ЗУСТРІЧАЄМОСЯ У НОВОМУ ВИМІРІ

Аксіома: правила гри мають бути однаковими для всіх. В освіті роль такого «збирача земель» багато в чому може відіграти впровадження системи зовнішнього стандартизованого тестування (ЗСТ). Її головні плюси — об’єктивність оцінювання навчальних досягнень випускників і використання з цією метою стандартизованих тестових завдань, уніфікованих процедур проведення заходу й технологій безособистісної перевірки. У результаті до всіх учнів, незалежно від того, закінчують вони елітний столичний ліцей або школу із сільської глибинки, висуваються однакові вимоги, ліквідуються розбіжності в змісті та формі проведення випускних іспитів. Завдяки ж єдиній методології оцінювання, чіткому дотриманню екзаменаційних процедур одержуємо порівнювані від школи до школи результати. Тобто у ЗСТ є всі шанси стати серйозним кроком на шляху реалізації одного з головних завдань галузі — забезпечення рівного доступу до якісної освіти. Вищої зокрема. Адже результати тестування одночасно можуть зараховуватися і як державна атестація, і як вступний іспит.

Викладене вище — короткотермінова стратегія спільного проекту МОН України й Міжнародного фонду «Відродження» з впровадження системи ЗСТ. Читачі «ДТ» уже знають, що його перший етап пройшов цілком успішно. У сертифікаційному тестуванні-2003, яке відбулося в травні в чотирьох регіонах країни, на добровільних засадах взяв участь 3121 випускник із 670 шкіл держави. Кожен із них згодом міг подати результати свого тестування на розгляд екзаменаційних комісій вітчизняних вузів, які беруть участь в експерименті. Природно, йшлося тільки про певні фахи. Та й сміливість бути серед першопроходців продемонстрували лише чотири вищі навчальні заклади країни — Національний університет «Києво-Могилянська академія», Львівський національний університет ім. І.Франка, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.Сковороди й Одеський національний університет ім. І.Мечнікова.

Але, як кажуть, малі діти — малий клопіт... Із розширенням експерименту неминуче виникнуть нові питання й нові ризики. Їх спробували прорахувати (й, по змозі, відразу запропонувати рецепт «протиотрути») учасники І Міжнародної науково-практичної конференції «Вимірювання навчальних досягнень школярів і студентів: методологічні, гуманістичні, технологічні аспекти», організованої МОН, АПН України, Центром тестових технологій, ГУОН Харківської облдержадміністрації й Харківським державним педуніверситетом ім. Г.Сковороди. У гостинних стінах цього одного з найстаріших педагогічних вузів країни і проходили всі пленарні й секційні засідання. Фінансові витрати, пов’язані з проведенням конференції, узяв на себе Міжнародний фонд «Відродження».

Харківський форум за інтелектуальною напругою, щирою зацікавленістю його учасників і просто неймовірною для таких заходів творчою атмосферою став таким собі унікальним явищем. Безумовно, честь і хвала організаторам конференції, котрі запросили взяти участь у «Вимірах...» саме тих учених, викладачів і експертів, кому було під силу перетворити півтора дня роботи на потужний «мозковий штурм».

Відкриваючи форум, директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України Павло Полянський підкреслив: зовнішнє оцінювання має стати органічною складовою вітчизняної освіти. Одна з важливих переваг системи ЗСТ — можливість встановити постійно діючий моніторинг якості освіти, завдяки якому не проблемою буде скорегувати освітню траєкторію школярів. За словами Павла Броніславовича, міністерство має твердий намір протягом п’яти років впровадити в країні систему ЗСТ. А до кінця нинішнього повинна бути підготовлена відповідна урядова постанова, що окреслить правове поле експерименту.

У майбутньому всі регіональні центри тестування, повідомила директор Центру тестових технологій Лілія Гриневич, обов’язково вийдуть з-під крила університетів. Мета — щоб жоден вуз і ніхто з абітурієнтів не могли запідозрити певну упередженість. До речі, за словами Лілії Михайлівни, йде дуже активна робота, скерована на залучення до експерименту представників вищої школи. «Гадаю, на наступній конференції зможемо констатувати: в Україні створено асоціацію вузів, котрі визнають результати ЗСТ», — висловила надію пані Гриневич. На її думку, у найближчому майбутньому не слід відмовлятися від принципу добровільної участі в експерименті, паралельно напрацьовуючи тести з різних предметів і розвиваючи мережу регіональних центрів.

Перед тим, як запроваджувати систему ЗСТ повсюдно, необхідно дати відповідь на кілька принципових запитань. Хто має брати участь у тестуванні — всі випускники, котрі планують вступати до вузів, чи лише ті, хто претендує на місця держзамовлення? Яким повинен бути статус Національного екзаменаційного центру? Скільки Україні потрібно регіональних центрів? (Із останнім запитанням напряму пов’язана кадрова проблема: на даний момент у країні дуже мало відповідних високопрофесійних фахівців і їх практично ніде не готують.) Як забезпечити максимальну конфіденційність інформації й запобігти можливості маніпулювання результатами тестування? До слова, ця проблема, попри її уявну гостроту та з огляду на наші реалії, складність подолання, цілком піддається розв’язанню. Що наочно демонструє досвід тих же таки поляків. Просто необхідно, зокрема, створити відповідну нормативно-правову базу зовнішнього тестування й визначити відповідальність (приміром, у Польщі вона карна) за розголошення конфіденційної інформації.

Директор Львівського регіонального центру тестування Павло Хобзей переконував учасників конференції: структури, аналогічні очолюваній ним, обов’язково повинні бути незалежними й не мати прямого підпорядкування МОН. Крім того, потрібно серйозно думати над тим, аби результатом впровадження ЗСТ не став буйний розквіт системи «натаскування» на тести. Утім, це — можливі ризики, хоча не такого вже й віддаленого, але майбутнього. А сьогодні найважливіше й найголовніше питання порядку денного — підвищення професійного рівня вчителів. Якщо не забезпечимо це, не спрацюють ані нові стандарти, ані впровадження системи ЗСТ.

Центр тестових технологій, розповіла заступник директора Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Наталя Пастушенко, починає працювати над концепцією зовнішнього тестування з української мови. Головне завдання — оцінити рівень навчальних досягнень учнів відповідно до стандартів екзаменаційних вимог. Але проблема в тому, що таких стандартів поки ще немає. Отже, МОН потрібно максимально активізувати роботу в цьому напрямку. У цілому ж вимоги до такого зовнішнього іспиту мають бути дуже високі, адже він визначає вміння випускника не лише аналізувати і порівнювати два запропоновані тексти, а й створювати власний.

Якщо українські освітяни роблять лише перші «зовнішньотестувальні» кроки, то наші західні сусіди пройшли вже значний відрізок цього тернистого шляху. Тому цілком закономірним був непідробний інтерес учасників конференції до зарубіжних напрацювань. Виявляється, у Польщі, поінформував директор Краківської окружної екзаменаційної комісії Марек Легутко, зовнішнім екзаменом закінчується кожен етап шкільної освіти — початковий, гімназійний і ліцейський. Польський досвід підтвердив і величезну важливість правильного формулювання тестового завдання (про це говорили й багато інших учасників харківського форуму). Адже чим краще й точніше сформульовано завдання, тим, зокрема, вищою буде якість його перевірки.

Є чим поділитися й нашим колишнім побратимам за Союзом — казахам. У них система зовнішнього тестування впроваджується з 1993 року. До 1996-го, за словами директора департаменту розвитку освіти, стратегічного і бюджетного планування МОН Республіки Казахстан Серіка Ірсалієва, тривав експеримент, а починаючи з 1999-го всі вузи країни цілком успішно тестують абітурієнтів і студентів старших курсів. А з наступного року в Казахстані запрацює система єдиного тестування випускників шкіл, яка поєднує підсумкову держатестацію та вступний іспит. Характерно, що для забезпечення стовідсоткової конфіденційності екзаменаційних завдань їхня доставка здійснюватиметься відповідно до міжвідомчої інструкції: офіцери служби безпеки транспортують ці матеріали на вокзал, передають офіцерам дорожньої поліції, а ті, прибувши в пункт призначення, знову здають цінний вантаж на зберігання співробітникам спецслужб. Із не меншою осторогою пов’язана й наступна «передислокація» тестових завдань безпосередньо до шкіл. До дрібних деталей розписано і процедуру розкривання пакетів. До слова, у кожній аудиторії буде не менш як десять варіантів тестів, що фактично виключить можливість списування. Витрати на впровадження системи єдиного національного тестування становитимуть приблизно 2 млн. 105 тис. доларів США (ці гроші в бюджеті-2004 Республіки Казахстан уже передбачено).

Тестові завдання нема сенсу «закривати»: однаково знайдуться умільці, котрі їх «зламають». Вихід один — створювати якнайширші банки тестів і робити їх загальнодоступними. Така думка директора Інституту загальної й середньої освіти Російської академії освіти Юрія Діка. А ще він категорично наполягає: участь у зовнішньому тестуванні має бути лише добровільною! І те, що в Росії всі регіони в перспективі зобов’язані будуть складати єдині державні іспити, пан Дік вважає неправильним. «Ці екзамени повинні здавати ті, кому це потрібно, і коли їм це потрібно», — переконаний учений.

Принцип «ненасилля» в справі зовнішнього тестування сповідує й корифей російської тестології, професор Вадим Аванесов.

— Не повинно бути державного іспиту, державного тестування, — поділився своїми думками Вадим Сергійович. — Завдання держави — не стільки екзаменувати, перевіряти, скільки допомагати людині учитися. Згоден, потрібно постаратися зробити так, аби дітям самим хотілося пройти тестування, аби воно було цікавим і корисним у плані профорієнтації, профконсультації, можливості самокритично оцінити свій рівень підготовки. Ось у цьому держава могла б істотно допомогти. Але відрізати комусь шлях у вуз — не її справа. Поза всякими сумнівами, тестування може (й повинне!) бути лише незалежним і спрямованим, передусім, на користь особистості. А російський досвід із запровадження єдиного державного екзамену я не схвалюю. Поясню, чому. Приміром, складність завдань для атестації школярів із математики штучно занижено. А завдання для прийому до вузу — ускладнено. Існує закон про автономію вузів, а держава при цьому встановлює по суті єдині для всіх вимоги до абітурієнтів. Як можна без безпосередньої участі вузів вирішувати завдання профвідбору? Держава, бажаючи керувати згаданими процесами, перевищує свої повноваження. Крім того, не може бути єдиного змісту екзаменаційних завдань — адже в кожної спеціальності свої вимоги. Ситуація в Україні, на мою думку, значно краща від російської. У вашій країні досить обережно підходять до впровадження системи зовнішнього тестування, ви йдете через експеримент, пошук.

Велика дискусія, у результаті якої так і не було досягнуто консенсусу, розгорілася навколо питання про наявність у тестах, крім так званих закритих завдань, які перевіряє комп’ютер, відкритих, що передбачають розгорнуту відповідь і перевірку педагогами. Скажімо, у Казахстані використовують тільки «закриті» тести, завдяки чому вже через дві години після закінчення процедури тестування вивішуються її результати. Ми ж (до речі, і РФ також) через наявність «відкритих» завдань видаємо результати тестування лише через три тижні. Отже, упевненість громадськості в об’єктивності наших і російських оцінок набагато нижча. Крім того, «відкриті» завдання з фінансової точки зору набагато витратніші. Не можна забувати про нехай і максимально мінімізовану, проте неминучу частку суб’єктивізму при їхній перевірці. Із іншого боку, як визначити рівень володіння дитиною українською мовою без творчого завдання?.. Та й серед педагогів України багато прибічників «відкритості». Одне слово, є над чим поміркувати й попрацювати. Останню ж крапку в суперечці «бути чи не бути «відкритим» тестовим завданням» поставить реалізація проекту. Невідомо також, чи піде Україна шляхом поєднання випускних і вступних іспитів. І в цьому разі оптимальний варіант має викристалізуватися лише в процесі експерименту.

Уміння використовувати знання на практиці — ось що повинен передусім з’ясувати тест. Проте з цим, принаймні, в українському контексті, є серйозні проблеми. Адже наша школа, на жаль, аж ніяк не прикладна. Отже, стандарти освіти мають орієнтуватися не на «наштовхування» хлопчиків і дівчаток знаннями, а на те, як навчити їх цими знаннями користуватися на практиці. Необхідно забезпечити відповідність ідеології, вимог і цілей стандарту та ЗСТ. Серед пропозицій, які надійшли, — формування банку тестів, орієнтованих на різні профілі; проведення громадської експертизи проектів тестових завдань і впровадження в школі масового поточного тестового оцінювання, аби ця форма контролю стала звичною і для учнів, і для вчителів.

Отже, конференція поставила чимало питань, на які поки що неможливо дати вичерпні відповіді. Але вона вкотре продемонструвала головне: принаймні, не лише «верхи» хочуть урешті-решт позбутися прокрустового ложа нинішніх випускних-вступних іспитів, а й «низи» сповнені рішучості кардинально змінювати ситуацію. Більше того, ніхто з півтораста учасників конференції не опротестував саму ідею впровадження системи ЗСТ — дискусії розгорнулися навколо тактичних, а не стратегічних завдань. Тобто наявний рідкісний у нашій освітній практиці приклад єдності цілей і бачення шляхів їхнього досягнення. Що ж, до ЗуСТрічі в новому вимірі?