Ми не раби, ми – ляльки?

Чи погодились би ви віддати свою улюблену іграшку за гроші або обміняти на нову? Замусолений, витертий до лисини, із заштопаною лапкою ведмедик залишається безцінним, тому що він найулюбленіший, він — друг. І лялька у шапочці, вив’язаній бабусею, — найрідніша, найдорожча.

Коли фірма оголосила, що, випустивши нову вдосконалену модель пластмасової фігурки дівчини-ляльки Барбі зі «справжніми» віями та рухливою верхньою частиною, надає велику знижку тим, хто під час купівлі нової здасть свою стару ляльку, — малі американки несли старі ляльки до крамниць, стояли в черзі, спокійно викидаючи в пластиковий кошик свою ще вчорашню улюбленицю.

Так уже змалку формується принцип одноразовості. Так виховуються нові покоління споживачів нових товарів. Ставлення до речей, до іграшки відбиває цілком очевидні ціннісні орієнтири.

Іграшка слугує для забави і розваги дитини і водночас є засобом її психічного розвитку. Розвиваючий потенціал іграшки здавна відомий у народі і саме через це завжди привертав пильну увагу філософів, педагогів, етнографів, психологів.

Іграшка — важлива складова культури народу. Яка культура, такі й іграшки. З допомогою іграшки дитині передається сама суть, серцевина людських стосунків, розуміння світобудови і місця людини у світі. Іграшка несе в собі архетипи уявлень про добро і зло, дозволене і недозволене, прекрасне і потворне, безпечне і небезпечне.

Несе вона в собі і своєрідну психотерапевтичну функцію. З давніх-давен допомагала дитині опанувати власними бажаннями, подолати страхи, прийняти поразку, заспокоїтись, отримати енергію, наснаження та підтримку. Батьки сучасних малюків продовжують знаходити саморобні іграшки чи предмети-функціонери, що відповідають інколи неусвідомленим, але реальним і дуже важливим потребам дитини. Зазвичай це камінці, палички, корчі, мушлі, клаптики хутра, скельця, шишечки, пташина пір’їна. Наділені особливими властивостями, пов’язані з глибокими переживаннями, смислами, вони створюють психологічну безпеку дитині, допомагають їй жити. Так само, як шкурку царівни жаби не можна нищити в казці, такого роду іграшки мають поважати батьки, знаходячи їх у дитячих кишенях і під ліжечками. Адже не монстр і не трансформер, а знайдена власноруч мушля чи пір’їна допомагає дитині зростати людиною у такому непростому й суперечливому світі, відчувати причетність до нього, гармонію з ним. Використання природних матеріалів для заміщення тих чи інших предметів розвиває уяву дитини і готує розвиток знакової, власне людської функції свідомості.

А якими іграшками бавляться сучасні українські діти? Які імена в ляльок? Яке вбрання? Які іграшкові звірі? Яка природа їх оточує? Які основні послання несуть сучасні іграшки дітям, до чого кличуть, чого навчають?

Вітчизняна іграшка, що несе в закодованому вигляді світосприйняття поколінь, ментальність народу, може виконати таке завдання. Традиційна іграшка впливає на всі рівні відчуття світу — зоровий, дотиковий, звуковий. Запропонуйте дитині ляльку з природних матеріалів, з матерії — і ляльку пластмасову. Дитина може спершу потягнутися до яскравої ляльки, але в руках залишить м’яку лялечку з привітним личком, яка знімає психологічний бар’єр між нею і світом великих речей, виховує тепле, спокійне та радісне сприйняття світу, довіру до нього, що є необхідним для нормального психічного розвитку. Чому ми не можемо відвести погляд від іграшок, виставлених у Державному музеї іграшки? Можливо, в них живе частинка відкритої душі їхніх творців? Можливо, наше єство відчуває генетичний зв’язок і потребу не втрачати свого коріння?

Масова іграшка, яку батьки можуть придбати дитині, іграшка, що заполонила прилавки магазинів і найчастіше виготовлена за західними зразками, але з дешевих і не дуже якісних матеріалів, фактично, — така ж одноразова, як і посуд та інші товари вжитку, що їх пропонує використовувати високотехнологічне суспільство споживання.

Як правило, серійна іграшка, що домінує на ринку завдяки доступній ціні, не залишає місця для «домислювання сюжету», самостійного духовного і художнього пошуку, творчості дитини. Всі функції чітко й вузько задані. Навіть телефон говорить за дитину, щоправда англійською мовою з китайським акцентом або ж російською: «Привет, как дела?» А справи в нас із українською іграшкою кепські.

Іграшка, що переважає тепер у дитячих забавах, формує у дитині споживацький підхід, незатребуваність допитливості, фантазії, пошуку, власної активності. Як специфічний засіб інформації вона пропагує і викривлені цінності. Вона несе в собі загрозу нормальному фізичному, психологічному та духовному розвитку.

Провокації інформаційного середовища — техногенні та сексуальні образи, іграшки з мертвими, огидними обличчями, іграшки-монстри, вампіри, привиди та павуки, мертвяки та скелети — призводять до руйнації цілісності психіки дитини, чутливої до дисгармонійного.

Тривожних даних про негаразди у психологічному здоров’ї сучасних дітей є чимало. Батьки продовжують купувати для своїх дітей кишенькових монстрів, павуків тощо, підтримуючи виробника й економіку далеких країн, не усвідомлюючи, що власноруч створюють проблеми на наступні вікові періоди, коли алкоголь та наркотики «допомагатимуть» підлітку відключитися від депресії.

Традиційна іграшка, яка ще збереглася по дитсадочках та домівках і яку зараз нелегко знайти в магазинах, визнає право дитини на її власний ігровий простір, несе безумовну тиху любов до дитини. В сучасних українських дітей іще частково функціонують успадковані від попередніх поколінь певні архетипні моделі сприйняття світу. Чим далі від мегаполісів, тим захищенішою почувається дитина, тим більше допомагає їй зростати розвинене народне «коріння».

У цьому переконалися співробітники лабораторії психології дошкільника Інституту психології АПН України, порівнюючи результати досліджень рівня емоційного благополуччя, впевненості в собі, відкритості до світу, допитливості, отриманих під час роботи з дошкільнятами м.Києва, Житомира, Житомирської області. Ще збереглися улюблені лялечки та ігри у бабусь і сучасних мам, ще в пам’ятку колискові, ще звучать у родині забавлянки, забавки, які з любов’ю описані першим у світі етнографом дитинства Марком Грушевським. Створена у психологічному ключі, книжка «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» примушує тужити за тим, чого не встиг сказати автор у задуманому чотиритомному виданні під такою ж назвою.

Цілком зрозуміло, що плекання української дитини, яка знає культуру свого народу, випробувану часом, вихована на її зразках, любить і шанує її, як і мову свого народу, дуже заважало штампуванню людей-гвинтиків та затятих втілювачів планів партії на неозорих просторах СРСР у 30-х роках XX сторіччя.

Що ж заважає збагнути стратегічну вагу цього питання тепер, коли ровесникам незалежної України вже виповнилося 15 років? Як може китайська серійна іграшка передати культурний код народу наступним поколінням? Сучасні ляльки, предметне і природне оточення персонажів настільних ігор, кольори та форми, звуки та мелодії іграшок і т.п. не відповідають цьому коду, а часто й різко суперечать йому. Іграшку, що несе моделі закордонної масової культури, можна порівняти з троянським конем, який таїть у собі дуже серйозні загрози.

Наведемо застереження відомого російського фахівця у царині дитячої психології В.Абраменкової: «Бавлячись іграшкою іноземного виробництва, дитина отримує перший досвід культурної колонізації, опиняючись перед необхідністю відчуження свого власного і підкорення чужоземному іграшковому пантеону. Так у житті дитини відбувається перша соціокультурна травма, через яку потім формується комплекс культурної, національної меншовартості».

Психологи переконані, що покоління дітей, виховане на іграшках, які не мають нічого спільного з українською дійсністю, поступово входить у культуру іншого народу (чи народів), «переорієнтовується», «перепрограмується». Відриваючись від свого коріння, віддаючи душу іншому баченню світу, вони стають чужими серед своїх і чужими серед чужих.

***

У архаїчної культової статуетки або матер’яної вузлової ляльки не завжди означене обличчя. Тому що вказувала лялька на Бога, який обнімає весь світ, а не лише людину. Тому що первісне призначення ляльки — нагадувати людині про вищі, надлюдські властивості свідомості. Можливо, саме тепер настав час про це згадати і почати діяти.