Чи потраплять хороші підручники до школи?

10 червня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як зміняться правила конкурсу підручників

Чи потраплять хороші підручники до школи?
© Колаж ZN.UA

Шкільні підручники завжди були важливим і дражливим питанням. По-перше, тому, що від них залежить якість освіти, а по-друге — за ними стоять кошти, які отримують видавництва, що перемагають на конкурсі підручників. Ну й велика спокуса для корупції.

Реформувати конкурс підручників намагалися чи не всі міністри освіти (принаймні останні років десять). Але співпраця видавничого ринку і МОН — річ тонка й делікатна. На ньому є великі корпорації-монополісти, які можуть у разі чого тимчасово заблокувати видання підручників, затримати й поставити МОН у позу «зю» — хай пояснює розлюченому суспільству, чому навчальний рік розпочався, а підручників досі нема. З іншого боку, і МОН, якщо підійде до питання принципово, може ухвалити такі правила проведення конкурсу, щоб вони забезпечували справедливу конкуренцію та максимально унеможливлювали договірняки.

Ось і в нинішнього МОН дійшли руки до конкурсу підручників, — воно підготувало проєкт нового Порядку їх конкурсного відбору. В парламенті цього питання не оминули (бо ж зовсім недавно прогриміли скандали з підручником, у якому рак радили лікувати содою): відбулися комітетські слухання про якість підручників. А Верховна Рада проголосувала в першому читанні законопроєкт про покращення якості навчальних матеріалів.

Усі ці рішення ще не доведені до логічного завершення, — закон чекає на друге читання, парламентський комітет узяв паузу на два тижні, аби вивчити всі пропозиції та зауваження і вже тоді ухвалити рекомендації, так само ще працює над висновками публічного обговорення МОН. Але ж цікаво, які ідеї витають і куди вітер віє. ZN.UA вирішило в цьому розібратися.

Уявіть собі, що в конкурсі підручників усе як у театрі.

Є прикрашена квіточками й кульками сцена, на якій у світлі софітів абсолютно публічно і прозоро вчителі голосують за підручники — обирають, за яким вони б хотіли навчати дітей. І це викликає сльози розчулення у глядачів. Правда, час від часу із залу лунає: «Та що ж це за підручник із помилками, хто його написав???» І тоді на сцені публічно лінчують автора чи видавництво (дивно, а чому не конкурсну комісію, яка схвалила такий підручник?).

Але найголовніше відбувається за лаштунками конкурсу підручників. Саме там фільтрують учасників конкурсу — хто пройшов у фінал і буде виставлений учителям на голосування, а хто пролітає. Рішення приймає конкурсна комісія на основі висновків експертів — щасливці отримують гриф (дозвіл) Міністерства освіти. Ось це і є слабке місце конкурсу підручників, саме тут найбільше корупційних ризиків.

Пошарудіти в закутках залаштунків і зачинити всі чорні виходи на сцену намагалися кілька міністрів. За міністерську каденцію Лілії Гриневич було зроблено перший крок — вирішено, що експерти, які рецензують підручники, мають отримувати зашифровані рукописи . Цим займатиметься спеціальна шифрувальна комісія. Планувалося також навчати й сертифікувати експертів (цим мав опікуватися Український інститут розвитку освіти (УІРО).

Однак і в цій системі були прогалини — експертів, які оцінюють підручники на конкурсі, призначали «вручну», а отже залишалася можливість добирати лояльних і зручних.

Щоб удосконалити конкурс, УІРО за підтримки українсько-фінського проєкту підтримки реформ НУШ створив нову концепцію конкурсу підручників. Але втілити її не встигли, бо прийшли нові часи й нова команда в МОН.

Концепція передбачала, що імена експертів теж потрібно приховати. Такий принцип застосовується у пристойних закордонних наукових журналах, де автор наукової статті не знає прізвищ рецензентів.

Отже, в організатора конкурсу буде два непублічних списки — проєкти підручників і перелік експертів Тоді спеціальна комп’ютерна програма (вона вже створена, називається «Експертиза освітніх матеріалів») рандомно розподілятиме проєкти підручників між експертами. Потім їхні рецензії завантажуються через електронні кабінети і потрапляють до комісій.

Але жодній із цих ідей не знайшлося місця у проєкті Порядку конкурсного відбору, виставленого МОН на громадське обговорення. Більше того, під гаслом прозорості та відкритості міністерство вже відкрило списки експертів — («членів експертних рад» при конкурсних комісіях). Це означає, що учасники конкурсу заздалегідь знають, від кого залежить рішення про перемогу, а отже за бажання можуть пошукати шляхів впливу на цих людей. Невідомо також, за яким принципом тепер обиратимуть експертів для рецензування рукописів. Якщо організатори конкурсу захочуть узяти «своїх» — що цьому завадить? І тільки на сцені нічого не зміниться: вчителі голосуватимуть за те, що їм дали експерти.

Аби показати, що все прозоро, у МОН хочуть дозволити присутність громадських організацій на засіданні конкурсної і апеляційної комісії. Відео з засідань теж буде публічним. Але до чого ці реверанси? Після того, як експерти вже нададуть свої висновки, а комісія лише їх підсумує, пізно буде пити боржомі… А подавати апеляцію можна тільки на процедуру конкурсу, а не по суті.

Опоненти нині чинних правил конкурсу підручників можуть зауважити: якщо вони такі хороші, то чому ми маємо такі проколи, як, наприклад, порада лікувати содою рак? Ви здивуєтеся, але, за нашою інформацією (перевіреною у кількох джерелах), експерт, що рецензував підручник, де «сода лікує рак», звернув увагу на цей дивний факт. Але комісія знехтувала думкою експерта. Про схожу ситуацію розповіла на комітетських слуханнях заступниця міністра освіти і науки Любомира Мандзій: один із експертів, професор вишу, скаржився їй: «Буквально вчора я написав, що підручник не годиться, а його все одно віддають учителям на вибір».

Є прогалини у процедурах урахування експертної думки — їх слід ліквідовувати, але чи треба для цього кардинально змінювати правила конкурсу? Хоча історія про соду й аналогічні — це шикарний привід для того, аби змінити правила конкурсу і викреслити з нього незручні новації.

Що за театр без оркестрової ями? Там грає музику організатор конкурсу підручників за нотами, прописаними МОН.

Хто? У міністерському проєкті написано «Конкурсна установа». Не так давно створено Український інститут розвитку освіти, одним із завдань якого визначено саме проведення конкурсу підручників та сертифікацію експертів. Інститут уже набрав тисячу слухачів на курси для них, уже розпочалися заняття… Але конкурсом тепер знову займається Інститут змісту і методів навчання (ІМЗО). Туди надходять пропозиції громадських обговорень міністерського проєкту Порядку конкурсного відбору підручників. І в проєкті рекомендацій комітетських слухань посилаються саме на доповідь керівника ІМЗО. Схоже, в оркестровій ямі заміна.

Попри всю повагу, хочу нагадати, що з ІМЗО вже було пов′язано кілька прикрих історій. Це саме та установа, яку Лілія Гриневич ще на посаді міністра обіцяла «реорганізувати» за зриви в забезпеченні шкіл підручниками. На проколи ІМЗО в роботі з підручниками вказано і у звіті Рахункової палати, опублікованому у квітні 2020 року. Там ідеться про «безвідповідальне ставлення керівництва ІМЗО…до використання коштів державного бюджету та створення ризиків загострення цієї проблеми в майбутньому». «ІМЗО з порушенням вимог бюджетного законодавства використав 2204,9 тис. грн, з недотриманням умов договорів — 7274,7 тис. грн, непродуктивно — 15891,3 тис. грн (у тому числі у 2019 році — 9164,1 тис. грн), неекономно — 18787,2 тис. гривень». У Рахунковій палаті зазначають, що ІМЗО «не здійснював деталізованих розрахунків потреби в коштах державного бюджету на забезпечення підручниками, посібниками» тощо.

Якщо МОН хоче, щоб ця установа й далі займалася підручниками — гаразд, тільки тоді треба пояснити суспільству, що там із зауваженнями Рахункової палати і що зроблять, аби уникнути помилок у майбутньому.

А ось на сцені конкурсу все спокійно. Як і раніше, вчителі вільно обирають підручники, і ніхто не може вказувати їм, що саме обирати. Про факти тиску вони зможуть скаржитися на гарячу лінію конкурсної установи. Чиновникам департаментів і управлінь освіти заборонено навіть приховано рекламувати учасників конкурсу.

А поки вчителі обирають підручник, відбувається його дизайнерська експертиза — оформлення, шрифти тощо.

Все це пропозиції зі знаком плюс. І не єдині.

Тепер переможці конкурсу будуть зобов′язані надати не лише паперовий підручник, а весь комплекс до нього, причому безоплатно: це електронний інтерактивний додаток і методичний супровід, що особливо важливо для організації дистанційного навчання, особливо в умовах відсутності Інтернету.

До речі, відсутність безоплатних розробок і додатків до уроків досі дуже впливала на вибір деяких учителів: обирали не кращий підручник, а той, до якого вже все розроблено, не треба думати й шукати. Взагалі, вибір учителів, попри всю повагу, має й зворотний бік. Для консервативних педагогів (а їх теж чимало) зручнішим є менш інноваційний підручник. Як влучно зазначив знайомий експерт, на їхній вибір впливає шафа в кінці класу, де роками збиралися течки й методички. Як же від цього всього відмовитися?

Ще одна добра новина — парламентський законопроєкт пропонує механізм, за яким батьки можуть скаржитися на неякісний підручник. Досі вони могли тільки писати пости у Фейсбуці та звертатися до депутатів. Тепер за їхніми скаргами можуть призначити нову експертизу підручника.

Також є слушна ідея фінансово стимулювати якісні підручники. По-перше, удвічі збільшити суму авторської винагороди, яка сьогодні не відповідає ринковій ціні. Інакше не привабимо нових талановитих авторів. Не секрет, що більшість авторських колективів старі. Правда, винагороду хочуть підвищити тільки для авторів, чиї підручники друкуватимуться накладом 100 тис. примірників і більше.

По-друге, є пропозиція утричі підвищити рентабельність видання і доставки підручників — вона має бути не нижчою від 15 відсотків. На комітетських слуханнях видавці говорили, що тепер чашка кави коштує дорожче, ніж підручник, який закуповує держава. У 2021 році ця сума становила приблизно 49 грн. Кошти на доставку підручників також пропонують віддати видавництвам. Для видавничих корпорацій, які отримують великі замовлення, це вигідно, а ось малим видавництвам буде складніше.

Однак збільшення фінансування не означає автоматично поліпшення якості. В усіх цих ідеях є один великий мінус — не сказано, на якій аналітиці чи розрахунках вони ґрунтуються.

І це не єдиний мінус, є й інші. Хоча всі вони блякнуть перед головним — змінами в роботі експертів, про які сказано вище.

Є пропозиція, щоб експертиза підручників мала не дозвільний характер, а допоміжний. Але ми вже бачили на прикладі соди, до чого це призводить. Експертиза має стати надійним фільтром, який відсіює неякісні підручники.

Також пропонується, щоб експертиза підручників спрямовувалася «передусім на науковий рівень змісту підручників та структуру текстів, а не на фіксацію наявності різноманітних його елементів і рубрик». Ось із цим можна посперечатися — у підручниках однаково важливо все. Нерідко їх пишуть науковці, які давно не бачили дітей, і те, що їм здається зрозумілим, може бути складним для дитини. До речі, раніше УІРО планував автоматичну перевірку всіх текстів, що є у конкурсних підручниках, на так званий індекс туманності, — він визначає ступінь зрозумілості тексту для читача: конструкції речень, частоту вживання термінів тощо. Батьки, яким доводилося розжовувати дітям прочитане в підручнику, знають, про що я.

Деяким обговорюваним ідеям важко поставити мінус чи плюс.

Наприклад, на комітетських слуханнях запропоновано «з 2024 року щорічне видання за бюджетні кошти навчальних посібників у кількох частинах для учнів 1-х та 2-х класів закладів загальної середньої освіти та педагогічних працівників замість підручників з української мови та читання і математики». Очевидно, під цю норму підпадають робочі зошити на друкованій основі, до яких немає підручників, — на кшталт зошитів за програмами «Росток», «Інтелект» чи «Крила успіху». Щорічне державне замовлення — це дуже вигідно для авторів і видавців. З іншого боку, раніше батьки все це закуповували за власні кошти, а тепер їм купуватиме держава. Однак класичний підручник друкується один раз на п’ять років, а такі посібники доведеться закуповувати щорічно. Видавцям це вигідно, та чи знайдуться такі кошти у бюджеті? На чому їх заощадять?

У МОНівському проєкті є пропозиція: у підручниках з літератури для 10–12-х класів текст має становити не більше 30% від загального обсягу підручника. А ще дві третини — що, ілюстрації? Цікаво, а чому саме 30%, а не 20 чи 60? Було б корисно почути обґрунтування.

Боюся, щоб під гаслом боротьби за чесний і прозорий конкурс та викорінення «підручників про соду» конкурс підручників не став менш справедливим і більш уразливим до корупції — це слушна нагода позбутися прогресивних, але незручних для нечесного бізнесу ідей, закладених попередниками. Ну що ж, час покаже, чи справдяться ці побоювання.

Зовсім скоро ми дізнаємося, які зміни в конкурсі шкільних підручників таки буде ухвалено. Поки що складається враження, що конкурс зведеться до дизайнерської експертизи. А до неї долю проєктів підручників заздалегідь вирішать новопризначені комісії, списки членів яких уже опубліковані.

І якщо хтось думає, що це справа видавців та міністерства, він глибоко помиляється. Це стосується кожної сім′ї, в якій є дитина, і це стосується всієї країни, яка думає про своє майбутнє.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК