«Липа» на ниві освіти, або Як директор школи солов’їв рахував

Чи доводилося вам чути фразу «зробити медаль» або ж «зробити переможця предметної олімпіади»? Чи ходили ви до ректора (декана, завкафедрою) університету, щоб «вирішити питання» зі вступом до вузу когось із ваших родичів? Чи доводилося вам виправляти оцінку комусь із учнів на прохання завуча? Чи доводилося вам хоч раз у житті брати лікарняний, який не те щоб був зовсім «липовий», але його можна було б і не брати?

Відповіді, які ви даєте самі собі, свідчитимуть, що поняття «чесна гра» є надзвичайно далеким від українських освітніх реалій. Уся наша система освіти з низу до верху просякла брехнею, — цей невтішний діагноз слід поставити, якщо ми всерйоз хочемо побачити справжній стан справ і розпочати пошук ліків для хронічно хворого «пацієнта».

Вільний той, хто може не брехати

«Я два дні була в комісії з перевірки робіт, то що я не зроблю хоч одного переможця олімпіади для своєї школи?», — щиро зізнається вчителька-методист. І навіть не задумується про те, що таким чином відбувається профанація самої ідеї предметних олімпіад. Вчителька іде на професійний злочин, бо цього очікує її директор, якому потрібен показник. «Скільки у вас переможців олімпіад?», — запитують у нього працівники райвно чи міськвно. Часто це є й одним із критеріїв оцінки школи у міському змаганні «Школа року».

Хоча всі розуміють, що індивідуальні здобутки учнів часто аж ніяк не пов’язані з роботою школи (це може бути заслугою батьків або репетитора).

Альберу Камю належить фраза: «Вільний той, хто може не брехати». Тож надати вчителеві право на правду, реальну можливість не брехати у тій чи іншій формі — це чи не найголовніший крок до побудови нової освіти України.

Звільнити вчителя від брехні іноді надзвичайно просто: припиняєш бомбардувати школу численними вказівками про необхідність проведення різноманітних нібито потрібних заходів і відразу ж відпадає вимушена потреба писати липові звіти про їх проведення.

Нинішнього року 1 вересня радіостанція «Свобода» запросила кількох освітян (і мене в тому числі) на круглий стіл з нагоди Дня знань.

Під час цього прямого ефіру культуролог Микола Рябчук зізнався, що сам отримав «колосальний урок на все життя» від американського студента, який на його пропозицію подивитися відповіді на питання іспиту, сказав: «Це не буде чесно».

У нас же ще слід докладати титанічних зусиль упродовж тривалого часу, щоб поняття «чесна гра» вкорінилось у свідомості як учнів (студентів), так і викладачів.

Не можна не погодитися з висновком пана Рябчука: дійсно, у них «система освіти будується на елементарній етиці, на дуже простих істинах, що це не буде чесно. І з цього треба починати. Тільки у нас стали ледь не нормою життя брехня і крадіжки інтелектуальної власності. Якщо тільки його (викладача зарубіжного вузу) піймають на якійсь крадіжці інтелектуальної, чужої власності, він автоматично вилітає з університету».

«Ми всі знаємо, — продовжує Микола Рябчук, — що у нас списують. Контрольні роботи в школах списують, студенти списують курсові роботи, стягують з Інтернету... Всі це знають, всі на це заплющують очі, тому що ціла система побудована на брехні і на крадіжках. Тобто починаючи від якогось рядового школяра, який не соромиться списувати, і закінчуючи міністрами, спікерами, які крадуть дисертації, захищають фіктивні дисертації і так далі. І вся наша система просякла такими відносинами».

І тому, звичайно, дуже важко її зруйнувати, бо виникає система кругової поруки. Якщо можна мені вкрасти, то чому не можна іншому? І навпаки.

Освітня статистика як «детектор брехні»

Приклади маніпулювання цифрами можна було почути навіть на серпневій колегії Міністерства освіти і науки України.

Так, наприклад, показник рівня володіння комп’ютерною технікою педагогами Кіровоградщини потрапив у «золоту середину». При тому, що за рівнем комп’ютеризації шкіл область знаходиться на останніх місцях.

Там же, де не вдалося досягти справної цифри, ми знаходимось у «хвості». Наприклад, за кількістю переможців предметних олімпіад.

Тож, такі дані, за висловом одного відомого освітянина, показник того, що в когось вистачило совісті «більше збрехати».

Дані для багатьох інформацій та звітів, які директор школи подає «нагору», беруться зі стелі в прямому значенні цього слова. Доходить іноді до анекдотичних випадків. Наприклад, один директор сільської школи розповідав, що якось прийшла вказівка надати інформацію про кількість соловейків у їхньому селі (якась екологічна служба вирішила таким чином вивчити ситуацію). Запитую: «Ну і що — подав?» — «Звичайно, — відповідає, — глянув на стелю, написав 20, потім подумав, що така цифра може здатися сумнівною, і можуть подумати, що я не ходив і не рахував, тож виправив на 26».

Добре американцям. У них є Національний центр освітньої статистики (www.nces.ed.ga), який займається серйозними дослідженнями тенденцій в освіті впродовж багатьох років. Тут, наприклад, можна знайти інформацію про те, що показники з читання в дітей віком із 9 до 13 років у 2004 році вищі, ніж у 1971-му. Тут можна прочитати «характеристики» 100 найбільших шкільних округів США, ознайомитися з тенденціями розвитку освіти американських індіанців чи алеутів Аляски і, навіть, у режимі оn-line оцінити власні навички з математики чи письма. Ми ж усе ще дивимося на стелю...

Нормалізація понять

Один із шляхів відмови від публічної брехні щодо ситуації в освіті — проведення нормалізації понять. Наприклад, ми щороку звітуємо про оздоровлення десятків тисяч дітей в кожному регіоні України, хоча реально мова може йти про кілька тисяч тих дітей-сиріт чи обдарованих дітей, яким дійсно пощастило поїхати до літнього табору чи санаторію. Усі інші «оздоровлювалися» на асфальті, як правило, на пришкільних майданчиках. Тож, якщо дивитися правді в очі, не треба називати організацію різних форм активності учнів в канікулярний час оздоровленням.

Слід нормалізувати й інші поняття. Є, наприклад, викладання економіки чи фінансового менеджменту в ліцеї бізнесу, яке потрапляє у ранг «додаткових послуг» з тим, щоб його можна було оплачувати з кишені батьків. Проте які це «додаткові освітні послуги», якщо реально вони складають основний зміст освіти у цьому навчальному закладі?!

Ми стверджуємо, що у нас безкоштовна шкільна освіта і «впритул» не бачимо «тіньової економіки» школи, складовими якої є приховане репетиторство, добровільні чи добровільно-примусові благодійні внески батьків, активна «дистрибуція» тих чи інших навчальних посібників тощо.

Часто ті, хто хоче вести спроби по-чесному, стають жертвами системи, яка налаштована на інші правила гри. Наприклад, той, хто офіційно легалізував благодійний фонд при школі, опиняється у значно гіршій ситуації у порівнянні з тим, хто продовжує по-чорному збирати кошти, і на всі питання контрольно-ревізійних служб щодо неофіційного збору коштів відповідає: «Це все батьки».

Шлях до правди

«Липа» на ниві освіти проростатиме буйним квітом, поки для неї буде сприятливий грунт. Його продовжує підживлювати принцип «начальник для начальника», який досі залишається домінуючим принципом роботи на всіх рівнях освітньої системи.

Орієнтація на задоволення потреб учасників освітнього процесу досі відсувається на задній план. Головне для директора школи — догодити начальнику управління освіти, який у свою чергу прагне догодити міському голові. Не псуй показники, адже область має «красиво виглядати» у звітах, які подаються в міністерство, і ти маєш усі шанси спокійно досидіти до чергової зміни регіональної влади в кабінеті начальника управління освіти і науки обласної державної адміністрації.

Його вказував Олександр Солженіцин ще у 1974 році: «Пусть каждый выберет: остается ли он сознательным слугою лжи (о, разумеется, не по склонности, но для прокормления семьи, для воспитания детей в духе лжи!), или пришла ему пора отряхнуться честным человеком, достойным уважения и детей своих и современников. И с этого дня он:

— впредь не напишет, не подпишет, не напечатает никаким способом ни единой фразы, искривляющей, по его мнению, правду;

— такой фразы ни в частной беседе, ни многолюдно не выскажет, ни от себя, ни по шпаргалке, ни в роли агитатора, учителя, воспитателя…

— не подпишется и не купит в рознице такую газету или журнал, где информация искажается, первосущные факты скрываются».

Свій шлях до правди більшість із нас пройшли під час помаранчевої революції. Та виявилося, що лозунг «Ні, брехні!» так і лишився лише лозунгом для тих, хто вчить, і тих, хто вчиться.