Кращий вибір — не «Мірна», а міра

Здається, прислів’я, що доки грім не вдарить — мужик не перехреститься, втратило свою актуальність. І знаєте, чому? Він не може проробити цей нехитрий ритуал, тому що руки в нього трясуться від постійного, ледь не щоденного пияцтва. І йому, нашому мужику, якось не особливо віриться, що грім прогримів. І ще який! Рівень смертності чоловіків через алкоголізм за останніх п’ятнадцять років зріс у 2,5 разу. Чи не завелика розкіш для нації, яка пережила жахливу чорнобильську трагедію, віддавати свої життя заради сумнівного задоволення? Якщо додати до такої сумної статистики показники рівня жіночого алкоголізму, який навіть не за п’ятнадцять, а за останні рік-два сягнув небачених висот, ситуація складається просто жахлива. Вчорашні інженери, креслярки, оператори (перелік професій можна продовжувати нескінченно) стоять нині на базарах. Взимку підігрівають себе зсередини, навесні й восени — відзначають суцільні свята, дні народження, а то й просто — без приводу й за звичкою. У загальнонаціональному масштабі — це вже не лихо, а катастрофа. Життя і здоров’я нації, які, відповідно до Конституції України, визнані найвищою соціальною цінністю, нічого не варті. І якщо держава не спробує змінити ситуацію в корені, ми будемо приречені й далі втрачати своїх співвітчизників не лише від СНІДу чи туберкульозу, а й від алкоголізму.

Основні принципи державної політики протистояння алкоголізмові ми з колегами з парламентської фракції Народної партії спробували сформулювати у відповідному проекті закону «Про основні засади державної політики запобігання алкоголізму в Україні», який загалом спрямований на створення правових, організаційних, і найголовніше — економічних умов для реалізації державної політики запобігання алкоголізму в Україні. Проект містить низку заходів, виконання яких спрямоване на оздоровлення нації в цілому. Він одержав вагому підтримку в першому читанні. «За» проголосували 342 народних депутати. Якщо закон буде прийнятий парламентом, можна очікувати на зміну ситуації. Хоча сьогодні вже ясно, що противники прийняття цього закону скористалися паузою і об’єднують зусилля, підключають парламентських лобістів. Причини зрозумілі. Виробництво алкогольної продукції — дуже і дуже прибуткова справа, за якою хтось стоїть. Цей хтось навряд чи відмовиться від мільйонних прибутків. Сьогодні не виготовляє «пійло для народу» хіба що дуже лінивий. Варто тільки подивитися на прилавки магазинів і полічити сорти та назви горілки. І все це — національний продукт. Горілку, на відміну від інших товарів, ми не завозимо. І саме в цій сфері дуже достойно підтримуємо вітчизняного виробника. І той нізащо не відмовиться заробити на цьому ринку.

Далі. З’явилися охочі за всяку ціну допомогти жертвам похмільного синдрому. Згадайте телевізійну рекламу про незамінних помічників, які моментально перетворюють м’яті пики на пристойні обличчя. І вірять, і вишиковуються в чергу до аптечного кіоску за порцією цілющого зілля від моторошного похмілля. Є попит — ось вам! І це теж гроші. У чиюсь конкретну кишеню від усього питущого народу.

І ще. Є хвороба — знайдуться й лікарі. Та ж таки реклама пропонує близько десяти препаратів і методів, які, коли вірити, і можуть, і здатні, і гарантують врятувати від поганої звички. Все це коштує грошей, і чималих. Розрахунок правильний: задля доброї справи — врятувати людину від неминучої загибелі — близькі підуть на будь-які витрати. І це знову-таки гроші на рахунки заповзятливих рятувальників нації.

Що ж стосується реклами, то в проекті закону їй присвячено окрему статтю. Замість того, щоб пропагувати здоровий спосіб життя, наші рекламодавці зі шкіри пнуться, аби прилучити нас до процесу протилежного. Традиційно спонсорами трансляцій спортивних і розважальних передач виступають торговельні марки виробників алкогольної продукції, закликаючи єдиним фронтом «За Nemiroff во всем мире». А чого варта реклама горілки «Біленька»! Воркуючим, майже інтимним голосом нас переконують, що тільки з горілкою — «перемога за нами, рідненькі...» Отже, успіхи на футбольному полі чи на боксерському рингу без «5 капель» узагалі були б неможливими. Це ще що! Якщо вірити рекламі, то терапевтичні й лікувальні властивості алкоголю перевершують усі фармакологічні форми. Як не пригадати жарт, що ліків, кращих за горілку, не буває? І виходить, що не п’ємо, а лікуємося. Не чайними ложками — чайними склянками. І лише методи лікування вибрали не ті. Увігнали хворобу до самого коріння. Дожили до часу, коли доводиться кодувати вісімнадцятирічних хлопців, яким і горілку не дозволяють продавати в магазинах. Проте продають. Знову-таки, щоб не втратити десятку-другу. Пояснюють гранично просто: все одно дістануть. В іншому місці. А то, не дай Боже, сурогатом отруяться. Одне слово, піклуються про підростаюче покоління. А з іншого боку — точно знають, якої якості горілку пропонують виробники. До речі, рівень смертності від випадкового отруєння алкоголем на два порядки перевищує відповідний показник у США. Основна причина — вживання низькосортних спиртних напоїв і алкогольних сурогатів. Продаж ледь не технічного спирту під маркою горілки стає, на жаль, звичним явищем. І щось не пригадую бодай одного гучного процесу над заповзятливими ділками. У фальсифікаторів завжди знайдеться не тільки виправдання, а й сертифікат, і відповідна голограма, і марка акцизного збору. Все це неважко купити в інших, не менш заповзятливих.

Отже, прийняти закон, а потім ще й дотримуватися основних його принципів, буде непросто. Протистояння вже спостерігається. Противники документа посилаються на спробу видатного поборника тверезості Михайла Горбачова одним махом покінчити з пияцтвом. Мовляв, із народом, який звик пити, і пити понад міру, жодними заборонами та обмеженнями впоратися не можна. Так, сухий закон нам не світить. Не той у нас менталітет. Ми привчені пити до дна. Щоб не залишати на сльози. Прийнята на груди, зігріваюча волога в сльози і не перетворюється. Відливається в іншому місці. І мужики із синіми носами й мокрими штанами (прошу вибачення!) теж стають невід’ємним атрибутом нашого буття. У нації, де чоловіки перестають бути чоловіками, майбутнє дуже сумне. У нації, де жінки звикають похмелятися вранці, його може взагалі не бути.

Ті, хто ратує за негайне прийняття закону, пропонують ряд заходів, зокрема й пріоритетних. Серед яких, на мій погляд, найважливіше — забезпечення права кожного на об’єктивну інформацію і про сам алкоголь, і про алкогольну продукцію та негативні наслідки її споживання, запобігання або хоча б мінімізація шкоди, заподіяної алкоголізмом. І друге, не менш важливе, — на державному рівні протистояти поширенню алкоголізму та пияцтва. Запропонувати серйозну й реальну програму здорового способу життя. Ви скажете, що це неможливо, що будь-яка пропаганда — втрачені час і гроші? Не згоден. І знаєте, чому? Мені доводиться бувати на різноманітних фуршетах після ділових зустрічей. Отож, бізнесмени та політики, які шанують себе, а таких у нас чимало, п’ють виключно безалкогольні напої. І навіть не аргументують відмову від чарки звичною фразою — «Я за кермом». Вони виробили для себе такий імідж. У чомусь намагаючись бути схожими на своїх закордонних колег, розуміючи, що і великі справи, і невеличкі угоди мають вершитися абсолютно на тверезу голову.

Багато керівників фірм вольовими рішеннями заборонили влаштовувати поздоровлення з приводу і без нього своїх працівників навіть у позаурочний час. І ніхто від цих заборон не постраждав. Хоча, як відомо, заборонами проблеми не вирішити. Та спробувати всі способи формування загальної культури пиття, усвідомленого вибору здорового й тверезого способу життя — завдання цілком посильне. Наш народ міг впоратися з проблемами серйознішими. Потрібно взятися всією громадою, але не за «Немиров». І найкраще — не «Мірна», а міра.