Одеський припортовий: шоу з нашатирем?

Приватизація Одеського припортового заводу затято б’є рекорди зі скандалів. Власне, останніми інвесторів в Україні здивувати досить важко. Рідна держава робить усе від себе залежне, щоб країна мала репутацію високо ризикованого і важко передбачуваного ринку.

Припортовий завод винятком не став — уявити собі, що в Європі хтось ризикнув скасувати конкурс після оголошення ліцитатором переможця, практично неможливо. У нас усе зробили — із надзвичайною легкістю і майже без пояснень.

Пояснення, що уряду увижалася змова учасників, обгрунтувати буде украй важко. Хоча б тому, що в процесі торгів ціна зросла майже на мільярд гривень.

Ну а далі розпочався натуральний цирк. Для участі в конкурсі всі три претенденти внесли застави по 400 млн. грн. Що демонструвало серйозність їхніх намірів. Відповідальність держструктур, за ідеєю, передбачалася сама собою. Виявилося — даремно.

Гроші повернули тільки російському ТОВ «Азот-Сервіс». А от українським учасникам скандального продажу, ТОВ «Нортіма» і ТОВ «Фрунзе-Флора», грошей не повернули. Простіше кажучи, їх банально «прокинули».

Цікаво, що співвласник компанії «Фрунзе-Флора» Костянтин Григоришин напередодні аукціону зустрічався з прем’єр-міністром, і пані Тимошенко «особисто гарантувала повернення застави протягом трьох днів». Після аукціону телефон прем’єра вже не відповідав. Натомість, за словами Костянтина Івановича, від імені Юлії Володимирівни «повідомили, що грошей у бюджеті нема, і заставу нам повернуть, якщо МВФ виділить гроші Україні і якщо від них щось потім залишиться, але це буде не раніше від листопада».

Листопад, як відомо, уже закінчився. Грошей нема й досі. Нагадаємо, найбільш граничний із можливих строк повернення минув 13 жовтня.

А оскільки ця дивна заява юридичним обгрунтуванням відмови бути не могла, почалася відверта клоунада.

Коли Фонд держмайна відправив 30 вересня (наступного дня після скандального скасування конкурсу) платіжне доручення на повернення застави, у Держказначействі України йому його повернули... для «доопрацювання». Виявилося, що в «призначенні платежу не вказаний документ, що визначає настання відповідних умов і є підставою для повернення коштів учасникам конкурсу».

Цікаво, що до конкурсу заставні гроші від учасників було без звука прийнято. Більше того, росіянам (заради яких, на думку низки експертів, конкурс і затівався) їх віддали на першу вимогу.

Доопрацювання забрало аж тиждень, і другу платіжку наші приватизатори відправили 6 жовтня. Супроводивши її посиланнями.

Метод, яким відфутболили другу платіжку, слово честі, гідний занесення в аннали історії багатостраждальної української приватизації. У платіжного доручення була нездоланна вада: виявилося, що в графі «призначення платежу» «міститься більш як 160 символів».

Після цього ФДМ, вочевидь, сильно перетрудившись, зробив тритижневу перерву і третю платіжку відправив тільки 28 жовтня.

І — тиша... Грошей знову не повернули. Хоча зобов’язані були це зробити в триденний строк.

Зате виконувач обов’язків міністра фінансів Ігор Уманський незворушно повідомив, що Фонд держмайна тричі передавав у Держказначейство платіжні доручення на повернення конкурсних гарантій, але в документах були помилки. І так тричі! Така от прикра випадковість.

Утім, ФДМ особливо й не наполягав. Його роль у влаштованій грі в пінг-понг — демонструвати спроби повернення, але не зариватися.

Та й качати права фонду точно не доводиться: там цілковитий провал роботи. Ситуація за його нового голови пана Парфененка навіть гірша, аніж за полум’яної соціалістки Валентини Семенюк-Самсоненко. За неї план надходжень від приватизації за рік виконали відсотків на двадцять. Нинішній — навряд чи витягнуть і на десять відсотків. І це при тому, що роботу екс-голови ФДМ Кабмін вважав провальною.

Взагалі, ці події виглядали б смішно, якби не були такими сумними. Держава демонструє своє реальне ставлення до законодавства в цілому і правового поля зокрема.

Більше того, неповернення величезних сум — це своєрідний сигнал бізнесу. Схоже, Юлія Володимирівна демонструє, що за потреби жодні закони України нікого не врятують. Така перевірка на розрив. Причому в цьому разі зависли дві великі бізнес-структури. Що буде з дрібнішими, уявити неважко. Податки авансом із них уже збирали.

Очікуємо продовження...

Чутки ходять найрізноманітніші. У тому числі і про початок другої хвилі реприватизації та перепродажу активів, що належать «неправильним інвесторам». Наскільки вони достовірні, сказати важко. Вирішує це уряд, а йому вірити на слово вже зареклися.

Тим більше що ситуація з фінансами дуже складна. Судячи з даних за 11 місяців 2009 року, план надходження податків і зборів до загального фонду держбюджету не виконаний. До речі, це не завадило гордо заявити про перевиконання плану за листопад. Аж на 0,1%.

Однак вітання з цієї нагоди взагалі-то слід адресувати Нацбанку України, котрий терміново переказав суму прогнозованого річного доходу НБУ.

Ну і конвертація спеціальних прав запозичення за нашою квотою в МВФ. Ці кошти надійшли на рахунки України на початку осені. Після конвертації їх переказали на єдиний казначейський рахунок уряду. У жовтні—листопаді вони інтенсивно витрачалися. За статистикою, це теж ішло як доходи, але реально і те й інше — одноразова «надзвичайщина».

Всередині країни Міністерство фінансів залучає зараз гроші шляхом продажу облігацій внутрішньої державної позики під 26—27%, тобто майже вдвічі вище від офіційної інфляції. Часом доходило і до зовсім фантастичних для Європи 29% річних.

Між іншим, такі ставки — багато в чому саме наслідок невір’я інвесторів у сумлінність виконання урядом своїх зобов’язань. Це — плата за розлякування інвесторів.

Більше того, якби уряд просто виконав власні зобов’язання щодо Одеського припортового, йому було б помітно легше. Бюджет одразу отримав би 5 млрд. грн., і репутація його як зовнішнього і внутрішнього позичальника була б вищою.

А поки що Кабмін глибоко підсів на кредитну голку від того ж МВФ і, судячи з істерики, яка лине з Грушевського, інші джерела поповнення бюджету уявляє слабко.

Тож, схоже, 800 млн. від «Нортіми» і «Фрунзе-Флори» просто витратили. За законом — не можна. Але якщо дуже хочеться? Адже час передвиборний…

Зараз обидві компанії подали позовні заяви щодо повернення їм сум конкурсних гарантій. Перший позов розглянули 14 грудня. Його результат був цілком очевидний: Господарський суд Києва зобов’язав ФДМ повернути «Фрунзе-Флорі» конкурсну гарантію в розмірі 400 млн. грн. А от санкцій за використання грошей судді застосовувати не стали. Надавши компанії щасливу можливість безплатно прокредитувати Кабмін...

Втім, і відсуджених грошей поки що не повернули.

Наступного тижня відбудеться розгляд позову вже ТОВ «Нортіма». Воно теж вимагає повернення конкурсної гарантії, а також має намір згодом зобов’язати фонд укласти договір купівлі-продажу за результатами конкурсу.

З погляду законодавства, позиція в «Нортіми» дуже сильна. Проте, як уже зазначалося, в українській юридичної практиці — сила-силенна нюансів. Так, уряд зацікавлений у максимально пізнішому розгляді питання, щоб затягти процес виплат. І, загалом, поки що не без успіху. Вже на першому етапі розгляд цілком очевидних і термінових справ затягся на кілька місяців. Але юридично претензій тут не пред’явиш.

Можна уявити, який тиск чинитиметься на суди з Печерських пагорбів. Як пожартував один із експертів, «доводитимуть, що молоток був неправильний».

Тож твердої впевненості, що справу буде розглянуто тільки відповідно до принципів права, нема.

Хоча сподіватися хочеться. Якщо не на незалежність судів, то хоча б на порядність суддів.