Рішення на кожному кроці і... з усмішкою

Так називається дуже весела книжка про дуже серйозну проблему — вміння приймати правильні рішення в різних життєвих обставинах. Її написав Олексій Рева, доктор технічних наук, професор кафедри автоматизації виробничих процесів Кіровоградського національного технічного університету. Легкість у викладі матеріалу анітрохи не заважає допитливому читачеві — чи то школяреві, студентові, менеджеру чи бізнесмену — отримати уявлення про такі наукові дисципліни, як «Основи теорії прийняття рішень», «Психологічна теорія рішень», «Методи прийняття управлінських рішень», «Економічне обґрунтування господарських рішень» тощо. Недарма рецензенти цього унікального видання вирішили, що йому може бути наданий гриф Міністерства освіти і науки України.

Вибрати нареченого по-науковому

Використовуючи безліч різних прикладів із життя героїв світової літератури, великих людей різних епох і, звичайно, наших сучасників, автор просто й дохідливо ознайомлює читача з науковими методами, алгоритмами і технологіями прийняття раціональних рішень.

Наприклад, виклад класичних критеріїв і основ теорії ігор Олексій Миколайович розпочинає з розповіді про те, чому на Нью-Йоркській фінансовій біржі встановлено пам’ятники ведмедю й бику. Процес вибору рішення в умовах ризику ілюструє знаменитими прикладами виграшів за гральним столом, основні постулати раціональності викладає на прикладах ведення домашнього господарства. А відповідь на сакраментальне запитання: «Чому одним завжди щастить, а в інших «крокодил не ловиться, не росте кокос?» — дає, виходячи з положень сучасної психології особистості. Автор успішно демонструє, що за потреби зробити вибір можна провести грамотний аналіз будь-якої ситуації, оскільки закони прийняття рішень єдині для всіх предметних сфер.

Крім того, у книжці є безліч потішних малюнків, висловлювань відомих людей, а також формули й математичні моделі, без яких навіть науково-популярний виклад такої важливої для людини галузі знань неможливий. Вони містяться навіть у главі «Одружуємося за наукою», що, по суті, є повним викладом наявних нині експертних методів прийняття рішень. Тут якнайдокладніше аналізується проблема вибору нареченого з енної кількості залицяльників — з урахуванням їхніх якостей, уподобань самої дівчини, а також порад її родичів.

Якщо дівчина не довіряє голосу серця, то цілком може скористатися наведеними автором книжки методами формування систем віддання переваг із «безлічі» претендентів, використовуючи критерії Севіджа, теорію Ерроу, дослідження Козелецького, пропозиції Яніса тощо. Хоч їй і довелося б упорядковувати численні графіки й таблиці, але, зрештою, всі потенційні наречені отримали б у списку чітко обґрунтовані рейтингові місця.

У повсякденному житті більшість рішень мають тривіальний характер, оскільки зумовлені небагатим вибором можливостей і незначною важливістю наслідків. Скільки рішень ви приймаєте протягом дня? Десять? Двадцять? Сто? Тисячу? Що з’їсти на сніданок, яку подивитися телепередачу, яким транспортом скористатися, коли піти в магазин, зателефонувати знайомому чи ні, перебігти вулицю на червоне світло чи почекати тощо. Звісно, є й такі важливі для життя рішення, які захоплюють усю нашу увагу й примушують мучитися, сумніватися, не спати ночами, зважувати всі «за» і«проти» доти, доки проблема не вирішиться.

Але, хоч би якими були наші дії, всі вони є продуктом нашого особистісного вибору відповідно до життєвого досвіду, характеру та установок. «Ви є те, що ви вибираєте», — сказав консультант із питань менеджменту 33-річний американець Джон Арнольд, якому в цьому питанні повністю можна довіряти. Його визнали найуспішнішим брокером світу, коли він заробив за 2006 рік більш як півтора мільярда доларів на купівлі-продажу газу завдяки тому, що холоднокровно й правильно приймав рішення.

Про те, що все наше життя — це прийняття рішень, свідчать уже перші казки. Свій вибір робить Колобок, втікаючи від баби з дідом, Іван-царевич перед каменем на перехресті доріг, стара із «Казки про золоту рибку» чи Буратіно, який замість школи пішов у ляльковий театр. Згодом ми дізнаємося про буриданового осла, який, як відомо, помер від голоду між двома однаковими копицями сіна, так і не зумівши зробити вибір, найзнаменитіший монолог у світовій літературі — гамлетівське «Бути чи не бути?». І, звичайно, про Обломова, який взагалі не хотів приймати рішень, воліючи пливти за течією обставин.

Вироблення оптимальних рішень стає дедалі актуальнішим у міру ускладнення завдань, які постають перед людиною на виробництві, в бізнесі, у будь-якому соціальному інституті. Зокрема в книжці професора Реви багато місця приділяється аналізові вибору рішень у складних системах управління, в тому числі у сфері авіації. В широкому колі наукових інтересів автора, якому належить близько двохсот праць у галузі експлуатації повітряного транспорту, інженерної психології, ергономіки, психології праці, педагогіки, прийняття рішень, управління персоналом, економіки праці і права, літаки посідають особливе місце. Олексій Миколайович закінчив Інститут інженерів цивільної авіації, потім здобув юридичну освіту, а доктором технічних наук став за спеціальністю «Експлуатація повітряного простору». Отримав єдиний сертифікат IKAO, Airbus і MAK з проблем впливу людського чинника на безпеку польотів.

Хто такі «аварійники»?

Піонерами у розробці математичних основ прийняття рішень були Джон фон Нейман і Отто Монгерштерн, які 1944 року видали книжку, присвячену розробленій ними теорії ігор. Відтоді дослідження процесів прийняття рішень почали швидко розвиватися, ставши багатогалузевою науковою і практичною проблемою.

Нині теорія прийняття рішень складається з двох основних частин.

Першу формували переважно математики й економісти, які намагалися отримати відповідь на запитання: «Як приймати рішення раціонально?» та «Які з альтернатив оптимальні?» Відповідно, головне завдання полягає у визначенні найкращого варіанта
з-поміж кількох можливих, з орієнтуванням на відповідні, як правило, чітко позначені об’єктивні критерії.

Така раціональна, нормативна, або математична, теорія прийняття рішень здобула загальне визнання під час Другої світової війни. На її основі підрозділи англійського та американського флотів успішно розв’язали деякі складні проблеми ведення бойових дій проти німецьких субмарин. Вони зуміли вибрати оптимальну схему «глибина води — потужність заряду снаряда» під час атак літаків і кораблів на підводні човни супротивника, що значно збільшило шанси на виживання союзних конвоїв при перетинанні Північної Атлантики. Після війни автомобільний король Генрі Форд II довів, що так само можна приймати рішення і в менеджменті виробництва.

Другу частину теорії розробляють соціологи і психологи. Вона побудована на тому, що вибір одного з альтернативних розв’язків часто залежить не від логіки чи інтелекту людей, які беруть участь у процесі прийняття рішень, а від індивідуальних рис особистості. Виявилося, що є люди — їх назвали «аварійниками», — з якими внаслідок прийнятих ними помилкових рішень частіше, ніж з іншими, стаються всілякі неприємності.

Авіація може слугувати тут яскравим прикладом. Статистика безпеки польотів свідчить, що протягом десятиліть першопричиною не менше двох третіх пригод на повітряному транспорті є людський чинник. Експерти фірми Boeing виявили таку закономірність: винуватцями 92% пригод є всього 12% льотного персоналу. Тобто практично одні й ті самі люди з певними психофізіологічними особливостями, зокрема недостатньою сенсомоторною координацією — імпульсивністю, занадто високою або занадто низькою схильністю до ризику, поганою спостережливістю та іншими характерними рисами. 1991 року на Міжнародному симпозіумі IKAO (міжнародної організації цивільної авіації, членом якої є й Україна) з безпеки польотів співробітники Державної льотної академії України І.Бондарчук та
Н.Грицаєнко підтвердили висновок про наявність людей, схильних до пригод, спираючись на статистику безпеки польотів у цивільній авіації СНД.

З огляду на важливість і значимість людського чинника у процесах прийняття рішень, IKAO розглядає авіаційного диспетчера як останній редут оборони в забезпеченні безпеки польотів. Ця міжнародна організація ввела у кваліфікаційні вимоги до підготовки авіаспеціалістів уміння «приймати правильні рішення». Саме в авіації було вперше запроваджено й поняття «ланцюг помилкових рішень», коли одне неправильне рішення провокує за принципом доміно підвищену ймовірність неправильного наступного. І чим довший цей ланцюг помилок, то нижча ймовірність благополучного завершення польоту.

Авіакомпанії світу дедалі більше уваги звертають на якість початкового фахового навчання спеціалістів і використовують різноманітні системи, програми, тренінги та симулятори. Так, американські спеціалісти розробили посібник для навчання молодих пілотів із прийняття рішень, діагностики та корекції небезпечних особистісних рис. Тільки так можна створити необхідні умови й передумови для більш раннього переривання «помилкового ланцюга» неправильних рішень. Симптоматично, що виділені негативні риси характеру «аварійників» пояснюють неправильний вибір людини в будь-якій ситуації — чи то порушення правил експлуатації літака, чи перехід вулиці на червоне світло.

Боби в кишені

Класичний процес прийняття рішень — операція всього на кілька кроків. Треба визначити мету рішення тієї чи іншої проблеми, зібрати потрібну для цього інформацію, виробити різні варіанти можливих рішень, прийняти це рішення, вибравши найкращий варіант із можливих, і останнє — реалізувати рішення, оцінюючи ефективність кожної альтернативи.

Проте на цьому короткому шляху можна набити не одну ґулю, що засвідчить на прикладі власного життя кожна людина.

Наприклад, ми схильні відкладати рішення або ухилятися від нього. Можемо впасти в іншу крайність — робити занадто поспішний вибір, не заглибившись у проблему. Не потрудитися добре розібратися у проблемі, відділити пшеницю від полови, прийнявши зрештою випадкове рішення. Братися за розв’язання найлегших завдань, залишаючи складні осторонь. Або витратити на якесь рішення занадто багато ресурсів, пускаючи на самоплив інші насущні проблеми. І, звісно, чимало людей при виникненні проблеми вибору покладаються тільки на почуття, не утруднюючи свій інтелект.

На тему прийняття рішень є безліч потішних історій — як вигаданих, так і реальних, — частину з яких читач прочитає у книжці О.Реви. Переповім ще одну, на мій погляд, повчальну й іронічну водночас.

Жив-був дуже щасливий американський бізнесмен, який завжди приймав швидкі і правильні рішення. Коли до нього приходили його помічники за порадою або якщо треба було підписати з кимось договір, він на кілька секунд підводив очі вгору й потім упевнено казав «так» або «ні». Коли бізнесмен зістарівся й вирішив піти на спочинок, його наступник попросив поділитися таємною методою прийняття правильних рішень.

— Усе дуже просто, мій хлопчику, — сказав старий. — Я завжди носив із собою в кишені жменю бобів. Коли треба було швидко прийняти рішення, брав у руку стільки бобів, скільки попадалося, й перераховував їх. Якщо була парна кількість, то казав «так», якщо непарна — «ні». Я впевнений, що не буває правильних чи неправильних рішень — усі рішення правильні, якщо спрямовані на досягнення ваших справжніх цілей. Бобами я користувався лише для того, щоб не марнувати даремно час і сили на тривалі роздуми.