Кожен сам собі цензор, Цербер і журнал успішності: чи завоює онлайн-навчання світ?

Світ змінюється, і це зовсім не новина. Те, що було новим і чужим 20, 10 або навіть п'ять років тому, стає звичним і повсякденним.

Діти самі вибирають, у кого вчитися, голосуючи за контент лайками, смайликами та переглядами. Педагоги, своєю чергою, опанували онлайн-майданчики, щоб допомагати школярам осягати складний світ. Дивно, але це працює.

Можна активно опиратися, заперечувати нові віяння та обростати мохом, а можна скористатися новими течіями й інструментами для досягнення своїх цілей.

Упродовж півтора року весь світ навчався віддалено, і це розділило суспільство на прибічників та затятих противників онлайн-навчання. Однак найбільшою мудрістю буде не критикувати всіх і вся, а знайти консенсус і взяти краще, що можуть запропонувати ці два зовсім різних формати.

Навчання не закінчується університетом. Підхід Lifelong learning уже став необхідною умовою, щоб не ризикувати кожних три-п'ять років залишитися за бортом своєї ж професії. Але постійно ходити на курси неможливо, тому альтернативою стають онлайн-програми, посилені самоосвітою.

Онлайн-навчання — річ непроста, потребує зусиль, самоконтролю та самодисципліни. Тут немає колективу одногрупників, перед якими соромно за невиконане домашнє завдання. Кожен сам собі цензор, Цербер і журнал успішності. Нашому поколінню, яке навчалося в класах без Google і Youtube, часом важко втримати себе за монітором системно по кілька годин на день без зовнішніх стимулів.

unsplash/scamartist

Ще важче доводиться дітям, у яких кипить енергія, тим більше коли вони, з огляду на в незрілість характеру, не до кінця розуміють слово «треба». З іншого боку, коли дитина з молодшої школи звикає до того, що можна отримувати знання не тільки в школі, а й у веселих педагогів на Youtube-каналах, її простіше зацікавити цікавим контентом і без прив'язки до нашого дорослого «треба».

Під час пандемії стало з'являтися дедалі більше онлайн-шкіл для дітей, тому що попит народжує пропозицію. Про що це свідчить? Діти «живуть» онлайн, і вчаться теж онлайн. Підростає покоління, для якого Lifelong learning стає не необхідністю, а природним процесом. Звісно, це не виключає цінностей соціалізації та живого спілкування, практичного відпрацьовування навичок, тому підкреслю: онлайн і офлайн не виключають, а доповнюють одне одного.

Неможливо вивчитися на лікаря, проводячи час лише за монітором замість клінічної практики з пацієнтами. Тут онлайн-освіта може хіба що доповнювати основну, адже коли медик посилює свою теоретичну базу за рахунок лекцій визнаних у світі професіоналів — це неоціненно. А ось програмування, фінанси, економіку більшою мірою можна вивчати онлайн, користуючись різними інструментами — від соцмереж до максимально реалістичних комп'ютерних ігор.

Педагог і викладач — різні ролі

Розвиток онлайн-освіти істотно розширює можливості педагогів, навіть якщо вони працюють у найбільш віддалених від мегаполісів школах. Є величезна різниця в підготовці між профільними спеціалістами і педагогами, які вміють знаходити контакт із дітьми та навчати їх азів. Неможливо порівнювати за рівнем знань випускника фізтеху, що працює у Bosch, і випускника педагогічного вишу. Зате без доброго педагога учневі складніше вирости до такого рівня, щоб слухати й розуміти більш високорівневі лекції випускника фізтеху.

unsplash/balazscsaba2006

То чому б не використовувати в навчанні дітей ці дві ролі — педагога й викладача, якщо ми хочемо підвищити рівень STEM-освіти у школах?

Наприклад, у сільських школах важко знайти сильного викладача математики. А ось природжені педагоги, здатні налагоджувати контакт із дітьми та пояснювати їм складні речі простою мовою, є скрізь. Питання лише в тому, щоб дати педагогам можливість повністю керувати процесом навчання школярів без надмірних приписів із боку міністерств, зокрема щоб вони могли доповнювати свої програми контентом, який вважають корисним для дітей.

Можна впроваджувати у процес навчання онлайн-модулі, і тоді діти будуть колективно слухати у школах онлайн-лекції та отримувати додаткові роз'яснення від учителів. Варіантів безліч, головне — дати зелене світло цьому процесові на найвищому рівні чи хоча б не заважати.

Ось, наприклад, є в Одесі вчитель фізики Павло Віктор. Він став популярним завдяки своїм інформативним роликам, тисячі школярів радо слухають учителя й успішно готуються до ЗНО. Його ніхто не затверджував на рівні МОН, на його лекціях не ставили грифів і печаток. Він просто цікавий дітям, а його лекції ефективні, і чим більше буде таких каналів або ресурсів, тим краще для української освіти. А старшокласникам можна допомагати з розбиранням англомовного контенту, і тоді вчителі англійської будуть неймовірно популярні серед школярів.

Про ефективність онлайну

Особиста присутність школяра у класі його дисциплінує, — так ми вважали тривалий час. Але минулі півтора року показали, що в кожній школі з кожного предмета є відсоток кращих, відсоток міцних «середнячків» і певна частка відстаючих, і це співвідношення не дуже відрізняється в онлайні.

Якщо дитина дисциплінована і хоче вчитися, вона свого досягне. А коли щось іде не так, то питання не у формі, а в тому, як корелюють її вподобання, можливості і правильно підібрана програма, що дитину зацікавить.

Якщо контент цікавий, дитина його вивчатиме. Звісно, неможливо перетворити все на легку гру, бо навчання — це насамперед тяжка праця, і до цього процесу треба звикати. І тут роль талановитого педагога неоціненна: він може знайти підхід до учня й мотивувати його перемагати себе. Бажанням пізнавати навколишній світ кожна дитина наділена від природи, головне — не відбити його бездарними методиками.

Упевнений, кожна школа згодом прийде до свого оптимального балансу онлайну та офлайну. Результати ми побачимо не через рік-два, а через п'ять-сім років, коли підросте нове покоління випускників.

Кожна дитина повинна мати доступ до якісної освіти, але більшість сильних шкіл територіально розміщені в мегаполісах. Однак у кожній школі знайдеться педагог за покликанням, здатний стати «запальничкою», і, залучаючи додатковий контент від сторонніх викладачів, він може вирівняти цю прогалину. Діти відчувають, коли педагог щиро зацікавлений їх навчити, і готові йти за ним до успіху.

Більше статей Едуарда Рубіна читайте за посиланням.