НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА ОСВІТИ: ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ЧИ ЙОГО ІМІТАЦІЯ?

Уважно і з цікавістю прочитав проект «Національної доктрини розвитку освіти України в XXI столiттi». Позитивне в її пропозиціях досить очевидне, тож на них можна не зупинятися. Водночас виникають запитання, пов’язані з найсуттєвішим — досяжністю поставлених цілей.

Щоб не було нестерпно боляче…

По-перше, доктрина ігнорує системну кризу суспільства, яку спричинила криза моральна (див., наприклад, статтю «Антикризова ідеологія». «День», 3 липня 2001 р.), відсутність ідейного виховання наступних поколінь протягом принаймні десятиліть. Сучасне моральне становище українського суспільства таке, що загибель людей стала звичайним явищем. Убивств — на ту ж кількість жителів — у 10 разів більше, ніж у Європі. Наркотики в школах починають тіснити цигарки. Алкоголь знищує місто й село. Безпритульні діти за живих батьків і бомжі на вулицях. Дійшло й до людожерства.

Якщо вперто не бачимо болючих проблем — не буде і засобів їх вирішення. Отже, всі наші плани, затрати й зусилля виявляться даремними.

По-друге, доктрина стосується як проблем освіти, так і виховання, формування особистості. При цьому завдання виховання подані в ній як напрями освіти шкільної молоді. Як на мене, такий підхід принципово невірний. Виховати моральні якості, у тому числі працьовитість, можна лише в дошкільників. Це обумовлено особливостями розвитку мозку й суттєвими змінами у процесі переробки мозком інформації. Про це свідчать, зокрема, феномени реальних сорока семи «мауглі», що так нічому й не навчилися. А результати досліджень, проведених в Україні та США, засвідчили, що якість знань випускників шкіл (їхній навчальний рейтинг) майже повністю визначається якістю підготовки до вступу в перші класи, тоді як вплив школи на формування особистості дуже незначний.

Отож без дійсно кардинальних змін у дошкільному вихованні коефіцієнт корисної дії заходів, ухвалених на основі запропонованої доктрини, буде незначним: віртуальна освіта з віртуальним результатом. Тобто дорога імітація розвитку, звична традиційна «показуха».

По-третє, за енциклопедичним визначенням, виховання є частиною суспільного життя, завдяки якому наступні покоління сприймають результати суспільного досвіду. Освіта ж — лише частина виховання, спрямована на те, щоб передати досвід у галузях науки й культури, розвинути творчий потенціал особистості. Тому важко погодитися з довільним трактуванням поняття «освіта» у проекті доктрини.

По-четверте, доктрина не враховує ті риси сучасності, що дуже утруднюють повноцінне виховання наступних поколінь, а саме:

— урбанізація суспільства і пов’язана з цим відчуженість сім’ї (виховної ланки) від продуктивної праці, від засобів виробництва, від Землі та Природи;

— бурхливий розвиток телебачення й ігрових комп’ютерних засобів. Багатогодинне сидіння перед екранами, морально «розкуті» програми, зміст відеоносіїв і комп’ютерних ігор неминуче формують у дітей довічну «телеінвалідність»;

— масове поширення комп’ютерів. Цей потужний, визначальний засіб прогресу має дуже небезпечний тіньовий бік. Стало відомо про «комп’ютерні» розлади здоров’я, у тому числі про «комп’ютерну залежність» — на кшталт залежності наркотичної. Людина втрачає здатність до нормальних стосунків із оточуючими. Сім’я, налагоджений побут стають для неї недосяжними.

Отже, абсолютно необхідно нейтралізувати вплив вищевказаних чинників. З цією метою варто використовувати світовий досвід.

Іспити потрібні. Прозорі

Мені й усім однокурсникам із Київського політехнічного інституту 50-х років добре запам’ятався професор Кореняко, що завідував кафедрою теорії машин і механізмів (ТММ). У КПІ він приїжджав на коні, запряженому в двоколку на мотоциклетних шинах. Кінь пасся під вікнами аудиторії, а професор «сіяв розумне, добре, вічне».

Кореняко використовував прозору технологію прийому іспиту. В екзаменаційну аудиторію слід було приходити з конспектами і підручниками, у випадку чого, можна було вийти для консультації. Загалом, абсолютна свобода. І якщо студент міг до ладу відповісти на запитання білета, трійка йому забезпечена. Але не більше. Потім слід було тут таки, поруч із професором, відповісти на його запитання — навести одне із багатьох доведень ТММ. Справився — і маєш четвірку в заліковці. У разі правильної відповіді екзаменатор запитував: «П’ятірка потрібна»? І тоді давав додаткове завдання — відносно складне доведення. Довів — п’ятірка, не довів — іди з четвіркою. Усе чітко, зрозуміло і справедливо. До того ж тоді дозволялося іспити перескладати для отримання вищої оцінки. Математику на першому курсі я складав чотири рази — трієчникам стипендію не платили.

Як виявив досвід наукової роботи, головну свою місію КПІ виконав — він навчив мене вчитися, формулювати і вирішувати нові задачі. Це — найголовніше завдання системи освіти.

Я ретельно розділив би досліджувані предмети за рівнем значимості. Наприклад, найважливішими для інженера-механіка є креслення, деталі машин і загальної електротехніки. Тепер — ще й основи програмування.

Іспити та заліки в школі потрібні. Однак із прозорою та справедливою процедурою і можливістю перескладання. Значну частину шкільних предметів варто занести до розділів безоцінкового заліку та беззалікового факультативу. Шкільний курс потрібно планувати так, щоб одночасно вивчалося якнайменше предметів, адже збільшення їх кількості розпорошує увагу і тому неефективне, я сказав би, шкідливе. Найкраще досліджувати щось одне кілька тижнів, а то й місяць, із подальшим складанням іспиту. Якомога менше в пам’яті доведень, якомога більше практики рішень!

Тренування пам’яті математичними доведеннями варто частково замінити віршами, піснями, художньою прозою, роботою з комп’ютерними програмами тощо. Залишимо більшу частину математичних доказів (але не всі ж!) спеціалістам-математикам. Мені, наприклад, за середніх здібностей і великої завзятості, на курс дев’ятого класу з алгебри свого часу цілком вистачило одного тижня. А на геометрію з тригонометрією ще менше — три-чотири дні. Решту часу екстернату витратив на літературу — читання, твори...

Доцільніше — за науковою традицією — доктрину освіти розглянути після затвердження доктрини виховання, підпорядкувавши її принципам останньої.

Система виховання загалом й освіти зокрема покликана служити досягненню головної суспільної мети — вихованню порядної, творчої, відповідальної людини, патріота України. Ця мета повинна досягатися формуванням і розвитком визначальних рис, а саме: високої моральності, у тому числі працьовитості, наукового і культурного інтелекту, трудових навичок (кваліфікації).

Концептуальна модель початкового виховання

Модель побудована на сучасних уявленнях про засвоєння та переробку інформації мозком.

Найголовнішим у початковому вихованні людини є формування ставлення до праці як неусвідомленої установки — емоційної готовності до праці. Це — протилежність «душевної ліні», описаної К.Ушинським у «Педагогічній антропології». Емоційна готовність до праці формується і закріплюється — практично на все життя — у дошкільному віці, переважно в три-чотири роки, під час самостійної гри у працю. Вочевидь, доросла людина зможе завзято і сумлінно працювати стільки годин на день, скільки вона гралася в роботу чи навіть посильно працювала в дитинстві.

Наступний етап — виховання основ моральності. Це поняття охоплює широкий спектр якостей особистості, що грунтуються на трьох загальних природних принципах ставлення до ближніх: «люби», «не чини зла» і «не потурай злу». Конкретні принципи можна запозичити з Біблії, інших джерел, надавши їм доступної для дітей стислої (кілька речень) форми. Виховання основ моральності допомагає закріпити як добре усвідомлені уявлення («що таке добре і що таке зле»), так і — що найважливіше — емоції, які їх підтримують.

Це необхідно виховувати у віці від 3—4 до 6—7 років, у жорстко обмежений період відкритості емоційно-настановної пам’яті. Потрібно, щоб діти із задоволенням гралися в працю, посильно працювали й активно здобували знання. Ефективною й безпечною є праця на ділянці і догляд за тваринами, хоча можливі й інші форми.

Розвиток творчого інтелекту й духовності в процесі освіти — основне завдання школи. Однак їх початкове формування я вважаю можливим і доцільним ще в ранньому дошкільному віці.