Українські університети: рейтинги "на виріст"

За якістю освіти ми особлива країна - вважаємо себе "просунутими" професіоналами, тоді як наших вишів немає у світових університетських рейтингах.

Хоча в останній світовий рейтинг QS World University Ranking "вписали" три наші виші: Київський національний університет імені Т.Шевченка потрапив у групу університетів із 501-го по 550-те місце (починаючи з 400-го місця в рейтингу університетам не присвоюється конкретне місце, а вказується тільки належність до групи, де вищі навчальні заклади розташовуються за алфавітом), а Донецький національний університет і Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут" перебувають у групі з 601-го по 700-те місце. Показово, що, наприклад, казахські виші - Євразійський національний університет і Казахський національний університет - займають 369-те і 390-те місця відповідно, а найкращий російський виш МГУ близький до першої сотні (116-те місце). Однак присутність українських вищих навчальних закладів навіть і в одному зі світових університетських рейтингів, хай там як, а душу гріє. Але українські виші інертні, оскільки самостійно не прагнуть потрапити в такі рейтинги (так, на сайті того ж таки QS про українські виші подано тільки контактну інформацію).

Яким має бути по-справжньому, за світовими мірками, конкурентоспроможний виш в Україні? Яким його уявляють українські роботодавці й випускники вітчизняних вишів? Про це розповідає координатор проектів Київського міжнародного інституту соціології Андрій Кашин.

Спочатку навчати, потім - "рухати науку"

- Нині на державному рівні, на рівні навчальних закладів, в академічних колах обговорюють необхідність входження українських університетів у міжнародні університетські рейтинги. КМІС проводив соціологічне опитування, в якому вивчалося, як роботодавці та випускники оцінюють перспективи українських вишів у цьому напрямку.

Насамперед ми визначили, які функції, на думку респондентів, найважливіші для наших вищих навчальних закладів. Як відомо, дослідники вищої освіти виділяють три місії університетів: перша - навчання студентів, передача їм знань; друга - проведення наукових досліджень, створення та поширення нових знань і технологій; третя - активний вплив на економічне, соціальне й культурне життя регіонів, у яких вони розташовані. Важливими складовими останньої місії є навчання протягом життя (lifelong learning), наукові дослідження на замовлення бізнесу, а також самостійне втілення наукових розробок у життя в інноваційних парках, технопарках, створення бізнес-інкубаторів, у яких працівники й випускники вишів можуть утілювати свої наукові розробки. Технологічні парки є в українських університетів - наприклад, у НТУ "Київський політехнічний інститут", Харківському національному університеті, Львівському національному університеті, НУ "Львівська політехніка" і в деяких інших.

Найважливішою функцією вишів роботодавці і студенти вважають навчання студентів, далі - наукові дослідження і в останню чергу - вплив на життя регіону. Для роботодавців насамперед важливо, щоб виші надавали випускникам якісні знання, а навчальні програми відповідали сучасним вимогам. А що стосується наукових досліджень, то в нас іще з часів СРСР вони здебільшого проводилися в системі Академії наук, а виші були "за бортом" наукового процесу. Діяльність у рамках третьої місії (вплив на життя регіону) - це поки що нетипово для українських вишів і не зовсім зрозуміло для роботодавців і випускників. Однак можна припустити, що діяльність у рамках цієї місії набуде більшого значення, оскільки університет може бути центром громадського життя в регіоні. До того ж кваліфікації дуже швидко змінюються, людина рідко може працювати на одному місці все життя, її навички застарівають, і підтримати себе "на плаву" вона може потрапивши в систему безперервної освіти, послуги якої вже нині могли б надавати багато регіональних вишів.

Ми ставили запитання: які українські університети потенційно можуть увійти в міжнародні табелі про ранги, конкурувати з провідними світовими університетами? Київський національний університет імені Т.Шевченка назвали 19% роботодавців і 21% випускників, Національний університет "Києво-Могилянська академія" - 14 і 16% відповідно, вважають таким Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут" 14% роботодавців і 9% випускників. Показово, що 29% роботодавців і 26% випускників вагалися з відповіддю на це питання, а ще 19% роботодавців і 24% випускників переконані, що конкурентоспроможних (на міжнародному рівні) вишів в Україні немає. Тобто близько половини опитаних не змогли назвати жодного гідного вишу.

Три підходи до успіху

- Ми спробували дізнатися в респондентів, який підхід може бути використаний в українських умовах для створення так званих університетів світового класу. Є три підходи - їх називає у своїй книжці "Створення університетів світового класу" міжнародний експерт у галузі вищої освіти Джаміль Салмі. Усі вони базуються на визначальній ролі уряду в розвитку вузівської науки. Перший підхід полягає в тому, що уряд може розвивати кілька вузів країни, які мають потенціал для перетворення у передові навчальні заклади, надаючи їм істотну підтримку. Другий підхід полягає в тому, що уряд може стимулювати вузи до злиття й трансформації в нові університети, які могли б забезпечити синергію. І третій підхід - уряд створює університет світового класу з нуля, "з чистої дошки".

Ми запитали учасників дослідження: "Який, на вашу думку, підхід до створення університетів, конкурентоспроможних на світовому рівні, буде найбільш ефективним в українських умовах?" На думку 55% працедавців і 44% випускників, потрібно визначити 20-30 найкращих університетів і надавати їм фінансову допомогу та підтримку для ефективної модернізації. Прибічниками об'єднання наявних університетів стали 23% працедавців і 29% випускників. Створення університету світового класу "з нуля" вважають найефективнішим кроком 11% працедавців і 16% випускників.

- А який підхід ви вважаєте найбільш прийнятним для українських вузів?

- На мій погляд, хороші перший і третій підходи, хоча останній і потребує дуже великих фінансових інвестицій. На перший підхід нині орієнтований Китай, на другий - Данія, Франція, а також Росія. Третій підхід намагається взяти на озброєння Казахстан, країна, котра хоче зробити свою економіку менш ресурсозалежною і орієнтується на модель "економіки знань".

- Чи не означатиме втілення першого підходу, коли щедре фінансування "накриє" ряд окремих обраних університетів, що одні вузи стануть більш просунутими за рахунок інших, за рахунок "перекачування" звідти кадрів, дослідницької бази?

- Якщо розглянути згадані раніше КНУ імені Т. Шевченка, НТУ "КПІ", НаУКМА, можна припустити, що використання такої стратегії навряд чи призведе до негативних наслідків. У цих (та в ряді інших) університетах перебувають найкращі українські наукові школи, вони мають певний пріоритет в одержанні державного замовлення на навчання студентів. Нова стратегія дозволить цим навчальним закладам проводити активнішу наукову діяльність, наприклад залучати до співпраці вчених системи Академії наук.

Науку - у бізнес

- Чи зацікавлені працедавці в тому, щоб університети, які постачають їм випускників, проводили дослідницьку діяльність, чи для них актуальні лише прикладні знання молодих працівників?

- Як свідчать результати дослідження, 85% працедавців і 78% випускників вважають, що представлення українських вузів у міжнародних університетських рейтингах важливе. Слід зазначити, що в міжнародних рейтингах представлені сильні науково-дослідні університети. І логічно, що працедавці мають бути зацікавлені в розвитку досліджень в українських вузах. Працедавці можуть бути зацікавлені в тому, щоб Україна була представлена в таких рейтингах, бо це поліпшить якість і актуальність навчальних програм, якість підготовки та дозволить залучати до роботи кращі науково-педагогічні кадри. Тим часом студенти вузів, престижність яких підвищується, стануть більш конкурентоспроможними в отриманні грантів і стипендій, у вступі на магістерські програми в закордонні університети.

Ми запитували, які показники відображають ефективність роботи університету і свідчать про його конкурентоспроможність у світовому освітньому просторі. На першому місці, на думку 68% роботодавців і 64% випускників, попит на випускників університету з боку вітчизняних і закордонних працедавців. 38% працедавців і 54% випускників називають пріоритетним наявність у вузу програм співпраці з закордонними університетами, які передбачають обмін студентами та викладачами, обов'язкове стажування за кордоном, спільні наукові дослідження. Наявність програм співпраці з працедавцями у сфері підготовки персоналу, які реально працюють, вважають важливою 41% працедавців і 45% випускників. Наявність серед університетських викладачів і дослідників визнаних авторитетів у будь-якій галузі знань визнають 34% роботодавців і 43% випускників. А ось реалізацію проектів (насамперед дослідницьких) на замовлення державних і приватних компаній було оцінено вже нижче - за неї висловилися 24% працедавців і 32% студентів (можна припустити, що цей показник важливий тільки для великих компаній). Як і наявність у вузах власних наукових шкіл для проведення фундаментальних та прикладних досліджень - усього 26% працедавців і 30% випускників вважають, що вона свідчить про ефективність роботи університету. Активну участь університету і його представників у суспільно-політичному та культурному житті регіону й країни відзначили як пріоритет усього 16% працедавців і 24% випускників.

Менш пріоритетними, на думку респондентів, є такі показники ефективності вузу, як наявність і якість сайту університету, кількість наукових публікацій його наукових співробітників, кількість проектів, право на проведення яких вуз отримав на конкурсній основі. Однак кількість публікацій викладачів, аспірантів, студентів, особливо в міжнародних наукових виданнях, є одним із важливих критеріїв міжнародних університетських рейтингів.

- Чи можуть цікавити бізнес університетські наукові проекти?

- Гадаю, що низка державних і приватних компаній уже замовляють такі дослідження вищим навчальним закладам, за рахунок чого ті оновлюють свою матеріально-технічну базу. На Заході - це великі корпорації, а в нас це можуть бути великі компанії, які працюють у сфері програмного забезпечення та у важкій промисловості, в машинобудуванні.

- Хто більше зацікавлений у розвитку науково-дослідної діяльності вузів і, відповідно, у просуванні в міжнародні рейтинги?

- Гадаю, має бути спільна зацікавленість і працедавців, і студентів, і університетських дослідників, і насамперед - держави, оскільки це дуже важливий аспект діяльності вузів на глобальному освітньому ринку та в сучасних умовах "економіки знань". У результаті в Україні може з'явитися більше університетів, представлених у міжнародних рейтингах, і не тільки на п'ятисотих позиціях. Потрапити ж у 200 провідних світових університетів - для українських вузів досить амбіційне завдання, і важко сказати, наскільки воно здійсненне найближчими роками, оскільки потребує дуже великих фінансових вкладень із боку держави.