Громади як гаманець держави? Або де брати гроші на війну

Громадянське суспільство країни розкололося в питанні витрат місцевих бюджетів, — принаймні таке видно з дискусій у соцмережах. Ця колізія намітилася давно та з різних приводів: установлення новорічної ялинки на Софійській площі в Києві (подібне було й у інших містах), спорудження містка на Оболонський острів і, звісно, перекладання горезвісної бруківки. Опоненти місцевої влади влаштовують регулярні протестні мітинги по всіх містах (не лише в Києві) під гаслом «Усі гроші на війну!».

Вони вимагають віддавати більше коштів на ЗСУ, однак окрім овочерізок, барабанів і бруківки, конкретних джерел економії не називають. Інша частина суспільства — мовчазна, але вочевидь вважає, що місто має жити звичайним життям навіть під час війни, а віддавати на оборону — в силу своїх можливостей.

Так чи інак перед першими й другими має постати екзистенційне питання Вінстона Черчилля: а за що ми тоді воюємо? Що має йти на війну, а що — на мир?

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Мінфіні розповіли головам громад, як шукати кошти, коли бракує податків

Чи йдуть гроші на війну?

Бажання направити більше грошей «на дрони» є очевидним і зрозумілим, проте прихильники «бюджету війни» не називають конкретних статей видатків, які можна викреслити з міського кошторису й направити на фронт. І для початку треба зрозуміти, як можна це зробити взагалі.

Бюджет будь-якої місцевої громади має виконуватися відповідно до повноважень місцевої ради та її виконавчого органу. В законі «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено 318 таких повноважень. Будь-яка «самодіяльність» тут неможлива — прокуратура відразу відкриває провадження про «нецільове використання бюджетних коштів». Є лише дві статі зазначеного закону, що стосуються оборони країни: стаття 36 «Повноваження в галузі оборонної роботи» та стаття 361 «Повноваження щодо організації та забезпечення цивільного захисту». Друга стаття прямо не стосується допомоги армії. Що ж до першої, то в ній передбачено виключно делеговані повноваження, тобто за дорученням інших органів влади, й це переважно допоміжні заходи на кшталт «сприяння», «організації» тощо. Лише один пункт більш-менш дієвий: «сприяння організації виробництва і поставкам у війська підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів», але знов-таки — за вказівкою згори.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Уряд вирішив вилучити військовий ПДФО з бюджету громад

Отже, Київрада та КМДА, згідно з законом, не можуть прямо витрачати бюджетні кошти на закупівлю зброї та боєприпасів. Однак, як відомо зі ЗМІ, Київ, як і інші міста України, весь час від початку війни робив це дуже активно. Сумарно витрати місцевих бюджетів, пов’язані з безпекою та обороною, становлять 52,28 млрд грн. 

Внесок столиці в ці витрати — 6,2 млрд грн. Окрім того, Київ залучив від іноземних партнерів та благодійників і передав ЗСУ 169 авто, 2400 бронежилетів, 2 тисячі аптечок, БПЛА, медобладнання, медикаменти, продукти харчування й незліченну кількість дронів. Оскільки все це передавалося в натуральному вигляді, підрахувати вартість цієї допомоги неможливо. Ба більше, столиця виплачує матеріальну допомогу киянам-захисникам та їхнім сім’ям — 800 млн грн 2023 року та понад 500 млн грн на придбання квартир для захисників та їхніх родин. 

Як влада Києва обходила зазначені законодавчі бар’єри? В єдиний можливий спосіб — шляхом прямих субвенцій на рахунки МО та військових частин і окремо через міську бюджетну програму «Захисник Києва», пов’язану із силами ТрО. Відомо, що в столиці сформовано дві бригади ТрО, загони ДФТГ та легендарні 3-тю та 5-ту київські ОШБ — останні від початку війни боронять Україну під Бахмутом. Усім цим формуванням місто допомогло з необхідним екіпіруванням, пальним та іншим реманентом.

Отже, звинувачення влади Києва у відсутності допомоги ЗСУ «дещо перебільшені». Чому ж тоді навколо цього питання здіймається така буча? 

Зародження «партії війни» й анатомія бюджету Києва

Скандальні закупи овочерізок і барабанів спричинили загальне обурення в інформпросторі, але мало хто звернув увагу на те, що здійснили їх ставленики Банкової — розпорядниками коштів «районних бюджетів» є саме голови РДА, яких призначив президент Володимир Зеленський.

Але, звісно, постає питання: як розподіляються кошти бюджету між містом і районами? Доходи бюджету Києва на 2024 рік заплановані на суму понад 72,6 млрд грн, видатки — понад 85,3 млрд грн, із них видатки «міського» бюджету становлять 2/3, тобто 56,5 млрд грн, а бюджети районів — 1/3, тобто 25,5 млрд грн. Останні йдуть лише на освіту, соціальні послуги, утримання закладів культури та спорту, почасти на експлуатацію та обслуговування житлового фонду.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Нове укриття за кілька днів: як регіони купують модульні сховища

Отже, бюджети районів фінансують незначну частину потреб міста. Найпомітніші частки видатків ідуть на охорону здоров’я та соціальний захист і соцзабезпечення — по 10%, на утримання житлового та комунального господарства — 7%, на освіту — 6%, на решту напрямів виділяють від 0,1 до 4%. А от найбільшу частину видатків міста становлять потреби транспортної галузі — 39%, це більш як 22 млрд грн. У цю суму входять видатки на утримання та розвиток транспортної інфраструктури — 5,3 млрд грн, так зване регулювання цін на проїзд у метро й наземному транспорті, простіше кажучи — дотація на покриття різниці між вартістю квитка та собівартістю проїзду — 5,2 млрд грн, але найбільша сума ховається за словами «інші заходи в сфері електротранспорту» — 9,2 млрд грн! Насправді це кошти, які передбачаються на закупівлю нових вагонів метро, тролейбусів і трамваїв. За наявного майже 13-мільярдного дефіциту бюджету Департамент транспортної інфраструктури сподівається отримати кошти на закупівлю через ЄБРР.

Отже, крім значних витрат на транспортну галузь, про проблеми якої ZN.UA вже писало, структура бюджету Києва-2024 мало відрізняється від бюджетів минулих років, але різниця все ж таки є…

Як свого часу бруківка, так і зараз плани київської влади встановити скляні павільйони на зупинках громадського транспорту викликали бурю емоцій в соціальних мережах, хоча таких в столиці є сотні. Основне заперечення — чому не бетонні укриття? Пояснюю: ДБН на такі компактні укриття відсутні, а самодіяльність в цьому випадку незаконна та неприпустима — якщо подібна «халабуда» завалиться від ударної хвилі, відповідати будуть усі причетні до її спорудження. Деякі міста тим не менш їх встановлюють. В Києві також є пілотний екземпляр такого «самопального» укриття, створений КМВА, однак він має жахливий вигляд, займає багато місця й на зупинці явно не поміститься. Але питання до влади столиці: навіщо в обстрілюваному місті зараз саме встановлювати скляні павільйони? — не без сенсу, звісно. 

КМВА / Telegram

Пристрасті навколо військового ПДФО

Бюджет Києва-2024 ухвалено з дефіцитом 12,7 млрд грн, або 17,5% доходів. Можна припустити, що причина такого розриву — закон №10037, який президент Володимир Зеленський підписав 17 листопада минулого року, позбавивши місцеві бюджети так званого військового ПДФО. Заради справедливості варто згадати, що бюджет Києва на 2023 рік також ухвалювали з дефіцитом 20 млрд грн, однак зрозуміло, що вилучення військового ПДФО боляче вдарило по всіх містах, зокрема (а може, насамперед) — по Києву, який недорахувався 7 млрд грн доходів.

Відповідно до Бюджетного кодексу, податок на доходи фізичних осіб сплачують підприємства та установи за місцем їх реєстрації. Сюди донедавна належали й військові частини, але з 1 жовтня частину цього податку, яку вони сплачували за місцем формування, центральна влада почала забирати собі — в Держбюджет.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Прийняття законопроєкту 10037 - яскравий приклад авторитарних методів управління в державі – Ганущак

Це досить резонансна подія, оскільки зміни до БКУ вносять заднім числом, що, по-перше, відверто суперечить Конституції України. По-друге, це суперечить принципам децентралізації — коштів місцевих бюджетів має бути достатньо для виконання повноважень місцевих рад, установлених законом. І, зрештою, третє — правки до БКУ руйнують цілісність податкової системи, тобто влада діє за рецептом «тут граємо, тут не граємо, а тут рибу загортали». Верховна Рада, підвищивши залишок «невійськового» ПДФО з 60 до 64%, лише підсолодила пілюлю місцевим громадам, оскільки цих додаткових 4%, які ВР нібито дарує місцевим, явно не вистачає на видатки за електричну й теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ та інші енергоносії. І що показово — Києву цієї 4-відсоткової пілюлі не подарували… Ба більше, в політичному плані, забравши у громад частину ПДФО, КМУ та ВР фактично розписалися у власній неспроможності фінансувати Збройні сили України. 

Коментуючи ухвалення бюджету Києва-2024, Віталій Кличко прямо жбурнув каменюку в город Банкової: «Держава нас фактично позбавила можливостей допомагати військовим, забравши «військовий» ПДФО. Але ми продовжимо шукати можливості… допомагати нашим захисникам». 

Демарш зрозумілий, оскільки фінансування ЗСУ вочевидь є обов’язком Державного бюджету, натомість міський бюджет має першочергово забезпечувати життєдіяльність міста. Однак у бюджеті Києва на 2024 рік передбачено виділити 1 млрд грн на міську цільову програму «Захисник Києва». 

1 млрд грн — сума немаленька, враховуючи 13-мільярдний дефіцит бюджету, однак саме він чомусь спричинив бурхливу реакцію прихильників президента. «Марафонний» телеканал ТСН на своєму сайті розмістив статтю «Київ виділив із бюджету на ЗСУ лише 1%: скандал набирає обертів». Це — відверта спекуляція та брехня. Показовими в цьому сенсі є результати голосування за бюджет, які облетіли Інтернет: «за» проголосували всі фракції, крім… «Слуги народу», з якої лише один підтримав рішення, решта вісім членів фракції були проти чи не голосували. Із цього стає зрозуміло, звідки ростуть ноги протестувальників на Хрещатику.

Сумні висновки

Із гаслом «Усі гроші — на війну» можна було б погодитися лише в одному випадку — якби ми були впевнені в близькій перемозі. Тоді варто було б ризикнути всім: закрити школи й університети, лікарні та поліклініки, зупинити ненажерливе метро та ходити на роботу пішки, тобто перекреслити всі «мирні видатки» та кинути їх на ЗСУ. Вочевидь, це неможливо. З іншого боку — війна, як сказали вже всі експерти, перетворилася на затяжну й нам треба пристосовуватися до життя саме в таких умовах — «жити як в Ізраїлі»: навчатися, працювати, лікуватися, їздити щодня на роботу, ніби ніякої війни нема. Тоді економіка працює, сплачуються податки й саме з них фінансуються Збройні сили України. Але для цього потрібно, щоб життєдіяльність сіл і міст було забезпечено — в кранах була вода, сміття вивозилося, а на дорогах не було ям. Зокрема треба перекладати й бруківку. Якщо хтось цього не розуміє, то це — його проблеми, а не міської влади.

На цьому тлі мало хто знає, що видатки на оборону в Державному бюджеті на 2024 рік скоротилися на… 600 млрд грн. Тож, можливо, мітингувальники з Хрещатика помилилися адресою й насправді їм варто йти на Банкову?

Тут усім нам треба поставити собі складне запитання: чи наближаємо ми своїми протестами й демаршами, відвертими спекуляціями або чесною критикою перемогу? А чи навпаки — вносимо розбрат у наше й без того напружене суспільство?

Відповідаючи на ці запитання, можна підштовхнути ситуацію в бік розвитку демократії або в протилежному напрямку — до авторитарного правління. І тоді без третього Майдану не обійтись… Якщо вціліємо.