Реабілітована географія

Книголюби багатьох великих і малих міст України, не кажучи про забутих усіма сільських книголюбів, можуть позаздрити львів’янам: у них уже вкотре відбулася національна книжкова виставка-ярмарок. Нинішнього року пройшов 13-й Форум видавців, основні урочисті події якого — презентації найпомітніших видань — відбувалися в недавно відреставрованих залах палацу Потоцьких — львівського Палацу мистецтв. Тут, у голубому залі палацу, було презентовано книжку Володимира Кубійовича зі співавторами «Географія українських і сумежних земель». Її видало наприкінці 2005 р. відоме своєю багатою україністикою київське видавництво «Обереги» — як черговий фоліант із серії «Бібліотека українського раритету». Чудово оформлена книжка — факсимільне перевидання класичного твору з географії України.

Цій книзі судилася драматична доля. Тривалий час вона була відома на Заході — й водночас недоступна в СРСР та на пострадянських просторах. Дві третини ХХ ст. книжка залишалася такою для науковців і українських читачів. Більше того, у Радянському Союзі вона була суворо заборонена, тому київське її перевидання — це реабілітація раніше репресованого твору. Випущено книжку за державною програмою соціально значущих видань «Українська книга», пристойним тиражем 5 тис. примірників.

Це унікальна наукова праця з географічного українознавства. Примітна своїм значним обсягом, інформативністю, багата систематизованим змістом, ця книжка, за свідченням її головного автора і наукового редактора Володимира Кубійовича, покликана представити «природу, людність і господарку» не лише земель в історичних межах України, а й поза ними, тих країв, які на тридцяті роки ХХ ст. були практично всуціль заселені українцями.

Зміст книги особливий тим, що подає широкий матеріал про українські терени за всіма галузями географічного знання, подає доступно й зрозуміло широкому загалові і відповідно до тодішнього рівня розвитку географічних наук. Том І твору, виданий двічі, у Львові та в Кракові, — це всебічне загальне відображення українських і суміжних земель, що поєднує природничо- й історико-географічні, етно- і демографічні, економіко-географічні характеристики. Том ІІ (рукопис, розрізнені частини якого потребують редагування й ілюстрування) — то «опис поодиноких ґеоґрафічних країн української етноґрафічної території».

Інша істотна особливість змісту цього українознавчого твору полягає в тому, що він наскрізь пронизаний історичним і новітнім відображенням та утвердженням України як держави, а також незалежністю авторів від імперського конформізму й радянської антиукраїнської цензури. Обґрунтоване трактування України як окремішнього суб’єкта європейських і світових геополітичних реалій, здійснене ще у 1930-ті роки, — вражає читача і в ХХІ столітті.

Численні фотознімки, карти, у т. ч. кольорові, діаграми, таблиці доповнюють і збагачують текст, унаочнюють і деталізують інформацію.

Автор і науковий редактор твору Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900 р. у м. Новому Санчі (західна Лемківщина, Польща). Його батько був українцем, мати — полячкою. Зростав «русином» у польському оточенні, зазнавав висміювань однолітків. Підлітком читав твори М.Грушевського. Гімназію закінчив свідомим українцем, із відчуттям потреби «всеціло віддатися студіям, ...працювати для України». Після розпаду Австро-Угорської імперії, у 1918 р., вступив до Української галицької армії, але захворів на тиф і повернувся додому.

Вищу освіту здобув у Яґеллонському університеті (Краків), спеціалізувався в географії та історії. У 1928—1939 рр. працював доцентом цього університету, мав авторитет серед польських географів і тісні зв’язки з українськими науковцями.

У ті роки Володимир Кубійович підготував низку статей і карт із демографії, антропогеографії України, її реґіонів, особливо Карпат, інших країв. Глибокі напрацювання, власні та у співавторстві з іншими українськими фахівцями, вилилися у видання фундаментальних синтезних праць — «Атлясу України й сумежних країв» (1937) і тому І «Ґеоґрафії українських і сумежних земель» (1938, 1943).

За українознавчі твори і критику польської урядової статистики як шовіністичної, негласно — і за викриття антиукраїнських фальсифікацій львівського професора поляка Е.Ромера, В.Кубійовича звільнили з Краківського університету.

1940 р. він став професором Українського вільного університету в Празі, із 1945 р. — у Мюнхені. У часи Другої світової війни В.Кубійович захищав інтереси українського населення перед німецькою владою у Генеральному губернаторстві Кракова. 1943 р. від цієї організації брав участь у створенні української дивізії «Галичина».

Після війни емігрував до Німеччини, а 1951 р. — до Франції (Сарсель, північне передмістя Парижа), де створив науковий осередок НТШ.

Майже 40 років життя В.Кубійович присвятив українській енциклопедії: редагував і писав численні статті до загальної і словникової «Енциклопедії українознавства» (1949—1989 рр., 3 і 11 томів), до її англомовних видань (семи томів).

Помер Володимир Кубійович 2.ХІ.1985 р., похований у склепі НТШ в Сарселі. Життя і творчість ученого-географа й енциклопедиста В.Кубійовича описав професор Франкового університету Олег Шаблій.

Історико-географічну цінність має докладний опис у книжці етнічних меж і етнічного складу людності українських земель, аналітичний щодо їх змін у часі (еволюція гряниць) і змістовний аналіз величини української етнічної території та її адміністративного поділу.

А висновок там теж історично конкретний, об’єктивний — і антирадянський: «Територія Совітської України (У.С.С.Р.) далеко не збігається з територією, що її замешкують українці. ...За межами У.С.С.Р. найшлися... українські частини Білоруси та Курщини й Вороніжчини, Криму, Донщини й Підкавказзя, які входять у склад Совітської Росії...». Докладну історію української колонізації земель, заселення їх українцями, подає розділ ХІ.

Значущими є факти щодо антропологічних расових прикмет українців: «...на Україні зустрічаємо тепер той самий головний показник, який мали перед тисячиліттям аляни, трацьке племя, а в Московщині той самий, що колись мали фіни» (с. 334). Прикметно: таких висновків — наші народи різні — свого часу дійшов і російський дослідник граф О.Уваров.

Матеріали щодо поселень, осель і садиб українців багаті на автентичні дані, мають неперехідну цінність для українознавства, науковців-етнографів, для історії.

За В.Кубійовичем, «В продукції українських земель сільське господарство займає перше щодо вартости значіння. ...Від віків хліб є головним продуктом вивозу наших земель, від десятиліть є ним, крім хліба ще й цукор... Цукровий буряк, льон, соняшник, тютюн, махорка, шкіра, а останніми роками й бавовна, все це — продукти українського сільського господарства, які є сировинною підставою для численних галузів промисловости. Господарська конюнктура наших земель залежить у першій мірі від конюнктури щодо сільськогосподарських продуктів.

...Із усіх шарів суспільности селянин найбільше тривкий елємент, він найбільше звязаний із землею і природою, він найбільше дорожить рідною землею, боронить її, він нелегко її покидає. Із взаємновідносин між ним і природою витворилася багата українська народня культура...» (с. 358). Ці судження об’єктивні й глибокі, особливо щодо ролі селянина.

Для українців дуже багато важать ліси. В них сформувався субетнос поліщуків. «Ліс займає в нас всього 12% усієї площіні... має великий вплив на підсоння, а через те й на сільське господарство. ...В деяких лісових околицях, як на Поліссі, а ще більше у Східних Карпатах селяни з лісових робіт мають більше доходу, ніж із сільської господарки».

Характеристика гірництва та промисловості українських земель охопила картину загальних впливів — і низки галузей (вугільна і торфяна, нафтова галузь, добування руд, соляна, будматеріалів, інших копалин, металургійна, металообробна й машинобудівна, хімічна, харчосмакова, силікатна промисловість...). Істотним є зовсім інше врахування суміжних теренів із їхніми енергоносіями та мінеральною сировиною, ніж у радянських книжках, присвячених географії господарства України як частини СРСР. Подібно охарактеризовані у своїх розділах географія транспорту і торгівлі. Книжка засвідчує особливі історичні віхи у розвитку цих вітчизняних галузей. Слід підкреслити і важливість таких знань для обґрунтування шляхів розвитку теперішньої економічної політики України.

Книжка Володимира Кубійовича — видатна пам’ятка вітчизняної науки, історії та культури. У географічному українознавстві діаспори і країн Заходу цей твір зажив слави наукової державницької класики. Крім українознавчого і неоціненного державницького, він має ще й набагато ширше — історичне та культурологічне — значення. Це видатний науковий і культурницький документ своєї доби, що мав і має для українців патріотичний світоглядоформуючий вплив.

Ця книжка — взірець державницького патріотизму українських науковців.