ЧИ Є В УКРАЇНІ СІЛЬСЬКА ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я?

Час перестати займатися окозамилюванням.

Інакше й у медицині залишимося на рівні Нігерії.

М.Амосов.
«Енциклопедія здоров’я»

Інститут медицини праці АМН України вже протягом багатьох років стежить за здоров’ям сільських трудівників. «Змушений констатувати: сільська охорона здоров’я в даний час переживає надзвичайно тяжкий період, — сказав директор інституту академік НАН і АМН України Юрій Кундієв. — У малих селах (із чисельністю населення до 50 чоловік) склалася надзвичайна демографічна ситуація: співвідношення числа народжених і померлих складає 1:23, тоді як у групі великих сіл (із чисельністю населення понад 500 чоловік) — 1:5. Викликає тривогу різке погіршення репродуктивного здоров’я жінок і чоловіків. Ми 25 років займаємося вивченням репродуктивного здоров’я селянок. За цей період збільшилася частота невиношуваності вагітності і гінекологічної захворюваності. Виявлено імовірнісну залежність захворюваності жіночої статевої сфери від стану довкілля, умов праці, побутового навантаження і віку жінок. Понад 60% дівчат-підлітків мають порушення здоров’я, у тому числі хронічні захворювання.

Викликає тривогу і підвищена смертність чоловіків працездатного віку. На жаль, прогноз органів статистики не дає підстав для оптимізму: до 2015 року чисельність сільських жителів буде зменшуватися.

Скорочення великої кількості фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) завдало сильного удару по профілактичній медицині. Адже в службові обов’язки фельдшера входив інструктаж працюючих із пестицидами, контроль умов праці вагітних. Скажімо, раніше вагітну жінку ніколи не посадили б на трактор: сильна вібрація призводить до цілого ряду гінекологічних захворювань і переривання вагітності.

Фактично сьогодні немає санітарного нагляду за умовами праці в сільському господарстві. Треба сказати, що здійснювати його за наявності численних дрібних фермерських господарств стало надзвичайно важко. Допомогти вирішити цю проблему могла б система спеціальної підготовки, як це робиться в інших країнах. Там фермер, як правило, здобуває вищу фахову освіту. Закінчивши навчання, він знає не тільки коли треба сіяти, а й як застосовувати пестициди без шкоди для власного здоров’я. Адже багато з них мають ембріотоксичну, мутагенну, канцерогенну й тератогенну віддалену дію. Наш же фермер часто властивостей пестицидів не знає, поводитися з ними не вміє. Більше того, навіть знаючи санітарні правила при виконанні сільськогосподарських робіт, може ігнорувати їх».

— Що таке оптимізм?

— На жаль, — сказав Кандід, — це пристрасть стверджувати, що все гаразд, коли в дійсності все погано.

Вольтер

У своєму виступі на Всеукраїнській нараді медичних працівників міністр В.Москаленко сказав: «Хочу коротко зупинитися на основних заходах загальнодержавного значення, що справили безпосередній вплив на організацію медико-соціальної допомоги на селі і сприяли її поліпшенню протягом останніх 10 років незалежності України».

Микола Амосов про цей же період пише в «Енциклопедії здоров’я»: «Здається, зовсім недавно були райдужні надії на підйом країни в умовах незалежності, свободи і демократії. І ось — все змінилося: злидні і хвороби. Хворе суспільство, нещасний народ. Ми, лікарі, це відчуваємо більше за інших.

Становище з охороною здоров’я змінилося драматично...

Три чверті народу жорстоко зубожіли, зате 1/10 безсовісно розбагатіла. До них же можна приєднати і нове — демократичне — начальство».

Злиденна сільська охорона здоров’я не може надати злиденним трудівникам села адекватну кваліфіковану медичну допомогу, без котрої хвороби переходять у хронічний стан і неухильно зростає смертність. Вжиті державою косметично-політичні заходи не можуть зупинити тихе, неухильне вимирання селян, утім, як і всього населення України. По суті справи, зараз іде природний відбір. Як у джунглях. Переможцями в жорстокій боротьбі за виживання стають міцніші, більш пристосовані до нелюдських умов життя, безпринципні і нахабні індивіди, які нічим не гребують. Згадаймо І.Мечникова: «Виживають не кращі, а спритніші. Хіба історія земної кулі не показує нам, що сила-силенна нижчих тварин пережила істоти більш розвинуті і складніші за організацією?»

У інтерв’ю журналу «Doctor» (№6 (10), 2001) В. Москаленко сказав: «Міркуйте самі — Україна за рівнем фінансування перебуває на 111 місці у світі, а за ефективністю медичної допомоги — на 60-му. Це означає, що наша система і наші кадри працюють ефективно. Виходить, що на 22 долари на рік, відпущені на медичне обслуговування громадянина України, ми працюємо так, як у США на 2000 або в Німеччині на 1500 доларів. Не можна наполовину видалити апендицит (наскільки я розумію — видаляється апендикс: апендицит — запалення апендикса. — В.П.), на півціни зробити наркоз. Медикаменти, руки хірурга, технології скрізь одні й ті ж. Ось тільки руки хірурга в нас у десятки разів дешевші, аніж за кордоном. А працювати ми вміємо. Пневмонію, інфаркт, інсульт у всьому світі лікують однаково — наші лікарі тут на висоті, ось тільки обладнання, харчування й умови для хворих гірші...»

Гадаю, коментувати «однакові» результати роботи охорони здоров’я України, США та Німеччини навіть незручно. Наша багата «еліта» їздить лікуватися за кордон. Напевно, вони не знають, що якість лікування, технології, руки хірурга і медикаменти «скрізь ті ж самі», що «в усьому світі лікують однаково»…

Кожна істина, про яку умовчують, стає отруйною.

Ф.Ніцше

Наведу кілька характерних листів, написаних сільськими жителями своєму депутату Верховної Ради.

«Мій середній син... 1987 року народження постійно хворіє, у нього вроджений порок серця. Відповідно до довідки, виданої мені... районною поліклінікою, йому потрібне оперативне лікування. Я й мій чоловік ніде не працюємо, у селі немає роботи. Утримуємо власне підсобне господарство, в якому є одна корова й 0,5 га землі. Коштів для лікування дитини у нас зовсім немає. Звертаюся до Вас із великим проханням, якщо можливо, надати грошову допомогу для поїздок до лікарні та лікування в ній дитини».

«Пише Вам інвалід 2 групи, діабетик у тяжкій формі... Пишу, і не сльози, а кров капає, не знаю, як жити далі. Хоч у могилу лягай живий… Ендокринолога в районі немає більше року, а якщо приїде з Житомира, то не можу добратися. Автобус не пускають через наше село в район... Зараз немає за що інсулін купити... Колюся простроченим, не знаю, як виживу і чи довго... Допоможіть, благаю вас. Я ще хочу пожити».

«... Зарплати не одержую, бо ніде не можу працювати, лежу постійно в лікарні. І групи теж не дають, кажуть у Житомирі на комісії, щоб я з порожніми руками не приїжджала. А з чим їхати, якщо я не можу трьох дітей вигодувати. Вони навчаються в школах. І одягти треба, і взути теж. Було порося. Я його продала. Гроші пішли на дорогу і лікування. Лікарі мене посилають на операцію серця... А тепер, щоб зробити операцію, потрібні великі гроші, а продати вже нічого, я вже все вивезла і продала. Гроші пішли на лікування. Допоможіть мені грішми на операцію на серці. Або на групу. Я хочу вивести дітей у люди...»

«У нас у сім’ї велике горе — занедужав 10-річний синок (гострий лейкоз). Я лежала з ним спочатку в Житомирі, потім — у Києві. Тепер, щоб закінчити курс лікування, потрібно їхати в обласний центр. У нас немає грошей на поїздку і немає за що купувати хіміопрепарати. А в мене три сини: середньому 8-й рочок, меншому — 5-й... Є тільки корова. Якщо її продати, діти залишаться без молока. Вони дуже часто сидять без хліба, а якщо й без молока, то що тоді? Чоловіку зарплати не виплачують. Я — півроку з дитиною по лікарнях».

«Щодня радіо і телебачення нарікають, що в Україні живе багато пенсіонерів і як тяжко працюючим їх утримувати. Але ніхто не говорить, де заощадження, зроблені пенсіонерами. Вони відкладали гроші, аби забезпечити свою старість, а не сидіти з простягнутою рукою. Поверніть мені мої заощадження, і не треба субсидій. Я відкладала гроші на чорний день або на майбутнє, яке стало після 42 років праці чорним. Якщо не можете допомогти… то разом із депутатами прийміть закон… Як зробив цар Ірод із немовлятами. А ви так вчиніть із пенсіонерами… Навіть у Біблії написано: «Убити. Але не мучити».

У цих листах, як у малесенькому осколку дзеркала, відбилася частинка велетенського людського горя.

Доки сонце зійде,
роса очі виїсть.

Народне прислів’я

Безкоштовність медичної допомоги, власне, як і всі заходи з поліпшення роботи охорони здоров’я, існують лише на папері. Тільки за 2001 рік, офіційно проголошений Президентом «роком здоров’я», було прийнято 20 законів, 43 укази Президента і 74 постанови Кабміну. Ну й що?

«Сьогодні 12 тисяч населених пунктів України не мають жодної медичної установи» (з інтерв’ю міністра охорони здоров’я В.Москаленка газеті «Ваше здоров’я», №14, 2002 р.) Та й це не все. За даними Центру медичної статистики МОЗ, у 125 фельдшерсько-акушерських пунктах немає жодного медичного працівника, тобто немає нічого, окрім приміщення й назви. У 55 сільських амбулаторіях жодна лікарська посада не зайнята лікарем (основним працівником). Це означає, що лікарів або взагалі немає, або вони працюють за сумісництвом. Якщо вони мають власний транспорт або відстань між селами невелика і добиратися нескладно, це ще має сенс. Інакше робота за сумісництвом — фікція.

За даними Центру медичної статистики МОЗ, 30 сільських лікарських амбулаторій і 2170 фельдшерсько-акушерських пунктів не телефонізовані. А в 12 тисячах населених пунктів, як говорилося раніше, хворий узагалі не зможе отримати ніякої медичної допомоги. І добре, якщо знайдеться поруч людина, котра зможе, наприклад — я вже не кажу про більше, — зупинити кровотечу. Але коли хворому пощастило, телефон є і навіть працює, то це ще не означає, що машина «швидкої допомоги» приїде. Не мають автотранспорту 58 дільничних лікарень і 311 лікарських амбулаторій. З 12639 одиниць автотранспорту, що обслуговують сільське населення, лише в 2578 (20,4%) термін експлуатації ще не закінчився. Отож якщо автомобіль виїхав, це не означає, що він приїде. А якщо приїхав — не означає, що довезе... За словами міністра, «недостатньо забезпечені автотранспортом дільничні лікарні і сільські лікарські амбулаторії в Кіровоградській, Донецькій, Чернігівській, Рівненській, Черкаській, Харківській, Івано-Франківській, Львівській, Хмельницькій, Миколаївській областях». А в цих же областях мешкає понад 19 млн. чоловік. Уявіть собі, скільки людей у критичній ситуації не зможе отримати медичну допомогу. З деяких районів машина “швидкої допомоги” виїжджає лише тоді, якщо її забезпечать пальним на зворотний шлях. А якщо навіть вона приїде, то з цього не випливає, що лікар зможе надати хворому допомогу: найчастіше в його аптечці немає навіть найнеобхідніших препаратів.

Ліквідовано всі колгоспні пологові будинки. Жінки часто змушені народжувати вдома. Більшість пологів проходить з ускладненнями…

Якщо я накажу якомусь генералу пурхати метеликом із квітки на квітку, чи написати трагедію, чи перетворитися на морську чайку і генерал не виконає мого наказу, хто буде в цьому винен — він чи я?..

З кожного треба вимагати те, що він може дати. Влада насамперед має бути розумною.

Антуан де Сент-Екзюпері

Серцево-судинні захворювання є причиною 60% усіх смертей. А в нас ставка одного кардіолога призначена на 30 тисяч чоловік дорослого населення. Отже, під наглядом цього лікаря (близько 20% населення страждає від гіпертонії, 11—12% — від ішемічної хвороби серця тощо) перебуватиме близько 12 тисяч гіпертоніків, ревматиків, гіпотоніків і хворих на ішемічну хворобу серця. Крім того, він має ще вести прийом нових хворих. На жаль, терапевти не досить добре ознайомлені з серцево-судинними захворюваннями та їх лікуванням. Зарплата кардіолога нижча від зарплати терапевта, оскільки позбавлена дільничних надбавок. Тому на цій посаді найбільше лікарів-пенсіонерів або сумісників. Останнім часом погода і так звані «магнітні бурі» нас не балують. А серед людей похилого віку або тих, хто хворіє на хронічні недуги, метеочутливих до 90%. Гіпертонічні кризи, інфаркти, інсульти...

Важко повірити, але завдяки введенню рейтингової системи в деяких районах не зареєстровано жодного інфаркту, жодного інсульту і, природно, жодного випадку смерті від них. Це невелика ілюстрація до точності «показників» захворюваності і причин смертності.

Аби вижити, сільський лікар змушений інтенсивно вести підсобне господарство. Лікарня не може послати його на курси підвищення кваліфікації, бо не має коштів. Звідки він може дізнатися про нові методики лікування і нові ліки? Основоположник терапії і військової гігієни в Росії М.Мудров вважав, що лікар посередній більш шкідливий, ніж корисний. І це стосується не лише кардіологів. Слабка професійна підготовка переважної більшості сільських лікарів істотно позначається на здоров’ї селян. А якщо районного кардіолога взагалі немає? Приблизно така ж сама ситуація і з неврологами, ендокринологами та іншими спеціалістами. У своїй доповіді міністр констатував: «У Волинській, Рівненській і Чернігівській областях на 10 тис. населення припадає 3—4 лікарі...». І це в областях, у яких живе понад 3 млн. чоловік, котрі постраждали від аварії на ЧАЕС! Лікарі змушені приймати хворих не за профілем. Природно, багато хвороб не буде діагностовано, що, безумовно, позначиться на «показниках» захворюваності.

Є різновиди брехні: брехня, мерзенна брехня і статистика.

Бенджамін Дізраелі

У своїх виступах міністр часто посилається на показники захворюваності жителів села. Але показники мають об’єктивно відбивати рівень захворюваності. Ми ж захворюваність фіксуємо лише після звернення хворого в медичний заклад. Про яку об’єктивність може йти мова, якщо, наприклад, в одній дільничній лікарні є електрокардіограф і кваліфікований спеціаліст, а в іншій — спеціаліст менш кваліфікований або працює за сумісництвом, або взагалі немає спеціаліста, або немає електрокардіографа? Природно, на першій дільниці буде більше зареєстровано випадків захворювання на ішемічну хворобу серця (ІХС), ніж на інших дільницях. Та й це не все. Припустимо, є і спеціаліст, і прилад, але села перебувають на великій відстані, а транспортне сполучення погане. Безумовно, на такій дільниці захворюваність на ІХС буде меншою. А, окрім кардіологів, є ще гастроентерологи, гінекологи, неврологи, фтизіатри, імунологи, ендокринологи, гематологи, урологи, нефрологи, онкологи...

Тому навіть порівнювати захворюваність у різних областях за наявними даним некоректно. Скільки захворювань не реєструється, сьогодні не знає ніхто. В.Мальцев 1995 р. писав, що не реєструється до 30% захворювань. У зв’язку з ускладненням ситуації сьогодні незареєстрованих захворювань має бути значно більше.

Аби показники захворюваності були об’єктивними і репрезентативними, слід проводити спеціальні дослідження. Ті ж «показники», про які говорив міністр, відбивають лише рівень доступності (або недоступності) сільському населенню медичної допомоги. Вважати ж рівень доступності рівнем захворюваності, на мій погляд, некоректно.

Про причини смерті селян говорити взагалі несерйозно. Померла людина в селі. Їй що — роблять розтин?

Чудесне зникає, щойно його досліджують.

Вольтер

За нашим визначенням дитячої смертності, відмінним від стандартного визначення ООН, у живонароджені не потрапляють немовлята, що з’явилися на світ без дихання, але з іншими ознаками життя, і немовлята, народжені наприкінці 28-го тижня вагітності, при масі тіла менше 1000 грамів чи зрості менше 35 сантиметрів, які вмирають протягом перших семи днів життя. Такі народження вважаються, відповідно, мертвонародженнями і викиднями. Виходить, що дитину, яка не відповідає нашим критеріям, ми не вважатимемо народженою живою, а коли вона помре, то її смерть не ввійде у статистику дитячої смертності.

Нещодавно одна жінка похилого віку, котра багато років працювала в оргметодвідділі, пояснила мені, як «робиться статистика». У розмові з нею я висловив сумнів із приводу показників дитячої смертності. Зашвидко ми вийшли на європейський рівень, не маючи відповідного обладнання, виучки тощо. Виявилося, підганянням даних у нас займаються давно. Про це навіть писав журнал «Педіатрія».

Дитяча смертність у всьому світі вважається дуже стабільним показником. З року в рік вона не змінюється більш ніж на 4—5% (безумовно, мова не йде про екстремальні ситуації). А ось у нас вона 1998 р. зменшилася відразу на 10,5%. І 2000 р. скоротилася ще на 7%. Що сталося?

Виявляється, коли немовля вмирає в перші сім днів після народження, то його записують як мертвонародженого. Якщо мертвонароджених стає багато, частину їх «переводять» у «пізні аборти» (підтасовують термін вагітності), а частину — у «ранню неонатальну смертність». Якщо дитина вмирає у віці дев’яти місяців, «фіксують» смерть у віці одного року й одного місяця, домовившись попередньо з органами, котрі реєструють народжуваність. А в останні роки в селах багато жінок стали народжувати вдома, і тільки Богу відомо, скільки немовлят померло (у газетах було багато публікацій про знайдених невідомих живих і мертвих дітей). На думку моєї випадкової попутниці, істинне значення показника дитячої смертності в нас тримається на рівні 20—25 на тисячу народжених живими. А за офіційними даними за останні десять років цей показник із 14,7 зменшився до 11,9.

За даними Центру медичної статистики МОЗ, у Чернігівській області померло дітей у віці до 1 року (на 1000 народжених живими): 1996 р. — 11,0; 1997 р. — 12,9; 1998 р. — 12,6; 1999 р. — 14,4; 2000 р. — 12,5.

Невелика ілюстрація. Газета «Голос України», 27 квітня 1999 р.:

«71% дітей, померлих торік у Житомирській області, не доживши до року, — із села. А чи легко розраховувати на допомогу, якщо в 33 амбулаторіях — жодного лікаря, у 19 фельдшерсько-акушерських пунктах — жодного медпрацівника. 106 таких пунктів досі без телефонів, деякі навіть без холодильників».

Водночас за даними Центру медичної статистики МОЗ, 1998 р. лише в 12 амбулаторіях «на кінець року жодна лікарська посада не була зайнята лікарем (основним працівником)» і тільки в 12 ФАПах «жодна посада середнього медичного персоналу не була зайнята медперсоналом».

У статті «У ХХІ столітті на конях медицину нагору не вивезеш» («Ваше здоров’я», 15 березня 2002 р.) заступник держсекретаря Ніна Гойда пише: «…Понад 70% пологів із ускладненнями, і з цієї причини в області вмирає кожна третя дитина».

Не розумію, що мав на увазі міністр, коли сказав: «Одним із критеріїв стану здоров’я і працездатності селян є інвалідність. Значною мірою вона обумовлена демографічною ситуацією, незадовільним оточенням і виробничим середовищем». Інвалідність як критерій стану здоров’я і працездатності — щось нелогічне.

Демографічна ситуація, екологія і виробниче середовище впливають в основному не на інвалідність, а передусім на захворюваність населення. Що ж стосується якісної, кваліфікованої й адекватної медичної допомоги, то вона суттєво знижує інвалідизацію і смертність. Тому високу інвалідизацію сільського населення логічніше було б пояснювати або відсутністю медичної допомоги, або її низькою кваліфікацією і неадекватністю, аніж тим й іншим.

За старими штатними нормативами (діючими сьогодні на території України) ветеринарних спеціалістів, на фермі, де є 800 із лишком голів великої рогатої худоби, має бути один головний ветлікар (спеціаліст із вищою ветеринарною освітою) і один ветеринарний лікар (ветеринарний фельдшер, ветеринарний технік). На таку ж кількість жителів села за тимчасовими штатними нормативами має бути: 0,5 ставки середнього медичного персоналу (акушерки, дільничної медичної сестри) і 0,5 ставки молодшої медичної сестри. Коментарі зайві.

Суфій зітхнув:
«Я сам себе згубив,

Себе я наслідуванням убив...»

Д.Румі

Дивує скорочення ліжкового фонду лікарень. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, за 10 років було скорочено 112 055 ліжок. Скорочення проводили, аби наблизитися до нормативів розвинених країн. Але для цього необхідно, як мінімум, бути розвиненою країною. А екологія, оплата й умови праці, житлові умови і харчування, фізичне і психічне здоров’я населення, менталітет в Україні і розвинених країнах дуже різняться. Та й якість генофонду не та. У них не було революцій і тяжкого післяреволюційного періоду, сталінських репресій і голодоморів, не було масової загибелі рідних і близьких у роки війни, не було тяжких років відновлення народного господарства, вимирання населення під час побудови дикого капіталізму. Їхні медичні заклади оснащені не так, як наші, кваліфікація і менталітет їхніх лікарів не такі, як у нас. Здоров’я в нас інше. І нормативи мають бути інші. А то буде як в анекдоті: не встигаємо вилікувати одного хворого, як відразу не встигаємо вилікувати вже іншого.

Математика — єдиний досконалий метод, що дозволяє водити себе за ніс.

Альберт Ейнштейн

Відповідно до постанови Кабміну від 28 грудня 2001 року №1907, уведено систему показників рейтингової оцінки (СПРО). Я вже говорив, що показники захворюваності, смертності від конкретних хвороб і, додам, більша частина інших найвагоміших показників не відповідають дійсності. Тому висновки, зроблені на основі їхнього аналізу, теж не будуть істинними. Ця «анбрейнтингова» система вже принесла свої гіркі плоди.

На початку року в Інституті кардіології ім. М.Стражеска відбулася конференція, на якій один із професорів виступив із доповіддю про кардіологічну статистику в Україні і порівняв її з аналогічною статистикою зарубіжних країн. Доповідач припустив, що мала кількість (приблизно в 5 і більше разів) діагностованих інфарктів міокарда (ІМ) пояснюється введенням цього показника в СПРО. Цим же пояснюється приховування випадків смерті від ІМ. Один із провідних обласних кардіологів у своєму виступі підтвердив істинність припущення професора. Коли він приступив до роботи в новій посаді, районні кардіологи повідомили йому, що кілька головлікарів заборонили їм ставити діагноз ІМ, особливо посмертно. У приватних бесідах районні лікарі прямо кажуть про те, що їм забороняють ставити цей діагноз і рекомендують переводити його в іншу, не рейтингову рубрику — кардіосклероз.

Можна припустити, що ця згуба незабаром пошириться й на інші показники, якщо, звісно, вона вже не поширилася на них.

Коли не знаєш, що саме ти робиш, роби це старанно. Правило лаборантів.

«Закон Мерфі»

Поділитися своїм баченням ситуації, у якій опинилася сільська медицина, я попросив депутата Верховної Ради минулого скликання, котрий пройшов усі сходинки ієрархії вітчизняної охорони здоров’я — від рядового лікаря до міністра, — Юрія Спіженка:

— Вже протягом кількох років медициною в нас, на жаль, ніхто не займався. Змушений із прикрістю констатувати, що в МОЗ немає спеціалістів, за винятком однієї людини (але це не міністр), котрі знали б організацію охорони здоров’я. А коли немає людей, які розуміють ситуацію і знають, як із неї вийти, то очікувати хоч якогось прогресу в цій галузі нелогічно. МОЗ працює за правилом лаборантів. Крім того, я схильний думати, що цей галас навколо сільської медицини носив суто передвиборний пропагандистський характер. Гадаю, незабаром усі заспокояться. І як було, так і далі буде.

У доповіді міністр констатує: «Одним з основних базових елементів в організації медико-санітарної допомоги сільському населенню на первинному рівні є сільська лікарська дільниця». Так ось, до речі, останнє положення про сільську дільницю було видано 1938 року (!!! — В.П.).

Чи можуть селяни оплачувати медичну допомогу, якщо 37% із них — бідні, а 39% — злиденні? Приблизно 75% грошей вони витрачають на продовольчі товари, 11—14% — на промислові і тільки 0,3% — на навчання дітей (дошкільне, шкільне, вище).

На старість із заощаджень залишилися тільки хвороби. Візьмімо, наприклад, «тиху епідемію» остеопорозу (захворювання, за котрого кістки стають пористими, дірчастими, унаслідок чого підвищується їхня ламкість; хвороба, від котрої щороку вмирає близько 50 тисяч чоловік, уражає переважно людей похилого віку, особливо жінок. — В.П.). Чи може бідна літня людина дозволити собі операцію із заміни зламаного суглоба (наприклад, часто зустрічається перелам шийки стегна) штучним? Таку розкіш можуть собі дозволити лише 700 чоловік. Решта — умирають. До речі, профілактика остеопорозу коштує в 20 разів дешевше від лікування.

Національної науки немає, як немає національної таблиці множення.

А.Чехов

Міністр каже про національну модель організації медичної допомоги сільському населенню. Національної моделі організації медичної допомоги сільському населенню не існує. Існує одна єдина модель, і вона всім відома. Що ж стосується національних особливостей нашої моделі, то плюс до сказаного раніше:

1) 60% населених пунктів не мають доріг із твердим покриттям;

2) 82% населених пунктів не мають водогонів;

3) 98% населених пунктів не мають каналізації;

4) 85% населених пунктів не газифіковані;

5) 60% потреби сільського населення в дитячих дошкільних закладах не задоволено;

6) 94% потреби в поліклінічних закладах не задоволено;

7) 56% потреби у ФАПах не задоволено;

8) низька зарплата медперсоналу і майже повна відсутність квартир для молодих спеціалістів, які приїжджають на роботу (2000 року для всіх молодих спеціалістів, направлених на роботу в центральні районні, районні, дільничні лікарні і лікарські амбулаторії, було виділено усього 216 квартир, а 2001 — 237).

Якщо фінансування здійснюється «на папері», то й модель працюватиме теж лише «на папері».

* * *

То чи є в Україні сільська охорона здоров’я? Міністр каже, що є.