На інфекційному календарі — зима

Майже рік десятки сільських сімей із Хмельницької та Вінницької областей намагаються домогтися справедливості в столиці, проте без особливих успіхів. Проблеми зі здоров’ям у їхніх дітей почалися минулої весни, у квітні, після того як у школі їм було зроблено пробу Манту. Так вважають батьки тих підлітків, котрі після туберкулінодіагностики були госпіталізовані в лікарні. Мами з села Мізяківські Хутори Вінницької області вже вкотре приїхали до столиці в пошуках справедливості. Незважаючи на те, що діти були обстежені на всіх рівнях — від районної лікарні до республіканської спеціалізованої клініки «Охматдит», пройшли курси лікування й оздоровлення в санаторіях, проблеми все одно залишаються. До багатьох хлопчиків і дівчаток так і не повернулася дитяча активність і життєрадісність — вони температурять, скаржаться на головний біль і стомлюваність, у наявності синдром хронічної втоми. Оскільки Міністерство охорони здоров’я так і не поставило крапку в цій справі, батьки самі шукають відповіді на запитання, що їх хвилюють. Вони стали завсідниками медичних бібліотек, де в наукових працях намагаються відшукати діагноз, який би відповідав анамнезу юних пацієнтів, вони хочуть знати правду — чому це сталося з їхніми дітьми і чим це може обернутися в майбутньому. В офіційній довідці МООЗ, підписаній поважною комісією в липні минулого року, значаться десятки різноманітних діагнозів — по три-чотири на кожну обстежену дитину, але там немає жодного слова про вірус Епштейна-Бара, яким, як виявилося, інфіковані багато дітей, про що тепер гуде все село.

Як і раніше, викликає серйозні сумніви якість туберкуліну — поспішний висновок спеціальної комісії, що на виробництві все ідеально та стерильно, природно, нікого не переконав. До речі, обіцяної МООЗ експертизи туберкуліну в незалежній лабораторії так і не проведено, це ще більше переконало батьків у тому, що їхні діти стали жертвами якогось експерименту. Неважко уявити, як після всього ставляться до щеплень і проби Манту не лише в цих селах, а й у сусідніх і в області загалом.

Нещодавно мами з дітьми в черговий раз побували на консультації в Києві — цього разу їх приймали фахівці дитячої інфекційної лікарні. Про те, що показало це обстеження і яку небезпеку становлять сьогодні віруси і мікобактерії для дітей, ми попросили розповісти завідувача кафедри дитячих інфекційних хвороб Київського національного медичного університету імені О.Богомольця, головного спеціаліста Міністерства охорони здоров’я з інфекційних хвороб Сергія КРАМАРЄВА.

— У кожної дитини були виявлені хронічні захворювання — від знайомого багатьом тонзиліту до вірусу Епштейна-Бара (ВЕБ), котрий породжує у батьків найбільше здогадів і тривог. Діти скаржаться на сонливість, слабкість, зниження працездатності, це нашаровується на хронічні захворювання. Діти двічі обстежувалися в Києві — один раз іще влітку, а другий узимку, коли і були виявлені маркери активації вірусу Епштейна-Бара. Що це означає? Цей комплекс обстеження дає змогу зробити висновок щодо того, в якому стані перебуває вірус — активно розмножується чи персистує, тобто знаходиться в клітинах ніби в сонному стані, без активного розмноження. За статистикою, яку наводить не лише наша література, а й зарубіжна, від 50 до 90% населення є носіями цього вірусу. Переважна більшість людей, котрі не мають серйозних хронічних захворювань, імунодефіциту і не потерпають від стресів, носять вірус у латентному стані, коли він ніяк не дає про себе знати. Але в несприятливих для організму ситуаціях можлива його активація. Це може бути будь-яке гостре захворювання або загострення хронічного, сильний стрес, тобто стан, який призводить до зниження імунної реактивності. Гостра форма ВЕБ-інфекції — це захворювання на інфекційний мононуклеоз.

— Які його симптоми? На що необхідно звернути увагу?

— Висока температура, яка може тривати цілий місяць, ангіна, збільшення лімфатичних вузлів, збільшення печінки і селезінки. У крові виявляються мононуклеари. Усе це є підставою для постановки діагнозу «інфекційний мононуклеоз». Є спеціальні вірусологічні методи, які дають змогу підтвердити діагноз гострої інфекції. А взагалі для того, щоб переконатися, гостра це чи хронічна форма, треба визначити мінімум чотири маркери вірусу Епштейна-Бара — одні з них свідчать про гострий процес, а інші підтверджують наявність хронічної форми.

— Це можна зробити в будь-який районній лікарні чи потрібно їхати в спеціалізовану?

— У районній — точно ні. Цим може займатися тільки та лабораторія, яка має імуноферментний аналізатор. А ще краще — якщо в лабораторії є апарат для проведення полімеразної ланцюгової реакції. На жаль, навіть не кожна область може цим похвалитися. Хоча в наших умовах — це просто-таки необхідно.

— Чи могло введення туберкуліну спровокувати активність вірусу?

— Реакція на введення туберкуліну — свого роду стрес. І вірус на цьому тлі цілком міг себе проявити. Але в деяких дітей, які були в нас, не вдалося виявити маркери хронічної інфекції. Результати обстеження показали, що у двох пацієнтів була гостра форма — інфекційний мононуклеоз.

Чим це можна пояснити? Ця інфекція передається за умови тісного контакту — під час спілкування розлітаються крапельки слини, потрапляють на слизові оболонки, потім у слинні залози й у кров. У шкільному колективі це відбувається швидко: перед проведенням проби Манту діти могли перебувати в скупченому стані — стояли десь у кабінеті або в коридорі в очікуванні своєї черги. У когось, напевно, був цей вірус, от він і розійшовся. До того ж ВЕБ передається через побутові предмети — достатньо попити води з однієї чашки або пляшки, що дуже часто роблять діти.

— А чи міг цей вірус потрапити в організм разом із туберкуліном?

— Ні. З туберкуліном передати цей вірус неможливо, оскільки він передається тільки зі слиною і через препарати крові.

— Чим небезпечна ця зараза?

— Вірус уражає лімфоїдні тканини, що може призвести до їхнього переродження й утворення лімфоми. Але це трапляється рідко, за особливого стану імунної системи, коли втрачається контроль над розмноженням клітин. Сьогодні з цим вірусом пов’язують і лейкози. Загалом — хвороба серйозна.

— Після проведення проби Манту в селі не були виявлені випадки туберкульозу, зате виявили гостру форму ВЕБ та інші види герпесвірусної інфекції. Боюся, що у свідомості багатьох батьків вірус Епштейна-Бара завжди асоціюватиметься з туберкулінодіагностикою — адже саме після її проведення так загострилися багато проблем. І не тільки в кількох селах, а по всій країні. Адже виникає парадоксальна ситуація: повсюдно, регулярно, відповідно до затвердженого календаря, роблять щеплення проти туберкульозу і пробу Манту, але незважаючи на це — епідемія не припиняється. Навпаки, статистика свідчить, що її темпи зростають, особливо останні три-чотири роки.

— На жаль, так. Але це відбувається не тільки в нас, а в усьому світі.

— Навіщо проводити ці дорогі масові заходи, якщо від окремих випадків захворювання прийшли до епідемії? Що ж у такому разі неефективне? Щеплення? Проба Манту? Що тут не так — календар неправильний, вакцина низької якості чи, може, людський організм втомився боротися з паличкою Коха і здається без жодного опору?

— Річ у тому, що щеплення проти туберкульозу не захищає від епідемії. Її завдання — захистити від важких форм захворювання — туберкульозного менінгіту, дисемінованого туберкульозу, які становлять смертельну небезпеку. Сьогодні, на жаль, немає такої вакцини, яка могла б урятувати людство від мікобактерій. Не слід забувати, що туберкульоз — хвороба насамперед соціальна: чим гірше живуть люди, тим вища можливість занедужати. Втім, може постраждати і цілком благополучна людина — усе залежить від дози, яку вона отримала. На туберкульоз масово хворіють у країнах, де низький рівень життя. Розносять це лихо передусім асоціальні люди — ті, хто вийшов із місць позбавлення волі, волоцюги, бомжі.

— Це зрозуміло. Незрозуміло інше — навіщо дитині робити щеплення на третій день після народження? З одного боку — організм іще дуже уразливий, він не встиг адаптуватися до нових умов. А з іншого — у нормальній сім’ї в перші місяці життя немовля якраз добре захищене — воно оточене ласкою, нагодоване і доглянуте, не буває в місцях скупчення людей, ні з ким чужим не контактує. Чи не рано йому давати такі навантаження?

— Річ у тому, що діти перших місяців життя все-таки можуть захворіти на туберкульоз — саме в дитячому віці тими важкими формами, від яких можна захиститися вакциною. Адже від туберкульозного менінгіту маленькі пацієнти, як правило, умирають, якщо батьки вчасно не звернуться до лікаря. Хочу зазначити, що до цієї проблеми в різних країнах підходять по-різному. У благополучній Європі роблять щеплення тільки групі ризику, де найбільша можливість інфікування і виникнення такого захворювання. У нашій країні рівень життя, на жаль, низький, тому й ухвалено рішення робити щеплення всім дітям, а не тільки тим, хто входить до групи ризику.

— Рік тому нас накрила хвиля кору. Пам’ятається, вона була такою масовою, що навіть Європу налякала. Наскільки мені відомо, експерти ВООЗ були дуже стурбовані такою ситуацією — адже відповідно до прогнозів, кір уже мав бути переможений. Знову ж — із щепленнями начебто все благополучно, а захворювання набуло характеру епідемії. З огляду на хвилеподібність процесів, хотілося б знати, які неприємні сюрпризи нас очікують у майбутньому?

— Кожна інфекційна хвороба має свою амплітуду. Кір дає сплеск кожні чотири-п’ять років — останній був торік, а передостанній — 2001 року. На цю дитячу хворобу захворіли не діти, а дорослі у віці 17—25 років. Таку картину дають хвороби, які не контролюються вакцинацією. Спалахи ці трапляються тому, що були якісь дефекти в процесі вакцинації 15—20 років тому — чи то не всіх охопили (був період, коли медицина майже не фінансувалася), чи то вакцина була неякісна.

— А вітрянка, «свинка», краснуха піддаються прогнозам?

— Вітряна віспа не входить до обов’язкового календаря щеплень, хоча вакцина проти неї є. У США, наприклад, віспу включено в календар щеплень, а в нас — тільки рекомендовано.

— А як ви ставитеся до щеплень проти грипу?

— Особисто я такого щеплення собі не роблю.

— Чому наш календар щеплень так немилосердно ставиться до новонароджених — тільки з’явилося маля на білий світ, а йому в першу ж добу роблять вакцинацію проти вірусного гепатиту В, а через два дні — проти туберкульозу? Звітність сувора, отже, доводиться колоти майже всіх.

— Чому всіх? Щеплення мають робити тільки здоровій дитині.

— Але зовсім небагато дітей отримує 10 балів за шкалою Апгар. Уже не тільки шість, а й п’ять, а подеколи і чотири бали вважаються нормою, але чи витримають такі діти удар вакциною? Чи не є така оцінка підставою для того, щоб скасувати вакцинацію хоча б тимчасово?

— У кожному випадку це питання має вирішуватися індивідуально. У календарі чітко зафіксовані протипоказання — мала вага дитини, анемія, уроджені імунодефіцити тощо. Якщо низька оцінка за шкалою Апгар, то роблять відстрочку.

— Батьки малюків і підлітків сьогодні перебувають у певній розгубленості — з’явилося дуже багато аргументів проти проведення щеплень. У цьому плані набагато спокійніше було в радянський час — кожен був зобов’язаний пройти вакцинацію. І ніяких варіантів.

— Нині в розпалі чергова масова кампанія проти щеплень. Багато галасу наробила книжка про так звану безжалісну вакцинацію. Але слід ураховувати, що написана вона не імунологом, інфекціоністом, вірусологом або педіатром, які на тому розуміються, а гомеопатом. Уже кілька років нав’язується думка про те, що гомеопатичними препаратами можна замінити вакцинацію. Дуже схоже, що гомеопати просто захищають свої корпоративні бізнес-інтереси.

Треба все-таки розуміти, що поки що нічого кращого від щеплень не вигадано для профілактики інфекційних хвороб. Один із прикладів — натуральна віспа, другий приклад — поліомієліт. Вони не зустрічаються в більшості країн світу. Правда, були повідомлення про виявлені випадки в Африці, зокрема в Нігерії, де з релігійних міркувань люди відмовилися від вакцинації, внаслідок чого мають спалах поліомієліту.

— Професія інфекціоніста сьогодні, на жаль, до престижних не належить. Її навіть в університетах «ображають» — за останній час було закрито три кафедри дитячих інфекційних хвороб. Слава богу, хоч у Київському національному медуніверситеті вона залишилася.

— Зазвичай посилаються на те, що в європейських вузах немає окремої кафедри дитячих інфекційних хвороб, немає кафедри інфекційних захворювань і кафедри фтизіатрії. Усі ці дисципліни «приписано» до внутрішніх хвороб або педіатрії. Але в Україні інша ситуація. Рівень захворюваності на інфекційні хвороби в Україні і в Європі — це справді дві великі різниці. У нас у десятки, а з деяких патологій — краснухи, дифтерії — у сотні разів вища захворюваність, і дитячі інфекції не виняток. Євросоюз намагається уніфікувати систему освіти, підготовка фахівців зазнає певних змін, але кожна країна визначає для себе найбільш актуальні проблеми і пріоритети. І, незважаючи на уніфікацію, створює свої програми навчання і навіть окремі спеціальності. Наприклад, у Швеції в Каролінському медичному університеті є спеціальність «подіатрія». Фахівці в цій сфері займаються захворюваннями стопи. У країнах Скандинавії високий рівень захворюваності на діабет, внаслідок чого виникають проблеми з ногами, із стопами. От і вирішили виділити цей напрям в окрему спеціальність. Якщо в Україні високий рівень захворюваності на інфекційні хвороби, як серед дорослих, так і серед дітей, то чому не приділити уваги цій проблемі?

— Студенти йдуть на вашу спеціалізацію чи ухиляються, як можуть?

— За п’ять днів, відведених на заняття з дитячих інфекційних хвороб (замість двох місяців, як раніше), звичайно, усього не встигнеш. Але багато хто цікавиться цією тематикою, займається додатково. Дуже активні студенти з країн, що розвиваються, — Ірану, Сирії, Марокко, де високий рівень захворюваності на інфекційні хвороби. Іноземці розуміють цю проблему і навіть нарікають, що в програмі мало годин на її вивчення. Студентам, котрі вибрали цю спеціальність, навчатися цікаво, вони багато часу проводять у лікарні, у палатах, адже в нас — гострі стани, завжди екстрим. До речі, лікарі прагнуть потрапити до нас на роботу, вакансій немає.

— Дитяча інфекційна лікарня в Києві — пасербиця європейської столиці. За 75 років вона жодного разу капітально не ремонтувалася... Ваша база — діагностична і лікувальна — того самого віку, що й будинок?

— Оснащення в нас відносно непогане, незважаючи на те, що стіни старі. У реанімації — сучасна апаратура, у діагностичному відділенні — теж. Є в нас аналізатори — біохімічний і гематологічний. Дуже потрібний імуноферментний аналізатор, ми б тоді могли діагностувати і різні вірусні інфекції, а так доводиться хворих направляти в комерційні лабораторії, які обходяться їм дуже недешево. Та й часу чимало витрачається. У столиці вже кілька років точаться розмови про будівництво нової лікарні. І колишній мер обіцяв, і нинішній обіцяє. Тільки боїмося, щоб не повторилося те саме, що ми пережили наприкінці 2004 року, коли прийшли чиновники і зажадали, щоб за два місяці лікарня звільнила будинок, тому що ця територія призначена для іншого об’єкта і для інших людей. А нас хотіли розкидати по всьому місту. Але ж наша лікарня єдина (на весь багатомільйонний Київ!), котра має дитячу інфекційну реанімацію та відділення нейроінфекції, єдина лікарня, яка приймає дітей із дифтерією, а також новонароджених з інфекційними захворюваннями. Вона у своєму роді унікальна. І, звичайно, потребує уваги з боку міської влади. Є два виходи — або зрештою наважитися на ремонт і реконструкцію цієї лікарні, або побудувати нову.

— Добре, якщо не знайдеться третій вихід — за останні 10 років було закрито 86 інфекційних стаціонарів і відділень, що становить понад 13% їхньої загальної кількості. У тому числі було закрито п’ять інфекційних лікарень для дорослих і три дитячі.

— Настав час чітко усвідомити: є просто захворювання і є соціально небезпечні захворювання. В усьому світі їм приділяється величезна увага. На порядку денному зустрічей країн «великої вісімки», починаючи з 2000 року окремим пунктом стоїть питання про боротьбу з інфекційними захворюваннями, оскільки «інфекційні та паразитарні хвороби, переважно ВІЛ/СНІД, туберкульоз і малярія, а також дитячі інфекційні хвороби і звичайні інфекції загрожують повернути назад прогрес, досягнутий за десятиліття, і позбавити ціле покоління надії на краще майбутнє».