Чи знайдемо вихід із «небезпечної зони» (Майбутньому депутату на замітку)

Ось-ось Верховна Рада України отримає нових власників мандатів. І новачки, які з цікавістю оглядають арену минулих міжпартійних баталій, і старожили, обтяжені зубодробильним досвідом парламентських дискусій, - усі вони будуватимуть плани майбутньої діяльності на благо своїх виборців. З чого почати служіння народу? З ціни на газ? З мовної проблеми? З розгляду статусу Севастополя? Вважаємо, що це не головні проблеми України.

Головна проблема нашої країни - українці багато хворіють і часто помирають. За роки незалежності нас поменшало на 7 мільйонів, тобто ми втратили більше народу, ніж за роки Другої світової війни.

Справді, а чому Україна вимирає? Адже тільки за останні вісім років бюджет охорони здоров’я зріс більш ніж усемеро! Паралельно з цим зростають захворюваність і смертність. Парадокс: чим більше в медицину вкладається грошей, тим гірший кінцевий результат.

Втім, це є парадоксом тільки для непрофесіоналів. Для професіоналів загальновідома істина: здоров’я населення залежить від медицини всього на 8-10%. І хоч ти скільки вкладай грошей у медицину, реальних успіхів у поліпшенні здоров’я населення очікувати не слід. Чим більше у хворобу вкладається грошей, то більше люди хворіють.

А куди ж потрібно вкладати гроші? Відповідь на це запитання є. У травні 2012 р. в Женеві (Швейцарія) відбулася Всесвітня асамблея охорони здоров’я - щорічне засідання Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Одним із основних пунктів порядку денного стали хронічні неінфекційні захворювання (ХНІЗ). ХНІЗ зараховують до групи хвороб, які не передаються від людини до людини. Щоб максимально спростити номенклатуру, ВООЗ зараховує до них серцево-судинні захворювання, рак, хронічні респіраторні хвороби та діабет. Поширеність цих захворювань неухильно прогресує, від них щорічно помирає приблизно 35 млн. людей (80-85% усіх причин смерті).

Генеральний директор ВООЗ Маргарет Чен, виступаючи на асамблеї, попередила, що ці захворювання можуть довести світову систему охорони здоров’я до кризи фінансування. Чому? Та тому що «лікувальна стратегія» не здатна вирішити проблему ХНІЗ: радикальне лікування неможливе, а порятунок від неминучої смерті коштує занадто дорого. Єдиний вихід - профілактика, тобто запровадження принципів здорового способу життя (ЗСЖ) у повсякденне життя людини. Саме від дотримання принципів ЗСЖ на 50% залежить здоров’я кожного з нас.

Здавалося б, усе зрозуміло: необхідно вкладати гроші у ЗСЖ. А як же прибуток від фармацевтичної промисловості? Втратити тих 22 млрд. грн., які українці щорічно викладають за ліки? Ні, ми будемо діяти як і діяли: максимально збережемо кількість хворих, лікарів та лікувальних установ, а на ЗСЖ пустимо лише крихти з бюджету. Автор не зловтішається й не жартує. Як же розцінити бюджет столиці України 2011 р., в якому на вирішення всіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям населення, на медицину відведено понад 90%, на фізкультуру і спорт - 1,7%, а на екологію - 7,5%! Такий розподіл бюджету і в масштабах країни.

Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун зазначив, що відсутність прогресу в боротьбі з ХНІЗ викликане не медичними причинами, а браком політичної і соціальної волі. Набагато відвертіше з цього приводу висловився Луї Броуер - відомий у Європі еколог і доктор медицини. На основі незаперечних фактів він доводить, що сучасною медициною керує невелика, але всемогутня група олігархів, що стоїть на чолі великих хіміко-фармацевтичних компаній. Їй вдається, завдяки колосальним фінансовим коштам, добирати політиків, керівників департаментів та установ охорони здоров’я.

Але мало проявити політичну волю. Необхідно знати, як вирішувати цю проблему - впровадження ЗСЖ у повсякдення українців. Ось приклади. 13 вересня 2007 р. з ініціативи й під егідою президента В.Ющенка відбувся Всеукраїнський форум «Здорова нація». «Здорова нація - це реальність» - стверджував Ющенко у виданій до форуму брошурі. І розкриває шляхи вирішення цієї проблеми: формування здорового способу життя населення. «А якщо ні, то нація вимре», - стверджував президент. І це правда. Тим часом (цитата), «пропаганда здорового способу життя і його дотримання не потребують великих фінансових витрат». А це неправда. Ця заява характеризує нерозуміння проблеми керівниками держави.

У чому ж корінь проблеми? Чому з країни, яка посідала найкраще місце в Європі за показниками смертності в 60-х рр. ХХ ст., з республіки, призовники якої забезпечували комплектування практично всіх посад водолазів-глибоководників ВМФ СРСР, з республіки, що приносила левову частку золотих олімпійських медалей олімпійській збірній СРСР, Україна перетворилася на державу, яка вимирає? Хоч це й дивно, відповідь ми можемо знайти в сучасній історії США.

На початку минулого століття США були піонером у розвитку електричного муніципального транспорту. Досі збереглися трамваї, в яких приємно було б проїхатися й тепер. Але на початку 30-х рр. автопромисловець Форд, витративши мільйони доларів на хабарі муніципальним чиновникам та рекламну кампанію, переконав американців у тому, що власний автомобіль - показник престижу і головний фактор американського способу життя. І вся Америка пересіла в автомобіль, відмовившись від невеликих пішохідних прогулянок до трамвайної зупинки. Відтак наступне - вже автомобільне покоління американців - до кінця 60-х посіло одне з перших місць у світі за показниками смертності від хвороб серця та судин. Саме ця обставина, а також поразка у В’єтнамі, яка теж пов’язувалася з фізичною деградацією населення, примусилиа американську еліту звернути особливу увагу на усунення гіпокінезії з життя пересічного американця: при президенті країни було створено спеціальний комітет, покликаний радикально змінити ситуацію. Про користь рухової активності затрубили засоби масової інформації, з’явилося безліч доступної популярної літератури, всі коледжі й університети обладнувалися першокласними спортивними базами тощо. І Америка почала бігати стрибати, народила спочатку «джоггінг» (біг підтюпцем), потім аеробіку, а пізніше - і фітнес-індустрію. Займатися спортом стало престижно - спортсмени університетів отримали масу соціальних пільг. Американський тато, приводячи свого нащадка в школу, насамперед запитував: «А як у вас справи з фізичним вихованням?» Результат не забарився: вже на середину 80-х смертність від хвороб серця та судин у США радикально зменшилася.

А як у нас? Автор цих рядків закінчив середню школу понад 50 років тому. Уроки фізкультури були найулюбленішими нашими уроками, а після уроків ми грали у футбол. У школах працювали безплатні спортивні секції. У сучасної дитячої популяції сформувався стиль життя, який і зумовлює зниження рівня здоров’я та фізичної підготовленості переважної більшості дітей: захоплення комп’ютерними іграми, гральними автоматами, переглядом телевізійних програм тощо. При цьому до 60% учнів старших класів регулярно вживають алкогольні напої, 40% учнів цього віку зловживають палінням, а 13% приймають легкі наркотики. А що їм робити, коли кожна десята школа не має спортивного залу, 40 відсотків діючих спортивних залів не відповідають сучасним вимогам, а в 70% з них не ведеться жодної фізкультурно-оздоровчої чи спортивної роботи? Ще гірші справи у вузах. За даними медичних обстежень, сьогодні дев’ятеро з десяти студентів мають відхилення у стані здоров’я, біологічний вік студентів на 5-10 років перевищує календарний, тобто в більшості з них спостерігаються прискорені темпи старіння.

На жаль, ні громадськість, ні медики не можуть зрозуміти простої істини: причина депопуляційних процесів в Україні - не соціально-економічна криза, не низький рівень надання медичної допомоги, а фізична деградація населення. Життєздатність людини залежить від того, наскільки ефективно відбуваються процеси внутрішньоклітинного енергоутворення. Постачання клітин енергією здійснюється мітохондріями - свого роду акумуляторами клітинної енергії. Чим вища здатність цих «акумуляторів» утворювати енергію, тим клітина стійкіша, тим успішніше вона виконує свою функцію. Є зумовлений еволюцією рівень ефективності внутрішньоклітинного енергоутворення. Ми назвали його «безпечним рівнем» здоров’я. Вихід за межі цього рівня призводить до порушення в діяльності функцій організму, зростають захворюваність та смертність. Зараз у «безпечній зоні» здоров’я перебуває менше 1% населення України. І жодні вдосконалення лікувально-діагностичного процесу не здатні вирішити проблему, тому що низький рівень здоров’я пігулками не лікується.

Що ж робити? Проявити політичну волю: необхідно вкладати гроші у практично здорову людину. Це означає масове будівництво дворових спортивних майданчиків (є чудовий і дешевий проект В.Євмінова), забезпечення фізичному вихованню достойного місця в навчальному процесі у всіх навчальних закладах, фінансування спортивних секцій у школах тощо. Дуже важливо систематично контролювати рівень здоров’я практично здорових людей, щоб заздалегідь - до розвитку хвороби - вжити необхідних заходів із оздоровлення.

Камо грядеши? Куди йдеш, Україно? Відповідь на це запитання залежатиме від того, наскільки серйозно наші парламентарії поставляться до вирішення викладених вище проблем.