Пацієнт чи виборець?

Дочекалися. Нарешті й наші лікарі на висоті: їдеш містом, а згори, точніше з біг-борда, посміхається Ольга Богомолець, задереш голову, щоб роздивитися плакат, приклеєний на будинку, а там теж знані люди — Катерина Амосова, Сергій Шалімов. Політичні партії і блоки вперше вписали до своїх передвиборних списків не тільки відомих співаків та продюсерів, але й медичну еліту, авторитет якої у нашому суспільстві, безумовно, досить високий. Певно, розраховують на те, що довірливий виборець, прочитавши шановані імена, з легкістю віддасть за них свій голос, і не буде доскіпуватися до програмних положень, які стосуються охорони здоров’я.

У передвиборні дні проводиться безліч зустрічей, на яких майбутні депутати, ясна річ, обіцяють золоті гори. І хоча свого часу стан нашої медицини було визначено як тяжкий, ніхто на це не зважає, всі учасники перегонів клянуться, що здоров’я обов’язково буде належати народу. Однак, якщо уважно почитати партійні програми і стратегії, важко зрозуміти, звідки береться такий ентузіазм. Для того, щоб відкрити очі виборцю саме на цей аспект суспільного життя, допомогти розібратися, де зерно, а де полова, і було створено консорціум «Здоровий вибір» (за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»). Завдання поставили непросте — підвищити рівень відповідальності та публічності політичних інституцій, зробити ще один крок на шляху створення громадянського суспільства, формувати підзвітну та відповідальну владу.

У рамках цієї програми в один із березневих днів пресу і громадськість було запрошено на засідання так званого квадратного столу, за яким навпроти повинні були зібратися для дискусії представники провідних політичних партій і блоків. Однак формувати в наших реаліях підзвітну та відповідальну владу — справа майже безнадійна. Преса разом з громадськістю так і не дочекалися представників Соціалістичної партії, Блоку Литвина, опозиційного блоку «Не так!», Громадянського блоку «Пора-ПРП» та Комуністичної партії. А поговорити з ними було про що, адже у їхніх програмах разом з реформуванням системи охорони здоров’я декларується надання безоплатної та ще й якісної медичної допомоги. Цікаво, за рахунок чого, а точніше кого, це планують робити? І як може виборець розібратися і визначитися, коли партійні обіцянки схожі між собою, як дві краплі води — підвищити зарплату медикам і захистити вразливі верстви населення?..

І за себе, і за тих, хто не з’явився, довелось відповідати народним депутатам Лілії Григорович, Ніні Марковській та Сергію Шевчуку, які представляли відповідно НС «Наша Україна», Партію регіонів та Блок Юлії Тимошенко. Одначе вони, як старожили парламенту, більше говорили про те, які законопроекти їм вдалося підготувати, але через «доброзичливість» колег з інших фракцій так і не вдалося прийняти. Шкода, звичайно, що досі пацієнтам гарантовано права тільки на папері — два законопроекти ніяк не дочекаються своєї черги. Але чи будуть ці проблеми в центрі уваги політичних партій, після того як «джерело влади — шановні виборці», віддавши свої голоси, знову перетворяться на пацієнтів наших убогих медичних закладів?

Хоч як крути, але вибір доведеться кожному робити самотужки, хоча аналітиків і експертів на душу населення у нас тепер не менше, ніж лікарів. І хоча консорціум «Здоровий вибір» задекларував намір серйозно обговорити з політичними партіями і блоками перспективи розвитку системи охорони здоров’я, експерти часом і самі не знають, з чого почати дискусію. Серед аналітичних матеріалів, які підготували експерти з Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, привертає увагу діаграма щодо рівня народжуваності та смертності населення України. Безумовно, тема актуальна. З одного боку, в Україні демографічна криза, нікуди від цього не дінешся, а з іншого — зниження народжуваності характерне для всієї Європи. У нас в активі — вісім з половиною тисяч гривень виплати матері при народженні дитини, в пасиві — немовлята, яких знаходять на смітниках і під дверима притулків. У нас є успішна операція на серці двотижневого малюка і високий рівень смертності новонароджених, в тому числі і через медичні помилки та халатність. Куди і як нам рухатися далі? Широке поле для аналізу. Однак експерти, як у радянському підручнику історії, взяли за точку відліку ...1913 рік. Бо, на їх думку, тоді «людство не знало антибіотиків, а вакцинація сприймалася значною частиною населення як антихристиянська діяльність». Взагалі, якщо добре подумати, то можна пригадати, що в ті далекі часи людство також не знало жувальної гумки, яка рятує від карієсу, і контрацептивів, які значно впливають на рівень народжуваності. (До речі, в ті часи населення також не здогадувалося ні про мирний атом, ні про його вплив на живі організми, і цей перелік можна довго продовжувати).

Висновок експертів звучить як вирок: «Реалізація державної політики за період 1991—2006 років, і, зокрема, 2002—2006 років призвела до суттєвого погіршення стану здоров’я населення за основними показниками». Боюся, що пересічний виборець, задля просвіти якого працює консорціум, не погодиться з таким трактуванням. По-перше, судити про 2006 рік ще дуже рано, бо й перший квартал не завершився, а по-друге, не державна політика призвела до сумної статистики, а її відсутність — соціальним питанням у нас тривалий час не приділяли належної уваги, зокрема, ліквідуючи колгоспно-радгоспну систему, одним махом зруйнували і сільську медицину.

Медиків часто звинувачують у корпоративності, у тому, що вони, захищаючи честь мундира, тобто білого халата, часто бувають необ’єктивними. Політики теж за словом до кишені не лізуть — напередодні виборів обіцянкам немає кінця. В такій ситуації аналітикам і експертам, як кажуть, і карти в руки — вони мають чудову нагоду доносити до виборців свої висновки й оцінки, впливати на громадську думку. Зауважу, що громадська ініціатива «Здоровий вибір» розпочала свою діяльність ще задовго до виборів, тож експерти мали досить часу, щоб проаналізували стан справ у медицині, ознайомитися з перспективами її реформування. Вони це добросовісно зробили. Однак їх висновки вельми здивували: «Фінансування медичної галузі з держбюджету щороку збільшується, смертність населення — також. Чим більші видатки на охорону здоров’я, тим вища смертність населення!» І як не спростовували цю тезу учасники круглого столу — лікарі, науковці, представники громадських організацій, однак експерти у своєму висновку були незворушні — тут, мовляв, прямий зв’язок...

До найпопулярніших питань сьогодні, як і перед минулими парламентськими виборами, належать ті, що стосуються безоплатної і страхової медицини — кожна партія про це говорить, а майбутні депутати обіцяють підготувати нові законопроекти — цього разу правильні. Тут би всім радіти, але ж, на жаль, у нас часто трапляється, що «правильність» одних норм зводить нанівець або й зовсім перекреслює десятки інших статей і законів. Згадаймо хоча б сумнозвісний «Закон про місцеве самоврядування», який наче вихор пронісся по системі охорони здоров’я. Його люблять згадувати народні депутати, аналітики та експерти, на нього посилаються чиновники Міністерства охорони здоров’я, але мало кого цікавить, що про цей закон думають спеціалісти районних і сільських лікарень, які на собі відчули його дію.

Місцева громада, згідно з законом, має право сама визначати магістральний шлях для своєї місцевої медицини, а тому слово голови сільради у цій справі — на вагу золота. В одному із сіл Черкаської області сільський голова розпорядився коштами, виділеними на охорону здоров’я земляків, на власний розсуд — наказав купити холодильник. Фельдшерка здивувалася: що там зберігати, коли у ФАПі ніяких ліків немає. Голова прислухався до зауваження і розпорядився купити... холодильну камеру. Перелякана жінка вже не знала, що й думати — невже морг відкриють у селі? А виявилось, що дбайливий начальник має намір зберігати там м’ясо — бо де ж його дівати, коли влітку заколеш кабанчика. Фельдшерка в черговий раз нагадала, що у ФАПі немає вагів для новонароджених, а допотопний тонометр всьому селу однаковий тиск показує, але голова тільки розвів руками — на цей рік ліміт уже вичерпано. Подібних випадків по Україні — безліч, що сесія сільської чи районної ради вирішить — те й буде. Депутати обіцяють страхову медицину — справа потрібна, але хто може сказати — на яку медичну допомогу при такому забезпеченні може розраховувати сільський мешканець після того, як його роботодавець, або він сам, сплатить внески? Чи враховують партійні програми той факт, що не тільки у містах, але й у селах, вже народжуються ВІЛ-інфіковані діти, а крім туберкульозу, швидкими темпами поширюються вірусні гепатити? Як все це вписується в обіцянки про безоплатну та якісну медичну допомогу? До речі, жодна з партійних програм «не помітила» епідемію туберкульозу — ніхто про це серйозно не говорить, хоча, як свідчить статистика, від цієї хвороби щодня помирає 35 пацієнтів.

Спілкування з політиками за «квадратним столом» переконало, що у парламенті і надалі прийматимуть законопроекти так само, як лебідь, рак і щука. Учасники виступали по черзі, але якщо один депутат розповідав, що його партія щось підтримує, то його колега тут же доводив, що це буде шкодити народу. Ні спільна професія — лікар, ні однаковий статус — народний депутат, ні одні й ті самі запитання — нічого не змогло об’єднати доповідачів, схоже, що й надалі законопроекти прийматимуться за принципом «свій» або «чужий». Експерти теж не в змозі підказати, яка з політичних сил має намір серйозно взятися за громадське здоров’я, а яка просто вписала цей пункт по шаблону, щоб не відстати від суперників. Схоже, що проблеми охорони здоров’я так і не стали пріоритетними у нашій державі, а політичні партії і блоки про них згадують тільки тоді, коли їм потрібні голоси підтримки. Те, що у передвиборні блоки всіх рівнів — від Верховної Ради до районної — масово пішли лікарі, вселяє невелику надію, що про медицину все ж таки будуть хоч іноді згадувати, дасть Бог, навіть зарплату медичним працівникам підвищать. Але право пацієнта на якісну і доступну медичну допомогу так і залишиться недосяжною мрією. Принаймні за такого підходу, як нині.