Право вибору і вибір без права

9 липня 2009 року за №642 було оприлюднено наказ Міністерства освіти і науки України «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента». Наказом встановлено перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів (спеціалістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань) усіх напрямів (спеціальностей) та їхні обсяги: українська мова (за професійним спрямуванням) — 3 кредити ECTS; історія України — 3 кредити ECTS; історія української культури — 2 кредити ECTS; іноземна мова — 5 кредитів ECTS; філософія — 3 кредити ECTS. При цьому загальний обсяг навчального часу дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів (спеціалістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань) фізико-математичних, природничих та технічних напрямів повинен становити 24 кредити ECTS; для гуманітарних і соціально-економічних напрямів — 36 кредитів ECTS.

Решту часу циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки пропонується віднести до вибіркової частини змісту освіти. І далі: вибіркові дисципліни надавати студентам на вибір з переліку, який пропонує вищий навчальний заклад. Запропонований студентам перелік повинен містити не менше 20 навчальних дисциплін. Встановити мінімальний обсяг вибіркової дисципліни, як правило, 2 кредити ЕСТS. Визначити мінімальну чисельність студентів у групі з вивчення вибіркової дисципліни — 25 осіб.

Усе це планується запровадити, починаючи з прийому 2009 року, а робочі навчальні плани першого курсу на 2009/2010 навчальний рік рекомендується привести у відповідність до цього наказу із наступним корегуванням навчальних планів до 1 лютого 2010 року. Наступний крок у планах міністра — реалізувати для цих же студентів на 3—4 курсах вибір і зі спеціальних дисциплін.

Звісно, багато в наказі є цінного і такого, що має право на існування. Але...

Підписанню наказу передувало засідання колегії та широке громадське обговорення питань гуманітарної підготовки у вищій школі. Рішенням колегії Мініс­терства освіти і науки від 25 червня 2009 року (протокол №7/7-4) «Про вдосконалення нормативної частини змісту підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (спеціаліста медичного та ветеринарно-медичного спрямувань)» дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)», «Історія України», «Історія української культури», «Іноземна мова», «Філософія» визначено нормативними для всіх напрямів (спеціальностей), за якими здійснюється підготовка бакалаврів (спеціалістів медичного та ветеринарно-медичного спрямування у вищих навчальних закладах ІІІ—ІV рівнів акредитації незалежно від форми власності та підпорядкування).

В одній із публікацій міністр визнав, що є дисципліни, які, на перший погляд, мають гуманітарний характер, але разом з тим вони є необхідними для будь-якого фаху. До таких він відніс українську мову (за професійним спрямуванням), іноземні мови та історію України. Правда, на думку міністра, «доцільно замінити у вищій школі вузькоспрямований обов’язковий курс «Історія України», який безпосередньо дублює шкільний, на більш фундаментальний — «Історія української культури», де під словом «культура» слід розуміти не лише мистецьку діяльність чи літературну творчість, а весь спосіб життя української спільноти, включно з культурою політичною, релігійною, військовою, науковою». Про «Українську мову (за професійним спрямуванням)» як навчальну дисципліну не сказав жодного слова, а тому мені, українському філологові, складно навіть припустити, як слід «правильно» розуміти зазначену навчальну дисципліну. Далі Іван Олександрович вдався до радикальнішого: із вищої школи історію України було прибрано. Історики відразу ж зчинили галас. 1 червня 2009 року заступник голови Верховної Ради надіслав звернення до прем’єр-міністра України із проханням призупинити рішення колегії Міністерства освіти і науки про нові підходи до викладання історії, якими, зокрема, курс «Історія України» планувалося замінити новим «Історія української культури». Експерти від історії України зібрали кілька прес-конференцій, кажуть, навіть зверталися до президента України.

Міністр освіти і науки України дав студентам рецепт, як «правильно» вибирати дисципліни, що віднесені до «вільної траєкторії»: «Можна, наприклад, обрати кілька комплексних дисциплін великого обсягу, а можна лише частину таких, а доповнити їх рядом невеликих спецкурсів: можна взяти 9 дисциплін по 36 годин, або 2 курси по 72 години, а решта 5 — по 36 годин, чи, скажімо, 4 дисципліни по 72 години, а одну — 36 годин. Для гуманітаріїв вибір, що передбачає 21 кредит, очевидно, є значно багатшим».

Опісля активних інтернет-обговорень на офіційному сайті МОН України було оприлюднено проект міністерського наказу «Про вдосконалення нормативної частини змісту підготовки фахівців». У проекті, зокрема, було зазначено, що розуміє під кредитом ECTS міністерство: це — встановлений розподіл навчального часу для нормативного терміну навчання чотири роки. Зокрема для фізико-математичних, природничих та технічних напрямів: цикл професійної та практичної підготовки складав 156 кредитів ECTS; цикл математичної та природничо-наукової підготовки — 60 кредитів ECTS; цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки 24 кредити ECTS. Для гуманітарних і соціально-економічних напрямів: цикл професійної та практичної підготовки — 156 кредитів ECTS; цикл математичної та природничо-наукової підготовки — 48 кредитів ECTS, цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки — 36 кредитів ECTS. Допускалося відхилення обсягу відведеного навчального часу на вивчення кожного циклу в межах 2 кредитів ECTS. Встановлено перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів (спеціалістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань) усіх напрямів та їхні обсяги: українська мова (за професійним спрямуванням) — 3 кредити ECTS; історія України — 3 кредити ECTS; історія української культури — 2 кредити ECTS; іноземна мова — 5 кредитів ECTS; філософія — 3 кредити ECTS. За такої ситуації було видно пропорцію кредитів: 156 кредитів ECTS для циклу професійної підготовки і 24 (для фізико-математичних, природничих та технічних напрямів) та 36 (для гуманітарних і соціально-економічних напрямів) кредитів ECTS для циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки.

Чому історики так завзято боролися? В чому тут різниця? — може виникнути запитання. Адже гуманітарні дисципліни ніде не поділися; викладати чи не викладати їх — залежить від вищих навчальних закладів, які, найімовірніше, рекомендуватимуть «вільному студентові» їх вивчати.

По-перше, нормативні навчальні дисципліни встановлюються державним стандартом освіти. Дотримання їхніх назв та обсягів є обов’язковими для навчального закладу. По-друге, вибіркові навчальні дисципліни українське законодавство дозволяє встановлювати вищим навчальним закладам. Мало того, вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються для задоволення освітніх та кваліфікаційних потреб особи, ефективного використання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Розумію, що у вишів є свій суверенітет, є свої права. Ми прагнемо інтегруватися в європейську освітню модель, де вищі навчальні заклади мають вагомі права в освітньому «будівництві». Але в Україні пускати на «вишівський» самоплив зміст вищої освіти видається ранувато. Самі вищі навчальні заклади не до кінця усвідомлюють, у чому їхні максимальні права. На практиці (не у всіх, на щастя) виглядає так: урізають, що можна і не можна, бо в жодному документі не лімітовано меж дозволеності такого урізання.

Найбільше, що мене особисто вразило, що ані міністр, ані активні учасники інтернет-форумів жодним словом не обмовилися «за» правові дисципліни. Ніби їх немає взагалі. В Орієнтовному переліку вибіркових дисциплін циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки бакалавра, який було додано до проекту наказу, міністерство рекомендувало вибрати історію вчень про державу та право, психологію права, правознавство, філософію права. Зважте: конституційного права немає навіть в Орієнтовному переліку вибіркових дисциплін.

А Україна за Конституцією є правовою державою. Це одна з тих базових конституційних норм, на яку не зазіхає жоден політик, навіть той, який дуже хоче значитися автором Консти­туції України. У правовій державі панує принцип верховенства права. А що воно таке — студентові не скажуть ані в курсі української мови (за професійним спрямуванням), ані на лекціях з історії чи філософії, ані в курсі історії української культури.

Чи ще одна конституційна норма: кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (ст. 57). Розумію, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Але хто має навчити населення, що означає «у порядку, встановленому законом»?!

Особливо потрібні правові знання у період перманентних конституційних змін. Скажімо, Віктор Ющенко 28 серпня 2009 року підписав указ «Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України». За указом президента всенародне обговорення має відбутися до 1 грудня 2009 року. Звісно, на таку ініціативу глави держави мають відреагувати її громадяни зі своїми конституційними обов’язками.

Нині стало модно, щоб кожен політик, який прагне бути помітним, мав свій (під себе) проект майбутньої Конституції України. Очевидно, що інші громадяни України за такої ситуації повинні бути пильні. А що означає пильність у питаннях, які стосуються Конституції України? Правильно — обізнаність, фахова озброєність. А в якому курсі все це подавати? Розумію, що не тільки голова і судді Конститу­ційного суду України, міністр юстиції, голова та судді Верховного суду, решта фахівців із юридичною освітою усвідомлюють, які можуть бути наслідки ігнорування правових дисциплін.

Зрештою, як громадянин України може надалі орієнтуватися, чи виконує головний свій обов’язок держава в частині утвердження та забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України)? А майбутній лікар у якому курсі вивчатиме права і обов’язки як пацієнтів, так і свої?! Журналісти, інженери, інші фахівці, крім основ права та конституційного права, повинні мати певні знання і щодо правових відносин у своїй фаховій сфері. Такого роду правові дисципліни мають вибирати вищі навчальні заклади, але щоб їхні студенти розуміли, про що мова, їм варто все-таки обов’язково прочитати курс і правознавства, і конституційного права.

Очевидно, що і сам Іван Олек­сандрович розуміє, що з вищих нав­чальних закладів України мають виходити юридично грамотні громадяни України, які володіють державною мовою, знають кілька іноземних, орієнтуються у головних історичних подіях Ук­раїни, знають наукову спадщину кращих філософських шкіл, обіз­нані з українською культурою. Для юридичної обізнаності в обо­в’язковому порядку у вищих навчальних закладах для всіх напрямів (спеціальностей), за якими здійснюється підготовка бакалав­рів/спеціалістів-магістрів, окрім правознавства та конституційного права України, варто запропонувати навчальний курс «Верховенство права» і викладати його в межах підготовки бакалаврів. А щоб мати відповідний результат — гуманітарні навчальні дисципліни, які й так становлять незначну частку всього навчального навантаження у вищих навчаль­них закладах, мають бути лише нормативними. Можливо, навіть варто, щоб зміст вищої освіти, особливо в частині нав­чальних дисциплін, визначався законом. А ще краще — Консти­туцією України, зокрема статтею 92.

Насамкінець про таке. Президент України свого часу у зв’язку з ухваленням нової Конституції Ук­раїни та з метою забезпечення неухильного впровадження в життя всіх її положень зобов’язав, зокрема, забезпечити підготовку відповідних програм та включити до навчальних планів, починаючи з 1996 року, спеціальні курси для вивчення нової Консти­туції України (указ президента України від 12 липня 1996 року №N 553/96 «Про першочергові заходи, пов’язані з прийняттям Конституції України».

Програма заходів з підготовки та відзначення першої річниці Конституції України, яка була затверджена постановою Кабінету міністрів України від 29 травня 1997 р. №509, зобов’язувала Міносвіти забезпечити навчальні заклади текстами Конституції України, здійснити видання навчального посібника «Конституція — основний закон України в запитаннях і відповідях», методичних порад із використання державної символіки в навчальних закладах, методичних рекомендацій «Конституція України — гарант прав молоді», «Держава і національна символіка України», підручників «Історія української національно-державної думки», «Конституційне право України», «Історія української державності», «Основи конституційного права». Урядова постанова теж, до речі, поки що чинна.

Але найбільше мені «припав до душі» пункт 4.4 наказу: МОН України рекомендує вжити організаційних заходів для збереження кадрового потенціалу кафедр, які забезпечують викладання гуманітарних та соціально-економічних дисциплін, зокрема шляхом створення умов для перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів цих кафедр. Цікаво, на кого б мали піти повчитися дипломовані вузівські юристи у цій ситуації?!