Перший осінній підрахунок Януковича

Засідання Комітету з економічних реформ, що відбулося в четвер, 6 вересня, під головуванням президента України, проходило зовсім не в тій тональності, якої Віктору Януковичу і його команді хотілося б за менш як два місяці до парламентських виборів. На порядку денному засідання, як свідчить офіційний прес-реліз президентської прес-служби, була оцінка швидкості та якості перетворень у соціальній сфері. Йшлося передусім про реалізацію президентських соціальних ініціатив.

У принципі, позитивні цифри в доповіді президента знайшлися. Зокрема, глава держави зазначив, що доходи населення за 2010-2011 роки зросли на 24%, а реальна зарплата - майже на 20%. Проте це - вже в минулому, «а за результатами першого півріччя цього року маємо трохи більше 15% зростання (зарплат. - Ю.С.)». Узагалі при перерахуванні досягнень В.Януковичу довелося неодноразово звертатися до результатів минулих років - окрему увагу він звернув на збільшення допомоги при народженні дитини вдвічі за 2010-2011 роки.

Серед найбільш неоднозначних у трактуванні цифр - скорочення втричі кількості тих, хто одержує пенсію менше 1 тис. грн. Якщо 2,5 року тому таких було понад 10 млн. чоловік, то нині - 3,7 млн.

Навіть якщо прийняти президентський «однотисячний» орієнтир за своєрідну межу бідності (офіційно бюджетним законом прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено на рівні 1017 грн. з 1 січня поточного року та 1095 грн. - з 1 грудня), то все одно навряд чи когось має тішити той факт, що більш як чверть пенсіонерів в Україні залишаються за цією межею (їх загальна кількість на 1 січня ц.р. становила 13,7 млн. чоловік).

Однак не слід забувати ще й про інші соціальні верстви, які держава теж не в змозі витягти з-за межі бідності. Зокрема, про осіб, що втратили працездатність (інвалідів та ін.), для яких прожитковий мінімум цього року не зросте вище 900 грн.

Глава держави дорікнув підлеглим, заявивши, що пенсія не може становити менше тисячі гривень і що першочерговим завданням уряду є поліпшення забезпеченості пенсіонерів.

На жаль, у цьому контексті Віктору Януковичу довелося знову більше говорити про «хотілки» і побажання. Але ж очевидно, що йому було б набагато приємніше «вже сьогодні» стати реальним благодійником для багатьох мільйонів малозабезпечених, яким у процесі животіння-виживання доводиться покладатися на рідну державу. Наприклад, як перед президентськими виборами 2004-го, оголосивши про збільшення їхніх допомог і пенсій до прожиткового мінімуму. Це й стало б найістотнішою і реально відчутною ознакою «покращення», обіцяного нинішнім главою держави під час попередніх передвиборних перегонів.

І, за даними DT.UA, такий крок справді планувався при оголошенні Януковичем його березневих соціальних ініціатив. Однак звинувачувати в неможливості зробити це персонально лише Миколу Азарова, під яким знову, як кажуть, серйозно хитається прем’єрське крісло, навряд чи було б справедливо.

Треба визнати, що за останній час справді багато чого зроблено для стабілізації українських держфінансів. І якби не ситуація з тарифами на газ для населення та величезна дірка в НАК «Нафтогаз України», як визнавали навіть кредитори з МВФ (хоча й відмовили при цьому в нових траншах), їхній нинішній стан справді можна було б вважати цілком задовільним. Але в сьогоднішній ситуації політика, спрямована на максимальну мобілізацію бюджетних ресурсів, справді себе вичерпала (див. О.Молдован «Бюджетна політика: Україні потрібна нова стратегія»). І при складанні бюджету на 2013 рік знадобиться серйозна її ревізія й зміна пріоритетів.

Звичайно, нашкрябати «по засіках» кілька мільярдів (або навіть десятків мільярдів) на пенсії цілком можливо. Але рентні платежі не пройшли, а податкові пільги залишаються величезними. Приватизація теж іде явно не в інтересах бюджету (не кажучи вже про стратегічні інтереси економіки) - достатньо згадати, як продавалися «Укртелеком», різні «енерго», а тепер ідуть обл- і міськгази.

Крім того, не завадило б переглянути й підходи до витрачання державних коштів - у сфері держзакупівель точно знайшлися б гігантські додаткові ресурси. Однак після ухвалення в таких муках досить прогресивного закону практика його імплементації так не сподобалася оточенню Віктора Федоровича, що реформу довелося «відмотати назад», попри всі очевидні іміджеві втрати, зокрема і в очах світового співтовариства.

Тим часом світова кон’юнктура, на поліпшення якої всім так хотілося сподіватися, на жаль, підводить. Через перманентні боргові проблеми в єврозоні, охолодження світової економіки та загрозу її повноцінної рецесії ціни на товарних ринках пішли вниз іще в червні. Український експорт, що має переважно сировинну структуру, почав падати (в червні він скоротився на 11% порівняно зі зростанням на 9,6% у попередні місяці). Відповідно, це позначилося й на показниках промисловості (одного з ключових бюджетоформуючих секторів). За підсумками червня, вона знизила свої обороти на 1,4%, а в липні падіння тривало (на 0,9% - останні опубліковані статистичні дані) на тлі посилення спаду в переробних галузях.

Судячи з останніх міжнародних економічних зведень, у серпні навряд чи ситуація відчутно поліпшилася. Ба більше, загроза загострення кризи наростає, особливо в Європі. Згідно з опублікованими цього тижня попередніми даними, ВВП єврозони в другому кварталі скоротився на 0,2%. Не сюрприз, звичайно, але й нічого підбадьорливого. На жаль, як констатують експерти (див. А.Баронін «Зовні - гірко, всередині - дірка»), попри всі зусилля й гасла про модернізацію, інновації тощо, наша економіка залишається надзвичайно залежною від зовнішніх чинників, а влада практично не має дієвих внутрішніх важелів для впливу на ситуацію.

Серед найбільш значущих зовнішніх чинників, від яких продовжує залежати українська економіка, - газовий зашморг, що й затягається на її шиї. Звільнення від енергетичної залежності - справа ще досить неблизької перспективи, а на значуще скорочення вартості поставок блакитного палива навряд чи доводиться розраховувати, причому відразу з двох причин.

По-перше, тому що вартість нафти на світових ринках, попри падіння інших сировинних цін, залишається високою, балансуючи навколо 100-доларової позначки (дається взнаки насамперед нестабільність на Близькому Сході).

Ну, а по-друге, тому що російська сторона, якщо судити з «результативності» ялтинської та сочинської зустрічей Путіна і Януковича, не збирається йти на жодні поступки. Ба більше, за даними джерел DT.UA, під час останньої особистої розмови ще й було поставлено ультиматум: якщо у двомісячний термін Київ не погодиться вступити до Митного союзу, на нього очікує таке охолодження торговельних відносин, що всі нинішні ягідки здаватимуться лише квіточками.

Джерела DT.UA також стверджують, що відразу після сочинської поїздки Януковича, в Києві значно активізували зусилля з організації візиту української офіційної делегації у Вашингтон. Група емісарів, яку може очолити голова НБУ Сергій Арбузов (або, за певних умов, і сам Янукович), буде наділена дуже серйозними переговорними повноваженнями, щоб схилити американську сторону до активнішого співробітництва. Передусім тепер - в агросекторі. Головні «пряники», які будуть відправлені у Вашингтон, готуються начебто у відомстві Миколи Присяжнюка. Тож чи не ця обставина визначила ті пристрасті, які у четвер до пізньої ночі вирували у Верховній Раді навколо земельних законодавчих норм?

Ця ситуація стала яскравою ілюстрацією непослідовності в реформах, яку сповідує така ефективна владна вертикаль імені Януковича. Саме ця непослідовність і є головною причиною тотальної недовіри до цих реформ в українському суспільстві. А отже, і недовіри до всієї владної команди, якої не подолати новими закликами до підвищення соціальних стандартів.