ВІДНОВЛЕННЯ ШКОЛИ: КАПІТАЛЬНИЙ РЕМОНТ ЧИ ПЕРЕФАРБУВАННЯ СТІН?

Нинішнє 1 вересня незвичайне. І не лише тому, що воно перше в новому тисячолітті, — малята, які вперше пішли в школу нинішнього року, вчитимуться 12 років. Незважаючи на те, що експерименти із впровадження в життя ще однієї реформи системи освіти завершилися, багато гострих проблем так і залишилися нерозв’язаними. Більше того, до них додалися нові. До яких же висновків дійшли освітяни по закінченні експерименту?

— Про висновки говорити поки що рано — реформа ще не завершена. Однозначно можна сказати лише одне: на наших очах відбувається корінна реформа системи освіти, — вважає заступник міністра освіти і науки Віктор Огнев’юк. — Створюється цілком нова модель початкової школи. По-перше, тепер діти в ній навчатимуться не три, а чотири роки. Зазначу, що в деяких країнах у початковій школі навчаються чотири, п’ять і навіть шість років. Урок у першокласників триватиме 35 хвилин, у них з’являться додаткові канікули — наприкінці лютого або на початку березня. У програмі початкової школи вже з другого класу передбачено вивчення іноземної мови, запровадження різних інтегрованих предметів, приміром «Основи здоров’я і фізичної культури».

— А вас не бентежить, що школярі сидітимуть за партою мало не до 20 років, а, скажімо, шлюбний вік для дівчаток у нас настає з 17 років?

— Сьогодні зовсім не обов’язково сидіти за партою: можна навчатися за індивідуальною програмою, а потім просто скласти іспити на атестат зрілості. До речі, в європейських країнах шкільний період триває ще довше. У Німеччині або Франції, щоб вступити до вузу, крім 12 років школи, слід провчитися ще рік і одержати звання шкільного бакалавра.

— Ми наближаємося до європейської системи освіти?

— Природно. Але, запозичивши європейський досвід, прагнемо зберегти все позитивне, що було в нашій школі.

Шкільна реформа — вимога часу. Сьогодні ми живемо у світі, в якому змінюють одна одну нові технології, змінюється функція людини в суспільстві. З огляду на це, реформа шкільної освіти відбувається не лише в Україні, а й у більшості країн Заходу. Раніше система освіти практично в усьому світі функціонувала на кшталт виробничого підприємства: є директор, його заступник, начальники цехів — вчителі і працівники — учні, де основна ідеологічна вимога — підпорядковуватися начальнику і сумлінно виконувати поставлене завдання. Сьогодні навіть на заводах існують індивідуальні графіки роботи, все суспільство стало більш індивідуально-орієнтованим. Тому як у нас, так і за кордоном відбувається гуманізація та інформатизація освіти, пріоритетом стає вивчення мов, а не технічних предметів.

— Учителі не перестають говорити про те, що в програмі багато зайвого, що дітям ніколи не знадобиться у житті. Чи не стоїть у планах зняти це перевантаження? Навіщо людині, яка хоче стати, скажімо, митцем, вища математика?

— З нинішнього року почнуть діяти нові навчальні програми, значно полегшені. Якщо, приміром, подивитися програму з літератури, то 1995 року з 5-го по 11-й класи вивчали 333 художніх твори, а відтепер — 163.

А взагалі — ми прямуємо до профільної школи. Вже нинішнього року з’явиться можливість створювати профільні класи. Надалі ж старша школа зміниться до невпізнанності. Ми відмовимося від класно-урочної системи — учню за наявності комп’ютера буде не обов’язково ходити щодня до школи. Він зможе вдома ввійти в шкільний сервер, знайти потрібне завдання і працювати, у тому числі виконувати лабораторні та практичні роботи. Звісно, сьогодні це звучить так само неймовірно, як розповідь про політ у космос на початку минулого століття. Але мине років десять-п’ятнадцять — і така система стане цілком реальною.

Після розмов з керівництвом сфери освіти складається враження, що вітчизняна школа і справді на шляху до нового життя. Проте чиновники з міністерства і директори шкіл демонструють нам, швидше, фасад будинку, оновлений і доповнений деталями. Постає запитання: а що за ним?

Про те, як насправді реалізуються елементи реформи, ми вирішили з’ясувати у вчителів і в самих школярів. Про 12-бальну систему оцінювання знань мої співрозмовники висловлювалися в основному позитивно. Звісно, були й незадоволені: переважно з учителів старшого покоління. Не нарікають і на систему тематичних оцінок, практику переведення в такий клас і видачу атестата з будь-якими оцінками, можливість оспорити несправедливо поставлену на іспиті оцінку.

Заперечення викликають нові навчальні програми. Знайома вчителька біології зізнавалася: багато що з того, чого вона змушена навчати дітей у школі, їм не знадобиться в житті, і це дуже засмучує. Тому доводиться хитрувити: писати на папері одне, а навчати зовсім іншого. На думку ряду вчителів старших класів, програми для дітей пишуть люди, які ніколи не працювали в школі: на складні теми приділяється інколи вкрай мало часу, водночас викладаються на уроках цілком другорядні предмети, що могли б перебувати на правах факультативів або гуртків.

Вчителька молодших класів однієї зі шкіл Дніпровського району столиці розповіла, що такий стан і з програмами для молодших класів. Нерідко малята не встигають протягом відведеного часу засвоїти програму, і доводиться «запозичати» для цього урок малювання або праці. З приводу шестирічок вона висловилася однозначно: «І я, і мої колеги вважаємо, що в дітей просто забрали рік дитинства. Навчальні програми для них складні, тому колишній перший клас просто «розтягли» на два роки. До того ж заборонили ставити першокласникам оцінки. Відтак у них зникла мотивація до навчання.

Єдине, що тішить, — продовжила вчителька, — всі пертурбації рано або пізно закінчаться, і ми працюватимемо так, як працювали до цього.

Багато вчителів, особливо старших класів, говорили не лише про вади реформи освіти, а й про те, що, на їхній погляд, потрібно зробити. Зокрема, вчитель історії 206-ї столичної школи Ю.Бочаров вважає, що основна проблема школи — це кадри. «Не може один учитель якісно вчити з 5-го по 12-й клас: він або в 5-му буде поганий, або в 12-му. У школі має бути така сама спеціалізація, як у вузах, де викладач веде певний курс. Це дасть змогу значно підвищити якість навчання. Те саме стосується і таких нових предметів, як «Охорона здоров’я». Ідея хороша, ось тільки проводити такі уроки мусять лектори-медики, а не наспіх навчені вчителі», — вважає він.

Не можна вимагати від учителя багато, виплачуючи йому теперішню зарплату — нарікають педагоги. Сьогодні робота в школі більше схожа на хобі — залишилися в основному ентузіасти або ті, кому просто нікуди йти. Після відходу старих кадрів ситуація ще більше погіршиться. Багато хто вважає, що потрібно «розв’язати руки» школі в матеріальному плані. Чому б не дозволити створювати платні класи, скажімо, з восьми-десяти учнів? Чому б не дати можливості учителям заробляти репетиторством або за рахунок додаткових занять — сьогодні є чимало батьків, готових платити за якість.

Ще одна проблема — об’єктивність оцінки знань. В Англії, приміром, оцінки в атестат ставлять лише після перевірки контрольних робіт учнів учителями інших шкіл, причому в зашифрованому вигляді. У нас же зберігається боротьба за показники, система «блату».

Мусять змінитися роль і функції районних управлінь освіти і школи. РайУНО має працювати як науково-методичний центр, допомагати вчителю знайти матеріали з тієї або тієї теми, опанувати нову методику. Школа повинна забезпечити вивчення предметів і курсів, передбачених навчальним планом, створити для цього належні умови, знайти відповідних фахівців тощо.

* * *

Безперечно, багато що з проголошеного Міністерством освіти та науки прогресивне. Цілком можливо, що саме в такий спосіб — у вигляді міністерських директив — і має впроваджуватися нова ідеологія освіти. Але якщо вчасно не прислухатися до вчителів, реально не змінити становище педагога в суспільстві, матеріальну базу школи, — ми будемо приречені і далі плентатися «позаду планети всієї», лиш на папері реалізовуючи вимоги Європейського співтовариства до освіти.