Хтось страшний ховається в лікарняній палаті

«Не хвилюйтеся, через пару тижнів я буду у формі», — бадьорився колега перед майбутньою операцією. Проте й через місяць на роботу він не вийшов. У редакції захвилювалися: що сталося? Операція пройшла успішно, проводив її відомий хірург, серйозних проблем зі здоров’ям у нашого співробітника начебто б не було... Вони виникли після того, як, здавалося б, тривоги, пов’язані з оперативним утручанням, залишилися позаду. Несподівано різко погіршилося самопочуття. Причиною послужила небезпечна інфекція, якою він заразився в столичній клініці. Його дивом врятували...

Випадки зараження так званими внутрішньолікарняними (нозокоміальними, чи госпітальними) інфекціями, на жаль, далеко непоодинокі й нерідко призводять до трагічних наслідків. Кілька років тому Київ буквально сколихнув спалах внутрішньолікарняної інфекції (ВЛІ) у відділенні новонароджених 22-ї міської клінічної лікарні, коли на сальмонельоз захворіли всі 28 новонароджених. 25 із них померли. Важко уявити глибину розпачу матері, яка народила здорову дитину й отримала з рук лікарів крихітне мертве тільце. Однією з таких убитих горем матерів була 40-річна жінка, яка багато років лікувалася від безпліддя, а потім виносила й народила двійню — і втратила обох дітей. Попри гучний розголос і вибух громадського обурення, справу постаралися «зам’яти», обмежившись звільненням медперсоналу.

Тривалий час вважалося, що проблеми внутрішньолікарняних інфекцій у нас немов не існує. Навіть для медиків ця тема була закритою. Випадки ВЛІ в лікувальних установах усіляко приховували, реєстрацію нозокоміальних інфекцій майже не вели. В основному фіксували спалахи захворювань, які приховати було неможливо. У колишньому Радянському Союзі вперше офіційно визнали наявність проблеми лише 1982 року — під час спалаху ВЛІ в пологовому будинку в Сніжному (Донецька обл.). Тоді захворіли 100 дітей, із них 13 померли. Усвідомлення небезпеки інфікування вірусом імунодефіциту людини — як медиками, так і суспільством у цілому — прийшло після низки випадків зараження пацієнтів ВІЛ унаслідок медичних маніпуляцій. Страшна трагедія розігралася кілька років тому в м.Еліста, коли з вини медиків були ВІЛ-інфіковані 265 пацієнтів, більшість із яких — діти. І хоча спалахи ВЛІ, що виникають час від часу, на думку фахівців, — тільки пік великої піраміди, реальні її масштаби дотепер залишаються terra incognita. Понад те, в Україні взагалі відсутнє однозначне визначення поняття внутрішньолікарняних інфекцій.

За визначенням Європейського бюро ВООЗ, госпітальна інфекція — це будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, що уражає хворого в результаті його госпіталізації чи відвідування лікувальної установи, а також персонал лікарні в силу здійснюваної ним діяльності.

У медичному середовищі народилося образне визначення ВЛІ — це удар у спину вилікуваному хворому.

Налічується близько 100 нозологічних форм ВЛІ, збудниками яких є понад 80 видів мікроорганізмів. Спектр збудників у кожному стаціонарі може бути різний і залежить від його профілю, політики застосування антибіотиків тощо. За даними ВООЗ, летальність хворих із ВЛІ в 10 разів перевищує відповідний показник у пацієнтів без інфекції.

Останнім часом проблема госпітальних інфекцій набуває дедалі більшої гостроти в усьому світі. Понад те, у силу росту антибіотикостійкості мікроорганізмів, появи нових, агресивних штамів, боротися з якими стає дедалі важче, у багатьох країнах ця проблема розглядається крізь призму національної безпеки.

Ситуації, що склалася з ВЛІ в нашій країні, була присвячена спільна розширена колегія Міністерства охорони здоров’я і Державної санітарно-епідеміологічної служби України. Не можна не зауважити, що ця проблема за всієї її гостроти та значимості обговорювалася на такому рівні вперше.

На думку заступника міністра охорони здоров’я В.Білого, «у роботі з профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у лікувально-профілактичних установах України є серйозні недоліки». Відповідно до статистики, у нас на 1000 пацієнтів припадає лише два випадки захворювання ВЛІ, у той час як, приміром, у Швеції — 117, у Чехії — 163, в Іспанії — 100. Настільки низький показник по Україні свідчить, найшвидше, про те, що система виявлення та реєстрації ВЛІ в нас далека від досконалості.

Сьогодні в Україні реєструється лише три-чотири тисячі випадків внутрішньолікарняних інфекцій на рік (із них 50% — післяопераційні ускладнення, 40% — гнійно-септичні інфекції новонароджених і породіль, 10% — гострі кишкові інфекції та інфекції сечовивідних шляхів). За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, рівень поширення ВЛІ становить в середньому 8 — 9% пацієнтів від кількості госпіталізованих. Виходячи з цього показника, вважають фахівці, реально захворюваність на ВЛІ в нас може бути як мінімум на порядок вище.

Ні для кого не секрет, що сьогодні багато хто боїться лягати в стаціонар через потенційну небезпеку «підхопити» інфекцію. Внутрішньолікарняна пневмонія, сепсис, перитоніт і ряд інших інфекцій нерідко призводять до смерті. Почастішали випадки зараження гепатитами при елементарних маніпуляціях. Небезпека інфікування існує при гемотрансфузіях, пункціях та інших лікувальних і діагностичних процедурах. Ендоскопічні методи обстеження також не виключають зараження, зокрема хелікобактерною інфекцією.

Вважається, що зростання захворюваності нозокоміальними інфекціями обумовлене комплексом чинників: наявністю великих лікарняних комплексів, де на обмежених площах концентрується велика кількість ослаблених пацієнтів; збільшенням кількості інвазивних діагностичних і лікувальних процедур, пов’язаних із порушенням цілісності шкіри та слизових оболонок; використанням складного медичного устаткування, стерилізація якого пов’язана з певними труднощами; застосуванням препаратів, які мають імунодепресивні властивості, штучним пригніченням імунітету (при пересадці органів і тканин); формуванням госпітальних штамів мікроорганізмів, стійких до лікарських препаратів і дезінфектантів; зниженням неспецифічних захисних сил організму.

Поруч із цим причиною виникнення госпітальних інфекцій часто-густо є порушення санітарно-епідеміологічного режиму в лікувальних установах.

— Переважно внутрішньолікарняні інфекції — це плата за халатність і безвідповідальність на рівні лікувальних установ. І за недалекоглядність при визначенні пріоритетів у державній стратегії організації охорони здоров’я, — вважає головний санітарний лікар України Ольга Лапушенко. — В усьому світі сьогодні спостерігається підвищена увага до ВЛІ. Оскільки це не лише серйозна медична, а й економічна проблема. За підрахунками закордонних експертів, економічні збитки від ВЛІ обчислюються сотнями тисяч і мільйонами доларів. Лікування одного пацієнта з госпітальною інфекцією в США становить майже 30 тис. доларів. Які втрати внаслідок ВЛІ несе наша країна, можна лише припускати.

Торік у нашій країні зареєстровано близько 3 тис. випадків ВЛІ, що на 500 менше, ніж 2002 р. (Для порівняння: у Росії щорічно виявляють 50—60 тис. випадків.) При цьому з’ясувалося, що найбільша кількість ВЛІ виникає не там, де для цього є необхідні передумови, а в регіонах із налагодженою системою реєстрації. У деяких областях реєструються лише поодинокі випадки захворювання на ВЛІ, а в м.Севастополі, судячи зі звітності, таких узагалі не встановлено. Це дає привід засумніватися в існуючій системі обліку та реєстрації ВЛІ.

Водночас санепідслужба продовжує виявляти грубі порушення протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних установах.

Так, за результатами недавніх перевірок 1741 лікувально-профілактична установа (ЛПУ) в країні не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Із них 1187 знаходяться в незадовільному санітарно-технічному стані, понад 500 потребують термінового капітального ремонту, 50 розташовані в аварійних будинках, що взагалі не підлягають ремонту.

Централізованим водопостачанням забезпечено лише близько 30%, централізованою каналізацією — лише 21% ЛПУ. Гаряче водопостачання є в 59,5% ЛПУ України (із них централізоване — у 31,4%).

Упродовж багатьох років не вирішується питання очищення та знешкодження стічних вод лікувальних установ, зокрема інфекційних. Понад 15% лікарень скидають свої інфекційні стоки у вигрібні ями, а, приміром, у Житомирській області — 52% лікарень, Вінницькій — 43,6%, Чернігівській — 37,5%.

Викликає занепокоєння санепідслужби також стан лікарняних харчоблоків: роботу 96 із них довелося тимчасово призупинити за порушення санітарно-епідемічного режиму.

Дезінфекційне та стерилізаційне устаткування ЛПУ переважно зношене та потребує заміни. У лікувальних установах не вистачає деззасобів, до того ж їхній асортимент дуже вузький. Звідси проблема резистентності (стійкості) мікроорганізмів до дезінфектантів. Лабораторні дослідження з вивчення резистентності госпітальної мікрофлори до конкретних препаратів проводяться лише в кількох областях країни.

З огляду на дуже невтішний стан справ, а також несприятливий прогноз щодо збільшення ВЛІ, на колегії прийнято рішення, яким передбачено комплекс заходів для боротьби з загрозою поширення інфекцій серед хворих і персоналу лікувальних установ. Йдеться передусім про профілактику ВЛІ. Дотепер у нас переважала тактика «гасіння пожежі», зараз же питання поставлене таким чином, щоб не допускати появи «вогню». Передбачено створення системи моніторингу за ВЛІ й організація належного епідемічного нагляду за цими інфекціями. Гостро стоїть питання створення нормативної бази з питань профілактики внутрішньолікарняних інфекцій.

На колегії також підкреслювалося, що одним із найдоступніших протиепідемічних заходів є обробка і миття рук. Хоч як дивно, медики нерідко зневажають цією простою гігієнічною вимогою. Водночас світовим досвідом доведено, що ніякі деззасоби не зможуть стати надійним бар’єром на шляху поширення інфекцій у лікувальних установах, якщо медперсонал порушує елементарні норми особистої гігієни.

Нещодавно в одному з пологових будинків Російської Федерації було проведено анонімне анкетування, де одне з питань стосувалося миття рук. Виявилося, що ставлення до цієї гігієнічної процедури в медперсоналу дуже специфічне. Так, 50% лікарів і 25% медперсоналу переконані, що використання медичних рукавичок може замінити миття рук. Інші вважають, що мити руки не обов’язково, якщо дитина приймає антибіотики. Серед причин, через які медики не завжди дотримуються цієї вимоги гігієни, названі: миття рук займає багато часу, немає мила, не вистачає рушників, а деякі навіть вважають, що досить одного миття рук упродовж робочого дня.

Можливо, якби провели подібне опитування в нас, результат міг бути аналогічним. Чи часто ви спостерігали, щоб медсестра чи лікар обробляли руки після кожного контакту з пацієнтом? Пригадайте виклики додому дільничного терапевта чи педіатра — чи завжди лікар, переступивши поріг і поцікавившись станом хворого, передусім направлявся мити руки? Чи не доводилося вам не прямим чином нагадувати йому про це, пропонуючи чистий рушник?

Вирішення проблеми внутрішньолікарняних інфекцій — у наших руках. У прямому й переносному значенні.