Зазирнути косулі у вічі

Надзвичайну ситуацію, викликану бездомними собаками та загрозою сказу, було оголошено в Сумах наприкінці березня. З початку року з укусами до медиків звернулося близько 200 сумчан, тому місцева влада має намір виділити кошти на вилов і усипляння тварин.

У столиці становище не набагато краще, а ось у Києво-Святошинському районі, де любить селитися бізнес- і політична еліта, ситуація близька до катастрофічної. Дачні кооперативи та споруджувані елітні селища завжди були постачальниками живого товару — то будівельники покинуть колишнього вірного сторожа, то дачники забудуть забрати в місто домашнього годованця, то в період тічки у тварин спрацьовує природний інстинкт і вони втікають від господарів. Залишившись без нагляду, собаки збиваються в зграї, дичавіють і починають шукати прокорм самостійно. Спочатку жебрають у населених пунктах, порпаються на сміттєвих звалищах обабіч лісових доріг, влаштованих недбайливими комунальниками чи місцевими жителями, а потім йдуть у ліс у пошуках прокорму. Здичавілий пес стає хижаком розумним, швидко навчається і пристосовується до нових умов, а тому є ще більш небезпечним. Навіть найменша і боязка шавка у зграї стає сміливою й рішучою, тому трапляються напади собак і на диких свиней. Звісно, зі старим і досвідченим вепром їм не впоратися, та й стадо вони оминуть стороною, а ось молодий підсвинок стає для них бажаною здобиччю. Рятуючись від собак, кабани перестають лякатися людей і приходять, поранені й закривавлені, у мисливське господарство. Одного з них ірпінські єгері виходжували й годували два місяці, давши навіть кличку — Мессер. Але зміцнілий свинтус не звик перебувати в замкненому просторі й почав кидатися на єгерів-годувальників, тому був відпущений у ліс.

Але то кабан, у нього хоча б шкура товста, а ось у маленької тендітної косулі — ні іклів, ні рогів. Тому собача зграя розбивається на дві групи: одна, більша, заганяє приречену тварину. Попетлявши лісом кілька годин у надії заплутати сліди і втекти від погоні, косуля повертається на своє звичне місце — стацію, де її зустрічає друга група собак і ставить крапку в лісовій драмі. Але якщо вовки перекушують шийну артерію, позбавляючи тварину зайвих мук, то собаки, ставши мисливцями мимоволі, рвуть знесилену косулю на частини заживо. На місці кривавої оргії залишаються обгризені кістки і майже незачеплена голова.

А ви пробували зазирнути косулі у вічі? Великі, темні, з маленькою сльозинкою на довгих віях. Зі сльозинкою тому, що вмирати завжди боляче, а вмирати так — ще й прикро.

У квітні ліс стає схожим на пологову палату: поросяться дикі свині, теляться лосиці, котяться лані й косулі. Однак люди сприймають першотравневі свята і День Перемоги як зайвий привід вибратися в ліс на шашлики — якомога глибше в гущавину, ближче до дикої природи. При цьому городяни не хочуть відмовлятися від благ цивілізації: щоб музичка грала і домашні плеканці біля ніг крутилися. Після них нерідко залишається непогашене вогнище з купою сміття, в якому не забудуть попорпатися дикі собаки.

Безневинний, із погляду міського жителя, фокстер’єр чи спанієль реалізовує мисливські інстинкти, лякаючи диких тварин і перешкоджаючи нормальному процесу відтворення потомства. Власники мисливських собак, звісно, мусять знати й дотримуватися положень закону про мисливське господарство і полювання (зокрема ч. 4 ст. 34: «Власники собак, які допустили їх у мисливські угіддя без нагляду, несуть відповідальність як порушники правил полювання і відшкодовують користувачу мисливських угідь заподіяні при цьому збитки»). Але здичавілим собакам закон не писаний. Траплялися випадки, коли вони «приймали пологи» у косуль, зубами допомагаючи витягувати новонароджених козенят, а потім убиваючи та з’їдаючи знесилену матір і безпорадне дитинча.

Проблема появи здичавілих собак у лісі ускладнюється ще й тим, що вони можуть убивати диких тварин задля забави, а не для прокорму, як це робить вовк. Урвавши по кілька кусків, вони кидають тушу загризеного копитного, щоб повернутися в ліс через кілька днів.

Слід згадати ще про одну проблему. Вона не така очевидна, але від того не менш небезпечна: собаки, які мігрують між містом і лісом, слугують переносниками безлічі захворювань, що становлять загрозу здоров’ю як диких тварин, так і людей. І горезвісний сказ (вірусний енцефаломієліт) — це тільки вершина айсберга. Адже інкубаційний період сказу у собак може тривати від одного тижня до кількох місяців, при цьому у багатьох тварин розвивається паралітична (тиха) форма хвороби, якої можна й не помітити. Сказ не лікується, і уражена ним тварина завжди гине, причому це можуть бути не тільки собаки, а й кішки, корови, свині та вівці.

У списку смертельних для диких тварин хвороб — собача чумка, яка передається тхорам або лисицям. Так, 1994 року в національному парку Серенгеті в Танзанії від чумки загинуло понад тисячу левів, тобто третина їхньої популяції. А 2000-го в Данії кількість рудих лисиць через захворювання на коросту зменшилася на 70%.

Коментар фахівця

Дмитро ЛИТВИНОВ, єгер Ірпінського мисливського господарства:

— Собаки, почувши машину єгеря, ховаються в лісових норах і ближче як на 300 м людей до себе не підпускають. Від початку року наша служба за сприяння районного мисливствознавця, громадських інспекторів та місцевих мисливців провела відстріл понад 50 здичавілих собак, зокрема двох псів, схожих на середньоазіатського алабая.

Ми суворо керуємося законом про мисливське господарство і полювання, згідно з яким «добування вовків, лисиць, єнотовидних собак, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків і сойок належить до службових обов’язків працівників, уповноважених здійснювати охорону мисливських угідь, і здійснюється без спеціального на це дозволу протягом року» (ч. 4. ст. 33). Однак особливості нашої роботи не завжди знаходять розуміння у деяких місцевих жителів і туристів. Нам можуть грубіянити або апелювати до гуманізму стосовно собак. Але про який гуманізм можна говорити, якщо не тільки відбувається знищення диких тварин, а й існує реальна загроза для наших дітей бути покусаними або зараженими вкрай небезпечними хворобами! А після випадків у селищі Бузова, що неподалік нашого мисливського господарства, коли зграя собак ледь не розтерзала восьмирічного хлопчика, покусала ще одну дитину та матір-годувальницю, місцева влада із ще більшим розумінням ставиться до нашої праці, адже спеціальні служби, покликані займатися виловом бездомних тварин у населених пунктах, не діють.

Довідка «ЗН»

Ірпінське мисливське господарство розміщене за 15 км від Києва по Житомирській трасі у п’ятикутнику між селами Романівка, Стоянка, Дмитрівка, Забуччя та містом Ірпінь і займає площу 3200 га. У ньому водяться: лосі — 5 особин, кабани — 22, косулі — 121, зайці-русаки — 63, куниці — 6, бобри — 6. Єгері розводять ланей.