Запорізький полігон: не можна, але дуже хочеться

Про жагуче прагнення міської влади Запоріжжя побудувати третій полігон твердих побутових відходів (ТПВ) і причину, яка його породила, наші читачі мали можливість дізнатися з публікації «Спільне підприємство на сміттєвому грунті» («ДТ», № 1 за 12 січня ц.р.). Йшлося про те, що поспішне закриття другого полігона 2006 року спричинило проблеми з видаленням побутового сміття з правобережної частини Запоріжжя. Відходи досі возять через усе місто на єдине наявне звалище.

Спочатку в міськвиконкомі були переконані, що ці тимчасові труднощі триватимуть не більш як півтора кварталу, і вже з квітня—травня 2007 року розпочнеться будівництво нового полігона. Проте, як і слід було чекати, заявлений термін виявився занадто оптимістичним. Лише процес узгодження землевідведення в різних інстанціях розтягнувся на п’ять місяців.

Місце під полігон ТПВ визначили на території Сонячної сільради сусіднього з обласним центром Запорізького району. От тільки думкою громадськості не поцікавилися. Можливо, тому що заздалегідь перед-
бачали негативний результат. А як інакше, коли звалище вирішили розмістити за 500 метрів від житла, та ще й у балці Партизанській, яка, кажуть, є природним заказником.

Явно запізнілі спроби міської влади переконати громадськість, що балка не належить до об’єктів природно-заповідного фонду, та обіцянки облаштувати сміттєвий полігон на рівні європейських стандартів результату не дали. Після кількох акцій протесту відбулися громадські слухання, які категорично відкинули ідею будівництва полігона в наміченому місці. Особлива пікантність ситуації полягала в тому, що цей захід за участю представників двох районів Запоріжжя відбувся зовсім не з ініціативи міської влади, а відповідно до розпорядження голови обласної ради.

Замір із будівництвом звалища переріс у скандал, що тривав понад рік. Власне, з огляду на своєрідне ставлення міських чиновників до вирішення комунальної проблеми, інакше й бути не могло. Спочатку вони наполягали на тому, що кращого місця під полігон, ніж обране, не знайти. Потім пролунали заяви, що місто згодне на будь-яку прилеглу до його території ділянку, аби її швидше виділили.

— Ми вже запросили бригаду, вона готова розпочати будівництво полігона. Однак роботи гальмують деякі депутати обласної ради, котрі обстоюють приватні інтереси, — обурювався міський голова Запоріжжя Євген Карташов.

Все зводилося до того, що крапку в суперечці має поставити облрада, погодивши чи відхиливши пропозицію щодо вибору ділянки під нове звалище. Проте в обласному «парламенті» явно не горіли бажанням залишитися крайніми. Особливо після того, як районна та сільська рада переглянули свої погодження щодо виділення земельної ділянки.

— Якщо депутати обласної ради не знайдуть рішення, нам доведеться звертатися до парламенту, — якось пригрозив Карташов.

Цікава ідея. Хоча, якщо розібратися, чи варто розмінюватися на дрібниці з парламентом? Краще вже відразу — до Організації Об’єднаних Націй. Нехай вона також перейметься комунальними інтересами міста, яке вбухало в розвідувальні роботи 40 тис. грн. зі свого бюджету та ще майже 800 тис. — із обласного.

Втім, ані на загальнодержавний, ані на міжнародний рівень питання виносити не стали. Його все-таки внес-
ли до порядку денного червневої сесії обласної ради.

Під час півторагодинних дебатів було висловлено різні погляди, зокрема відверто — як би це м’якше висловитися — неконструктивні.

Формально йшлося про вибір однієї з чотирьох ділянок, запропонованих під полігон. Однак фактично полеміка зосередилася навколо початкового варіанта. Його закликав підтримати й голова Запорізької райради Іван Гоменюк, надавши сесії свої аргументи. Один із них полягав у тому, що ділянка під майбутній полігон усе одно перетворюється на несанкціоноване звалище.

Цікаво виходить: отже, якщо місцева влада не здатна навести лад на своїй території, там треба зробити звалище.

Ще оригінальніше чиновник обгрунтував неприйнятність альтернативної ділянки. Мовляв, сміттєвозам доведеться проїжджати трасою Запоріжжя—Дніпропетровськ, і навряд чи комусь сподобається «шлейф» смороду від них. А жителі сусідніх будинків, либонь, будуть просто в захваті від «пахощів»?

Проте, за великим рахунком, це все дрібниці порівняно з цілком обґрунтованою можливістю взагалі не розглядати суперечливе питання. Адже терміни дії погодження відділу архітектури, висновку інспекції з охорони пам’яток історії та культури, акта вибору й обстеження ділянки вже давно закінчилися. Проте під оплески залу депутатська більшість затвердила позитивний результат. Щоправда, з невеличким, але дуже суттєвим застереженням, яке дозволяє віднести рішення якщо не до шедеврів, то до вагомих досягнень бюрократичної майстерності: «Погодитися з місцем розташування полігона ТПВ №3 загальною площею 19,5 га пасовищ на землях запасу Сонячної сільської ради Запорізького району... за наявності всіх передбачених чинним законодавством документів».

А звідки візьметься ця наявність, якщо перспективу будівництва звалища на даній ділянці категорично заперечили обласне управління охорони навколишнього природного середовища та регіональне управління водних ресурсів? Хоча, як стверджує міська влада, рік тому висновки цих інстанцій були прямо протилежними.

— Чим зумовлена така метаморфоза? — поцікавився я в начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області Гліба ЗОЛОТАРЬОВА.

— Коли торік підприємство «Комунсантрансекологія» надало пакет документів вибору земельної ділянки під будівництво полігона ТПВ у балці Партизанській, наше управління справді видало позитивний висновок. Проте не на будівництво, а на проведення проектно-дослідницьких робіт із залученням ряду профільних спеціалістів. На підставі їхніх висновків і має прийматися остаточне рішення — можна будувати полігон у тому місці чи не можна.

— І що з’ясувалося?

— Відповідно до розробленої проектно-технічної документації, затвердженої 1981 року виконкомом Запорізької районної ради, дана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні притоки річки Верхня Хортиця. А згідно з вимогами Водного та Земельного кодексів, розташування звалища на території водоохоронної зони заборонене. Про це й було повідомлено сесії облради.

— А яку оцінку одержали альтернативні варіанти?

— Спеціалісти нашого управління входили до комісії при обласній раді та обладміністрації з вибору місця розташування третього полігона. Загалом досліджувалися чотири ділянки. Ми рекомендували звернути увагу на територію в районі станції Канцерівка. Вона — осторонь і від населеного пункту, і від вододілів, і від об’єктів природно-заповідного фонду, до того ж розташована на виснажених грунтах.

— Однак до неї відстань значно більша, ніж до балки Партизанської.

— Ні, не набагато.

— Чому ж не схотіли розташувати там полігон?

— Точно не знаю, але, швидше за все, через бажання заощадити на будівництві. Адже балка — це вже готовий котлован.

— Глібе Анатолійовичу, але якщо вона знаходиться у водоохоронній зоні, ця територія від самого початку не могла розглядатися як варіант під полігон.

— Ви праві, але інформація про це з’явилася останньої миті, коли почали вивчати архівні дані. Доти ми лише висловлювали припущення, що коли є річка, то має бути й водоохоронна зона.

— А чи можливо таке, що її межі переглянуть, усунувши тим самим екологічну перешкоду для відкриття звалища?

— Запорізька райрада вправі це зробити. Тільки спочатку потрібно скасувати попереднє рішення стосовно водоохоронної зони, виконати новий проект і затвердити його на сесії. Чесно кажучи, я дуже боюся цих дій. Та в нашому житті трапляється все що завгодно.

Залишається тільки додати, що міські чиновники невпинно заявляють про бажання перетворити Запоріжжя на туристичну Мекку. Тільки, схоже, з таким ставленням до довкілля і справді можна «домекатися»...