Провал на ЗНО з математики: що пішло не так у школі і як врятувати ситуацію

Результати цьогорічного ЗНО з математики шокують. За даними УЦОЯО, пороговий бал «склав/не склав» не подолали майже третина (31,11%) учасників тестування. І це попри те, що поріг з математики був найнижчий серед усіх дисциплін ЗНО — лише 10 балів із 67, і, на думку експертів, відповідає рівню вгадування.

Думки коментаторів з цього приводу розділилися — є навіть заклики повністю скасувати будь-яке незалежне оцінювання з математики, бо дітям важко; є спроби звалити все на карантин, та насправді дистанційка ніяк не вплинула на прохідний бал, бо програма 10–11 класів не впливає на можливість досягти цього бала; вади підручників і програми, недостатня кількість годин — теж не такі значні чинники, щоб виправдати повне незнання предмета навіть на зовсім-зовсім базовому рівні. Тим часом на рівні, необхідному для отримання прохідного бала, математика потрібна для всіх спеціальностей, і просто для життя людини, котра живе в епоху технологій.

Незрозуміло, сміятися тут чи плакати, але провальні ЗНО з математики збіглися із закінченням Року математичної освіти в Україні. А чому він був оголошений, пам’ятаєте? Наприкінці 2019-го стали відомі результати першого тестування PISA в Україні, які показали, що 36% 15-річних учнів не змогли виконати завдання базового рівня. Зважаючи на такі невтішні результати, тодішня міністерка освіти і науки Ганна Новосад оголосила 2020/2021 навчальний рік Роком математики, упродовж якого планувалося привернути увагу суспільства до важливості та необхідності опанування цієї дисципліни і розробити «план заходів, що передбачатиме цілий спектр активностей для стимулювання розвитку математики в Україні». Вийшов Указ президента №31/2020 «Про оголошення 2020/2021 навчального року Роком математичної освіти в Україні», а на його виконання — Розпорядження Кабінету міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо проведення Року математичної освіти в Україні у 2020/2021 навчальному році».

Але все це не спрацювало. Чому? Тут є кілька важливих питань.

Чи доцільно було оголошувати Рік математики в Україні? Єдиної думки немає навіть у авторів цього матеріалу.

З одного боку — ні, абсолютно недоцільно, бо це були лише декларації, ніхто нічого робити не планував. Вдалося лише провести у школах дивні заходи під назвою «тижні математики». Це стандартні заходи єдина мета яких — удати, що вчителі щось роблять, і відзвітувати байдужим некомпетентним чиновникам. Такі події швидше можуть відвернути дітей від математики, ніж посприяти їхньому зацікавленню. Із позитивного — зроблено заочну школу для школярів у рамках МАН.

Затверджений розпорядженням Кабміну план не підверстаний до реальних виконавців. Усі записані «за згодою». А це означає, що можна виконувати, а можна не виконувати. Це декларація, добрий намір, але реального фінансування, реального плану за цим видно. Наприклад, там написано, що в кожній бібліотеці потрібно створити куточок математики. Ми зайшли на сайти багатьох бібліотек, а там нічого не робиться. Треба зробити коригуючі курси. Треба зробити індивідуальні завдання для дітей, які не встигають вивчати математику. Скажіть, будь ласка: зараз учителі пішли у відпустки, в серпні вони повернуться до шкіл і могли б провести коригувальні заняття. Скільки дітей запросили для коригувальної програми? Скільки коштів виділили на ці коригувальні курси?

На сайтах закладів вищої освіти мали створити куточки математичної освіти. Наприклад, у Чернівецькому університеті, в Харківському ім. Каразіна, у Львівській політехніці зроблено. У решті — не бачимо.

З іншого боку — Рік математики доцільний, оскільки потрібно привертати увагу суспільства до математичної освіти й математики. Гуманітаризація освіти, яка відбувалася останні двадцять років, звела математичну освіту нанівець. Але є питання до реалізації цього задуму.

Рік математики був реакцією на результати участі України в міжнародному дослідженні PISA . Чи це тестування відбиває реальний рівень знань?

Імовірно, що результати PISA занадто оптимістичні. Це сертифікований підхід, до того ж на тестуванні вчителі могли підказувати, а діти — списувати, що неможливо на ЗНО. Результати ЗНО з математики, яке складають дуже мало школярів, або ДПА у формі ЗНО показали ще гіршу картину. Судячи з них, у нас десь 75% школярів і близько 50% дорослих не мають базових знань із математики, тобто не вміють упевнено оперувати числами, відсотками, дробами, не розуміють принципів базових вимірювань. За відкриту частину тестів із математики, де потрібно не просто поставити галочку, а самостійно розв’язати завдання, береться десь половина тих, хто вибирає математику як предмет ЗНО. Ще половина розв’язує одну задачу або навіть робить це частково. Хоча нинішнього року ЗНО було, на наш погляд, нескладне. Відкриту частину тесту розв’язує десь одна восьма частина учасників тестування. Це дуже маленький відсоток спроможних випускників. Більшість навіть не намагається розв’язувати задачі відкритої частини, хоча їх розв’язування не потребує посиленої підготовки. Уявляєте, які будуть результати, якщо цей тест проходитимуть усі діти, а не тільки ті, котрі бажають? Ще гірші.

Це свідчить про катастрофу з математичною освітою в країні. Є сильний опір ДПА у формі ЗНО з математики, хоча вона обов’язкова, як передбачено законодавством. Є побоювання, що наступного року, як і нинішнього, її скасують, бо хто ж хоче знати реальну картину? З цим же доведеться щось робити. Плюс — керівники шкіл, мабуть, зацікавлені видати хороші атестати так званим гуманітарним дітям, тобто тим, хто має більш-менш пристойні успіхи з інших предметів (де можна визубрити, грубо кажучи), проте не знає математики.

Які найбільші проблеми з опануванням математики?

Катастрофа з математичною освітою — це багатофакторна ситуація, яка включає, зокрема, багатолітнє розчарування у вивченні математики поколіннями батьків та дідусів нинішніх учнів.

У дев’яностих роках минулого століття батьки з непоганою освітою змушені були, грубо кажучи, йти на базар або займатися чимось, що не потребувало освіти. І дітей своїх вони налаштовували так, щоб учитися без навантажень, бо «навіщо дитину мучити?». У результаті нинішнє покоління батьків або не отримало освіти, або отримало дуже слабеньку, позаяк викладачі заплющували очі на погані знання студентів, оскільки робоче місце викладача залежить від кількості дітей в аудиторії. Вигнав десять студентів — втратив роботу. У групі зазвичай двоє-троє вчаться, а решта — відбувають час. Таке ж поблажливе ставлення до учнів практикувалося з 1990-х і в школах. Діти 1990-х — це нинішні батьки, більшість яких не вважає, що знання потрібні. Навіть якщо у класі є двійко самомотивованих учнів із мотивованими батьками, то їм дуже важко навчатися в несприятливому середовищі. Те ж саме стосується і вчителів. Вони не бачать мотивованих до навчання дітей і самі є носіями ідеології непотрібності освіти.

Невмотивованість до навчання — загальна проблема, але математика постраждала найбільше, бо з початку 1990-х проголосили так звану «гуманізацію» освіти. Насправді ніякої гуманізації не було, дитиноцентричності — не було, любові до дітей — не було. Була тільки антиматематика. Більшість учителів математики загнали у стокгольмський синдром, у ту ж упевненість, що математика дітям не потрібна, тому вони просто відбувають номер. Вони щасливі навчати вмотивованих дітей, яких дуже мало, а в сільських школах таких узагалі нема, — мотивовані до серйозної освіти люди давно виїхали з сіл.

Є й інші моменти, на які слід звернути увагу. Це кількість годин викладання математики у школі, яку було знижено до трьох годин на тиждень. Цього замало, навіть якщо є добрий учитель і хороший учень. Половина учнів не встигають опанувати програму. У них формується комплекс меншовартості, і вони перестають учитися. Якщо пропустив одну тему з гуманітарної дисципліни, її можна опрацювати самостійно. Якщо ж пропустив тему з квадратних рівнянь, то квадратних нерівностей уже не зможеш розв’язати. Це базові знання і навички, які й формуватися повинні постійно та довго.

У кожному місті мають бути фізико-математичні школи . До них треба відбирати учнів, бо талановиті діти не повинні нидіти, загнані в глухий кут, їхні нахили слід розвивати. Дітей, котрі посідають високі місця на олімпіадах, беруть участь у математичних турнірах, підтримують батьки, які розуміють, що математична освіта дає шанс на успіх за кордоном, що без математики — нікуди. І вкладають великі кошти в математичну освіту своїх дітей, зазвичай обираючи школи з вивченням англійської мови, та репетиторські заняття з математики. Ці дві компетенції дуже важливі для сучасної людини.

На Заході теж є проблеми з викладанням математики у бідних районах через невмотивованих дітей неосвічених батьків. Проте для таких випадків передбачено коригувальні курси. Ми не знаємо таких країн, де, як в Україні, роками ігнорувалося б невивчення базових основ математики. Вам відомо, що у профтехучилищах і технікумах потрібно вивчати арифметику з нуля, бо більшість дітей нею не володіє?

Системна проблема виникла тоді, коли Україна перейшла на дванадцятирічну освіту. Всі програми було перероблено на дванадцятирічну освіту, а потім — у часи Табачника — нам раптом сказали: ні, в нас буде одинадцятирічка. І це вплинуло на робочі програми в університетах, бо раніше передбачалося вивчення математики два-два з половиною роки, а тепер — рік-півтора, хоча ніхто не додав коригувальні курси. Тобто у школі рік забрали, а у виші — не додали.

Що треба робити, щоб математична освіта знову стала пріоритетом у суспільстві?

Потрібні якісні підручники. Ті, що є, потребують добрих учителів, проте нині до лав педагогів влилися покоління тих, хто колись на мінімальний бал склав ЗНО з математики. Можливо, варто подумати про перекладну літературу й адаптувати програми, апробовані в часи такої скрути на Заході. Є проблема з учителями початкових класів, — вони не знають математики навіть на початковому рівні. Крім того, кваліфікаційний стандарт не вимагає від них володіння цією компетенцією.

Головне — необхідно змінити підхід з імітації навчання на саме навчання. Це стосується не тільки математики, а й багатьох інших предметів.

Потрібно відновити науково-популярні журнали на кшталт «У світі математики», який випускав КНУ ім. Т.Шевченка. Хочемо наголосити: класичні математики, професіонали вже зрозуміли, що треба звертати увагу на шкільну математику.

Загалом, на математичну освіту треба звертати увагу, треба збільшувати кількість годин, треба створити комітет із вчених, який би проаналізував стан математичної освіти, зробив статистичні дослідження та надав рекомендації. Без математичної освіти неможлива будь-яка інша освіта, ні технологічна, ні комп’ютерна, ні хімічна, ні біологічна... Тобто базові підвалини треба закладати, і до того ж закладати своєчасно.

Притомні викладачі та керівники шкіл і університетів самі чудово знають, що треба і що можна зробити. Але, зважаючи на жорсткі рамки для закладів освіти й імітаційні процеси в освіті, єдині люди, які можуть щось робити для дітей у цій ситуації, — батьки, громадські організації та люди чи підприємства, які хочуть допомогти освіті.

Що робити батькам? Прискіпливо обирати школи і вчителів для своїх дітей. Залучати допомогу (свою, родичів, друзів, репетиторів, позашкільні заклади). Не демотивувати дітей, припинити розмови про непотрібність математики і самим повторити математику на базовому рівні, почитати книжки щодо вивчення математики. Перестати просто звинувачувати когось у тому, що сталося. Так, ми знаємо про некомпетентність МОН та офіційних «педагогів», про погані програми, — але це «знання» жодним чином не допоможе зараз вашим конкретним дітям.

Основне джерело проблем із математикою — недостатня функціональна грамотність, тобто невміння розуміти прочитаний текст. Це, до речі, добрий аргумент проти міфів про незбагненність математики для гуманітаріїв та про «спеціалізацію» півкуль головного мозку. Тому батьки мають читати книжки разом із дітьми, м’яко перевіряти розуміння прочитаного. Сприятливі для вивчення математики додаткові заняття — музика, шахи, малювання.

Роботодавцям — навіть для дуже простих робіт — варто починати думати про тестування працівників і кандидатів у працівники на дуже базові знання з математики та про додаткове навчання потрібних працівників потрібних навичок. Розуміти, що диплом про вищу освіту, навіть престижного українського ЗВО, не означає наявності початкової освіти. Пам’ятати, що людина, котра не може додати ½ і ⅓, — байдикувала та обманювала в школі, і враховувати відповідні ризики для себе.

Усі статті Ірини Єгорченко. Усі статті Світлани Благодєтєлєвої-Вовк. Усі статті Алли Воробйової.