Навчити вчитися

Ми живемо в глобальному суспільстві змін, які вражають і водночас лякають масштабами та непередбачуваними наслідками.

Середньостатистична людина боїться змін і, свідомо чи ні, намагається їм протистояти. Згідно з дослідженнями класика теорії інновацій американського професора Еверетта Роджерса, лише 2,5% осіб є прихильниками змін, інноваторами по суті, 13,5% осіб готові підтримати зміни на початковому етапі. Більшість же ставиться до змін з підозрою або ж відверто вороже. У традиційних суспільствах зміни взагалі вважалися чимось вкрай негативним, своєрідним диявольським посяганням на усталений і зрозумілий порядок буття. Звідси стародавнє китайське прокляття: "Щоб ти жив в епоху змін!".

Але в нинішніх умовах інноваційного типу прогресу, що характеризує сучасну цивілізацію, змінність стає об'єктивною реальністю для всіх: держав, суспільств, націй, колективів і, найголовніше, - людей. Скажемо більше: здатність творити назрілі зміни або хоча б слідувати їм є необхідною умовою прогресивного розвитку. Ось чому так важливо, завдяки системі освіти й суспільства загалом, формувати інноваційну людину - з інноваційним мисленням, інноваційною культурою (в широкому розумінні цього слова) і здатністю до інноваційної діяльності - тобто бути ефективною в середовищі, що постійно змінюється. Таку людину неможливо сформувати навіть у найпрестижнішому університеті, якщо не прищепити їй бажання, уміння й потребу постійно отримувати знання, інформацію та активно їх використовувати у власному житті й діяльності. Це має стати сутнісною рисою способу життя сучасної людини. Згадуючи відоме класифікаційне визначення homo sapience - людина розумна, можна продовжити, що такою нині є тільки людина, яка постійно навчається.

Мусимо пам'ятати, що процес навчання - це соціально зумовлений процес перманентних змін. Ці зміни відбуваються як на макрорівні, коли формується певний тип свідомості, світорозуміння, закладаються етичні принципи, уявлення про сенс життя та його пріоритети, так і на мікрорівні, коли отримані компетентності дозволяють людині успішно адаптуватися до змін у професійному середовищі, до стрімкого розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, а отже - бути успішною незалежно від віку та базової освіти. Невипадково концепція освіти впродовж життя стала одним з фундаментальних принципів формування Європейського простору вищої освіти (EHEA).

Розглядаючи принцип освіти впродовж життя у вітчизняному контексті, ми стикаємося з парадоксом: освіта в нас традиційно "прив'язана" переважно до молодої людини та відповідної специфіки процесів її соціалізації, важливими етапами якої є навчання в середній школі й закладах вищої освіти. Різноманітні курси підвищення кваліфікації та тренінги значна частина населення все ще сприймає як щось другорядне у порівнянні з отриманням атестата про середню освіту або диплома про вищу. Навчання дорослого населення маргіналізоване в суспільній свідомості, і це є небезпечним для майбутнього українського суспільства. Тим паче що заклади вищої освіти у більшості випадків теж орієнтовані на потреби молодіжної аудиторії і не завжди враховують перспективні можливості роботи з дорослим населенням. Тому можемо говорити про ментальний спротив концепції навчання впродовж життя як на індивідуальному, так і на інституційному рівні. І треба думати, як цей спротив подолати вже найближчим часом, щоб підвищити конкурентоспроможність нашого суспільства на європейському та світовому рівнях.

До речі, за результатами останньої версії Індексу глобальної конкурентоспроможності (2017-2018 рр.), який розраховується експертами Всесвітнього економічного форуму, вища освіта України посіла 35-те місце в світі, і це є найкращим показником серед інших критеріїв цього індексу. В цілому ж за цим індексом наша країна посідає 81-ше місце серед 137 країн світу, які до нього входять.

Слід розуміти, що радикальні трансформаційні процеси в галузі освіти в наш час відбуваються не лише в Україні, а й у провідних країнах світу. В ухваленому 25 травня 2018 року Паризькому комюніке конференції міністрів освіти європейського континенту наголошується, що впродовж останніх 20 років підвищення якості освіти та рівня її відповідності суспільним потребам було основою як Болонського процесу, так і інших структурних реформ у цій галузі. У майбутньому ж, на думку авторів комюніке, важливо зробити акцент на співробітництві в запровадженні інноваційних практик викладання і навчання, їх підтримці, стимулюванні та поширенні. Студентоцентроване навчання й відкрита освіта в контексті навчання впродовж життя розглядається в цьому документі як своєрідний мейнстрим сучасної академічної політики. Особливу увагу приділено цифровому та змішаному навчанню, а також дигіталізації освітнього процесу як такого.

Справді, нині як ніколи інноваційний по суті процес навчання вимагає інноваційних засобів і методів його реалізації. Навряд чи традиційні для нашої навчальної аудиторії крейда та дошка можуть відкрити людині вікно в інформатизоване цифрове майбутнє. Але сучасне технічне обладнання для навчальної аудиторії можна придбати або ж виграти в рамках численних програм підтримки освітніх реформ в Україні, проте з умовними крейдою та дошкою в свідомості сучасних викладачів боротися значно важче, адже йдеться про певні ментальні патерни, дидактичні стереотипи й кліше, які формувалися роками й десятиліттями. Тому так важливо нині аналізувати і застосовувати до українських реалій найбільш прогресивні й інноваційні навчальні практики, які розробляються у провідних країнах Західної Європи і США.

Слід зазначити, що автор терміна "інновація" американський соціолог та економіст австрійського походження Йозеф Шумпетер уперше застосував його для аналізу економічних змін у підприємницькому середовищі. Нині економічний вимір освітньої діяльності є чи не головним при обговоренні її сучасного стану та перспектив подальшого розвитку. Комерціалізація освітньої сфери є визначальним фактором, який, попри негативні моменти, несе могутній потенціал для прогресивної трансформацій освітньої сфери. Тому так важливо знати реальні очікування від освіти лідерів глобального підприємницького середовища та їх бачення, як тут можна застосувати новітні технології. Тим більше що представники глобального бізнесу чудово розуміють значення освіти і намагаються впливати на трансформаційні процеси, які в ній відбуваються.

Так, іще 1993 року провідні транснаціональні компанії світу, які працюють у сфері високих технологій, серед яких Apple Computer, Sony, Adobe Systems, ініціювали створення мережі центрів нових медіа (NMC), головна мета яких - сприяти поширенню інновацій в освітній галузі. 2017 року в рамках цієї ініціативи було розроблено й опубліковано 14-ту редакцію доповіді, присвяченої ситуації у вищій освіті, - NMC Horizon Report > 2017 Higher Education Edition. Партнером NMC у здійсненні цього проекту виступила неприбуткова асоціація EDUCAUSE в рамках EDUCASE Learning Initiative. Розробники доповіді ідентифікували короткострокові (один-два роки), середньострокові (три-п'ять років) та довгострокові (понад п'ять років) тренди, які визначатимуть розвиток освітніх технологій у найближчому майбутньому.

Так, у короткостроковій перспективі нас очікує активний розвиток нових форм змішаного навчання (blended learning), яке поєднує найліпші риси як очного, так і онлайн-підходу і вже довело власну ефективність. На особливу увагу заслуговує форма змішаного навчання, яка заснована на принципі "перевернутої класної кімнати" (the flipped classroom). При цьому радикально змінюється розподіл навчального часу, вивчення нового матеріалу відбувається онлайн у зручний для студента час із залученням найсучасніших технологій, а очний компонент навчання зводиться до активного обговорення викладачем і студентами набутих знань.

Іншим трендом, який визначає розвиток освітніх технологій у короткостроковій перспективі, є розвиток спільного навчання (collaborative learning), яке базується на чотирьох принципах: 1) студентоцентрований характер навчання; 2) активна взаємодія викладача і студентів; 3) груповий характер навчання; 4) розв'язання реальних проблем сьогодення.

Середньострокова перспектива передбачає більший акцент на оцінці результатів навчання, які дозволять викладачам адекватно оцінити процес опанування студентами нових знань, умінь та компетентностей і водночас з'ясувати їхні освітні потреби. Також ідеться про своєрідне переформатування навчального простору, коли на зміну традиційним лекціям приходить активна взаємодія студентів як з викладачами, так і представниками професійного середовища. Сучасні інформаційні та комунікаційні технології дозволяють зробити це якісно, ефективно і відносно дешево.

У довгостроковій перспективі очікується формування розвинутої інноваційної культури, коли заклад вищої освіти перетворюється на рушійну силу розробки та поширення інновацій на основі органічної імплементації в освітнє середовище принципів підприємницької культури. У зв'язку із цим потрібно переглянути наявні навчальні програми на предмет їх відповідності інноваційним підходам та практикам і водночас легітимувати "право на помилку" як необхідний компонент процесу навчання. Також передбачається поглиблення навчальних стратегій на основі посилення елементів критичного мислення, орієнтації на розв'язання реальних проблем, групову та проектну роботу, запровадження індивідуальної навчальної траєкторії кожного студента.

Керуючись принципом критичного мислення, можна впевнено стверджувати, що ідентифіковані вище тренди розвитку інноваційних освітніх технологій у жодному разі не є імперативом. Скоріше навпаки - це щось на зразок м'яча, який представники підприємницької сфери "закинули" на академічне поле. Тому маємо тепер завдання уважно проаналізувати означені підходи, виявити конструктивні моменти, які варто впровадити у програму реформування вітчизняної системи освіти і спробувати аргументовано відкинути моменти, які категорично неприйнятні з погляду освітянської спільноти й несуть загрозу гуманістичним цінностям і принципу людиноцентризму. До того ж кілька тисячоліть історії існування навчальних закладів і майже тисячолітня історія університетів свідчать про те, що відносно молодим підприємницьким структурам є теж чого в них повчитися на інституційному рівні у плані адаптації до карколомних історичних змін!

Тож активна взаємодія, діалог підприємницької та освітянської спільнот - це запорука успішного розвитку освіти й суспільства, а також підвищення власної конкурентоспроможності у процесі глобальних трансформацій, які переживає сучасний світ.