Ліки — не ширвжиток

Ситуація некерованості, хаосу, безладдя, що утворилася на українському фармацевтичному ринку, не могла не викликати занепокоєння широкої громадськості та керівництва держави. Про це свідчить те, що тільки в останній період президентом і урядом країни прийняті надзвичайно серйозні регулювальні документи щодо розв'язання проблем забезпечення населення і закладів охорони здоров'я якісними і доступними за цінами лікарськими засобами.

Є підстави стверджувати, що стан із забезпеченням ліками загрожує національній безпеці країни, недаремно в травні нинішнього року це питання розглядалось на засіданні РНБО, де було ухвалене відповідне рішення, введене в дію Указом президента України № 526/2012.

Ключовими питаннями прийнятих актів є здійснення заходів щодо забезпечення належної якості лікарських засобів та їх цінової доступності.

Безперечно, такі заходи спрямовані на поліпшення ситуації. Та питання в тому, чи будуть вони виконуватись?

Важко не помітити, що практично всі законодавчі і нормативні акти останнього часу пройняті духом репресивності, заборони. Але ж відомо, що лише адміністративними зусиллями неможливо досягти позитивних результатів. Заходи, передбачені нормативними актами, не враховують економічної ситуації, існуючих писаних і неписаних правил фармацевтичного ринку. Деякі нормативні акти завдали непоправної шкоди організації забезпечення ліками. Наприклад, останніми роками тричі змінювались нормативи приміщень для сільських аптек, внаслідок чого більшість із них закрилися. Хіба на користь населенню було видано наказ про заборону екстемпорального виготовлення ліків в аптеках за рецептом лікаря? Це призвело до того, що, скажімо, у таких великих областях, як Харківська, екстемпоральні ліки (тобто ті, що виготовляються в умовах аптеки) виготовляє лише одна аптека.

За роки незалежності до необґрунтованих ні в економічному, ні в соціальному аспектах розмірів (у чотири рази) збільшилась кількість аптек. У містах вони відкриваються буквально одна біля одної, аби продавати, продавати і продавати ліки, нав'язуючи їх населенню без призначень лікарів, завдаючи непоправної шкоди людям, а можливо навіть і наступним поколінням.

Тим часом в Україні ще з радянських часів існували науково обґрунтовані нормативи розміщення аптек. І регулятори від держави - Міністерство охорони здоров'я, Держслужба лікарських засобів, відповідні фахівці могли проводити державну політику, використовуючи ці нормативи при видачі дозволів, ліцензій на відкриття нових аптек.

В рамках цієї статті недоречно аналізувати якість підготовки законодавчих і нормативних актів з проблем фармації. Напевне, корисно це зробити, але то є окрема тема.

Мене як фахівця, практика і вченого, як громадянина країни непокоїть, чому уже прийняті урядом постанови і рішення не виконуються. Очевидно, існують об'єктивні і суб'єктивні причини.

Стосовно цього хочу подати своє бачення та висловити свої пропозиції щодо розв'язання окремих гострих проблем фармації.

Зазначу, що фармацевтична спільнота поінформована про те, що при Кабінеті міністрів створена комісія, яка розробляє нову програму розвитку фармацевтичної галузі. До речі, головними фахівцями там є люди, які чимало доклали зусиль, аби вітчизняна фармацевтична промисловість опинилась у приватних руках, вони часто дають інтерв'ю на провідних каналах телебачення. Очевидно, було б доцільно залучати до роботи в такій комісії досвідчених працівників, котрі роками очолювали аптечну службу країни. Ці фахівці вміли планувати потребу в ліках, організувати їх доступність населенню в містах і селах. Такі спеціалісти мають брати участь у розробці нових програм розвитку фармації і реформування фармацевтичної системи.

За роки незалежності була зруйнована попередня система, а взамін з'явилися приватні аптечні мережі, створені для того, щоб продавати ліки. Промислове виробництво ліків також стало приватним.

Як може впливати на цей процес держава, не порушуючи права виробників і дистриб'юторів, власників аптечних мереж?

Вплив держави на забезпечення доступності у якісних і ефективних ліках неможливий без подолання проблеми, що має три складові: матеріально-технічну, організаційну, кадрову.

Надзвичайно важливим для незалежності держави, її безпеки, організації функціонування охорони здоров'я і цінової доступності ліків є створення державного власного виробництва насамперед життєво необхідних лікарських засобів, номенклатура яких повинна становити не менш ніж тисячу найменувань. І тоді з'явиться можливість встановлення ціни на виготовлені ліки, адже це буде державна власність і незалежність від імпорту саме із життєво необхідних препаратів.

За розрахунками деяких фахівців, для створення сучасного виробництва ліків потрібно 250- 300 млн дол. на термін 2-3 роки. Свого часу, будучи народним депутатом, я обговорював цю тему з М.Азаровим (тоді першим віце-прем'єр-міністром). Микола Янович заявив, що для бюджету така сума посильна. Як фахівець я переконаний, що надзвичайно важливо побудувати в країні сучасні фармацевтичні виробництва, які повинні перебувати у власності держави.

Важливо також в усіх обласних центрах, містах обласного підпорядкування і районних центрах створити так звані соціальні аптеки з доступними для населення цінами на ліки. Наприклад, у місті з мільйонним населенням достатньо мати 10 таких аптек. Соціальні аптеки потрібно створити на базі обласних, міських, районних лікувальних закладів та інших державних і комунальних установ.

Проблема марлевих пов'язок китайського виробництва чи таміфлю відпадає автоматично.

Ця нова державна структура могла б узяти на себе обов'язок створювати стратегічні запаси ліків на випадок стихійного лиха, епідемічних ситуацій, техногенних катастроф тощо.

Держава повинна контролювати обіг лише життєво необхідних ліків та госпітальних препаратів першої необхідності.

Особливо хочу наголосити на важливій ролі такої новоствореної державної структури у проведенні тендерів, що забезпечить прозорість закупок за бюджетні кошти. Вважаю також, що законодавством має бути заборонена приватизація цієї структури.

Важливо те, що невдовзі структура буде самофінансуватись, і за рахунок прибутку відпаде потреба у державному фінансуванні.

І третя складова пропозиції - кадрове забезпечення.

Чомусь так сталося, що на керівні посади Державної служби лікарських засобів були призначені люди, далекі від розуміння її суті і завдань. В жодному разі не хочу принизити цих людей, вони немало зробили для організації служби контролю якості лікарських засобів. Але діяльність Державної служби лікарських засобів - це насамперед забезпечення населення і закладів охорони здоров'я якісними і доступними за цінами ліками, і без відповідного досвіду це зробити просто неможливо.

Якщо викладені пропозиції будуть реалізовані, держава зможе контролювати і впливати на цінову політику на ліки, відновить захист населення від монополістів фармацевтичного ринку. Можна з упевненістю стверджувати, що ціни на ліки будуть знижені не на відсотки, а в рази. Проте потрібні не декларації, а конкретні кроки, конкретне виконання уже прийнятих рішень і розуміння своєї відповідальності кожного, хто причетний до організації медикаментозного забезпечення населення і лікувально-профілактичних закладів.