«Геніалогічне» дерево на «теріторії» помилок

Ця субота має стати святковою для батьків, рідних та близьких 355 тис. дітлахів, які сьогодні вперше пішли до школи. Залишилися позаду підготовчі клопоти, пов’язані з пошуком шкільної форми, ранців, підручників і письмового приладдя. У недосвідчених батьків сьогоднішніх першачків очі просто розбігалися від різноманіття запропонованого краму — тому одні орієнтувалися на власну кишеню, другі — на забаганки власних нащадків, треті намагалися дотриматися паритету між ціною та якістю. І якщо, вибираючи форму, батьки орієнтувалися на колір, встановлений для певної школи, при виборі підручників визначальними були навчальні програми, то при доборі канцтоварів, зошитів і щоденників стримуючих факторів не було жодних.

Чомусь згадалися непоказні, але ідеологічно витримані щоденники радянської доби — у м’якій обгортці, надруковані на цупкому папері незрозумілого кольору. Вони містили мінімум корисної інформації і призначалися радше для дисциплінування школярів, а не їхнього всебічного розвитку. Адже яка дитина всерйоз могла сприй­мати «Правила для учнів», котрі закликали «бути гідними громадянами своєї соціалістичної Батьківщини, активними будівниками комунізму, виконувати заповіти великого Леніна», у той час як їхні батьки на кухнях лаяли радянську владу, а трудову повинність відбували згідно з гаслом «Тащи с работы каждый гвоздь — ты здесь хозяин, а не гость». Ті ж самі «Правила…» зобов’язували учнів початкових класів «цікаво і з користю проводити вільний час: читати, малювати, слухати музику, грати з товаришами». Дивно, але діти радянської доби все це робили і без підказок щоденника.

Тож коли до рук моєї донечки-школярки потрапив яскравий «Найрозумніший щоденник» у твердій палітурці із яскравою Барбі на обкладинці — вагань не було, якщо не я, то хоч дитина моя нехай потішиться, дивлячись на головний шкільний зошит. Автор цього виданого 2005 року маленького поліграфічного шедевра (ТОВ «Аркуш», м.Київ, вул.Антонова, 15а), гордо заявив, що його «щоденник учнівський узгоджено як учбовий посібник Міністерством освіти України». Творчо підійшовши до упорядкування щоденника, ТОВ «Аркуш» замість цитованих вище «Правил для учнів» надрукувало фізичну карту обох півкуль, музику та слова до гімну України, а ще запропонувало школяреві скласти своє генІалогічне дерево. «Добре, що не гінекологічне», — сказав я подумки собі і став переглядати щоденник уважніше.

У довідковій інформації про Україну з подивом виявив, що її «населення — 47 732 079 мешканців» і коли до цифри зауважень не було (хтозна, скільки 2005 року жило людей в Україні), то до слова «мешканці» виникли запитання, адже згідно з 11-томним Словником української мови «мешканець — це особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець». Невже хтось прирівняв цілу країну до комуналки? Хвилиною пізніше я почав підозрювати у себе географічний кретинізм, виявивши у списку найбільших озер України міфічний КаЧул, а серед лиманів — невідомо де розташований ТиліЧульський. На тій же сторінці в око навіть не впало, а врізалося слово «терІторія».

Щоб учні не нудьгували під час ведення щоденника, на його сторінках густо розсипано всілякої довідково-розважальної інформації. І таке собі арифметичне одкровення: в інформашці про перший політ людини на повітряній кулі було сказано, що він відбувся «над Парижем близько 200 років тому», а точніше — 1783 року. Не треба бути математичним генієм, щоб від 2007 відняти 1783. Вийде 224, а аж ніяк не «близько 200».

І вже, певно, зовсім відпочивав розум упорядників щоденника під час складання «Калейдоскопу новинок». Можна було порадіти за «компанію Pretec Electronics, создателя найменЬшого у світі USB флеш-накопичувача» і дослухатися корисних порад про «комп’ютер та здоров’Є». Слід звернути увагу на «групу вредностей» і виконати комплекс вправ для «грон рук». Не знаю, не знаю, може упорядники щоденника справді мають якісь анатомічні особливості і у них замість кистей рук — цілі грона, а замість нирок — бруньки.

Немає спокою Лесі Українці і на тому світі, адже «найрозумніший» (як бачите, я не випадково залапкував це слово) щоденник стверджує, що її «мати — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Бджілка». Ну це вже, як казав незабутній Леонід Данилович, «каплик», а точніше «бред сивої кобили».

У рубриці «Історія України» можна було дізнатися про таке державне утворення, як «КиївськаЯ Русь», а також про «іраноязичні кочові племена». Ех, люблю заливний телячий язик! Сподіваюся, посольство Ірану буде не проти, якщо я покуштую ще й іранський. А Друга світова війна, виявляється, виникла через «таємну згоду між фашистською Германією та кремлівськими керівниками». Тю, а я все життя думав, що країну-агресора називали Німеччиною, і була вона нацистською.

А от історична новація, що стосується буквально дня вчорашнього: «Після путчу, що провалився 24 серпня 1991 р., Україна проголосила незалежність». Отак одним розчерком пера укладачам щоденника вдалося неймовірне — змінити хід історії й подовжити життя ДКНС.

І вже цілковитим шкідництвом можна назвати зображення знаків дорожнього руху, де в ряду наказових намальовано синій кружечок зі стрілочкою вперед. Офіційні Правила дорожнього руху, (пункт 33. «Дорожнi знаки», пп. 4.1) класифікують його як «Рух прямо». Але зовсім іншої думки «найрозумніші» укладачі щоденника — вони трактують знак як «Рух заборонено»! Цікаво, а самі вони наважилися б їздити на авто, користуючись своїми ж приписами?

Отакий сумний вийшов уважний перегляд щоденника з олівцем. Дуже прикро, що під барвистою обгорткою криється низькопробний продукт, хоч і нібито надрукований з благословення Міносвіти. Тепер доведеться пояснювати семирічній доньці значення приказки «Не все те золото, що блищить», а потім починати шукати новий щоденник. Не такий показний, але принаймні грамотно написаний…