Про олімпіаду… без «Мурки»…

Еволюція гусячих пер.

Філософій забрьоханий німб.

Слово —
прізвище думки тепер,

а частіше — її псевдонім.

Ліна Костенко

Якби світ мусив обертатися довкола однієї людини — було б легше і цій людині, і світові, проте галактичні траєкторії встановлюємо не ми. Якби олімпіадний рух всієї України концентрувався довкола пана Дроздовського, напевно, ми б не мали розкоші прочитати його медитативні розмисли під інтелектуально вишуканою назвою «Олімпіада під «Мурку». Кілька років пан Дроздовський перебував у своєрідному епіцентрі Всеукраїнської олімпіади з української мови і літератури, брав активну участь у визначенні політики розподілу балів та місць, і не пригадується, щоб попередніми роками ця людина так волала у пресі про некоректність олімпіадних результатів або про втручання чиновників. Поборник справедливості, який вигулькує з-за рядків статті про «Мурку», мав би боротися з будь-якою «системою», незалежно від того, подарувала вона йому нагріте місце під сонцем, як було до 2009 року, чи схибила, як нинішньої весни, і дала мосьпанові лише шанс працювати рядовим членом журі (як бачимо, ату таку систему, ату її!).

Не будемо уподібнюватися авторові статті про «Мурку», який, вірячи у всемогутність випадково розкритого над ним патронату, експлуатує свої філологічні здібності не на ниві високої науки, до якої має прагнути аспірант, а у брутальному наклепництві. Говоритимемо лише про речі, об’єктивовані у часі і просторі кінця березня 2009 року. О, не танцювати під шансон приїхав цей чоловік юних літ у місто Херсон (як, до речі, і всі члени журі!): на відміну від інших — професорів, доцентів, заслужених учителів, експертів, представників міністерства та Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, керівників обласних методкабінетів, автор статті про «Мурку» вже у перші години перебування на гостинній херсонській землі наполегливо «страйкував», вимагаючи для себе особливих апартаментів. Було незрозуміло: нащо такі умови людині, яка більшість часу проводитиме, перевіряючи роботи?..

Опус про «Мурку» засвідчив, що пан Дроздовський не усвідомив кількох важливих речей: цьогорічна олімпіада не мала корупційних схем; «чиновник з особливих доручень» від МОН може приїхати на олімпіаду, не отримавши жодного особистого прохання, закамуфльованого під «тиск згори», як, до речі, і голова, і співголови журі. Дивують і обурення дописувача з приводу нормального процесу ротації членів журі, і його адвокатські потуги щодо Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, в якому працює багато порядних та компетентних людей. Але у зойках пана Дроздовського йдеться про поодиноких представників цієї установи, чиї імена відомі педагогічному та науковому загалу: логічно, адже саме вони створили 23-річному аспірантові німб правдоборця і ледь не головної персони в олімпіаді. Не випадково пан Дроздовський вишукував можливість відправити ще не оголошені остаточно результати факсом конкретній людині, називав її прізвище, підставляючи, зумисне чи ні, своїх покровителів, звертався до організаторів із проханням «якимось чином» (цікаво — яким саме?) здобути необхідну інформацію й допомогти переправити її особі, котра раніше опікувалася цією предметною олімпіадою…

Проте Д.Дроздовський порушив актуальну проблему, обговорення якої варто перенести у площину реальних перспектив адаптації предметних олімпіад до викликів часу. Емоційні ж закиди жодним чином не сприяють розв’язанню наболілих проблем, а взаємні персоніфіковані бумеранги лише заганяють ситуацію в глухий кут, де працює принцип «стінка на стінку», безмежно далекий від справжніх наукових чи професійних дискусій. Не знаю, чи свідомо пан Дмитро намагався створити у своєму опусі опозицію між Міністерством освіти і науки України, яке зараз як ніколи дбає, аби реально декомерціалізувати предметні олімпіади, зруйнувавши старі корупційні схеми, залучити незаангажованих людей до складу журі та експертів, — та підпорядкованим МОН Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти, в якому недавно призначено нового директора. Не думаю, що керівники цих обох установ погоджуються із таким брутальним протиставленням.

Авторові статті про «Мурку» забракло і життєвого досвіду, і шляхетної скромності, і тверезого погляду на речі, який формується, коли людина живе з власного розуму, а не підживлюється чужими вказівками, і, зрештою, поінформованості щодо офіційних реалій, незнання яких не дає права вільно тлумачити наявність чи відсутність тих або інших офіційних документів. Що стосується правового поля олімпіади: її «етичні основи» закладено у Положенні про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт та конкурси фахової майстерності, затвердженому наказом МОН від 18.08.1998 р. № 305 та зареєстрованому в Мін’юсті України 24 вересня 1998 р. за № 598/03038. Жодного з пунктів або ж підпунктів цього положення не було порушено: пунктом 1.3 передбачено, що «керівником Всеукраїнських учнівських олімпіад, конкурсів і турнірів є міністерство»; у пункті 1.8 зазначено, що «для консультацій щодо розв’язання спірних питань в роботі журі (правильність перевірки та об’єктивність оцінювання робіт і визначення переможців олімпіад…) призначаються експерти-консультанти»; пунктом 2.4.4 регламентовано, що представник МОН на олімпіаді стежить за дотриманням вимог цього положення; пунктом 2.5.1 передбачено, що «персональні склади оргкомітетів, журі та експертів-консультантів затверджуються наказами Міністерства освіти і науки України», а пунктом 6 прописано функції журі та його голови. Якби пан Дроз­довський потрудився прочитати цей нормативний документ перш ніж сісти за статтю про «Мурку», скількох питань та провокативних, але непрофесійних реплік «апарте» можна було б уникнути! Як і коментарів до них…

Принципи цьогорічної олімпіади формували не міністерські чиновники, а самі члени журі, адже функція працівника МОН зводилася виключно до виконання прописаного вище пункту 2.4.4, а всі робочі питання ми вирішували і затверджували на щоденних (а інколи — і двічі на день) засіданнях повного складу журі, про що складали відповідні протоколи, під кожним із яких, до речі, стоїть і підпис пана Дроздовського. Нагадаю, що таких засідань за п’ять днів роботи журі у нас відбулося десять. Тож про який міністерський диктат ідеться? Ще нагадаю: на всі засідання журі, як і на інші процедурні моменти, ми запрошували спостерігача, а всі відкриті (не кулуарні!) засідання журі я завершувала запитанням — які будуть зауваження щодо порядку денного, рішення та процедурних порушень? Автор статті про «Мурку» спокійно голосував за всі рішення, кулуарно коментуючи окремі з них, жодного разу не висловився і не проголосував проти, не утримався і не поставив гострого запитання. До речі, у тих випадках, коли колеги зверталися з питаннями (ще раз наголошую — колеги із журі, а не «міністерські клерки»), експерти переглядали роботи, і ми навіть маємо прецедент зміни оцінки, виставленої під час перевірки робіт І туру одним із членів журі за завдання № 4 в роботі з шифром 9701-24Дп-04-14, із дев’яти балів на п’ять. У решті випадків експерти погодилися з оцінками членів журі, засвідчивши, таким чином, їх об’єктивність і неупередженість. Якби з питаннями, котрі хвилюють автора статі про «Мурку», він звернувся не постфактум у громадський простір, а вчасно й за адресою, можливо, відповідь на них була б конкретнішою і дійовішою.

Пана Дроздовського надто хвилює, що ми цьогоріч оголосили остаточні результати першого туру. Відповідно ж до положення (пункт 3.22) «учасники олімпіад… всіх етапів мають право ознайомитися з попередніми результатами (до підбиття остаточних підсумків) оцінки робіт учасників». Звісно, ми і положення вивчили ще перед олімпіадою, і про наших учнів згадали раніше, ніж у середині квітня 2009 року. Оголосити результати кожного туру було обіцяно школярам, які чекали цих результатів. Коли ми ще тільки-но розшифровували вже перевірені роботи, саме учні нагадали нам крилату максиму, яка в одному з класів стала темою для творчої роботи: «Не можна щось побудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом!» Тож судіть самі, чи «педагогічно» було дотримати даного дітям слова і поетапно оголошувати результати, надаючи учасникам по два протоколи кожного туру — і шифри з оцінками, і розшифровані відомості… Справді, результати з літератури ми оголосили близько 23 години, нікого не примушуючи бігти на них дивитися. Всі школярі чекали з нетерпінням, чи витримаємо ми, дорослі, іспит на демократизм, чи дотримаємо свого слова і чи забезпечимо їхнє неухильне право знати результати кожного туру. До речі, якби пан Дмитро докладніше ознайомився із процедурами взірців олімпіадного руху, які він закликає наслідувати, то, мабуть, теж вельми здивувався б: на всіх престижних олімпіадах і конкурсах нормою є якраз поетапне оголошення результатів, яке унеможливлює корелятивне втручання журі або різного рангу чиновників у фінальну суму балів.

Що ж до згаданої шпаргалки, то її вилучення й оприлюднення теж вважаю лише банальним дотриманням пунктів 2.7 та 3.21 Положення про Всеукраїнські олімпіади. Ця «непедагогічна» ситуація потребує роз’яснення. Про неприпустимість користування допоміжними засобами школярі були попереджені. Проте після І туру до мене зверталися і керівники обласних делегацій, і учні з запитаннями, чому в окремих школярів не вилучалися шпаргалки. Перед другим туром ми провели додатковий інструктаж з усіма учасниками, попередивши про необхідність дотримання зазначених пунктів положення та можливі наслідки їх порушення. Коли ж школярі в одній із груп 11 класу забили на сполох, я й працівник МОН були поставлені перед фактом використання допоміжного засобу однією з учасниць олімпіади з Херсонської області. Ми вилучили шпаргалку, учителі в цій-таки аудиторії склали відповідний акт, школярів ще раз попередили, що не варто порушувати положення; інших коментарів із приводу шпаргалок після ІІ туру ми не мали, а згадану учасницю рішенням журі було позбавлено права претендувати на призове місце. Чи не є це свідченням, що журі не купилося на «Мурку» і щиру херсонську гостинність? А що ж до того, що шпаргалку «так і не показали членам журі», то і тут пан Дроздовський не щирий: усі, хто хотів побачити цей допоміжний засіб (він зберігається у звітній документації), могли з ним ознайомитися.

І невже проект статті про «Мурку» накидався ще до того, як почалася олімпіада? Адже на час від’їзду членів журі наказ про переможців Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика лежав на столі в міністра, пройшовши всі попередні етапи візування, і був оприлюднений в «Освіті України» № 27 (1007) від 10 квітня 2009 року.

В автора статті про «Мурку» попереду довге життя, тож не варто починати свій шлях у науці з таких прикрощів, бо людська пам’ять має властивість закарбовувати різні дивні речі. Краще спрямувати талант, якщо він є, у царину філології — там такий безмежний простір для нього.