Пенсійний геноцид

— Що ти, синку, робиш? — запитав батько принишклого малого.

— Візочка майструю, — відповів той. — Коли я виросту, а ти вже будеш старим і немічним, я посаджу тебе у візочок, відвезу до прірви та й скину, як ти скинув туди дідуся.

Українська народна казка

Наскільки можна судити, старих вважали тягарем не тільки сьогодні, а й завжди. Однак старості поки що нікому не під силу скасувати, навіть коаліції, котра обіцяла нам реформи та стабільність. Зате цілком можна збільшити вік для виходу на пенсію, прикриваючись вимогою МВФ. Сьогодні є кілька варіантів порятунку Пенсійного фонду (ПФ), і всі вони базуються на тій неймовірній вигоді, котру нібито дасть підвищення пенсійного віку. Варіант перший: рятівниками ПФ призначають жінок, які заради цього мусять працювати до 60 років. Варіант другий, наближений до європейського: і чоловіки, і жінки трудяться до 65 років. Обговорюючи цю животрепетну тему, держчиновники зазвичай посилаються на дефіцит Пенсійного фонду, малюють піраміду й рахують, скільки трудівників утримують сотню пенсіонерів, лякаючи тим, що скоро ці цифри зрівняються. Їхні аргументи й мотиви добре відомі, хоча, правду кажучи, малопереконливі, бо немає розрахунків, котрі показали б, коли і як змінюватиметься розмір пенсії залежно від загального виробничого стажу, від страхового стажу тощо. Певна річ, ПФ заощадить на тому, що не виплачуватиме жінкам пенсію аж п’ять років. А що дасть конкретній людині відстрочка виходу на пенсію — матеріальний статок на схилі літ чи втому й загострення хвороб, які тільки прискорять фінал?.. Хоч хтось із можновладців доручав своїм підлеглим зробити розрахунки, щоб дізнатися, чи великі шанси у рятувальників ПФ дожити до пенсії в умовах нашої держави?

МВФ велить: шерше ля фам

Як грім з ясного неба, впала на голови харків’ян новина, що вчителька гімназії Л.А. має відкриту форму туберкульозу. Випадок неймовірний, але навряд чи єдиний. І колеги, і батьки помітили, що Л.А. за літо дуже схудла, через кашель не могла довго розмовляти, була сумна й пригнічена. Співчуття різко змінилося на обурення, коли всі дізналися про діагноз і злякалися за своє здоров’я та здоров’я дітей, котрі були з нею в контакті. Свій вчинок учителька пояснила просто: в неї запідозрили рак легені, але грошей ні на обстеження, ні на лікування не було. Допомоги чекати нізвідки, — її дочка недавно народила дитину, сама потребувала підтримки, рахували кожну копійку. «Молода» пенсіонерка, долаючи біль і втому, вирішила працювати доки вистачить сил, аби не стати тягарем для дочки. Зрештою з’ясувалося, що в неї не онкологія, а туберкульоз. Їй би радіти, що є шанси на одужання, а вона не знає куди подітися від усвідомлення своєї вини й осуду колег та знайомих.

Вчительці можна вірити й не вірити — кому як хочеться. Але не кваптеся звинувачувати її в брехні: досвідчений лікар вам підтвердить, що затемнення на легенях супроводжує кілька хвороб, точний діагноз справді потребує додаткових досліджень. Для мене важливе інше: до якої ж міри зубожіння дожилася вчителька гімназії у великому місті, щоб ходити на уроки в такому хворобливому стані?! Чи навантажувала б вона себе так, якби вистачало пенсії на життя? Не сумніваюся, що в гімназії ведеться серйозний кадровий відбір, на роботу беруть досвідчених, найкращих. Напевно, і зарплата тут вища, ніж у школі десь у глибинці. Але це не гарантує достойної пенсії вчительці, котра все життя віддала навчанню юних громадян країни.

Підвищення пенсійного віку до 60 років, що його обіцяє влаштувати нинішня влада, передусім торкнеться, а точніше — боляче вдарить по бюджетницях — учительках, виховательках дитсадків, лікарях, медсестрах, бібліотекарях тощо. І високопоставлені чиновники, і нардепи щоразу нагадують, що багато жінок, досягнувши 55-річного віку, не сидять удома, а продовжують працювати, отримуючи при цьому і зарплату, і пенсію. У чужому оці, так би мовити, й порошинку видно, а у своєму й колода не помітна: і в уряді, і у Верховній Раді, і в Нацбанку чимало пенсіонерів, котрі отримують фантастичні, з погляду скромних бюджетників, і пенсії, і зарплати, але не чути, аби хтось із них при цьому відмовився бодай від матеріальної допомоги, яку їм нараховують щомісяця. Важко їм, звісно, зрозуміти, що тільки досягнувши 55-ти багато жінок отримують можливість хоч трохи зайнятися своїм здоров’ям — обстежитися, купити необхідні ліки і навіть дозволити собі таку розкіш, як лікування та протезування зубів. Адже все життя вони мусили заощаджувати, бо зарплати вистачало тільки на продукти харчування та оплату комунальних послуг.

Політики не приховують, чому пенсійну реформу починають саме з підвищення віку для виходу на пенсію жінок. Представник коаліції, котрий свого часу керував профспілками країни і, за ідеєю, мав навчитися захищати права трудівників, виступаючи у Верховній Раді, дуже емоційно закликав ухвалити рішення, яке примусить жінок трудитися до 60 років, — адже вони живуть значно довше, ніж чоловіки. Ось, виявляється, що призводить до дефіциту в Пенсійному фонді! (До речі, сам нардеп уже років шість-сім регулярно отримує не тільки депутатську зарплату, а й депутатську пенсію). Була б його воля, напевно, й сильна стать працювала б років до 70. Та ось лихо — більшість чоловіків не доживають до такого віку. Його колега по фракції, котрий тепер керує профспілками, теж не вбачає нічого поганого в тому, щоб «нагнути» жінок — працюють же в Європі до 65 років. Народних депутатів можна зрозуміти: гендерна політика не їхній коник, як і поняття соціальної відповідальності та справедливості. Проте віце-прем’єра С.Тігіпка зрозуміти не можна аж ніяк: одного разу він обіцяє, що вік не підвищуватимуть, іншого разу стверджує: неодмінно підвищать, але, так би мовити, «не користі ради, а токмо волею» МВФ. Подітися, мовляв, нікуди — потрібно ж якось залатати діри в ПФ.

Влада намагається переконати, що вік підвищать виключно для блага жінок — вони зможуть довше працювати й зароблять соліднішу пенсію. Але жінки навіть у передпенсійному віці пам’ятають: обіцяти — не означає одружитися. За рахунок чого зросте пенсія, якщо уряд підписався під обіцянкою МВФ не підвищувати зарплат бюджетникам найближчими роками?!

Розрахунками хай займуться економісти, а ми спробуємо з’ясувати, наскільки відповідає реаліям твердження, що жінки в нашій країні живуть значно довше за чоловіків і примудряються отримувати пенсію майже 30 років. Таке узагальнення скидається на показник середньої температури по лікарні. Експерти у сфері соціальної медицини стверджують, що тільки половина чоловіків працездатного віку доживають до 50 років. Але ж це не означає автоматично, що всі жінки доживають до глибокої старості. Прояснити картину допоможе порівняльна таблиця причин смертності чоловіків та жінок. Сильна стать розплачується своїм здоров’ям і життям насамперед за сумнівні задоволення — алкоголь і куріння, які, вкупі з травматизмом, відкривають список причин смертності. Жінкам укорочують віку серцево-судинні хвороби та новоутворення, тобто онкологія. І якщо з чоловічими шкідливими звичками, як і з дорожнім травматизмом, захотівши, можна поборотися (багато держав успішно це роблять), то проблеми жіночого нездоров’я вирішуються значно складніше.

Система охорони здоров’я, яку держчиновники використовували виключно як годівницю та механізм для відкотів, за 20 років докотилася до межі профнепридатності. З двох десятків державних програм, котрі зобов’язані забезпечити лікування хворих на такі тяжкі недуги, як рак, цукровий діабет, туберкульоз тощо, нинішнього року, за даними МОЗ, жодна не фінансується в повному обсязі. Отож якщо ти не пацієнт Феофанії, то не маєш можливості своєчасно обстежитися, отримати точний діагноз і адекватне лікування. Всі рапорти про багатомільйонні закупівлі устаткування, про трирівневу меддопомогу залишаються за порогом дільничного лікаря, котрий веде прийом у звичайній поліклініці, в якій немає сучасного діагностичного обладнання, немає реактивів у лабораторії, а повірку апаратури не виконували відтоді, як її встановили. Ніде в Європі не фіксують стількох запущених випадків онкозахворювань, як в Україні. Це у нас рівень смертності від раку молочної залози зашкалює, це наші жінки, дізнавшись про діагноз, утікають додому помирати, бо немає грошей на лікування. За словами онколога однієї з лікарень Кривого Рога, від меддопомоги відмовляються приблизно 28—30% пацієнток, але про це забороняють говорити. Про стан жіночого здоров’я свідчить і той факт, що нормальні пологи становлять усього 39—52%, решта відбуваються з ускладненнями, з ризиком для життя і мами, і новонародженого.

В одному з вересневих номерів «ДТ» було опубліковано сумне повідомлення, що пішла з життя наша колега, редактор однієї з газет. Кажуть, лаштувалася у відпустку, але не встигла, — серце не витримало навантажень, зупинилося, щойно жінці виповнилося 50. Серце моєї шкільної подруги, кардіолога за фахом, зупинилося, коли їй було всього 43. Гадаю, багато хто з нас береже в пам’яті аналогічні трагічні випадки. На жаль, навряд чи вдасться найближчими роками домогтися зниження рівня захворюваності і смертності від патологій серцево-судинної системи та раку, — нинішні тенденції свідчать про протилежне.

Бережіть чоловіків!

Цей радянський заклик сьогодні актуальний як ніколи.

Серпневого дня в ординаторську однієї з київських клінік зайшов хірург, щоб випити чаю після операції. Коли медсестра поставила перед ним чашку з чаєм, він уже не дихав. Відомо, що хірурги далеко не завжди доживають до пенсії, хоча умови їхньої праці ніхто не вважає шкідливими для здоров’я.

Днями кримінальна хроніка повідомила, що за кермом переповненої київської маршрутки помер водій. Від катастрофи врятувало те, що машина в «тягучці» рухалася повільно, пасажири вчасно встигли її зупинити. Швидка допомога нічим не змогла зарадити — чоловік помер від інфаркту. Йому було всього 53 роки, на заробітки до столиці приїхав із Кременчука. І це далеко не єдиний смертний випадок у транспорті цього спекотного літа.

На жаль, не ведеться статистика, скільки чоловіків гине в ДТП й на виробництві: якщо смерть настає не відразу, а, скажімо, через добу, то такий випадок вносять в іншу таблицю. Охорони праці, за великим рахунком, немає, випадки травматизму старанно замовчуваються. Ніхто не може точно сказати, скільки чоловіків отримали каліцтва, працюючи на великих і малих будовах, на вугільних копанках, у кар’єрах. Раніше, наприклад, знали, що колгоспні трактористи до пенсії не доживають, із віком їх переводили на іншу роботу, — тепер тих, хто втомився, просто виставляють на вулицю. В індустріальних районах тривалість життя чоловіків прогнозують трохи вищу, ніж в Африці, — 55—57 років.

Але ще сумніший прогноз для тих, хто сьогодні сидить за шкільною партою. За даними Наркологічного центру, у великих містах і промислових центрах 10% хлопчиків-шестикласників п’ють пиво щотижня, а 1% — балується щодня. Дівчатка до статистики ще не потрапили, хоча їх теж часто можна зустріти з пляшкою пива в руках. Чи доживе це покоління, яке замість радощів дитинства вибирає алкогольні напої, до прогнозованого віку — 61,4 (чоловіки) і 72,7 (жінки), під дуже великим питанням. Наші джерела в МОЗі стверджують, що 55—60% отруєнь серед дітей викликані алкоголем і 20% — токсичними речовинами. Тим часом у нас нема жодного дитячого токсикологічного центру для надання кваліфікованої допомоги. Експерти вважають серйозною проблемою відсутність у нашій країні реального контролю за алкогольною поведінкою дітей та молоді. Це, безперечно, поглиблює демографічні й соціальні проблеми.

Торік, за даними офіційної статистики, ми переступили психологічно важливий бар’єр — уперше було зафіксовано понад 1 млн. нових випадків захворювань. Якщо взяти до уваги, що працездатні люди звертаються по медичну допомогу, коли терпіти зовсім несила, — то це дуже тривожний показник. Мало хто знає, що нинішнього спекотного літа в Києві щодня помирало 160—180 осіб, хоча раніше ця цифра не перевищувала ста. Цих показників чиновники від медицини не коментують, статистикою поділилися похоронні бюро, які не встигали приймати замовлення на послуги. Тому й не дивує той факт, що середня тривалість життя в Україні в останнє десятиліття коливається в межах від 68 до 66 років, що значно менше, ніж у Європі. Цей показник, на думку експертів, і опустив Україну з 45-го місця на 102-ге в розрахунках індексу людського розвитку, який готує ПРООН. Коли 2005-го вперше з’явилася цифра 66,1 року, держчиновники заметушилися, але не в пошуках причин, а в намаганні довести, що в розрахунки закралася помилка. До речі, середньосвітовий показник тривалості життя (включно з країнами третього світу) становив 67,1 року.

Медико-географічний атлас, що його випускає Інститут геронтології НАМН України з участю Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я, містить чимало довідкового матеріалу і таблиць, котрі дають відповіді на багато запитань, що стосуються «залежності народжуваності, смертності і тривалості життя населення від рівня екологічного забруднення в різних регіонах України». Відповідно до наукових прогнозів, тривалість життя тих, хто народився у 1958—1959 рр., очікується в чоловіків — 66,1, у жінок — 72,6 року. Стан здоров’я народжених у 1994—1995 рр. настільки насторожує вчених, що чоловікам прогнозують усього 61,8, а жінкам — 72,2 року. Наша влада вважає, що всі, кому менше 35 років, пенсію зароблять тільки в 65 років. Але чи багато їх доживе до такого віку?!

Цього тижня в парламенті всерйоз обговорювали законопроект, який би узаконив 12-годинний робочий день. Ця ідея витає в повітрі вже давно, не виключено, що врешті-решт її реалізують. Народні обранці мають намір за будь-яку ціну врятувати Пенсійний фонд, заради цього вони виключили зі стажу не лише три роки, які даються матері для догляду за дитиною, а й ті 124 дні, що їх називають декретом: два місяці до і після пологів. Безперечно, їм є що захищати, — адже пенсії народних депутатів, держчиновників, прокурорів, суддів та інших пільговиків у рази відрізняються від трудових пенсій пересічних громадян. За одними оцінками, кількість спецпенсій уже перевалила за 200 тисяч, за іншими — їх менше десяти тисяч. Суми пільгових пенсій називають різні — від 10 і до 75 тисяч гривень. Але урізати їх уряд не має наміру. І чиновники, і нардепи дружно посилаються на статтю Конституції, що забороняє погіршувати соцстандарти. Очевидно, примусити працювати простих людей на п’ять чи навіть на десять років довше заради дуже скромної пенсії — це не погіршення життя, а додатковий бонус від держави та коаліції особисто.

Часто лукавлять наші чиновники й тоді, коли посилаються на європейську практику. Справді, у країнах Західної Європи на пенсію ідуть у 60—65 років, а де-не-де і в 67. Але ж не порівняти умови життя та праці, а також рівень зарплат і пенсій із українськими. До того ж у більшості європейських країн підвищення пенсійного віку на два роки, як правило, проводять малими кроками — за сім-вісім років. Окрім того, середня тривалість робочого тижня в Євросоюзі — 38 із половиною годин, при тому що багато українців трудяться шість днів на тиждень по 10—12 годин. (Візьміть тих-таки будівельників, водіїв маршруток, медиків, які через бідність тягнуть півтори ставки, тощо.) За даними Міжнародної організації праці, у багатьох європейських країнах, зокрема в Німеччині та Франції, Швеції та Данії, Бельгії та Нідерландах, робочий рік триває близько 1600 годин, якщо врахувати час відпусток і свята, робочий тиждень становить усього 35 годин.

Зовсім недавно телебачення демонструвало невдоволення французів, які масово протестували проти пенсійних новацій. А знаєте, що їх обурило? Парламент схвалив підвищення пенсійного віку з 60 до 62 років, яке має розтягнутися аж до 2018 року. Опозиція розцінила це як наступ на соціальні стандарти і вивела людей на вулиці. До речі, Франція — чи не єдина країна, де свого часу знизили пенсійний вік із 65 до 60 років і дотримувалися цієї норми майже три десятиліття. У нас пенсійну реформу замінюють банальним підвищенням пенсійного віку, а громада — ні пари з вуст.

— Потрібно вчитися обстоювати свої права, — переконували мене експерти з соціальних проблем у Національній академії державного управління при президенті України. — У нас же багато громадських об’єднань — профспілки, жіночі організації, вони зобов’язані формулювати вимоги й висувати їх політикам. Хтось бачив економічні розрахунки нововведень — що, коли, скільки? Якщо вони є, їх слід обговорювати, коректувати, доводити своє. Якщо вони не готові, то й говорити про підвищення віку ще рано. Європейці показують нам приклад, як можна торгуватися з владою і домагатися свого.

Приклад, звісно, чудовий. Але якщо планують примусити працювати до 60 чи навіть до 65 років, але нічого при цьому не гарантують, — про що тут торгуватися?! І головне – з ким?..