються. Датські вчені встановили, що в дітей, які народилися після перших ядерних вибухів в атмосфері, простежується зниження інтелектуальної діяльності. Це ж саме простежується в частини дітей, котрі народилися незадовго до аварії на ЧАЕС і після неї.

Але ж діти — це майбутнє країни, її завтра. Люди, яким небайдуже майбутнє України, стають на його захист. Директор Інституту екології людини М.Курик пише: «Люди! Якщо ми — люди, давайте зробимо все можливе, щоб захистити наших дітей від вимирання». Від вимирання треба захищати всіх, кому воно загрожує. Зробимо це на згадку про тих, хто вже не зможе цього зробити. На згадку про пожежників, працівників станції, солдатів і офіцерів, лікарів та робітників, які своїм тілом захистили нас від радіації, віддавши свої життя. Зробимо це заради тих, хто ще чи вже не в змозі захистити себе сам. Давайте зробимо це, адже, може, ще не пізно…

Сьогодні людство наблизилося до небезпечної межі, за якою вичерпуються не лише матеріальні ресурси, а й довготерпіння природи.

У роботах В.Вернадського, І.Шмальгаузена, В.Ковди, М.Голубця та інших модель біосфери подано як складну багатокомпонентну саморегулюючу ієрархічну систему. Цілісність біосфери в процесі еволюції забезпечують безліч різних зв’язків. Якщо система саморегулюється, то всередині її має міститися регулятор. Життя, а отже й еволюція будь-якої підсистеми всередині системи, можливе лише за наявності власного внутрішнього регулятора, що забезпечує власний механізм керування. Підсистема нижчого рівня входить до підсистеми вищого, життєздатність якої залежить від життєздатності складових її підсистем. Наприклад, індивідуум входить до популяції, популяція — до популяційної екосистеми, а та — до біосфери. Між усіма підсистемами біосфери існують дуже тісні зв’язки. Значні порушення в роботі однієї з підсистем негайно позначаться на всій системі, її еволюції. Регулятор підсистеми вищого рівня — інтегрована система регуляторів нижчих рівнів. На популяційному рівні організації регулятором є генофонд, регулятором біосфери (в аналізованому випадку всієї системи) — суспільство.

Аварія на ЧАЕС завдала непоправної, на мій погляд, шкоди всім підсистемам біосфери, отже, вплинула на програму її еволюції. Щоб змінити ситуацію на краще, суспільство (регулятор біосфери) повинно вжити негайних заходів. Чи здатне воно на це?

Наука робить нас богами раніше, ніж ми заслужимо називатися людьми

Жан Ростан

Суспільство складається з окремих індивідуумів. Людина ж, за словами Епіктета, «слабка душа, обтяжена трупом», а за припущенням Артура Кестлера — «одна з помилок еволюції». Еріх Фромм вважає, що, «образно кажучи, мозок людини живе в двадцятому столітті, її душа — у кам’яному віці». (Уточнюю, мозок — вже в XXI віці, а ось душа залишилася там само). На його думку, людина — «потвора природи». Фрідріх II називав людський рід проклятою расою. Ларошфуко на чільне місце своїх сентенцій і максим виносив вислів: «Наші чесноти найчастіше — замасковані пороки». За словами Б.Паскаля, «людина — найпрекрасніше створіння і водночас найнещасніше». Гоббс вважав, що тільки деспотичний авторитет абсолютної влади зможе навести сякий-такий лад. Потрібне владне чудовисько Левіафан для приборкання людських пристрастей. Може, тому, за словами В.Шендеровича, «коли держава повернулася обличчям до людини, людина закричала від жаху». Не секрет, що в багатьох наших сучасників емоції набагато відстали від інтелекту. Чого можна від них чекати?

Розповідає В.Усатенко: «Біля заводу «Юпітер» закопали масу техніки, вивезеної із зони. Це місце навіть жартома назвали «полем чудес». Сьогодні ви не знайдете там жодної залізячки: все викопано й комусь продано. Та й саму зону грунтовно розкрадено. Все реалізовувалося на території України і сусідніх країн».

Згадали аварію на ЧАЕС, справу Гонгадзе, приватизацію, трасти, розправу з демонстрантами, спробу завезти в Україну м’ясо корів, що хворіли на губчасту енцефалопатію... Культура нашого суспільства... Ми боїмося зганьбитися перед Європою. Ми будуємо «потьомкінські села», коли наше, за словами деяких фахівців, на 80% хворе населення не має можливості отримати належну медичну допомогу, коли воно голодує, а на вулицях біля обличкованих гранітом (що шкідливо для здоров’я) офісів простягають руку жебраки і бігають безпритульні діти — майбутнє України.

Ф.Достоєвський вважав: «щоб розумно чинити — самого розуму мало». Потрібне ще серце, а без нього… виходить суцільна дурість. І вона з часом наростає. Ми цьому свідки.